ЗОРЯНА БУРИК: Стратегія розвитку малого та середнього підприємни

  • 16.05.18, 13:29

15 травня Львівська обласна рада схвалила Стратегію розвитку малого та середнього підприємництва Львівської області до 2020 року

Львівська облрада підтримала Стратегію розвитку МСП, розроблену експертами Інститут економічних досліджень та політичних консультацій в рамках проекту USAID Ukraine - USAID Україна "Лідерство в економічному врядуванні".

Для напрацювання проекту Стратегії була створена робоча група, що працювала більше одного року. За результатами роботи групи було здійснено громадське обговорення проекту документу http://dede.com.ua/kyiv/Diskusiia-Regionalna-strategiia-rozvitku-MSP-Lvivs/

Стратегія спрямована на реалізацію таких завдань:

- Зробити сприяння розвитку суб’єктів малого та середнього підприємництва (далі – МСП) постійною, послідовною та комплексною політикою на обласному рівні: йдеться про перехід від окремих дій до розробки та «запуску» повноцінної політики сприяння розвитку та функціонування МСП та про її гармонізацію з іншими політиками регіону.

- Забезпечити узгодження та координацію дій органів влади на регіональному (місцевому) рівні та ефективне використання наявних фінансових та інших ресурсів.

- Визначити систему принципів, на яких повинні будуватися відповідні рішення органів місцевої влади, у частині, що стосується розвитку та функціонування МСП, із метою залучення коштів міжнародної технічної допомоги та інвесторів (як вітчизняних, так й іноземних) для розвитку МСП та ефективного використання цих коштів.

- Сприяти конструктивному діалогу влади та суб’єктів господарської діяльності з питань розвитку й функціонування МСП.

- Забезпечити спадковість та послідовність регіональної політики щодо розвитку МСП у середньостроковому й довгостроковому планах.

- Визначити «регуляторні орієнтири» для бізнесу, що сприятимуть підвищенню рівня прозорості регіональної політики розвитку МСП. Текст документу можна побачити за лінком https://www.slideshare.net/IER_Kyiv/2020-82582528

Зоряна Бурик

Бурик З.М. ~ Зоряна Бурик: Стан наукової розробки проблеми ..

  • 13.04.18, 10:33

У світовому масштабі початок розуміння міжнародної спільноти необхідності забезпечення сталого розвитку на основі імплементації концепцій, планів та проектів міжнародних організацій із забезпечення сталих позитивних змін, передовсім, у навколишньому середовищі (один із перших підходів до визначення поняття «сталий розвиток») до державної політики та регулюючої діяльності ототожнюється з прийняттям перших міжнародних нормативно-правових документів, які мали поки що, переважно, рекомендаційний характер, керівником Комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку (WCED), норвезьким видатним політичним і громадським діячем того часу (вісімдесяті – дев’яності роки минулого сторіччя) – Гру Харлем Брундтланд (Gro Harlem Brundtland), яка здійснила величезний внесок у просування концепції сталого розвитку і в міжнародне співробітництво з метою його досягнення. Основна ідея забезпечення стану сталого розвитку у всьому світі, сформульована Комісією, полягає у застосуванні підходу державного управління, головним завданням якого має стати забезпечення певного балансу між поколіннями.

Даний підхід розвинуто в рамках досліджень авторів книги «Межі зростання» Донеллі H. Медоус (Donella H. Meadows), Денніс Л. Медоуса (Dennis L. Meadows), Жорден Рандерса (Jоrgen Randers), Вільяма В. Беренса III (William W. Behrens), виданої на замовлення Римського клубу, які ототожнювали регулюючу політику держави в сфері сталого розвитку як досягнення стану економічної рівноваги в макроекономічних масштабах («стійкий стан економіки»), який, своєю чергою, на думку вчених, є певною альтернативою з вирішення глобальних екологічних проблем.

Неабияку значимість регулюючої діяльності держави у сфері сталого розвитку підкреслив Т. Р. Мальтус (T.R. Malthus) в «Есе про закон народонаселення» [8].

Основоположцем галузі науки про сталий розвиток доречно також вважати  Ґ. Дейлі (H. E. Daly) (монографія «Поза зростанням: економічна теорія сталого розвитку»), який виокремив саме поняття «сталий розвиток» з науки про навколишнє середовище та окреслив сферу його застосування в науці про державне управління в глобальному вимірі.

Істотний внесок у становлення сталого розвитку як окремої галузі науки також внесли західноєвропейські вчені періоду кінця ХІХ – середини ХХ століття (М. Кітінг (M. Keating), С. Лазаріні (S. Lazzarini), А. Родрігез-Поуз (A. Rodrguez-Pose), М. Сторпер (M. Storper), Л. Хьюдж (L. Hooghe), О. Сольвелл (. Slvell)). Консолідує праці даних науковців фокусування на проблематиці, пов’язаній з розвиток територій (регіонів та міст).  Сучасний погляд на розвиток науки зі сталого розвитку заснований, перш за все, на вдосконаленні механізмів державно-приватного партнерства, що пов’язано з поглибленням впливу великих міжнародних корпорацій та транснаціональних структур на економічні, соціальні, політичні та культурні процеси в суспільстві у всьому світі. Серед дослідників у цій сфері слід виокремити роботи М. Дарнтона (Darnton М. «Sustainable Development: A Review of International Literature»), Дж. Робінсона (Robinson J. «Squaring the circle? Some thoughts on the idea of sustainable development. Ecological Economics»), Дж. Егейман (Agyeman J. «Sustainable communities and the challenge of environmental justice»), Н. Вірзби (Wirzba N. The paradise of God: Renewing religion in an ecological age. New York: Columbia University Press) та ін.

Основні ідеї сталого розвитку в українській науці належать видатному вченому, академіку, першому президентові Академії наук України, мислителю, громадському діячеві зі світовим ім’ям В. Вернадському. Так, за результатами присвячених 150-тій річниці від дня народження В. Вернадського та опублікованих в серії книжок [1, 6] досліджень істориків І. О. Козікова, І. І. Мочалова, В. І. Онопрієнко, Г. П. Аксьонова, а також професора, доктора медичних наук В. М. Запорожана, можна стверджувати, що сфера наукових інтересів вченого охоплювала діапазон загальноприродничих наук: від мінералогії та кристалографії, біогеохімії до вчення про живу речовину. Він створив учення про біосферу та її еволюцію, про перехід біосфери в ноосферу – взаємовідносини природи та суспільства, внутрішню єдність людства та Космосу. У 90-х рр. ХХ ст. в Європі та Америці чотири рази перевидавалася знаменита книжка академіка В. Вернадського «Біосфера». Його ідеї використовувалися у конструюванні закритих екосистем у космічних польотах та у грандіозному проекті зі створення штучної біосфери у США [6].

