Лидер фракции КПУ Петр Симоненко заявляет, что любое размещение натовских баз на территории Российской Федерации должна была одобрить Госдума РФ.

Об этом Симоненко заявил, комментируя заявление вице-премьер-министра РФ Дмитрия Рогозина относительно размещения под российским Ульяновском перевалочной базы НАТО.

«Я в это просто не могу поверить, и рассматриваю это, как очередную утку», - сказал он в комментарии УНИАН. Симоненко заметил, что Рогозин в этом случае должен показать документ с решением Госдумы. «Он должен показать документ: вот решение парламента России, который разрешил существование этой базы на территории России», -сказал лидер фракции КПУ.

Симоненко отметил, что такой документ Госдумой должен приниматься в соответствии с международными нормами. «Когда речь идет о НАТО, а это военно-политический блок, то это обязательно должно быть утверждено решением Госдумы», - сказал он.

"ОБКОМ"

Російський фільм «Август. Восьмого» про війну Росії з Грузією в 2008 році зняли з прокату в українських кінотеатрах.

Фільм демонструвався в кінотеатрах Києва всього один день — у четвер, 8 березня, а потім був знятий з прокату.

У київському кінотеатрі «Флоренція» повідомили, що вже в п'ятницю прийшла заборона від міністерства культури. «Прокат заборонили», — сказала співробітниця кінотеатру.

При цьому вона уточнила, що фільм мав вийти у прокат ще кілька тижнів тому, проте його довго не дозволяли.

«Спільна Справа», серед активістів якої є люди, що були свідками збройного грузинського-російського конфлікту у серпні 2008 р., стверджує, що характер та фактаж  цього фільму не мають нічого спільного з реальними подіями. Ця стрічка є примітивною московською агіткою, що покликана сіяти ворожнечу мід народами, спотворювати історичні факти, представити в ролі рятівника жорстокого інтервента-агресора — російську армію.

Солдати та офіцери армії росіян діяли в найгірших окупаційних традиціях, займаючись тотальним мародерством, пограбунком біженців та їхніх домівок, убивствами мирного населення.

Російська авіація під час атаки на грузинські військові об'єкти та мирні міста застосовувала заборонені касетні авіабомби, розстрілювала і бомбила колони грузинських біженців, покривала звірства осетинських бандитів та кавказьких найманців проти мирного грузинського населення.

Поставка Україною Грузії, в рамках офіційних міждержавних угод, низки видів озброєнь, і, в першу чергу, сучасних систем протиповітряної оборони, а також кваліфіковане навчання грузинських розрахунків українськими інструкторами, дозволило грузинам вже у перші дні війни повністю зупинити російські атаки з повітря на свої міста і столицю Тбілісі, збивши понад 20 ворожих літаків. Серед них два стратегічних реактивних надзвукових бомбардувальники Ту-22 М, які до того не збивалися ніколи.

Джерело: Спільна справа

Шановні гуртомівці! Маємо для вас важливу та дуже сумну новину. Фільм “Примарний вершник 2 (Ghost Rider: Spirit of Vengeance) ДЕМОНСТРУЄТЬСЯ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ в усіх кінотеатрах України. Дистриб’ютор даного фільму – “Інтер-фільм”. Які наші дії: 1. Найпростіше: самому ігнорувати цей фільм, під жодним приводом не йти на нього в кіно.

2. Розповідати друзям і знайомим, що фільм у кінотеатрах йде російською, прохати вас підтримати і не йти на нього в кіно.

3. Телефонувати в кінотеатри свого міста, щоразу цікавитися, якою мовою йде фільм, і усякими засобами давати працівникам кінотеатрів зрозуміти, що саме через те, що він йде неукраїнською, ви не підете на цей фільм.

4. Зателефонувати дистриб’ютору Інтер-фільм за номером 492-75-75 (Київ), а також написати скарги на поштові скриньки їх керівників: http://fd.interfilm.com.ua/contacts_fd . Наполегливо в них дізнаватися, чому фільм вийшов у прокат російською мовою. Нагадати їм що це пряме порушення Закону України “Про кінематографію”. Повідомити про порушення ними прав на перегляд фільму державною мовою.

