"Сам дурак"

  • 10.04.10, 00:11
Я багато разів чув від людей, які справно святкують християнські свята, що у суперечках аргумент "сам дурак" - це погано не достойно праведної людини... Мабуть вони погано читали Євангеліє:

...5 Мойсей же в Законі звелів нам таких побивати камінням. А Ти що говориш?
6 Це ж казали вони, Його спокушуючи, та щоб мати на Нього оскарження. А Ісус, нахилившись додолу, по землі писав пальцем...
7 А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: Хто з вас без гріха, нехай перший на неї той каменем кине!...


Тобто, по-перше, на зауваження, що блудницю треба покарати як каже Закон, чуємо відповідь сам дурак "Хто з вас без гріха", а по-друге, всім християнам відомо, що "17 Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати."

подвійні стандарти? :)

Саксонський Капітулярій

Карл Великий у так званому “Саксонському Капітулярії” встановив правила покарання для своїх підданих, у тому числі й для слов’ян, чиї землі входили до складу його імперії: “Хто з неповаги до християнської віри порушить піст святої п’ятидесятниці, поївши м’яса, – буде покараний смертю... Хто спалить по язичницькому обряду тіло померлого і спалить на попіл його кості, – буде страчений на смерть. Хто із племені саксонського буде надалі ухилятися від хрещення, не з’явиться для здійснення над ним цього таїнства, бажаючи залишатися в язичницькій вірі, – буде скараний на смерть”

Антологія християнства. Хрестоматія з релігієзнавства та культурології. – К., 2009

Свастя

Артемида - Диана ("Повелительница зверей") Беотийская амфора, ок. 680 г. до н.э. - Древняя Греция

Свастя


З.І. "Свято" 1 квітня не визнаю

Яйце-райце

Первісно яйця, красили тільки природними барвниками: березовим листям, чебрецем, фуксином, яблуневою корою, корою з чорноклена, пролісками, лушпинням цибулі. З кінця XIX ст. все більшого розповсюдження набували куповані барвники, а також фарбування яєць різнокольоровими клаптиками тканини, від чого яйця виходили мармуровими. Широко розповсюдженими в Україні, особливо Західній, були писанки — яйця, які прикрашалися своєрідними орнаментами, що перетворилося на своєрідний народний промисел.
Поява як крашанок, так і писанок пов`язана з дохристиянським звичаєм зустрічі весни та заклинанням родючості. Ще задовго до християнства яйце було символом воскресіння, відродження життя, символом сонця, синонімом джерела життя у всесвіті. Орнамент найдавніших писанок — геометричний: трикутники, спіралі, кола, сорок гілочок та ін. Все це — ознаки різних ритуалів або священні числа, що пов`язані з атрибутикою язичницьких богів. У християнські часи ці малюнки набули іншого змісту. Число сорок, наприклад, пояснюється сорокаденним постом або існуванням сорока Святих мучеників. Крім геометричних, орнаменти писанок бувають ще рослинними, зоологічними, антропологічними та побутовими.
Відносно звичаю фарбувати яйця до Великодня та прикрашати їх орнаментами існує багато легенд. Ось що розповідає одна з них. У давні часи, що коли Ісус Христос ходив з апостолом Петром по землі, проходили вони через одне село, а там були вороги Ісуса. Побачили вони Христа та почали кидати у нього каміння. Доторкнеться камінь до його одежі — перетвориться у розписне яйце, торкнеться другий — перетвориться у крашене. Святий Петро зібрав їх усіх у кишеню, а потім роздав людям. З того часу, кажуть, і існує звичай готувати писанки та фарбувати яйця до Великодня.