О. Г. Осауленко, у дисертаційному дослідженні «Моделювання та управління сталим соціально-економічним розвитком» [7], обґрунтовує тезу про те, що державне управління повинно передбачати використання системи регуляторів, які охоплювали б усі аспекти сталого соціально-економічного розвитку – економіку, соціальну сферу, екологію тощо, і параметри яких визначалися б на основі широкого застосування сучасних методів моделювання.

О. В. Надоша, в ряді опублікованих досліджень [6], стосовно впливу сталого розвитку на систему державного управління виявляє, що «…проблема сталого розвитку є достатньо новою соціально-економічною та політичною конструкцією, а тому в межах сучасних дослідницьких підходів не має належного розроблення, що тим самим обумовлює доцільність її методологічного обгрунтування в межах сучасної державно-управлінської науки». Учений акцентує увагу на двох основних аспектах розгляду цієї проблематики, зокрема: значній методологічній цінності аналізу сталого розвитку як окремого стану системи, здатної підтримувати стабільність своєї структури упродовж тривалого відрізку часу, а також стабільності функціонування самої системи державного управління, яка перебуває під впливом системи сталого розвитку [6].

М. М. Миколайчук  в монографії «Фінансово-економічний механізм державного управління регіональним розвитком» акцентує увагу на тому, що «…в складних умовах боротьби за незалежність і цілісність держави Україні необхідно не тільки зупинити руйнування економіки але й створити умови для економічного зростання» [5]. Саме в економічному зростанні, яке може бути досягнуте при ефективному державному регулювання всієї сукупності соціально-економічних процесів в суспільстві на основі створення двобічної системи взаємодії економічного та фінансового механізмів державного управління регіональним розвитком, полягає головне завдання державної влади в галузі забезпечення сталого розвитку країні. У низці досліджень вчений використовує специфічне поняття «бюджетний менеджмент», функціональним призначенням якого на регіональному рівні є забезпечення самодостатності регіону у фінансуванні сталого розвитку [5].

На сьогодні в контексті сталого розвитку суттєвою для досліджень є екологічна складова, особливостям якої присвячували свої праці: Б. Дж. Річардсон (B. J. Richardson), Ст. Вуд (St. Wood), З. В. Герасимчук, Ю. С. Горбань, Б. М Данилишин, С. І. Дорогунцов, О. І. Драпіковський, І. М. Жолобчук, В. С. Міщенко, Ю. П. Тадеєв, В. П. Удовиченко, Ю. О. Чирва та інші.

Є. М. Борщук та В. С. Загорський в монографії «Системний аналіз концепції сталого розвитку» [3] зосереджують увагу на важливості застосування системного підходу до дослідження концептуальної сутності сталого розвитку. Окрім цього, в роботі «Екологічний аудит як інструмент управління еколого-економічною системою» Є.М. Борщук аналізує стан системи екологічного менеджменту еколого-економічними системами, а також визначає специфіку екологічного аудиту як інструменту управління еколого-економічної системи в контексті державного управління сталим розвитком. Окрему увагу приділено історичному аналізу розвитку самої концепції сталого розвитку.

Так, З. В. Герасимчук, у роботі «Наукові засади дослідження екологічної безпеки як фактора сталого розвитку», зазначає, що превалюючою науковою ідеєю при розробці теорії сталого розвитку регіону повинна стати ідея комплексного, системного підходу до вирішення проблем взаємоузгодження і збалансування соціальних, економічних та екологічних факторів розвитку регіону. На думку авторки, недостатня дослідженість даної проблеми обумовлена умовами економіко-політичної кризи в Україні, необхідністю наукового обґрунтування методології та практики регіональної політики сталого розвитку для оздоровлення навколишнього природного середовища [2].

Висновки. У підсумку, результати виконаного в роботі теоретичного аналізу сукупності наукових праць провідних українських та іноземних вчених, у тому числі й дисертаційних досліджень, монографій, наукових статей, пізнавально-аналітичних оглядів, що складають повноцінний науковий доробок в галузі сталого розвитку в Україні та в світі свідчать про те, що, дійсно, на теперішній час не можна оцінити стан наукової розробки проблеми державного регулювання сталого розвитку в нашій державі, як задовільний. Насамперед, це підтверджує той факт, що й досі не імплементовані до українського законодавства базові принципи сталого розвитку, визначені за конвенціями Ріо, відсутні (або нерезультативні) стратегії, концепції, проекти в галузі забезпечення стану стілого розвитку регіонів, територіальних громад, міст та держави в цілому. Окрім цього, бачимо, що більшість науковців звертає увагу на недосконалість саме теоретико-методологічної бази в галузі сталого розвитку, недостатню увагу державної влади та неефективність засад функціонування системи публічного адміністрування в місцевому самоврядуванні. З іншої сторони, такі результати теоретичного аналізу обґрунтовують високий рівень актуальності даної роботи, і визначають широкий спектр проблем в галузі державного регулювання сталого розвитку, які є ще недостатньо дослідженими та потребують відповідної уваги науковців.

Література.

  1. Амосов О. Ю. Децентралізація влади в Україні: фінансові і політико-правові аспекти / О. Ю. Амосов, Г. В. Малінецька // Теорія та практика державного управління. –  2015. – Вип. 2. – С. 129-134.

  2. Герасимчук З. В. Наукові засади дослідження екологічної безпеки як фактора сталого розвитку / З. В. Герасимчук // Економіка України. – 2004. – № 2. – с. 124–133.

  3. Загорський В. С. Системний аналіз концепції сталого розвитку [Текст] : монографія / В. С. Загорський, Є. М. Борщук ; Львів. регіон. ін–т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2011. – 253 с

  4. Медоуз Донелла Х. Пределы роста / Донелла Х. Медоуз, Деннис Л. Медоуз, Й. Рэндерс, В. Беренс / Пер. с англ.; Предисл. Г. А. Ягодина. –  М.: Изд–во МГУ, 1991. – 208 с.