5. Розповсюджувати цю новину в соціальних мережах: Вконтакте, Фейсбук, Твіттер, Гугл+ та інші. Чим більше людей дізнаються про цей випадок, тим менше їх буде траплятися в майбутньому.

Сподіваємося на Вашу принциповість і прагнення у перегляді фільмів виключно українською мовою. Разом ми обов’язково цього досягнемо!

http://hurtom.com/portal/?p=1674#more-1674

Згідно щойно опублікованим даним дослідження, яке в 2011 р. проводилося в
рамках Європейської програми ENRI-East з метою вивченню ситуації з
національними меншинами у ряді європейських країн, 52% росіян Литви
«неактивні на ринку праці країни», офіційними  безробітними є 11%
представників цієї національності. 20%  росіян Литви досі не знають
литовської.

Відділ моніторингу
КЦ

Накануне 23 февраля, который очень многие украинские силовики считают своим праздником, премьер-министр Крыма Анатолий Могилев полдня хамил женщинам. В частности, в ходе заседания Верховной Рады Крыма Могилев несколько раз с трибуны нагрубил депутату ВР АРК Александре Кужель.

Как сообщает сайт «Крым. Комментарии»,отвешивать «комплименты» в адрес Кужель крымский премьер начал во время голосования при назначении главы крымской милиции Михаила Слепанева, когда депутат высказала критику по поводу его донецкого происхождения. Могилев решил отстоять честь земляка - нарушив регламент, он вышел к трибуне и кинул в адрес Кужель: «Я очень рад тому, что не крымчане волнуются за то, что приходят донецкие. Я понимаю, что грядут выборы и кому-то нужен пиар. Вы изумительно загорели на курорте, поэтому будьте добры, отдыхайте дальше. Крым спокойно проживет без вас! То вас крымская земля волнует, то охотугодья. Будете платить арендную плату, мы вам дадим землю в степном Крыму и выращивайте там коров».

Речь Могилева сорвала овации, после чего депутаты приступили к голосованию.

В свою очередь Кужель поведение Могилева ничуть не удивило, а его хамство она объяснила банальным бескультурьем и отпечатком милицейского прошлого. «Он забыл, что это не главк МВД, а Верховный Совет Крыма вообще-то. У него в милиции нельзя слова «нет» сказать. Его милицейская поведенческая ситуация просто унизительна для него, а не для меня», - сказала Кужель журналистам и призналась, что действительно была на курорте 7 дней, но искренне удивилась интересу Могилева к ее досугу.

«Я - единственный политик, который не скрывала, где отдыхаю. Мы с мужем впервые отправились в круиз на лайнере, куда нас пригласили друзья. И вы знаете, это обошлось нам дешевле, чем отдых в Крыму в сентябре. Но я не понимаю, почему это так беспокоит Могилева. Я не госслужащий и декларирую свои доходы», - отметила Кужель.

Под конец сессии Могилев решил еще раз «обласкать» Кужель и с трибуны заявил, что ее оппозиционное поведение объясняется возрастом, когда у женщин начинаются психические расстройства.

«Я понимаю, в вашем возрасте у женщин определенные есть проблемы с психо-эмоциональным состоянием», - сказал на сесии Могилев.

Это не могло не возмутить Кужель.

«Вы же офицер, как вы можете себе позволять такие высказывания в адрес женщины? Я требую извинений!», - прокричала Кужель, но Могилев проигнорировал ее требование.

Свое некорректное поведение в отношении Кужель журналистам Могилев объяснил тем, что она поставила его на второе место после крымского спикера - Владимира Константинова.

«Она сказала, что я не первое, а второе лицо. Нет в Крыму ни первого, ни второго лица!», - сказал Могилев. "ОБКОМ"

В сети интернет выложен фрагмент обсуждения ситуации в Сирии между главой «ассоциации дружбы России с арабскими странами» Вячеслав Мутузовым и бывшим пресс-секретарём муфтия Сирии Абдель аль-Джалиль Саидом.

