Я не боюся смерті... Чекаю її з нетерпінням.

                  Я  не   боюся  смерті... 

               Чекаю  її  з  нетерпінням.

               Прийму  як  рідну  дитину.

            Із  тихим  і  веселим  розтлінням 

               Згасаю...  І все-таки загину.

               З  душі  вивітриться  попіл

               І  невтілені  в  життя  сподівання - 

               Келих  несолодкого  напою –

               Невтішне, невдале кохання.

               Зітруться  всі  мої  сторінки,

               Вітер  спогади  до  небес  піднесе.

               Видно  з  висоти  квітки – вінки..

               Хтось  мені  гвоздики несе…

               Закипить  жаллю-болем  труна.

               Заревуть  ливнем  чорні  хмари.

               Впустить  тіло  до  себе  земля,

               Щоб  не  клеїлись  кошмари.

               Кілька  квіток  з’їсть  бур’ян,

               Частково  посушить  сонце,

               Аби  викрити  той обман,

               Який  хтось  в  душі  носить..

               Тільки мені  нічого  не  треба!

               Та  й  душа  не  позволить  просити.

                Що  мала, те  вже давно стерла .

                Прошу, шановні,  сльози  не  лити!

                Я  чекаю  смерть  із  нетерпінням.

                Давно  готуюся  до  неї.

                Із  нестерпним  кипінням

                У  снах  кличу  її  до  себе.

                Перед  Богом  помолюся

                За  всі  скоєні  гріхи.

                Перед  смертю  поклонюся,

                                   Що  не  відмовилась  прийти.