  5. Миколайчук М. М. Фінансово–економічний механізм забезпечення стійкого збалансованого розвитку регіону [Текст] : монографія / М. М. Миколайчук ; за наук. ред. І. В. Розпутенка ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – К. : НАДУ, 2010. – 308 с.

  6. Надоша О. В. Механізм оптимізації державного управління в умовах сталого розвитку: автореферат. канд. наук з держ. упр., спец.: 25.00.02 – механізми державного управління / Надоша О. В. – К. : Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, 2014. – 20 с.

  7. Осауленко О. Г. Моделювання та управління сталим соціально–економічним розвитком: Дис. д– ра наук з держ. управління: 25.00.05 / Українська академія держ. управління при Президентові України. – К., 2002. – 404 с.

  8. Malthus T.R. (1826). An Essay on the Principle of Population, Sixth Edition, App.I.6.

Бурик З. М. ~ Зоряна Бурик: Досвід інституційного забезпечення..

  • 13.04.18, 10:12

ДОСВІД ІНСТИТУЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Актуальність проблеми та її зв’язок з важливими науково-практичними завданнями. Реалізація державної політики та державних стратегій задля забезпечення сталого розвитку потребує відповідного нормативно-правового забезпечення та налагодженої структури інституцій для їх реалізації. У цьому контексті важливим є налагодження зовнішніх взаємозв’язків, ефективна організація діяльності та контроль за досягенням цілей сталого розвитку. Досвід інституційного забезпечення регулювання сталого розвитку держав Європейського Союзу буде корисним для України з точки зору можливості його застосування та реформування інституційного забезпечення. Аналіз останніх наукових досліджень з досліджуваної проблеми та визначення питань, що не вирішені. Серед науковців, що вивчали практику держав ЄС щодо планування сталого розвитку виділяємо : Білої С. О., Білоруса О. Г., Сітнікову Н. П., Фесянова Н. П. та інших. Разом з тим, недостатньо дослідженими є питання функціонування інституцій регулювання сталого розвитку.

Мета роботи: проаналізувати та узагальнити досвід інституційного забезпечення регулювання сталого розвитку у державах Європейського Союзу.

Викладення основного матеріалу дослідження. Ідеї сталого розвитку були офіційно проголошені на Міжнародній конференції з навколишнього середовища і розвитку у Ріо-де-Жанейро (Самміт Землі) United Nations Conference on Environment and Development (Earth Summit), Rio de Janeiro у 1992 р. Ця конференція розглядала оточуюче середовище і соціально-економічний розвиток як взаємопов'язані і взаємозалежні області. У головному документі, прийнятому на цій конференції, «Порядку денному на XXI століття» (Agenda 21), що розглядався в якості програми всесвітнього співробітництва, сталий розвиток пов'язується з гармонічним досягненням наступних цілей: високої якості навколишнього середовища і здорової економіки для всіх народів світу, задоволенні потреб людей і збереженні сталого розвитку протягом тривалого періоду [2].

Висновки та перспективи подальших досліджень. Інституційне забезпечення державного регулювання сталого розвитку опирається на діяльність загальноєвропейських інституцій, інституцій окремих країн та діяльність муніципалітетів, що розробляють самостійно та реалізовують деталізовані локальні стратегії сталого розвитку, узгоджені із загальнонаціональною масштабнішою стратегією сталого розвитку. До інститутів, що забезпечують стійкий розвиток підприємства на макрорівні належать держава, законодавча база, профспілки, освіта, екологічна культура населення, наука, банківська система, система соціального захисту. Перспективними з точки зору подальших досліджень можуть бути питання можливостей впровадження окремої інституційної практики в Україні.

 

 

Список використаних джерел

1.                Бережна Ю. С. «Зелена» економіка в країнах східного партнерства / Ю. С. Бережна // Економічні науки. Сер. : Економіка та менеджмент. – 2012. – Вип. 9(2). – с. 30–36.

2.                Волес В. Творення політики в Європейському Союзі / В. Волес, Г. Волес.; пер.з англ. Р. Ткачук. – Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. – 871 с.

3.                Горбань Ю. С. Особливості екологічного врядування в державах–членах ЄС в контексті сталого розвитку [Текст] / Ю. С. Горбань // Інвестиції: практика та досвід : наук.–практ. журн. – 2014. – N 22. – с. 152–156.

4.                Загорський В. С. Системний аналіз концепції сталого розвитку [Текст] : монографія / В. С. Загорський, Є. М. Борщук ; Львів. регіон. ін–т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2011. – 253 с.

5.                Макосій С. Д. Зарубіжний досвід реалізації стратегії сталого розвитку / С. Д. Макосій // Молодий вчений. – 2016. – № 6. – С. 324-328. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/molv_2016_6_83

6.                Національні стратегії сталого розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.undp.org/content/dam/ukraine/docs/EE/%D0%9D %D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D1%96%D1%97%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%BA%D1%83_verstka.pdf.

7.                Офіційний сайт Європейського Парламенту [Eлектронний ресурс]. — Режим доступу до ресурсу: http://eur!lex.europa.eu/LexUriServ/site/en/com/2001/ com2001_0264en01.pdf.

8.                Сітнікова Н. П. Досвід стратегічного планування сталого розвитку у країнах Європейського Союзу / Н. П.Сітнікова // Економіка та держава. – 2012. – № 11. – С. 11-14. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecde_2012_11_5.

9.                Слава С. С. Структурна парадигма збалансованості інструментів підтримки економічного розвитку Регіону / С. С. Слава, Н. М. Гапак // Економіка праці та регіональна економіка. – 2014. – Режим доступу : рhttp://ecj.oa.edu.ua/articles/2014/n27/10.pdf

10.           Фесянов П. О. Державне регулювання екологічної безпеки на рівні регіону: досвід європейських країн / П. О. Фесянов // Державне управління: теорія та практика. – 2011. – № 1. – С. 1-9. – Режим доступу : http://www.academy.gov.ua/ej/ej13/txts/Fesyanov.pdf.

11.           Яншина А. М.Інституційна складова імплементації концепції сталого розвитку у країнах Північної Європи/ А. М. Яншина // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2014. - Вип. 118(1). - С. 172-182.

12.           European Commission. Europe 2020 [Eлектронний ресурс]. — Режим доступу до ресурсу: http://ec.euro! pa.eu/europe2020/index_en.htm.

13.           The Swedish Environmental Objectives System: Information Sheet from the Ministry of the Environment / Government Offices of Sweden. – Stockholm : Grafisk Service, Elanders, 2014. – 4 p.