 Эта телевизионная беседа состоялась после того, как Россия наложила вето на резолюцию СБ ООН, осуждающей кровавую бойню, учиненную алавитским режимом Асада в Сирии. Напомним, что сирийская оппозиция заявила после этого, что Сирия объявляет Джихад России. В некоторых странах были проведены массовые акции протеста перед посольствами России, а в одном случая российское

посольство было даже взято штурмом.

Кавказ-Центр предлагает распечатку эмоциональной дискуссии между русским дипломатом и представителем сирийской оппозиции, которая довольно ясно высвечивает стремительно слабеющие позиции России в арабском мире и атмосферу всеобщей ненависти, которую вызывает Москва.

 

***

 Бывший пресс-секретарь муфтия Сирии Абдель аль-Джалиль Саид:

Это выглядит так, что Асад обратился к Лаврову со словами: «О, спаситель, вы пришли к нам». Дайте, я скажу своему коллеги из Москвы

Послушай, брат, сирийская революция вышвырнет Россию из арабского мира, и Аллах нам поможет. Сегодня вы защищаете семью Асада. Замечательно. Мы не утверждаем, что все сирийцы против Асада.

 Есть люди, которые наживаются вместе с режимом Асада — режимом. Только 3, 4, ну может быть, 10% сирийцев поддерживают Асада. Эта революция изменит положение России в мире, с помощью Аллаха.

Вы говорите, что в России тоже бывают демонстрации. Будьте добры, объясните, почему тогда в ваших тюрьмах и центрах предварительного заключения , по данным гуманитарных организация сидят 13 тысяч политзаключенных?

 Если у вас свобода мнения и диалога, почему вы арестовали тех, кто вышел на улицы выразить свое несогласие с Путиным? Если у вас и есть демократия, то она подогнана под Путина и под этого этого идиота Медведева.

 Асад и Медведев — одного роста. Сирийцы кричат Асаду : Эй, Башар, ты жираф, ты идиот! — и это подходит к ним обоим .

 

Глава «ассоциации дружбы России с арабскими странами» Вячеслав Мутузов:

Позвольте мне кое-что вам объяснить: У России нет никаких интересов в арабском мире. Российские товары не продаются на улицах и на рынках арабского мира…

 Саид: Арабские улицы наполнены российскими проститутками, а не российскими товарами.

 Мутузов: В интересах арабов иметь поддержку России. И другого выбора нет.

Саид: Этот криминальный режим в Сирии, который обслуживает интересы сионистов («Израиля»). Мистер Мутузов говорит, что мы связаны с США? Америке нужен Башар Асад так же как и «Израиль». США поменялись с вами ролями… Теперь Америка просит русского медведя сказать, что он против свержения режима Асада, но мы знаем, что ваша военная база, ваши интересы, ваши люди, ваши эксперты будут целями нашей Свободной Армии Сирии. Мы объявим это в Сирии.

Мутузов: Это угроза?

 Саид: Это не просто пустая угроза. Это будет осуществлено с помощью Аллаха. Русские будут целями для атаки в Сирии, где бы они не находились.

Башар Асад хочет поддержки Москвы? С помощью Аллаха мы пошлем вам его (Асада) чтобы вы могли забальзамировать его в Кремле, рядом со Сталиным.

Мутузов: Послать кого?

Саид: Мы пошлем вам Асада, после казни, да поможет нам Аллах. Мы вам его пошлем, и вы сможете наслаждаться его обществом, а мы посмотрим, как вы после этого сможете вернуть его и вернуться сами на Ближний Восток!

 Мутузов: Пять лет назад Америка официально провозгласила, через президента Джорджа Буша и Кондолизу Райс, что её главным врагом после падения коммунизма является исламский мир… И я это очень хорошо знаю. То, что говорится о ненависти к исламу в России…»

Саид: А! Теперь вы любите ислам? Вы говорите, Мутузов, что США — враг ислама, а вы ислам любите? Вы убили миллионы чеченцев и миллионы мусульман, и вы любите ислам? Кто сказал, что вы любите ислам больше американцев или кого бы то ни было?

