Головним питанням серед людей, яким не подобається те, що відбувається в державі, стало одвічне: «Що робити?» Як правило, після нього додають песимістичну тираду: «Прокуратура — їхня, суди — їхні, журналісти пишуть — караван іде». А тим часом уже кілька років будь-який українець може створити своїм корумпованим чиновникам «нестерпні умови комфорту». Причому згідно з чинним законодавством. Щоправда, не нашим, а європейським.
Мало не кожен українець марить, аби Європа і США нарешті почали заарештовувати рахунки українських корупціонерів. Як правило, мріями все й закінчується. Хоча ще кілька років тому світове антикорупційне законодавство дало в руки кожному українцеві потужного кийка. А поточного року цей кийок став іще вагомішим.
У березні Єврокомісія розпочала оцінку ефективності законодавства ЄС щодо боротьби з відмиванням грошей і до кінця року розробить жорсткіші зміни до Третьої директиви ЄС, що протидіє легалізації злочинних доходів. У такий спосіб вона відреагувала на оновлені рекомендації FATF — міжурядової організації, що встановлює світові стандарти протидії відмиванню грошей. 16 лютого 2012 року, після дворічного процесу публічного міжнародного обговорення, FATF оголосила новий перелік своїх рекомендацій.
«Попереду на нас очікує складна робота з імплементації нових стандартів FATF у національне законодавство», — прокоментував нові правила FATF голова Державної служби фінансового моніторингу України Сергій Гуржій.
Шкода, але пан Гуржій не згадав, що остання міжнародна оцінка стану імплементації стандартів FATF в Україні у 2009 році виявила чимало недоліків. Зокрема, в Україні взагалі не визначено законодавством поняття «ПЕП» (від англ. PEP — politically exposed persons, тобто політично пов’язані персони), яке в країнах ЄС і в США є центральним елементом у системі боротьби з політичною корупцією.
Відтак, допоки влада буде імплементувати закони, які заважають їй жити, пересічним українцям варто дізнатись, як вони можуть уже сьогодні попсувати життя вітчизняним чиновникам.
FATF у допомогу
В Україні про FATF говорять так багато, що про нього знає мало не кожна домогосподарка. Щоправда, нюансів глядачам не розшифровують. Тим часом суть — саме в них. Навіть якщо йдеться про класичні Сорок рекомендацій FATF. Розглянемо на прикладі.
Чи не головна вимога FATF така: фінансові установи мусять знати, хто є кінцевим розпорядником грошей фірми-клієнта. Якщо ж кінцевий власник ховається за класичною «матрьошкою», то банк має право замість проведення тривалого дослідження, «хто кого заснував», обрубати всі кінці. Цитата: «Якщо фінансова установа не може ідентифікувати клієнта, вона повинна… припинити ділові відносини та розглянути питання про можливість повідомлення про сумнівну операцію стосовно такого клієнта».
Це означає, що в ідеалі банк повинен не тільки відмовити клієнту, чийого бенефіціара він не ідентифікував, а й повідомити про підозрілу фінансову операцію національну фінансову розвідку, зокрема в Україні — Державну службу фінансового моніторингу.
Окремо FATF вимагає від фінансових установ жорстких правил щодо деяких клієнтів. До такого типу ризикованих клієнтів FATF відносить політичних діячів (далі — ПЕП). Банки зобов’язані не тільки намагатися визначити їхні джерела збагачення, а й одержати згоду вищого керівництва на встановлення ділових відносин з такими клієнтами та проводити постійний моніторинг ділових відносин із ними.
Стандарти FATF юридично закріплено в праві Європейського Союзу, а саме — в Директивах щодо протидії відмиванню грошей.
У цьому випадку нас цікавить Третя директива ЄС, що зобов’язує фінансові установи здійснювати посилені заходи контролю «щодо операцій і ділових стосунків із політичними діячами, що проживають в іншій державі-члені або третій країні».