 З. М. Бурик

 


Бурик З.М. ~ Зоряна Бурик: ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО ..

  • 13.04.18, 09:41

Концепція сталого розвитку має довгу історію становлення. Основні віхи її розвитку: звіт Всесвітньої комісії ООН з навколишнього середовища і розвитку в 1987 р.; конференція ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.); Всесвітній самміт із питань сталого розвитку в Йоганнесбурзі (2002 р.). Узагальнено такі його принципи: повага і турбота до всіх живих співтовариств; поліпшення якості людського життя; збереження життєздатності і розмаїтості Землі; забезпечення сталого використання відновлюваних ресурсів; мінімізація виснаження невідновлюваних ресурсів; зміна індивідуальних позицій і діяльності [14].

Основні принципи сталого розвитку на ХХІ ст. викладено у Порядку денному – безпрецедентному глобальному плані дій в інтересах сталого розвитку і найбільшому досягненні у галузі забезпечення комплексного розгляду екологічних, економічних і соціальних проблем на основі єдиної стратегії. Порядок денний на ХХІ ст. було прийнято главами 179 країн у 1992 р. На першому Світовому саміті Землі під егідою Комісії ООН із довкілля та розвитку обговорювалися проблеми сталого розвитку Планети [15].

Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003–2015 рр.” від 26.04.2003 р. № 634 [16] декларує такі принципи сталого розвитку: ліквідація бідності; упровадження нових моделей сталого виробництва та споживання з метою підвищення якості життя; охорона та раціональне використання природних ресурсів країни та її регіонів.

На думку О. І. Ковтуна, система державного регулювання економіки базується на дотриманні таких принципів : науковості, обґрунтованості – поєднання наукових основ державного регулювання економіки з практичними діями щодо втілення економіко-політичних рішень; формування системи державного регулювання економіки з урахуванням теоретичних основ і моделей економічної політики та наявного досвіду здійснення державного регулювання в країні й за кордоном; раціональності, реальності – державне регулювання економіки має ґрунтуватися на реальних, а не на ідеальних передумовах, не суперечити сформованій структурі господарства і раціональним діям індивідів; збалансованості, комплексності – єдність загальнонаціонального, регіонального та галузевого рівнів державного регулювання економіки, врахування особливостей фаз суспільного відтворення, окремих секторів і сфер господарства [19].

За діапазоном застосування принципи державного регулювання економіки можуть бути класифіковані на: загальноекономічні (або універсальні); спеціальні – для певних секторів економіки (аграрного, промислового, будівельного); локальні – ті, які спрямовані на врегулювання окремих напрямів економічної діяльності (бюджетної, податкової, зовнішньоекономічної); адміністративно-процедурні, що застосовуються у плануванні, узгодженні й прийнятті нормативних актів із регулювання [20].

Детальніше принципи державного регулювання розвитку наведено у працях Ю. Л. Орла, зокрема:

1) принцип невід’ємності функції регіонального регулювання в системі державного управління, похідний від тези, що регулювання регіонального розвитку – невід’ємна частина системи державного управління;

2) наявності регулівних механізмів;

3) вирівнювання регіонального розвитку;

4) принцип селективності (пріоритетності) надання допомоги регіонам, який потрібен для концентрації державних ресурсів для виконання певних тактичних і стратегічних завдань регіонального розвитку;

5) пріоритетності розв’язання соціальних проблем;

6) принцип лагу, який пов’язаний з тим, що результати регулювання регіонального роз-
витку позначаються не відразу, а із запізненням, часто через багато років;

7) мультиплікативності державного регулювання;

8) принцип стратегічного цілепокладання, який витікає із завдань регіонального розвитку та системного характеру державної політики регіонального розвитку.

9) дворівневості суб’єкта управління;

10) принцип демократичності державного регулювання, в основу якого покладено тезу про те, що незалежно від обґрунтованості управлінських рішень будь-яка державна підтримка йтиме не просто за рішенням центру, а за згодою всіх регіонів;

11) урахування інтересів об’єктів регулювання;

12) принцип правового забезпечення означає, що державне регулювання регіонального розвитку повинно мати чітке правове середовище тощо [21].

Серед основних принципів сталого розвитку виділяють такі [22, c. 165]:

– цілеорієнтованість: досягнення такого співвідношення між елементами, з якими у підприємства зберігатимуться довгострокові стимули стійкого розвитку;

– забезпечення збалансованості економіки та екології: досягнення такого ступеня розвитку, коли люди припиняють знищувати навколишнє середовище;

– адаптивність: країна як відкрита система має бути адаптивною, тобто пристосовуватися до зміни в зовнішньому середовищі для того, щоб продовжити стійкий розвиток на довгострокову перспективу;

– забезпечення збалансованості економічної та соціальної сфер у людському вимірі, що означає максимальне використання в інтересах населення тих ресурсів, які дає економічний розвиток;

– цілісність, що досягається на основі єдності таких функцій: здатність до оновлення (від-
творення), доповнення елементів, яких бракує, перетворення себе у якісно нову систему, збереження фінансової рівноваги. Принцип цілісності є чинником, що визначає результативність;

– динамічність: зміни в одному з параметрів прийняття, як правило, приводять до змін в інших;

– розв’язання задач, пов’язаних з розвитком не лише в інтересах сучасного покоління, але й усіх наступних поколінь, що мають рівні права на ресурси.


На основі типових запропонованих науковцями принципів державного регулювання та забезпечення сталого розвитку [1–23] систематизуємо основні принципи державного регулювання сталого розвитку.

1. Принцип реалістичності передбачає, що державне регулювання сталого розвитку має здійснюватися на реальних засадах.

2. Принцип оптимального поєднання інтересів, коли державне регулювання сталого розвитку ґрунтується на основі поєднання галузевих і територіальних інтересів.

3. Принцип систематичності та безперервності передбачає, що державне регулювання сталого розвитку здійснюється безперервно та систематично, при цьому передбачається застосування системного підходу до проблем сталого розвитку.

4. Принцип ефективності та цілеспрямованості – державне регулювання сталого розвитку має бути ефективним та раціональним, спрямованим на досягнення постановлених цілей.

5. Логічність/послідовність/структурна довершеність: визначення пріоритетів і встановлення конкретних цілей, завдань; пошук шляхів їх послідовної реалізації, які враховуватимуть сучасний стан, а також визначення засобів та критеріїв реалізації. Мають бути
узгодженими стратегії нижчого рівня, наприклад, регіонального або галузевого розвитку.