 Господин Мутузов, вы старый человек. Вам должно быть стыдно за самого себя. Вы утверждаете, что вы дипломат, так попробуйте говорить рационально! Вы говорите дерьмо! То, что вы только что сказали — это извращение — вы как будто говорите с другой планеты. Вы говорите о чем угодно, но не о России. Позор тебе, старый ублюдок, за подобные разговоры…

 Отдел мониторинга Кавказ-Центр

Долі людські Мені пощастило ознайомитися зі стародавнім рукописом під такою назвою. Товстий зошит у клейончастій палітурці зберігався в одній полтавській родині, його передавали від покоління до покоління як цінну сімейну реліквію. Записи у зошиті розпочинаються з 1 січня 1894 року і закінчуються 10 травня 1933 року. Виконані вони на прохання жителя містечка Чутове Полтавської губернії Степана Івановича Рудя його дочкою Улитою. Батько навчив її читати і писати. Перший запис на його прохання вона зробила у 14 років. Останній —коли їй виповнилося 53. Зрозуміло, що з’ясувати, чому цей заклопотаний гречкосій захопився мемуарами, так би мовити, сьогодні неможливо. Очевидно, спонукали до цього незвичайні, з багатьма визначними подіями часи, що тоді відбувалися в Україні.

КОЗАЦЬКИЙ РОДОВІД

Відчувається, що автор записів мав певні відомості про минуле своїх батьків і більш далеких родичів, займав активну життєву позицію, у складі імперського Чорноморського флоту брав участь у Кримській війні 1853-1855 рр., в обороні Севастополя, в інших подіях.На першій сторінці зошита записано, що Степан Рудь народився 12 січня 1832 року в родині колишнього запорозького козака Данила Рудого. Так, жартома, прозвали парубка брати-січовики за справжнє полум’я на його голові. Коли за наказом цариці Катерини II 1775 року була зруйнована Запорозька Січ,то її воїни розбрелися у різні краї. Частина з них закріпилася на малозаселених землях Слобідської України, куди входила територія нинішніх Харківської, Сумської, Полтавської та сусідніх областей Росії.Серед цих поселенців був і Данило Рудий. Правда, коли пізніше складався реєстр козаків, то писар, що був саме напідпитку, спіткнувся на прізвищі Данила. Так він став Данило Рудь. Оновлене прізвище і дісталося синові Іванові, якого рано обсіли діти. Сім’я ледве зводила кінці з кінцями. Степан був шостим. Його повідомлення про те, що він збирається йти на військову службу, у сім’ї заперечень не викликало. Тоді йому виповнилось двадцять літ. На призовному пункті у Харкові з ним трапився такий випадок. Йшла перевірка здоров’я новобранців. Кожному давали в руку металевий пристрій для визначення сили тиску. Коли його взяв у жменю Степан, то прилад зламався. Хлопця без наступних перевірок зарахували у флотські гармаші. Тоді гармати пересували в основному зусиллями фізично здорової обслуги.

У ШКОЛІ АРТИЛЕРИСТІВ

Восени 1852 року Степан Рудь став матросом Севастопольської школи морських канонірів (артилеристів). Допитливий від природи, товариський, він виділявся серед майбутніх гармашів не тільки великою фізичною силою, але й кмітливістю, сміливістю та безкорисливістю. На завершальних випробуваннях молодий канонір показав такі високі результати, що був відразу зарахований до екіпажу щойно збудованого пароплава-фрегата «Владимир». Саме в цей період Чорноморський флот перебував на грані двох епох: відживаючого старого парусного класу бойових кораблів і народження нового — парового. Десятки їх вже були на озброєнні флоту. Степан Рудь за бойовим розкладом був першим номером бакової гармати (на носі корабля). Екіпаж під керівництвом капітан-лейтенанта Бутакова (пізніше він став адміралом) вже кілька разів виходив у море, удосконалюючи бойову майстерність.