До ПЕПів ця директива відносить «фізичних осіб, які наділені або були наділені значними державними функціями, та близьких членів сім’ї або близьких співробітників таких осіб». У статті 2 Директиви 2006/70/ЄC до категорії «фізичні особи, які наділені або були наділені значними державними функціями», обов’язково включаються:
— глави держав, голови урядів, міністерств і заступники або помічники міністрів;
— члени парламенту;
— члени верховних судів, конституційних судів або інших судових органів високого рівня, рішення яких не підлягають подальшій апеляції, за винятком особливих випадків;
— члени аудиторських судів або правління центральних банків;
— посли, посланники та вищий офіцерський склад збройних сил;
— члени адміністративних, управлінських або наглядових органів державних підприємств.
Важливим моментом є факт прирівняння законодавством ЄС до статусу ПЕПів близьких членів сім’ї ПЕПів, а також асистентів-помічників (співробітників). Директива 2006/70/ЄC містить розширене визначення «близьких членів родини», яке включає:
— чоловіка/дружину;
— будь-яку особу (співмешканця), яка згідно з національним законодавством прирівнюється до чоловіка/дружини;
— дітей та їх чоловіків/дружин або співмешканців;
— батьків.
Та ж директива містить перелік категорій осіб, що мають статус ПЕПів, оскільки вони є «близькими співробітниками» політичних діячів:
— будь-яка фізична особа, про яку відомо, що вона має спільну бенефіціарну власність в юридичних особах або юридичних утвореннях, або інші близькі ділові стосунки з політичними діячами;
— будь-яка фізична особа, яка має виключну бенефіціарну власність в юридичній особі або юридичному утворенні, про які відомо, що вони були створені для реальної вигоди політичних діячів.
У директиві зазначається, що ПЕПами не вважаються особи, які припинили виконувати важливі публічні функції протягом одного року.
FATF у США. Де є долар, там уже право Америки
Аналог поняття ПЕПів у правовій системі США міститься в статтях Акта патріота США, що зобов’язують запроваджувати моніторинг стосовно приватного банківського рахунку, який «створений або утримується від імені або самостійно вищою іноземною політичною фігурою або ж її близькими родичами чи близькими співробітниками».
Щодо приватних рахунків, відкритих для іноземців, банки США мають виконати як мінімум два кроки:
— перевірити, чи є власник рахунку вищою іноземною політичною фігурою;
— переконатися, що кошти на рахунку не надходять від іноземної корупційної діяльності.
Відповідно до Акта про банківську таємницю, який діє в США ще з 1970 року, фінансові установи повинні надсилати в державне агентство з протидії фінансовим злочинам (FINCEN) звіти про підозрілу діяльність своїх клієнтів.
Окремо Акт патріота США створив систему моніторингу кореспондентських рахунків іноземних банків. І під цей моніторинг можуть потрапити практично всі трансакції, де використовується американський долар.
У рамках операції міжнародного переказу доларової виручки навіть між банками третіх країн зазвичай відбувається контакт із фінансовою системою США. Адже кожен поважний банк має свій кореспондентський рахунок в американському банкові-партнерові. І якщо правоохоронні органи США, виходячи з публічної інформації інших країн, вирішать трактувати переказ грошей як завершення корупційної оборудки, вони можуть скористатися вимогами Акта патріота. А цей законодавчий акт уповноважив уряд США вимагати інформацію від іноземних фінансових установ і конфісковувати статки на рахунках в іноземних банках неамериканських громадян.
Технічно це робиться так: уряд США надсилає вимогу американському банку, який протягом семи днів зобов’язаний витребувати запитувану інформацію у свого клієнта — іноземного банку. Якщо ж іноземний банк не надасть запитуваної інформації, уряд США вимагає від американського банку розірвати кореспондентські відносини з таким клієнтом. У разі невиконання цієї вимоги на американський банк очікує штраф у розмірі 10 тис. дол. на день.
Що таке публічна інформація? Матеріалів якісного журналістського розслідування, як правило, більш ніж достатньо, щоб кваліфікувати трансакцію як результат іноземної політичної корупції.
Що може зробити «маленький українець»?