6. Інтегрованість усіх видів планів. Положення плану мають бути чітко інтегровані у рамках установленої класифікації: чим вищий рівень плану, тим значнішою має бути його кореляція із цією класифікацією, проте елементи територіального зонування залишаться.

7. Принцип соціальної та природоохоронної орієнтованості – державне регулювання сталого розвитку має орієнтуватися на піклування про суспільство та задоволення його потреб, а також забезпечувати оптимальне використання природних ресурсів та збереження природного середовища.


1. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / Д. М. Стеченко. – К. : Вікар, 2003. – 262 с.

2. Бондаренко В. М. Моніторинг і діагностика життєздатності підприємства (за матеріалами акціонерних товариств Закарпатської області) : дис. ... канд. екон. наук : 08.00.04 / Вікторія Михайлівна Бондаренко ; ДВНЗ “Ужгород. нац. ун-т”. – Ужгород, 2010. – 280 с.

3. Вергун А. М. Концепція сталого розвитку в умовах глобалізації / А. М. Вергун, І. О. Тарасенко // Вісник КНУТД. – 2014. – № 2. – С. 207–218.

4. Герасимчук З. В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія формування, механізми реалізації / Герасимчук З. В. ; НАН України ; Інститут регіональних досліджень. – Луцьк : Надстир’я, 2001. – 528 с.

5. Кучерова Г. Ю. Стратегія формування свідомого оподаткування як фактор сталого розвитку національної економіки : монографія / Г. Ю. Кучерова. – Запоріжжя : КПУ, 2016. – 416 с.

6. Кушнір Л. Л. Природні ресурси України як базовий фактор сталого розвитку національ-
ної економіки / Л. Л. Кушнір // Економічний простір. – 2013. – № 72. – С. 273–288.

7. Дідківська Л. І. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / Л. І. Дідківська, Л. С. Головко. – 5-те вид., стер. – К. : Знання, 2006. – 213 с.

8. Залуцький В. П. Сутність соціально-економічного розвитку машинобудівних під-
приємств: методи та принципи їх забезпечення / В. П. Залуцький // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.11. – С. 163–169.

9. Кузьменко О. Б. Принципи ресурсоощадної діяльності аграрних підприємств / О. Б. Кузьменко // Наукові праці [Чорноморський державний університет ім. Петра Могили комплексу “Києво-Могилянська академія”]. Серія: Економіка. – 2012. – Т. 189. – Вип. 177. – С. 142–145.

10. Ковтун О. І. Про методологію формування стратегії підприємства [Електронний ресурс] / О. І. Ковтун // Економіка України. – 2014. – № 9. – С. 19–34. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/EkUk_2014_9_3

11. Орел Ю. Л. Пріоритетні напрями державного регулювання розвитку регіональної складової національної економіки України [Електронний ресурс] / Ю. Л. Орел // Державне будівництво. – 2014. – № 2. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeBu_2014_2_18

12. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / Стеченко Д. М. – К. : Вікар, 2003. – 262 с.

13. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / Стеченко Д. М. – К. : Вікар, 2003. – 262 с.

14. Сталий розвиток як парадигма суспільного зростання ХХІ ст. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.geograf.com.ua/geoinfocentre/20-human-geography-ukraine-world/273-stalyi-rozvytok-yak-paradygma-suspilnogo-zrostannya-21-st

15. Повестка дня на ХХІ век, принятая конференцией ООН по окружающей среде и развитию. Июнь 1992 г. Официальный перевод текста ООН [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.un.org/russian/conferen/wssd/agenda21

16. Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003–2015 рр. [Електронний ресурс] : Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 № 634. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/634-2003-%D0%BF

17. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / Стеченко Д. М. – К. : Вікар, 2003. – 262 с.

18. Дідківська Л. І. Державне регулювання економіки [Текст] : навч. посіб. / Л. І. Дідківська, Л.С. Головко. – 5те вид., стер. – К. : Знання, 2006. – 213 с.

19. Ковтун О. І. Про методологію формування стратегії підприємства [Електронний ресурс] / О. І. Ковтун // Економіка України. – 2014. – № 9. – С. 19–34. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/EkUk_2014_9_3

20. Ковтун О. І. Про методологію формування стратегії підприємства [Електронний ресурс] / О. І. Ковтун // Економіка України. – 2014. – № 9. – С. 19–34. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/EkUk_2014_9_3

21. Орел Ю. Л. Пріоритетні напрями державного регулювання розвитку регіональної складової національної економіки України [Електронний ресурс] / Ю. Л. Орел // Державне будівництво. – 2014. – № 2. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeBu_2014_2_18

22. Залуцький В. П. Сутність соціально-економічного розвитку машинобудівних під-
приємств: методи та принципи їх забезпечення / В. П. Залуцький // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.11. – С. 163–169.

23. Дідківська Л. І. Державне регулювання економіки [Текст] : навч. посіб. / Л. І. Дідківська, Л.С. Головко. – 5те вид., стер. – К. : Знання, 2006. – 213 с.

Бурик З.М. ~ Зоряна Бурик: ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ .....

  • 06.04.18, 16:43
ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВО– ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Сучасні умови розвитку суспільно-економічного розвитку зумовлюють необхідність враховувати явища глобалізації, конвергенції інформаційно-комунікаційних технологій, їх впровадження у всі сфери життя суспільства, розмежування сфер відповідальності в управлінській та регуляторній сфері, децентралізацій-них реформ, поширення таких явищ у діяльності держави, як: стратегічне управління, державний менеджмент та мережеве державне управління під час створення механізмів державного управління.

Сталий розвиток (англ. sustainable development) – розвиток, який дає змогу задовольнити потреби теперішніх поколінь і залишає можливість майбутнім поколінням задовольнити їхні потреби. Це збалансований розвиток країни і регіонів, при якому економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяльності суспільства відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистем відновлюватися, поглинати забруднення та підтримувати життєдіяльність теперішніх і майбутніх поколінь.

Як зазначають науковці, у світовій практиці формується нова парадигма росту ефективності сучасного виробництва на базі використання знань та інновацій. Інформаційне суспільство можна розглядати як новий етап розвитку людства, для якого характерним є домінування інформації, інформаційної продукції, інформаційних технологій та комунікацій як у сфері виробництва так і споживання, а також формування інформаційної індустрії. Основними цілями сталого розвитку є: економічне зростання – формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, забезпечення можливостей, гарантій праці громадян, якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів; охорона навколишнього середовища – створення громадянам умов для життя, реалізація екологічного розвитку виробництва; соціальна справедливість, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя; раціональне використання природних ресурсів; стабілізація чисельності населення; освіта – забезпечення доступності для одержання освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни; міжнародне співробітництво.