ПОЄДИНОК З ТУРКАМИ

У жовтні 1853 року почалась війна між Росією і Туреччиною. Ескадри російських кораблів, у тому числі й парусних, переслідували турецькі на різних ділянках Чорного моря. Росія вела боротьбу за вихід у Середземне море. Пароплав-фрегат «Владимир» використовувався командуванням флоту для розвідки. Ранком 7 листопада 1853 року далеко у морі «Владимир» натрапив на турецький військовий пароплав такого ж приблизно класу. Турки намагалися уникнути сутички. Але «Владимир» мав більшу швидкість і пішов на зближення.Степан Рудь з двома помічниками стояв на вахті біля носової гармати. Придивився до ворожого судна і раптом побачив, що на кормі його немає гармати. Кинувся до командира:— Ваше благородіє! У нього гола корма, без гармати. Нам краще зайти у фарватер! Командир глянув у підзорну трубу і радісно вигукнув:— Ты прав, братец. — І тут же подав відповідну команду. Відстань між турецьким і російським кораблями швидко скорочувалася. Степан Рудь тримав запалений ґніт і чекав команди. Першим пострілом було збито корабельний прапор. Турки підняли новий. Але щільний вогонь носової гармати з близької відстані завдавав турецькому пароплаву значних ушкоджень. Виникла велика пожежа. Турецький командир зробив відчайдушний маневр вліво, щоб відбиватися бортовими гарматами. Та Бутаков розгадав це: вийшов на таку позицію трохи раніше.Першими вдарили бортові гармати «Владимира». Дим обгорнув турецький пароплав повністю. Коли він трохи розвіявся, турки спустили прапор. Їхній корабель на буксирі «Владимира» був доставлений у Севастополь і після ремонту вступив до лав бойових суден Чорноморського флоту під назвою «Адмірал Корнілов».

БАСТІОНИ СТОЯЛИ МІЦНО

У березні 1854 року вступили у цю війну Англія і Франція на боці Туреччини. Восени їхні війська почали облогу Севастополя. Екіпажі бойових кораблів спільно з армійськими підрозділами зайняли оборону, як тоді говорилось, на бастіонах. Це була жорстока і виснажлива битва. Нападники постійно спрямовували на захисників Севастополя свіжі сили, позбавляючи оточених будь-якої сторонньої допомоги. Облога тривала 349 днів. Від початку і до кінця на бастіонах перебував і корабельний артилерист Степан Рудь. Правда, пізніше він виконував присягу у найбільш небезпечній службі — в команді розвідників. А потрапив він сюди завдяки такому випадку. Темної осінньої ночі Степан чергував на батареї. Чув знизу тиху розмову. Прислухався. Матюкаються по-нашому. Не маючи права залишати пост, він умовним сигналом викликав розводящого. Дізнавшись, у чому річ, мічман Корж дозволив Степану спуститися донизу. У темряві розгледів двох, що сиділи на східцях. Третій лежав. З’ясувалося, це розвідники, які захопили англійського офіцера. Сидять знесилені. Степан перекинув через плече англійця і подався нагору. Там зачекав тих двох і відніс важку ношу куди було сказано. Наступного дня на батареї з’явився невисокий, з чорними маленькими вусиками смаглявий матрос з двома нашивками на погонах. Упізнав нічного знайомця. Попросив командира відпустити Степана в команду розвідників. Трохи подумавши, той погодився.