Спершу про проблеми. Далеко не завжди та не всі фінансові установи ЄС і США ідентифікують фізичних осіб — вигодоодержувачів. Проблема стала однією з центральних для FATF, і в лютому 2012 року організація дещо посилила цю норму, вимагаючи від фінансових установ ідентифікувати кінцевого клієнта (вигодоодержувача).
Окрім того, сьогодні відсутня будь-яка стандартизована та утримувана урядами країн ЄС чи США база даних іноземних ПЕПів на кшталт бази даних терористів. У США фінансовим установам рекомендують запитати прямо у свого клієнта та бенефіціарів, чи є вони політичними діячами. Також американські банки повинні користуватися публічно доступними джерелами, які містять інформацію про ПЕПів, а саме — публікаціями у відомих ЗМІ та комерційними базами даних.
Саме тому багато фінансових установ звертаються до послуг комерційних баз даних ПЕПів, створених на основі моніторингу публічно доступної інформації. Однією з таких американських баз даних вдалося скористатися автору.
Українські ПЕПи там теж є. До того ж не самі, а з родиною і навіть помічниками. Щоправда, в базі дуже рідко зустрічається інформація про публічно доступні журналістські розслідування. А саме така інформація полегшила б обов’язок американських банків перевіряти джерело походження коштів на рахунках ПЕПів. На жаль, більшість журналістських розслідувань в Україні друкуються українською мовою, що ускладнює роботу розробників комерційних баз даних у США. Очевидно, викриття фактів політичної корупції англійською мовою значно допомогло б як американським банкам, так і банкам ЄС, а також правоохоронним органам цих юрисдикцій виконати свої обов’язки згідно зі стандартами FATF.
Відтак, громадянське суспільство України може спробувати стимулювати політичну волю Заходу іншими методами, не вдаючись до бунту та революцій.
По-перше, потрібно чітко візуалізувати зв’язки між політичною корупцією України та фінансовими установами США і ЄС. Для цього можна створити повну базу даних українських ПЕПів, посиливши її публічно доступною інформацією про прояви корупції щодо кожного окремого ПЕПа.
До цієї бази даних потрібно включити мережу фіктивних фірм, офшорних корпорацій і номінальних директорів, послугами яких користуються українські ПЕПи. Численні журналістські розслідування стануть чудовим джерелом для поповнення такої мережі. База даних українських ПЕПів має бути доступна англійською мовою.
Автоматично ця база даних стане обов’язковою для використання фінансовими установами країн ЄС і США згідно з їхнім законодавством. Для цього знадобляться професійні вміння та навички громадсько-активних юристів, експертів з візуалізації, ІТ-фахівців, дизайнерів, журналістів, перекладачів.
По-друге, необхідно вголос говорити про зв’язок між політичною корупцією в Україні та фінансовою системою країн Заходу. Будь-який форум з євроатлантичної інтеграції України не повинен проходити без меседжу, що статки українських політичних діячів уже і так добре інтегровані у фінансову систему країн ЄС.
У відповідь на вимогу ЄС до України подолати корупцію громадський сектор повинен вимагати від політиків країн ЄС повною мірою запустити стандарти FATF в їх національних системах та перекрити канали відмивання грошей для клептократів з України.
По-третє, потрібно допомогти українським журналістам публікувати англійською мовою високоякісні скандальні розслідування фактів корупції та відмивання грошей найвищими політичними діячами України. Подібні публікації у Wall Street Journal, New York Times, Euronews та інших світових медіа стимулюватимуть правоохоронні органи США та країн ЄС застосовувати стандарти FATF.
Безумовно, є ще багато варіантів дій для громадянського суспільства в цьому напрямі. Враховуючи, що в Україні правоохоронна та судова системи паралізовані корупцією, то, очевидно, нам простіше змусити працювати антикорупційні стандарти в країнах ЄС та в США.
Запустивши цей механізм, можна перекрити канали відмивання та приховування доходів від політичної корупційної діяльності, адже стимул красти втрачається, коли накраденого не можна сховати.
Отсюда.