Сучасні науковці по-різному трактують поняття «державне регулювання», які представлено нижче. Зокрема, Ю. Ковбасюк та В. Бакуменко вважають, що державне регулювання в умовах ринкової економіки – це вплив держави на економічну систему, спрямований на досягнення цілей її економічної політики в умовах ринкової економіки. У свою чергу М. Латинін зауважує, що державне регулювання полягає у встановленні державою загальних правил поведінки (діяльності) учасників суспільних відносин і їх коригуванні залежно від умов, які змінюються. Тоді як В. Бодров вважає, що державне (урядове) регулювання – це комплекс заходів, інструментів, методів і механізмів координації економічних відносин у суспільстві, суб'єктом якої є держава та її інститути з притаманним їм важелями цілеспрямованого впливу на перебіг господарських процесів.

На нашу думку, державне регулювання загальним чином означає здійснення цілеспрямованого впливу державної влади на систему об’єктів та процесів шляхом формування комплексу правил для суб’єктів господарювання з метою забезпечення стійкого розвитку економіки та суспільства.

Що стосується механізму державного регулювання, то на думку М. Латиніна під цим поняттям слід розуміти спосіб дій суб'єкта регулювання, який ґрунтується на базових функціях і принципах, забезпечуючи за допомогою форм, методів і засобів ефективне функціонування системи державного регулювання для досягнення визначеної мети та усунення протиріч. Як зазначає Р. Білокурський, найбільш популярний підхід класифікації видів механізмів – за сферою їхньої дії, передбачає виокремлення нормативно-правових, адміністративних, фінансово-економічних та інформаційних механізмів.

Окрім нормативно-правового, адміністративного, фінансово-економічного механізмів державного регулювання сталого розвитку країни, останнім часом все більшого значення набуває інформаційний механізм. Як свідчить зарубіжний досвід, у розвинених демократичних та правових державах все частіше застосовуються інформаційні інструменти.

Роль інформаційного механізму в забезпеченні сталого розвитку країни полягає у формуванні та застосуванні спеціалізованих комп'ютерних програм для ефективного внутрішнього управління регіоном, у подальшому розвитку інформаційних технологій і систем для надання інформації щодо багатоваріантних аспектів функціонування економіки, у всебічній інформатизації населення, в автоматизації систем господарського управління, глобалізації комп'ютерних мереж через Інтернет та використанні міжнародного досвіду інформаційного регулювання державних систем. Важливим фактором посилення інформаційно-аналітичного забезпечення сталого розвитку є проведення соціального моніторингу та складання паспорту, який розглядається як система безперервного стеження за ситуацією у кожному регіоні.

Як зазначає А. Семченко, базовими інструментами державного регулювання сфери інформатизації є: закони та інші нормативно-правові акти, що регулюють інформаційні відносини в суспільстві, розвиток ІКТ;міжнародні правові акти таких організацій, як ООН, МСЕ, Ради Європи, ОЕСР та ін., завдання яких полягає в уніфікуванні національного законодавства з огляду на глобальний характер ІКТ;національні програми, концепції та стратегії інформатизації країни з урахуванням необхідних ресурсів, оцінкою соціальних та економічних наслідків;регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сфері ІКТ; створення умов функціонування ринку електронних послуг; ведення реєстру електронних інформаційних ресурсів; ліцензування, стандартизація й сертифікація програмних продуктів, інформаційних ресурсів, інформаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем; розроблення й упровадження єдиних стандартів для засобів інформатизації; податкова та митна політика, що стимулює вкладення капіталу в інформаційний сектор економіки й захищає внутрішній ринок, створює конкурентне середовище; міжнародні проекти, спрямовані на спільне наукове й технологічне опрацювання перспективних напрямів у сфері ІКТ.

Відповідно до Стратегії сталого розвитку України на період до 2030 року основними інструментами інформаційного механізму регулювання сталого розвитку є:

  1. Здійснювати послідовне впровадження інформаційно-комунікаційних технологій із забезпеченням їх загальнодоступності, інтеграції у традиційні сектори економіки та суспільного життя, інформатизації діяльності органів влади та самоврядування й формуванням засад електронного врядування для сталого розвитку.
  2. Створити систему об'єктивного інформування всіх заінтересованих сторін про політичні, економічні, соціальні та екологічні аспекти сталого розвитку України та світу.
  3. Створювати інформаційно-аналітичні центри та науково-освітні установи з питань сталого розвитку та центри кращих практик сталого розвитку.

Що стосується практичного вітчизняного досвіду, то ми можемо спостерігати відсутність зазначених інструментів державного регулювання, або ж їх використання є безсистемним, неефективним та фрагментарним.

З огляду на це, слід розглянути основні інформаційні механізми державного регулювання сталого розвитку, які слід застосовувати на даного етапі : промоція еколого-економічної відповідальності, мотивація підприємств до використання ресурсо- й енергозберігальних, безвідхідних (маловідходних) технологічних процесів у межах реалізації концепції соціальної відповідальності бізнесу; зобов'язання, мотивація підприємств та організацій складання й опублікування корпоративних екологічних звітів; публічність державних реєстрів, удосконалення геоінформаційних систем; системний еколого-економічний аналіз на різних інституційно-територіальних рівнях, який містить екологічну експертизу, екологічну діагностику, екологічний ситуаційний аналіз, екологічний маркетинговий аналіз, екологічний аудит, екологічній контролінг; стратегічна екологічна оцінка на різних інституційно-територіальних рівнях; оцінка економічної ефективності використання природних ресурсів; науково-дослідне проектування з обґрунтуванням у формі методичних рекомендацій, наукових доповідей пріоритетів і способів використання природоохоронного обладнання, екологічно чистих технологічних процесів, продукції тощо; освітньо-виховні заходи.

Ефективне застосування інформаційних механізмів державного регулювання сталого розвитку передбачає реалізація розвитку громадянського суспільства. Це випливає з того, що зазначені механізми спрямовані на збалансування інтересів державної влади та потреб громадян. Тому впровадження інформаційного механізму є достатньо актуальним у контексті спрямування держаного управління на розвиток економіки, а інформаційні інструменти забезпечують та створюють можливості комунікаційного впливу у сфері природо-ресурсної політики, як одного з факторів забезпечення сталого розвитку України.

