*****

За віконцем весна розквітає, Небо повниться першим дощем. Я стою і нарізую сало Величезним кухонним ножем. Ходить ніж у руках методично, І чомусь пригадалось мені Безневинне таке й симпатичне, Ніжне рило тієї свині. Пролетіло життя, мов хвилина, Добрим словом ніхто не зігрів. Що ти бачила, бідна скотино? Лиш корито та засраний хлів... І тоді, мов звільнивши од муки, Хтось встромив в твоє серце ножа, Ти збагнула, що люди-тварюки, І твоя відлетіла душа. Ти далеко тепер, моя бджілко, У своїм, у свинячім раю, Я ж на кухні сиджу, п'ю горілку, І тебе потихеньку жую. Я не злодій, не кат, не злочинець, В мене друзі, робота, сім'я - Та який же ж я, блядь, українець Якщо сала не їстиму я?!

(из присланного)