Взагалі-то мене звати Льша,але я усіх прохаю,щоби називали мене “Lost Crying Soul”,бо це- моє ІМО-ім”я,а я- імо-кід.
Я прокидаюся о 14:30,і довго плачу над тим,що паркет у моїй кімнаті кремового кольору,а не рожевий, накрайняк-чорний.Я- імо-кід.
Я довго снідаю тортиком,зберігаючи на мармизі вираз обличчя “абіділі мишку,напісяли в норку”.Адже я ще не прийшов до тямі від ранкового розпачу.Я- імо-кід.
Я одягаю парадні труси-стрінги,на яких рожевими і чирними блискучими стразами викладено “Sweet”,бо вони подобаються моєму коханцю.Я- імо-кід.
Натягую гольфи у малиново-чорну смужку.Я- імо-кід.
Одягаю вузесенькі роздерті штанці від “Дойче Кабана”,що звисають “очінь-очінь”.Я- імо-кід.
Старанно брискаю під пахвами дейзіком,і одягаю накрохмалену сорочку.Поверх неї натягую чорну футболку.на якій власноруч написав “Looser”.Вутболка сидить на мені як прєзік.Але мені пофік.Я- імо-кід.
Взуваю чорні замшові скейтера з біло-рожевими шнурками.Я- імо-кід.
Чіпляю купу гумових браслетиків уже відомої вам гамми на зап”ясття.На шию вішаю залізні буси і пов”язую шарфік,який купив у комплекті з гольфами.Звісно ж,чорно-малиновий.Адже я- імо-кід.
Обличчя напудрюю так,що носа стає просто не видно.Очиці обводжу жироною чорною (траурною) смугою.Губи підмальовую тілесним блиском.Я- імо-кід.
Коротке волосся на потилиці пирскаю лаком,і ставлю там зачіску а-ля “Я упала с самасвала,тармазіла галавой”.Чівку щедро змащую воском,і вкладаю так,щоб вона закривала пів-обличчя.Я- імо-кід.
Беру свою “поштарську” сумку з купою значків і надписом “Emo is not fashion”,хоча я не розумію,як той надпис перекладається.Ця сумка-особлива.Таких у Києві-лише 300 000 копій.І одна з них-моя.Бо я- імо-кід.
Я чіпляю на носа великі важкі окуляри у роговій оправі,зпіхварені у дідуся.І чимчикую до Арени.Я- імо-кід.
Я навпомацки знаходжу Арену (в дідових окулярах ніхєра не видно,але я ж-ТРУ!!).Цілую і обіймаю усіх знайомих/не знайомих дівчат і хлопців.Потім іду в супермаркет,купую собі чупа-чупс і пляшку шампанського,і починаю тусити.Я- імо-кід.