Бурик З.М. ~ Бурик Зоряна: Куди зникає промисловість ?

  • 29.03.18, 14:48


Львівщина завжди характеризувалась великою кількістю промислових міст. Це і не дивно, зараз кількість промислових підприємств в регіоні налічує 2624 од. Але не завжди так було… у 2010р. їх було 3215 од, а раніше  іще більше… Що ж відбувається із нашою промисловістю ? А головне : що робити із цим усім далі …?

Візьмемо до прикладу колишній обласний центр – Дрогобич, який є другим після м. Львова промисловим центром регіону.

Ще з далекого 11ст. місто сформувалось на сплетінні торгівельних перетинів, що проклали свій шлях через осередок видобування солі у ньому. Навіть дев»ять соляних мішечків на гербі міста говорять  самі за себе. Саме з Дрогобича сіль постачалась на всю тариторію  Київської Русі…

А так про Дрогобич пишуть сьогодні:

розвинутий природно-господарський комплекс, друге за промисловим потенціалом місто області. Промисловий потенціал міста формують такі основні галузі:

·         машинобудування (45 %),

·         нафтопереробка (37 %),

·         харчова (7,5 %),

·         будівельних матеріалів (1,2 %),

·         легка (1 %), хімічна (0,7 %),

·         поліграфічна (0,1 %).

Але по факту все зовсім не так…

Майже усі промислові заводи були закриті по причині нерентабельності. Станом на 2012 р. кількість мешканців колишнього обласного центру складала 102 142 осіб., а на 2017 р. лише до 80 000 осіб. Люди залишають свої сім’ї і вимушено шукають заробітку в недалекій Польщі, через брак робочих місць і неконкурентною з країною-сусідом заробітною платою.

Бюджет міста на 70% складається з міжбюджетних трансфертів, а це означає нездатність забезпечувати свої потреби.

Чому колись відоме промислове місто стало банкрутом?

Серед усіх задекларованих великих 11 промислових підприємств міста працює зовсім небагато, хоча їхній стан важко назвати діючим, бо, ті що залишились і ще працюють, то лише у 10%, ну максимум 15 % від власної потужності.

Решта припинили свою діяльність через банкрутство, або знаходяться на стадії близької до закриття…!!!

До прикладу, у складній ситуації є «Дрогобицький завод автомобільних кранів», «Дрогобицький долотний завод», ВАТ «Дрогобицьке швейне підприємство Зоря» та інші.

На великих промислових підприємствах міста систематично не виплачують заробітну плату.  Станом на 1 січня 2016 р. ПАТ «Машинобудівний завод» мав боргів по заробітній платі 115,6 тис.грн.

Окрім того, ці підприємства враховуючи свої масштаби стають основними боржниками по земельному податку місту, а саме «Дрогобицький завод автомобільних кранів»  боргує 32,7% даного податку, «Дрогобицький машинобудівний завод» 26,9%, «Дрогобицький долотний завод» 15,3%. Періодично така заборгованість  списується, що наносить непоправні збитки місту та провокує нові і нові банкрутства.

Так до прикладу ПАТ «Дрогобицький завод автомобільних кранів», його доля досі до кінця невідома незважаючи на результат судової тяганини. Завод є системним боржником по заробітній платі працівникам 7,0 млн.грн. у 2016р., а у 2017р. заборгованість заводу збільшилась до 23 млн.грн.

Заплутана історія і навколо ВАТ «Дрогобицького долотного заводу», який до останнього часу був єдиним в Україні виробником бурових доліт для нафтогазовидобувної та гірничої галузей промисловості, які постачав вітчизняним підприємствам, а також на експорт, зараз перебуває на балансі у фірми, адреси якої не існує. На те, як у Дрогобича цуплять завод, у 2013 році звернула увагу Дрогобицька міліція. Проте невдовзі кримінальне провадження закрили. У травні 2014 року обласна прокуратура скасувала закриття цієї справи, але за рік справа знову не просунулася.

Також у 2013 р. на шпальтах дрогобицьких газет зявляється інформація такого характеру: «Молокозавод у Дрогобичі закрили через нерентабельність!» Складно уявити, як виробництво продовольчої продукції першої необхідності, на яку завжди є попит у людей, може бути нерентабельним  !!! А раніше на ньому працювало 160 працівників.

  Або : ще в далекому 2005 році: «Дрогобицька швейна фабрика» перейшла у руки спільного українсько-польсько-італійського підприємства ТзОВ «Лаура » (Хоча, відповідно до даних відкритих реєстрів підприємство зареєстровано у Львові у приватному будинку). Були великі надії, що інвестор відновить та модернізує виробництво,  але насправді так нічого і не відбувається.    Підприємство у занепаді, а «інвестор» так і не зумів відновити колишньої слави великій фабриці.

За інформацією сайту youcontrol станом на 01.01.2018р. ТзОВ «Лаура» перебуває в стадії припинення діяльності.

Але найбільшим і найдавнішим центром слави міста був і залишається «Дрогобицький солевиварний завод». На жаль, його доля склалась не краще ніж у попередників. В страшному занепаді знаходяться будівлі заводу, обмаль працівників, які прагнуть всіма нерівними собі силами вберегти плід своєї багаторічної праці. Питання цього заводу спірне і невизначене.

Хоча більшість активістів схиляються до думки, що підприємство має бути збережене в руках держави, і приватизовувати підприємство     не варто. За словами теперішнього керівника, завод все ж потрібно передавати у приватну власність з точки зору вигоди для підприємства. Це думка не лише його : у 2016р. було внесено зміни до Постанови КМУ « Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015-2017 роках», де підприємство було внесено у «чорний список».

Чи дійсно державі так буде економічно вигідно?

Чи дотримуються інвестори взятих на себе зобов’язань ?

А головне : чи зможе після передачі у приватні руки держава гарантувати збереження цінності даного об’єкту та не перетворення його у готель чи новий житловий квартал ???  

Так до прикладу відбулось на багатьох Львівських підприємствах : Львівський завод кінескопів, Виробниче об'єднання «Полярон», завод «Львівприлад», «Львівський завод автонавантажувачів» і славнозвісний «ЛАЗ».

Зі зникненням заводу – зникне і основний бренд міста Дрогобич !