ЛЕГЕНДАРНИЙ РОЗВІДНИК ПЕТРО

У команді розвідників були в основному воїни-українці. Та і в оточеному гарнізоні, як потім переконався Степан, вони складали більшість. Росіяни займали в основному офіцерські посади. Смаглявого з вусиками всі називали Петром, але з великою повагою. Він був від багатьох старший за віком і в оборонних боях виявив виняткову мужність і героїзм. Особливо запам’ятався всім такий випадок. Під час зимової навальної атаки французьких мушкетерів через бруствер, за яким відбивали напад розвідники, впало ядро. Димить, крутиться. Петро був у рукавицях.Тут же вхопив ядро і кинув униз. Воно вибухнуло над головами нападників.У розвідку здебільшого Петро спочатку ходив сам. Вправно володіючи зброєю, він без ушкоджень виходив із сутичок з ворожими засідками. Але одного разу після тривалих спостережень за околицею міста Петро запросив у свою чергову вилазку і Степана. Французи чітко дотримувалися розпорядку дня. Вечеряли в один і той самий час. Цим і скористалися розвідники. Темніло. До невеликого будиночка на південній околиці міста підібралися непомітно. На сходинках ґанку сидів, зіщулившись від холоду, вартовий. Прибрали його тихо. Через трохи прочинену половинку дверей побачили у просторій кімнаті низенького офіцера. Він стояв спиною до дверей і щось шукав у шухляді.Почувши скрип дверей, офіцер, не повертаючись, запитав:— Це ти, Жан? Петро в одну мить закинув на його голову зашморг з мотузки. Та низькорослий парижанин-мусьє виявився спритним. Ривком упав на стіл, намагаючись дістати рукою пістолет, що лежав на краю. Степан двічі приклав кулак до його потилиці, і вояка затих. Уже на підлозі вони міцно зв’язали йому руки і ноги, а рота заткнули ганчіркою.Поки Петро заповнював шкіряний мішок паперами, Степан узяв одну запалену свічку з підставки, обгорнув її паперами, щоб виглядала ледь-ледь, і нагромадив навколо різного мотлоху. Двері покинули відчиненими і зникли у темряві. Петро з мішком на спині йшов попереду, а Степан з французом під пахвою вслід. Без перешкод добралися до своєї застави. Трохи відпочили, розв’язали його благородію ноги, щоб тепер рухався своїм ходом. Разом з мішком здали його в комендатуру.Севастопольська оборона закінчилася, як свідчать сучасні довідники, 28 серпня 1855 року. Агресори втратили під стінами цієї фортеці 120 тисяч чоловік. Що стосується згаданого в зошиті розвідника Петра, то можна зробити таке припущення. Це міг бути відомий з історичних джерел відважний захисник Севастополя Петро Маркович Кішка. Йому встановлені пам’ятники в Севастополі і на Вінниччині, в селі Ометинці, де він народився у 1828 році.

БАТЬКО ГАРМАШІВ

Після закінчення війни Степан Рудь призначається боцманом артилерійської школи. На цій посаді він прослужив 14 років. Йому було дозволено проживати на приватній квартирі, носити цивільний одяг. Але місцем його перебування завжди була школа. Не одне покоління вправних корабельних гармашів одержало тут потрібні знання, навички і уміння досконало володіти зброєю. Служили вони на всіх флотах Росії і завжди з великою вдячністю згадували Степана Івановича, іменуючи його батьком російських гармашів.

З МОРЯ НА ПОЛЕ

 Коли Степану Івановичу перевалило за сорок, він попросився у відставку. Повернувся у Чутове з чималими грошима, як говорили люди. Матеріально допоміг численним родичам, добрим сусідам, а собі придбав пристойну садибу з усіма підсобними спорудами, садком і земельним наділом. Знудьгувався селянський син за полем і з головою поринув у хліборобські турботи. Кажуть, ціпом міг молотити цілу добу без перепочинку. Коли треба було підтягнути віз із снопами, то робив це сам, без волів. Доброю помічницею стала йому Улита, коли підросла. Кинув на неї оком сусідський парубок Микита. Поморщився трохи Степан. Жених був з бідної сім’ї. Але потім погодився на весілля.Микита,дужий і покладистий приймак, виявився тямущим господарником і порядним сім’янином. У дворищі залунали дитячі голоси. Старий любив бавитися з онуками. Першою з’явилася Вустя, за нею Маруся, а потім уже Володимир. Робочих рук побільшало. Сім’я жила заможно.

КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ І ГОЛОД

Степан Іванович, якому у 1932 році уже виповнилося 100 років, вважав її карою Божою. Але не став суперечити, як деякі непоступливі господарі. За його порадою Микита і Володимир відігнали до майбутнього колгоспного двору свого коня, з ним годувальницю корову, телицю, залишилось півтора десятка курей. Потім обидва справно ходили на роботу у колгосп. Дівчат уже не було, повиходили заміж. Старий Рудь таким чином уник розкуркулення, від якого постраждало майже півселища.Та горе підкотилося з іншого боку. Голодний 1932 рік сім’я якось витримала. Хто виходив на роботу в артіль,одержував там приварок. Щось вдавалося роздобути і для дому. То жменю пшона, то пучок зелені чи картоплину. Вустя була одружена з пекарем, який працював у споживчій кооперації. Дивись, окраєць хліба передасть.Значно важче стало у 1933 році. Особливо навесні. 10 травня до садиби зайшли п’ятеро. У галіфе, шкірянках, з гострими залізними прутами. Видно, приїжджі. Обслідували шпичками весь двір і город. Шукали закопане зерно.Глухо. Раптом уже з комори почувся радісний вигук: «Знайшов!» На подвір’я вигулькнув один з прибульців, схожий на китайця. В руках — клунок з зерновими відходами. Микита у кишенях наносив його з ферми.Степан Іванович схопився за клунок, почав просити не забирати останнє. Косоокий злісно штовхнув старого клунком у груди. Дід впав навзнак. Вдарився головою об колоду, що лежала серед двору. П’ятеро зникли за хвірткою.Улита трохи підняла батька. Витерла кров, що збігала за комір. Тут нагодився Микита. Удвох вони перенесли старого до ліжка. Перев’язали голову. Степан Іванович помер через чотири дні.

ОСТАННІ РЯДКИ

Поховали батька по-християнському. Самі збили труну і за допомогою сусідів відвезли на кладовище. Поставили на могилі хрест. Прожив Степан Іванович 101 рік, чотири місяці і десять днів. Може, і ще б жив... На цьому записи Улити закінчилися. Як зошит потрапив до скрині баби Вусті, залишається нерозгаданою таємницею.

ДИВНА БУВАЛЬЩИНА

«Севастополь, Севастополь — город русских моряков» — співається в одній російській пісні. Ну і нехай собі співається. А насправді Севастополь — місто українських моряків. Виникло воно на українській землі. Військово-морський флот теж український, бо кораблі для нього здебільшого споруджувалися у Миколаєві, який в Україні. Не одне покоління українців проходило службу у Севастополі. Навіть відомо, що пісню «Раскинулось море широко» написав черкащанин Федір Предтеча з Чигирина, який багато років віддав службі на Чорному морі.Тепер дивіться: на території однієї незалежної держави перебуває потужна збройна сила іншої незалежної. Військовий флот. Без потреби. Додому не збирається. З сумом, напевне, дивляться з вічності на полохливих керманичів сучасної України мужні чорноморці Степан Рудь з Полтавщини і Петро Кішка з Вінниччини — «храбрейший из храбрых русский матрос Кошка», як пишеться у північних довідниках.Співчувають, очевидно, що немає кому підняти оту бутафорську (поки що) булаву і на повні державні груди гукнути: — Полундра! — І квит.

Григорій СУХОВЕРШКО, історик, лейтенант Військово-морського флоту у відставці *    *    * *Гармаш — у запорозькому війську так називали козаків-артилеристів. *Полундра — міжнародний морський термін. «Стережись!», «Відійди убік». *Степан Рудь — прадід автора по лінії матері Марії Микитівни.

http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=9970

Скандалом обернулась церемония возложения венков президентом Виктором Януковичем к памятнику воинам-интернационалистам, которая проходила в Киеве по случаю очередной годовщины вывода советских войск из Афганистана.

Ветераны-«афганцы», представляющие организацию «Никто кроме нас», демонстративно развернулись при появлении президента к нему спиной.

«Афганцы» еще с 8 утра начали собираться с цветами в боевой форме с наградами у памятника воинам-интернационалистам, что расположен рядом с Киево-Печерской Лаврой. Однако подойти к монументу им не удавалось – путь преградила металлическая ограда и сотрудники охраны Януковича. В результате «афганцам» пришлось около полутора часов стоять на морозе, дожидаясь появления главы государства, который задерживался.

Ветераны, тем временем, выстроились примерно в 50 метрах от памятника. Когда, наконец, появился Янукович в окружении челяди и журналистов, «афганцы» по команде командиров развернулись к президенту задом. «Кру-у-угом!» – раздалось в строю. Заиграл гимн Украины, но никто из ветеранов при этом не снял головные уборы.

«Афганцы» так и простояли все время, пока у памятника находился Янукович. «Президент первый повернулся к нам спиной, мы в ответ повернулись жопой», – сказал один из военных.

Ветераны смогли возложить цветы к памятнику только после отъезда президента.

К слову, видимо, памятуя осенний штурм Верховной Рады «афганцами», сегодня на прилегающие улицы к памятнику воинам-интернационалистам были стянуты десятки автобусов с бойцами «Беркута».

Примечательно, что единственной из чиновников к ветеранам подошла советница президента Анна Герман, которая принесла извинения.

Главное PS: особиста думка щодо організації, що представляє інтереси воїнів-"афганців" "Ніхто крім нас" - продажні виродки і провокатори, але у даному випадку - їм респект.

Представник російської банди МЗС в ООН Віталій Чуркин публічно продемонстрував справжнє хиже обличчя Москви, яке ховається за дипломатичною маскою.

На засіданні Радбезу ООН Чуркин погрозив голові МЗС Катару повним знищенням його країни, повідомляє алжірське агентство Algeria ISP.

Це трапилося на минулому тижні, коли Рада безпеки розглядала проект резолюції по Сірії, а Росія і Китай заблокували документ.

Перед голосуванням міністр закордонних справ Катару сказав Чуркину: «Я попереджаю Росію, що якщо вона не утримається від вето і не приєднається до рішення ООН, вона втратить всі арабські країни».

У відповідь на це Чуркин погрозив: «Якщо ви розмовлятимете зі мною таким чином, то вже сьогодні не буде більше такого поняття, як Катар» (si vous me parlerez une autre fois de cette facon, il n’y aura plus une
telle chose comme le Qatar a partir d’aujourd’hui…)

Проте, судячи з усього, насправді погроза російського бандпредставника була висловлена в грубішій формі. «Російська служба новин» так процитувала Чуркина: «Ще раз вякни щось в такому тоні, і твій Катар не
доживе до завтра».

Він також додав, що представляє «велику Росію і від її імені розмовляє тільки з важливими людьми», передає «Інтерфакс» з посиланням на єгипетську газету «Аль-Ахрам».

Нагадаємо, що стосунки між Росією і Катаром загострилися в кінці січня, коли катарські митники побили російського бандпосла Тіторенка.

Інцидент відбувся увечері 29 листопада в Міжнародному аеропорту Дохи. Російський бандпосол повертався з Йорданії. Після прибуття в Доху він і декілька його помічників були затримані прикордонниками. Їх зацікавив
вміст його валіз, які були заявлені як дипломатична пошта.

Нагадаємо, що раніше саме з допомогою т.з. дипломатичної пошти російська банда МЗС ввезла до Катара бомбу і висадила екс-президента ЧРІ З.Яндарбиева і його 13-річного сина.

Терористами виявилися двоє агентів ГРУ і т.з. перший секретар посольства Росії в Катарі. Злочинці були затримані владою Катару. Проте в результаті змови на вищому рівні» російські терористи були фактично
звільнені.

Тепер Катар пожинає плоди своєї недалекоглядної політики

Відділ моніторингу
КЦ