Червоне яєчко — ознака радості взагалі, а великодньої зосібна. Про нього багато різних оповідань, у більшості легендарних.
Але „Книга Старчества" — дуже стародавня — подає оповідання великого Отця Івана Дамаскина ( 777 р.) „О Велиці Дні", яке було дуже поширене по нашій давній літературі. Ось воно:
„Яйце уподоблюється всій тварі: скорлупа як Небо, плівка — як хмари, білок — як води, жовток — як земля, а вогкість посеред яйця — як у світі гріх. Господь наш Ісус Христос, коли воскрес із мертвих, всю твар відновив своєю кров`ю, як яйцями прикрасив, а вогкість духовную висушив, як яйця згустив.
На Воскресення Господнє один одного цілуємо з червоним яйцем, і проказуємо, один: „Христос Воскрес!" другий: „Воістину Творець Неба і землі і всього світу воскрес із мертвих!"
„Христос Бог наш яйцями дав образа на заплямування жидів".
Це ідеологічне християнське значення великодньої крашанки, яке подав великий богослов Іван Дамаскин (673—777).
Великдень, цебто Воскресення Христове, врочисто святкується, але до цього святкування здавна увійшли й поганські звичаї. Ще Карфагенський Собор 318-го року виступив проти непотрібного в цьому святкувані. Своїм 68 Правилом він наказує: „Поганських звичаїв не чинити, а саме: на дошках не скакати, і на гойдалках не гойдатися, і яйцями не качати і не бити, і грохотання (реготання) не чинити. А коли хто не послухає цього, нехай буде заборонений 5 років, 140 поклонів на день і 280 Молитов"17.
Великодня гра крашанками: „На вбитки" — чиє яйце міцніше, і „качати яйцями" позосталося й до наших днів. Воно ще дохристиянське весіннє.

Яйце — джерело зародження, як і сонце, чому воно з глибокої давнини стало емблемою сонця й шанувалося. Великоднє червоне яйце (крашанка) набуло особливо великої пошани, ним „котилися" й гуляли „навбитки", проти чого сильно виступала Церква ще в ХVІІ-му віці. При гаданнях і заговорах часто вживається яйця, як речі ритуальної: ним викочують хворобу, пристріт чи вроки (наврочене).

Писанка - це переважно куряче (гусяче) яйце, розписане за специфiчною технологiєю воском i зафарбоване природними, чи анiлiновими фарбниками. Традицiя такого розпису становить унiкальне надбання творiв мiнiатюрного живопису, орнаментику яких збережено за язичницькими символами. Українськi писанки - це шедеври мiнiатюри, у яких народ виявив свiй мистецький хист, свою здатнiсть до творчого осмислення, художнього узагальнення навколишнього свiту. Писанка приховує в собi таємницю. Цi дивовижнi цяточки, дрiбненькi орнаменти, вiзерунки, давньо-магiчнi символи... Особлива мова знакiв, код, який iнодi марно намагаєшся збагнути, розгадати. Кожна писанка приховує в собi пам'ять столiть, зв'язок минулих поколiнь, магiю природи, космосу, схиляння перед божественним началом. Писанка дивовижним чином поєднує сиве минуле, сучаснiсть i прийдешнє, язичництво i християнство. Звичай розмальовувати яйця iснував ще задовго до християнства. Про це свiдчать численнi археологiчнi розкопки та знахiдки у рiзних регiонах України. Пiсля прийняття християнства як офiцiйної державної релiгiї вiдбулося календарне узгодження давнiх язичницьких свят з новими християнськими, складна система язичницьких магiчно-сакральних образiв була трансформована у рамках християнсько-апокрифiчної символiки. Але при цьому традицiя розмальовувати яйця не зникла, а теж трансформувалася у новий релiгiйний звичай. Щоправда, у писанкарствi з'явилися новi, християнськi, знаки - хрестики, церковцi, нове християнське трактування язичницької символiки, примiром, безконечника, трикутника...
У новiтнi християнськi часи в Українi з'явилося багато переказiв та легенд, якi розповiдали про виникнення писанок. Таким чином, народ нiби намагався пояснити той древнiй звичай у християнськiй релiгiйнiй традицiї, коли саме напередоднi Великодня у Чистий Четвер, приготувавши писачки, вiск та розчинивши фарби, проказавши молитви, господарi розмальовують яйця.
З.І. Ну і казочка на ніч :)

Внешность князя святослава игоревича (рос)

Л.Р. Прозоров

ВНЕШНОСТЬ КНЯЗЯ СВЯТОСЛАВА ИГОРЕВИЧА КАК ЭТНООПРЕДЕЛЯЮЩИЙ ПРИЗНАК 1060-летию Русского Героя Ижевск

ВСТУПЛЕНИЕ

Не первый век идёт спор между учёными об этнической принадлежности племени русов ("русь" летописей, "россы" греческих источников, "ар-рус" арабских и т. д.), объединивших под своей властью славян и ряд неславянских племён Восточной Европы и создавших Русское государство.

В последнее время вопрос этот решается с чисто лингвистической, даже с чисто ономастической точки зрения(1). Основным доводом при определении происхождения русов служит этимология слова "русь", имён послов "рода Русского" в договорах с Византией Х в., "русские" названия порогов у Константина Багрянородного. В то же время упускается огромный пласт сведений о культуре и быте, обычаях русов, содержащийся в источниках. В частности, описания внешнего облика и "причёски" русов, самым ярким из которых является описание внешности вел. кн. Святослава Игоревича у Льва Диакона (кн.9, гл. 11): "Вот какова была его наружность: умеренного роста, не слишком высокого и не очень низкого, с мохнатыми бровями и светлыми глазами, курносый, безбородый, с густыми, чрезмерно длинными волосами над верхней губой. Голова у него была совершенно голая, на одной стороне её свисал клок волос - признак знатности"(2). Это описание чрезвычайно ценно для нас тем, что является единственным подробным описанием внешности знатного руса той эпохи, сделанным его современником под непосредственным впечатлением либо со слов очевидца. Возникает ряд вопросов: во-первых, может ли причёска служить признаком этнической принадлежности, во-вторых, насколько это обличье было характерно для русов IX-XI вв., в-третьих, поскольку сейчас господствует теория скандинавского происхождения русов, как соотнести эти описания со скандинавскими обычаями, в-четвёртых, поскольку, как мы увидим ниже, эту причёску связывают с тюркским влиянием, насколько она соответствует тюркским традициям. Наконец, каковы были славянские обычаи в этой области быта и сильно ли они отличались от обычаев русов. Решив эти вопросы, мы сможем судить о внешнем облике вел. кн. Святослава Игоревича в частности и русов вообще, как этноопределяющем признаке, что поможет в решении проблемы этнической принадлежности русов средствами, как представляется, более надёжными, чем ономастические.

античність

Період раннього середньовіччя позначений загальним занепадом. Завмирає життя в містах, занепадають торгівля, ремесла. У монастирях ледь жевріють залишки культури...

Та не можна змальовувати всі події і явища тих часів тільки чорною фарбою. Поряд з мракобіссям, невіглаством, проявами дикого фанатизму в надрах середньовіччя пробиваються паростки майбутнього культурного піднесення. І корінням цих паростків частенько була античність.

У IX-XI сторіччях у деяких монастирях переписують твори античних авторів. Завдяки цим, не відомим нам ченцям-переписувачам, збереглися для майбутнього, в першу чергу для діячів Відродження, твори античних авторів.

Але більше ченців читають і пишуть тільки богословські книги. Читають і пишуть, звичайно, латиною.

Пергамент коштує дуже дорого. Тому з сторінок старовинних книг змивають або стирають старі тексти, щоб втулити туди свої. Траплялося, що якийсь нетямущий "брат-писарчук" чи й освічений чернець, обмежений владою релігійних забобонів, чинили справжній злочин: з пергаменту змивали рідкісний твір античного автора, натомість записували "житіє" святого покровителя свого монастиря або звичайний рахунок. Так, поверх Ціцеронового трактату "Про державу" були записані коментарі до псалмів блаженного Августіна. В одному музеї зберігається пергаментна книга, на якій писали тричі: у сьомому, дев’ятому та одинадцятому сторіччях.

Книги, написані на стертому або змитому стародавньому тексті, називали п а л і м п с е с т а м и. Нині хіміки винайшли спосіб поновлення змитих літер. Врятовано деякі твори Вергілія, Евкліда, Ціцерона. Але скільком шедеврам вже немає вороття!

Паола Утевська Невмирущі знаки Київ "Веселка" 1981 С. 195-196

"молодші руни"

У IX сторіччі в Скандінавії з’являється новий рунічний алфавіт - "молодші руни". Він має всього шістнадцять знаків. Цікаво, що серед шведських молодших рун подибуємо неодноразові згадки про воїнів, які пішли воювати русичів і полягли в бою з ними на далекій руській землі"
Паола Утевська Невмирущі знаки Київ "Веселка" 1981 С. 190

Цікаво, про що тут йдеться?
Тобто, що це за згадки і де можна про це знайти зараз?