 

ЗОРЯНА БУРИК: "Як стимулювати економічний розвиток ОТГ"

  • 04.01.18, 20:45
"Вечір у Львові" – говорили про те, як ОТГ стати економічно і фінансово незалежними.
Доповнюю перелік рецептів:
1. Таки розробити Стратегію розвитку ОТГ – не як декларативний документ, а як короткий план де будуть визначені пріоритети розвитку конкретної території (туристичний, промисловий, сільськогосподарський чи інші напрями) та використані усі її переваги.
2.Чітко усвідомити як переваги так і недоліки території та з ними працювати.
3. Активно просувати та піарити усі переваги території для ведення підприємницької діяльності та заінвестування.
4. Курс на пошук інвестицій (внутрішніх і зовнішніх) та стимули для розвитку підприємництва, бо без цього не буде розвитку території. А це : карта і перелік об’єктів до заінвестування та по можливості готові пропозиції. Як би ми не вболівали за соціальну інфраструктуру, без підприємництва – її НЕ ІСНУЄ.
5. Робота із людським капіталом території, який скорочується щодня.
6. Безперервний і впертий пошук, написання та реалізація креативних економічних та соціальних проектів з ОТГ обласного фінансування, державного фінансування та з міжнародних фондів.
РОБОТА, РОБОТА, РОБОТА А Ви як собі думали?

Зоряна Бурик: Поводження з ТПВ у Львові та Львівській області

  • 30.08.17, 16:20

У зв'язку з екологічною ситуацією у м. Львові та неможливістю міської ради вирішити питання з вивезення сміття, повноваження вивозу сміття з міста було передано Львівській обласній державній адміністрації. 

Для виконання функцій (у період 20 днів було вивезено усе сміття з міста Львів) було вивезення сміття ЛОДА було профінансовано на суму 70 тис. гривень на рік субвенції з міського бюджету. Крім того, до 2019 року буде спроруджено завод з вторинної переробки та утилізації твердих побутових відходів.

Стосовно цього, функціями Громадської ради з питань контролю за вивезенням ТПВ є:

I. Забезпечення громадського контролю
• Контроль за дотриманням добової норми ввезення ТПВ
• Контроль за обсягами захоронення ТПВ
• Контроль за належним складуванням ТПВ

II. Контроль за виконанням заходів
• Участь у визначенні заходів на фінансування у розрізі полігонів області
• Контроль за рухом коштів бюджету
• Контроль за виконанням робіт на об'єктах, що фінансуються



Зоряна Бурик: ПРОБЛЕМИ ЛІКВІДАЦІЇ БАНКІВ В УКРАЇНІ

  • 29.07.17, 10:30

Минулого року було ліквідовано 21 український банк (не враховуючи гучну справу про "ПриватБанк"). Наступними можуть "раптово зникнути" 7 банків, такі як: ПАТ "Платинум Банк", ПАТ "Банк Народний капітал", ПАТ "Фортуна-банк", ПАТ "ВЕКТОР БАНК", ПАТ "ФІНБАНК", ПАТ "Діамантбанк", АКБ "НОВИЙ". 

Очевидно, що це ефективна схема власників "компаній-банкрутів", котрі бажають збільшити свої доходи за рахунок зняття зобов'язань перед кредиторами та виведенням цінних активів, а це 40 млрд грн (!) втрачених коштів населення та державного бюджету. Економічна ситуація у країні в даному випадку виступає як не причина "банкрутства", а виправдання офіційно зареєстрованих, але незаконних дій.

У зв'язку з цим, Громадською радою при ЛОДА подано офіційні запити до відповідальних установ. Зокрема, у Фонд гарантування вкладів фізичних осіб по ліквідації ПАТ "Діамантбанк",  Управління Національного Банку України у Львівській обл., Національному Банку України, Прокурору Львівської області, Господарського суду Львівської обл., Начальнику Головного територіального Управління юстиції у Львівській обл., та Голові Ради Асоціацій банкірів Львівщини.

Головними питаннями, що піднімаються у вищезгаданих запитах є:

1) Причини, що безпосередньо повпливали на прийняття рішення щодо оголошення банкрутства;

2) Відповідальність за неоповіщення вкладників про майбутню ліквідацію;

3) Кількість "зниклих" коштів та рахунків юридичних осіб;

4) Наявність заборгованості банками заробітної плати працівникам;

5) Прецедентні випадки, кількість звернень у судові інстанції;

6) Можливість відшкодування або компенсацїї коштів вкладникам;

Бурик Зоряна: Як зробити діяльність громрад ефективною

  • 08.06.17, 17:37

Це залежить від виконання наступних пунктів:

  • Виключення номінальних членів ради повинно відбуватись швидко (за ініціативою голів комісій).
  • Ініціатива щодо зібрання комісій для переобрання голови (у разі відсутності активності комісій) може відходити від членів комісії або заступників голів ради.
  • Робота мандатної комісії утруднить процес виключення членів Громадських рад.

Ефективна внутрішня комунікація Громадської ради:

  • Уся актуальна інформація повинна надходити безперебійно до членів громради
  • Електронна пошта доступна для усіх членів колегії (правління) громради
  • Закрита група у Facebook
  • Телефонний контакт з членами ради
Ефективна зовнішня комунікація Громадської ради:
  • Ефективна PR-діяльність ГР (прес-конференції, телеефіри)
  • Блог ГР про події та проблемні питання
  • Відкрита група ФБ (обмін інформацією із суспільством)
  • Широке інформування громадськості про усі події ГР
  • Створення окремої спеціальної комісії (з членів громадської ради та експертів) щодо контролю засвоєння бюджетних коштів. 
Основою діяльності ГР є:
  • Президія ГР. У президію громадської ради входить Голова ради та 4-5 заступників Голови ради, секретар ГР.
  • Колегія ГР (Правління ГР). Голова ради, 4-5 заступників Голови ради, cекретар ГР, голови комісій.
  • Комісії ГР: 16 комісій ради, що відповідають усім профільним департаментам ЛОДА, які можна об’єднати у разі необхідності.

Основна діяльність ГР – це робота в комісіях. За роботу комісії – несе персональну відповідальність – голова комісії.

Основним активом Громадської ради при ЛОДА є:

  • Голова ГР ЛОДА,
  • заступники голови ГР ЛОДА (4-5 заступників),
  • секретар ГР ЛОДА,
  • голови профільних комісій ГР ЛОДА (16 або менше).
Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая