«Ти знала багато горя...»

  • 06.05.14, 08:45
«Ти знала багато горя...» 
Криваві події в Одесі засвідчили, що подальші спроби Кремля розхитати південний схід через «п’яту колону» можуть призвести до братовбивчої громадянської війни
Іван ЛЕОНОВ.   

Під вогнем сепаратистів та за баздіяльності міліції українці Одеси не здригнулися й перейшли у контрнаступ. (Фото  УНІАН.)
Коли не діє закон, коли влада не захищає своїх громадян від знахабнілих убивць (а в окремих випадках «перевертні в погонах» ще й фактично підносять кілерам патрони), тоді громадяни або обирають роль жертви (як це неодноразово траплялося у Харкові чи Донецьку), або стають на власний захист самі (як це продемонстрували 2 травня українські патріоти в Одесі). Так, як це їм підказує природа помсти, коли діють захисні інстинкти, а про закон уже ніхто не згадує. Саме у таких випадках проливається кров за кров чи видаляється око за око. І тут уже не так важливо, чия сторона першою підпалила коктейль Молотова на Куликовому полі — чи то перед будівлею, чи то на даху будинку профспілок. Бо первісний інстинкт вимагає розплати за тих, хто замертво впав під кулями на вулицях Дерибасівській і Грецькій. Відтак кожному сепаратисту, а тим більше терористу відтепер варто замислитися: чи аж настільки дорогою для нього є Росія-матінка (і в грошовому вимірі теж), що варто віддавати за її імперські ідеї життя? Бо патріоти в Одесі продемонстрували головне: безкарно бити, а тим більше вбивати себе фанатикам Москви вони більше не дозволять. Розплата наступить відразу, як кажуть: без суду і слідства...«Імпотентна» міліція

«Десятки жертв були спровокованою наперед і добре підготовленою акцією. Акцією проти людей, проти України і проти Одеси! Місцеві сили безпеки нічого не зробили для запобігання загибелі 46 людей в Одесі 2 травня в ході заворушень і зіткнень між проросійськими і проукраїнськими активістами. Я особисто вважаю винними в трагедії місцеві сили безпеки», — таким є висновок Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка після відвідин Одеси минулої неділі.

Однак у провокуванні трагедії глава уряду звинуватив проросійських сепаратистів, які «ведуть справжню війну — війну на знищення України і української незалежності». «Якби правоохоронна система в Одесі працювала не тільки на «Сьомому кілометрі» і захищала людей, то всі ці терористичні організації мали б бути знешкоджені!» — додає Прем’єр.

«Трагічні події в Одесі, спровоковані проросійськими екстремістами, стали можливими також через дії одеської міліції, — додає координатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук. — У період підготовки провокацій місцевим правоохоронцям передавали затриманих проросійських екстремістiв. За розпорядженням міліцейського керівництва міста їх тут же випускали».

Далі ще гірше: коли минулої п’ятниці футбольні фанати одеського «Чорноморця» та харківського «Металіста» разом із тисячами активістів з українськими прапорами почали рухатися від Соборної площі в районі Дерибасівської, озвірілі москвофіли почали закидати їх світлошумовими гранатами, камінням, бити трубами та заточками. В окремих місцях журналісти зафіксували стрілків, які з вогнепальної зброї (у тому числі автоматичної!) стріляли по патріотах з-за спин «правопохоронців». Показово: чимало ментів (інакше не скажеш), як і звірі з триколорами, мали однакові розпізнавальні червоні стрічки на рукавах.

До честі правоохоронців, які не мали червоних стрічок (і були не «в темі» сепаратистських настроїв начальства), окремі з них усе ж таки намагалися рятувати патріотів та затримувати нападників (постраждалі є і серед міліціонерів). Утім і самі патріоти не розбіглися дворами, як це траплялося у Донецьку чи Харкові, а розбирали бруківку, розбивали на шматки бетонні урни й перейшли в наступ. Та так, що загнали опонентів аж на Куликове поле, де ті базуються останні кілька місяців. Наметове містечко «колорадів» випалили вщент одразу, далі спалахнула будівля Будинку профспілок, в якій тримали оборону фанати Путіна. Коктейлі Молотова летіли з обох сторін, тому не зрозуміло, хто саме підпалив один iз верхніх поверхів (за однією з версій, він зайнявся через необережність самих оборонців, які зберігали тут чимало займистих коктейлів, за іншою — справа рук третьої сторони, якій були потрібні численні жертви). Хай там як, саме тут загинуло найбільше людей: хтось миттєво отруївся чадним газом від пожежі, хтось вистрибнув iз вікна і розбився, хтось згорів заживо....

За останніми даними, 2 травня в центрі Одеси та на Куликовому полі загалом загинуло 46 осіб. Ще понад двісті чоловік звернулося до лікарень із пораненнями та опіками різної складності.

«Звільнимо сепаратистів, доки ми на посадах»

Одеська трагедія має кілька першопричин. За версією СБУ, провокації 2 травня відбулися при зовнішньому втручанні з боку Кремля та завдяки фінансуванню сепаратистського «шабашу» екс-урядовцями-втікачами Сергієм Арбузовим і Олександром Клименком. Обидва зараз, ховаючись у Росії, звісно ж, усе заперечують.

Щодо зовнішнього втручання, то в Одесі все відбулося за так званим «південним сценарієм», який спочатку планувався десь на День Перемоги, але відбувся раніше нібито, щоб відволікти увагу вітчизняних силовиків i знизити їхню активність під час антитерористичної операції на Донбасі.

Але сценарій Кремля не спрацював — його поламали прості патріоти, тож АТО на сході хоча й трохи уповільнила темп у суботу-неділю, але не зупинилася. Відтак «ляльководи» почали піднімати приголомшену втратами «п’яту колону» вже в неділю: кілька сотень «колорадів» із криками «Не пробачимо!» та «Русскіє своїх не бросают» рушили минулої неділі у бік міськуправління міліції, нападаючи по дорозі на поодиноких перехожих, які мали сміливість скандувати «Слава Україні!».

Нетривалий штурм міліцейського Главку, який кілька десятків спецпризначенців боронили лише кілька хвилин для годиться, призвів до того, що... слідчі почали видавати штурмовикам їхніх соратників, затриманих ще у п’ятницю. Серед яких були і кілька громадян РФ. І це при тому, що саме у ці години їх мали навпаки відвезти до суду для обрання міри запобіжного заходу. Згодом обласна міліція повідомила, що ганебна видача штурмовикам 67 затриманих порушників сталася нібито за рішенням обласної прокуратури. У прокуратурі, у свою чергу, почали відхрещуватися від цього рішення, мовляв, уся відповідальність за звільнення лежить винятково на міліції.

Аналіз видачі сепаратистів наштовхує на думку про погоджений сценарій «правопохоронців» Одеси та місцевих зрадників України. Все відбувалося у той час, коли призначеного за партійною квотою «Батьківщини» Петра Луцюка вже було звільнено з посади начальника міліції Одещини, тоді як виконував обов’язки начальника Главку один iз його заступників — Дмитро Фучеджи (помічений на одному з фото неподалік від сепаратиста з пістолетом), а відомий патріот Іван Катеринчук, призначений наступником Луцюка, ще не доїхав до Одеси. До слова, новий начальник міліції Одещини пан Катеринчук під час зустрічі з патріотами, які вимагали покарання для тих, хто допустив зіткнення з сепаратистами, а потім звільнив їх, почав спілкування зі слів «Слава Україні!».

За словами глави МВС Арсена Авакова, затримані сепаратисти в Одесі були звільнені через те, що напередодні заступник Генпрокурора Микола Банчук особисто заборонив їх етапувати до Києва. «В результаті міськвідділ міліції був заблокований. Міліція отримала наказ не випускати провокаторів і приготуватися до відбиття штурму, — зазначив Аваков. — Однак прокурор виніс рішення про звільнення затриманих. Це самоправне рішення, i прокуратура вимагає найсерйознiшого розслідування. Звільнення провокаторів може призвести до нових спалахів насильства в Одесі!».

Став відомий інший обурливий факт: виявляється, 2 травня, коли проросійськи налаштовані активісти спровокували заворушення та стріляли у активістів проукраїнської ходи в Одесі, місцевий прокурор зібрав керівництво обласної міліції Одещини на нараду... як правильно боротися з безладами! Нарада тривала при вимкнених телефонах чотири (!) години. З 12-ї до 16-ї. Тоді як хода вболівальників почалася о 14-й годині дня.

Протистояння триває

Водночас проукраїнські активісти готуються до захисту міста, адже, за окремими даними, 2 травня було «квіточками від Путіна», а головні виклики заплановані нібито на 9 травня. Нині в «перлині біля моря» створюється батальйон територіальної оборони — особливий армійський підрозділ Міноборони чисельністю понад чотири сотні чоловік. За словами «губернатора» Одещини Володимира Немировського, завдання батальйону — швидке відновлення законності та правопорядку в області.

Учора в Одесу також прибули сили батальйону особливого призначення МВС «Київ-1», створеного нещодавно на базі громадських активістів. За даними міністра Авакова, на чолі підрозділу винятково вихідці з Одеси, як і значна частина його складу.

Водночас у ніч на понеділок в Одесі убили відомого бандита Віталія Чудька на прізвисько «Боцман». Саме він «засвітився» на окремих фото під час розстрілу патріотів у п’ятницю з автомата. За даними нардепа Олега Ляшка, «Боцмана» вбили агенти ФСБ, бо він забагато знав. До того ж його вбивство можна «повісити» на патріотів України. Зауважимо, що «Боцман» був затриманий за п’ятничний безмір, але в неділю потрапив до числа незаконно звільнених. Інших 42 затриманих сепаратистів звільнити не вдалося і їх швидко встигли етапувати до однієї з областей у центральній Україні.

Також учора у Херсоні у ході спецоперації затримали 36 диверсантів, які прямували з Криму до Одеси. За словами в. о. мера міста Володимира Миколаєнка, диверсантів спільно виявили на херсонському залізничному вокзалі серед пасажирів потяга «Сімферополь—Одеса» прикордонники, співробітники спецслужб, самооборонівці та ветерани ЗСУ. Усіх «туристів Путіна» відправили назад до Криму.

А ТИМ ЧАСОМ...

Проросійськи налаштованому керівництву Одеської облради не вдалося скликати позачергову сесію з питання оцінки трагічних подій 2 травня. І це при тому, що вчора в Одесі ховали загиблих, а загалом в області 3,4 і 5 травня оголошено траур за загиблими, і будь-які політичні збiговиська в один iз таких днів були б недоречними.

На цьому наголосив і один iз депутатів облради Олексій Гончаренко. На його думку, сценарій організаторів був зрозумілим: після похорону сприяти штурму будівлі облдержадміністрації емоційно зарядженим натовпом. Але набрати необхідну кількість голосів для скликання позачергової сесії керманичам облради не вдалося.

Україна молода.

Где вы, счастья крупицы?..

  • 04.05.14, 01:00


Мы счастье собираем по крупицам, по капельке, по зёрнышку храним, лелеем,  словно яркую жар-птицу, кто нежно любит, тот всегда раним. 
Мы копим  радость, щедрые улыбки, всё про запас стремимся накопить, чтобы потом, как  золотые слитки, любимым всё на память подарить.
 Мы счастье собираем по  крупицам и будем всем по капельке делить, подарим сердца своего  частицу, чтобы жалеть и преданно любить.
*
Всё верно,только не расставайтесь со своими иллюзиями.
Когда их не станет, может быть вы и продолжите существовать, 
но перестанете жить.
 (Марк Твен )

Плюшкінізм.

  • 02.05.14, 08:00
Опудало і шедеври 
Національний художній музей показав, що було всередині резиденції Януковича у Межигір’ї
Ольга ЖУК   

У Межигір’ї знайшли десятки ікон. Серед них — «Божа матір iз немовлям», датована XIV століттям. Фахівці приписують її походження із Візантії.  (Фото  Любові БАГАЦЬКОЇ)

 Починаючи з 22 лютого тисячам українців не давало спокою питання, що всередині президентського маєтку у Межигір’ї. Адже зацікавлених життям екс-Президента пускали гуляти лише територією парку, а от розкоші в будинку і гаражі у різний час охороняли від 30 до 150 бійців Самооборони і «Правого сектору». Полювання на розкоші Януковича почалися майже відразу після того, як господар утік. Грабіжники «від нових можновладців» приїжджали машинами,  казали, що будуть вивозити це в безпечні місця, охоронцям погрожували зброєю, силою вривались у резиденцію. Та й самі оборонці спокушались на трофеї, через що виникали сутички. Через чвари навколо коштовностей Януковича безслідно зникла колекція вогнепальної і холодної зброї, яка налічувала 700 екземплярів. Та все-таки частину багатства екс-Президента вдалося вберегти від мародерів.

У цій нелегкій ситуації арт-критик Аліса Ложкіна, художник Олександр Ройтбурд і музейники Олена Живкова, Юлія Литвинець, Ольга Мельник і Вікторія Величко проявили неабияку мужність і витривалість. Вони майже місяць описували знайдені у колишній резиденції Януковича твори мистецтва і відвертий кітч і за допомогою представників Автомайдану відправляли арт-об’єкти на тимчасове зберігання у Національний художній музей.

Коли на Грушевського звезли коробки з 518 експонатами на загальну вартість щонайменше 50 мільйонів доларів, було прийнято рішення робити виставку «Кодекс Межигір’я», щоб кожен міг поставити діагноз, на що хворів Віктор Янукович і колишній Генпрокурор Віктор Пшонка, з будинку якого до музею передали три картини. Всі експонати без підписів, огороджені жовто-чорними стрічками, якими попереджають пронебезпеку. Перший поверх музею, де зібрані до купи розкоші екс-Президента, нагадує антикварну крамницю і показує нерозбірливе ставлення господаря до накопичення як унікальних творів, так і відвертого несмаку.

Куратори виставки Аліса Ложкіна і Олександр Ройтбурд кожен зал назвали символічно: «Книга часу» (представлені десятки позолочених годинників), «Книга води» (картини на морську тематику, серед яких виділяється полотно Івана Айвазовського «Вид Феодосії у місячну ніч», 1875 рік), «Книга світла» (численні канделябри і підсвічники з бронзи, золота і каміння), «Книга духовності» (поруч із сакральним мистецтвом XIV—XIX століття знайдено сучасну ікону в кіоті, яка працює за принципом музикальної шкатулки), «Книга кумирів» (італійські скульптури середини XIX століття у людський зріст Меркурія, Афіни Паллади, Діани та Аполлона, а також декоративна китайська експозиція зі слонової кістки), «Краєзнавчі записки» (найбідніша з граней Януковича. Присутні портрет Шевченка, сучасна репліка скіфської пекторалі, кілька антиквартних фоліантів «Кобзаря», «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» Гоголя і автентичний трипільський глечик), «Книга марнославства» (20 портретів, фото і скульптур Януковича), «Книга каміння» (предмети з напівдороцінного каміння, де переважає малахіт. Сюди включений монументальний пейзаж художника Бертольда «Фьорди» початку XX століття), «Книга прозорості» (вази, відра для охолодження шампанського та інший посуд зi скла або кришталю), «Книга куртуазності» (статуетки німф, богинь, німецький живопис XIX століття, ваза Пабло Пікассо 1950 року, принт на холсті «Пік краси» російського художника Нікаса Сафронова із підписом: «Віктору Януковичу з повагою від Нікаса. Нехай ця дівчина-українка нагадує всім нам, що Україна — найкрасивіша країна у світі. Завжди ваш Нікас. Москва»), «Книга рослин» (пейзажі кримської художниці Валентини Цвєткової), «Книга полювання» (скульптури собак, коней, оленів, кабанів. А також шкіра нільського крокодила і срібний сервіз із зображенням голів зубрів) і остання «Книга воїна» (колекція зброї XVII—XX століть).

У «Книзі духовності» є унікальні твори мистецтва, які варто було б подарувати музеям. «Це «Апостол» Федорова, про якого багато говорили. Ходили навіть чутки, що він був вкрадений у якомусь з українських музеїв. Але насправді це не так. Це є дуже коштовний предмет антикваріату. Вартість книжки може сягати 150 тисяч доларів. Вона є тиражною. І ми встановили, що це просто дорогий подарунок», — розповідає Аліса Ложкіна.

Найдорожчий експонат серед межигірських цінностей — полотно російського художника Василя Полєнова «Христос та грішниця». «Ми точно знаємо, що воно було продане на аукціоні «Бонхемс» у Лондоні за чотири мільйони фунтів стерлінгів. Тобто це дуже коштовна робота», — зазначила Ложкіна.

В Януковича виявили слабкість до портретів. У Межигір’ї був і президент-автогонщик, і намальований емаллю, і викладений з бурштину, зерен кукурудзи, рису та квасолі, і вишитий хрестиком, і змайстрований із золота та срібла. А ще велетенська воскова лялька, схожа на Януковича, вдягнена у спортивний костюм, білу футболку із картою України і кросівки. «Коли ми знайшли це опудало, розгубились, не знали, що робити. Юлія Литвинець, головний хранитель музею, залишила цей об’єкт у себе в кабінеті. Коли вранці прийшли співробітниці музею, у них мало не стався інфаркт: опудало справді схоже на людину, до того ж на голові у нього був поліетиленовий пакет. Усе в цій залі має цінність не мистецьку, а історичну: це приклад того, як не можна керувати країною. Треба не скидати Ленінів, і не переплавляти золотих Януковичів, а робити висновки і пам’ятати навіть негативні сторінки історії», — пояснює кураторка.

Віктора Федоровича в любові до власного обличчя переплюнув Віктор Пшонка. Він і отримав неофіційне гран-прі за найогидніший предмет колекції. До речі, портрети Пшонки прострелені кулями в лоб. Самооборона, мабуть, не стрималася. На одній із картин Пшонка зображений у вигляді Кутузова на Бородінському полі з російським генералітетом, у ролі якого виступають його колеги з Генпрокуратури. «Особливо мене зачепила вивернута голова Рената Кузьміна. Це наче у пісні «Я оглянулся посмотреть, не оглянулась ли она, чтоб посмотреть, не оглянулся ли я», — коментує виставку Олександр Ройтбурд. На його думку, «сенс цієї виставки в тому, щоб показати, як у людини були стерті поняття про художню та історичну цінність речей: поруч стоїть і повне барахло, і дійсно шедеври». «Маємо винести з виставки моральні уроки — про шкоду тяги до розкоші, особливо в політиків. Ось вам і відповідь, навіщо контролювати владу», — підбиває підсумки художник.

КУДИ ДАЛІ?

Виставка в музеї триватиме три місяці. Що далі буде зі спадком Януковича, достеменно не відомо. Музейники хотіли б розпродати предмети на аукціоні, а виручені гроші віддати на благодійність. Експерти переконані, що знайдеться чимало охочих придбати виделки або тарілки, якими користувався екс-Президент.

Номінант на конкурс в Каннах.

  • 24.04.14, 08:00
«Плем’я» в Каннi 
Фільм про кострубату любов глухих Мирослава Слабошпицького боротиметься за один із головних призів 67-го Каннського кінофестивалю
Ольга ЖУК   

Кадр із фільму «Плем’я» про українських глухонімих школярів, який у травні побачать тисячі кінокритиків і глядачів у Канні.

Уперше за 52 роки українську повнометражну картину відібрали в конкурсну програму «Тиждень критики» міжнародного 67-го Каннського кінофестивалю, що проходитиме на Лазурному узбережжі у Франції з 14 по 25 травня. Щасливчиком став за світовими мірками вже немолодий, та, зважаючи на українські реалії і безгрошів’я у кінематографії, початківець у повному метрі — 39-річний режисер Михайло Слабошпицький і його повнометражний дебют — кримінальна драма «Плем’я». Слід відмітити, що «Тиждень критики» — одна з найстаріших секцій Каннського кінофестивалю. Її створено в 1962 році Спілкою французьких кінокритиків. Мета — пошук молодих режисерів і підтримка їхнiх дебютних картин. Свого часу завдяки «Тижню критики» було відкрито імена Бернардо Бертолуччі, Отара Іоселіані, Кена Лоуча, Вонга Кар-Вая, Жака Одійяра, Алехандро Гонсалеса Іньярріту, Джеффа Ніколса.

Мирослав Слабошпицький злий і дуже обурений, що в Україні у режисерів крадуть їхні роки, адже вони знаходять гроші на перший повний метр лише коли їм стукне 40. «Тому й немає феномену українського кіно, як це було у 2000-х у Румунії», — критикує політику України Мирослав і додає, що ідею зняти фільм «Плем’я» виношував 20 років, аж поки не знайшов грошей.

Цього року Слабошпицькому пощастило двічі. Він отримає 20 тис. євро, якщо французькі кінокритики найкращою серед семи артхаузних картин визначать «Плем’я» в програмі «Тиждень критики» і «Золоту камеру» (один із головних призів фестивалю, який вручається за найкращий дебют). А ще показ картини у програмі «Золота камера» означає, що «Плем’я» покажуть мінімум на 100 фестивалях по всьому світі. До речі, в Україні прокат 130-хвилинної стрічки запланований на вересень 2014-го.

Ті, хто переглядав картину, наголосили, що «Плем’я» — кіно не для слабодухих. У цьому нічого нового немає, адже Слабошпицький від самого початку своєї кінематографічної кар’єри вибрав шлях знімати сумну і невеселу правду про життя, яку часто намагаються не помічати або ж цілеспрямовано замовчують. Бо, як відомо, правда очі коле. А кому хочеться і в так нелегкий час мусолити чужі проблеми, до яких ми — білі і пухнасті — не причетні. Всі картини Мирослава, а до цього часу він зняв чотири «короткометражки» («Жах» (2006), «Діагноз» (2009), «Глухота» (2010), «Ядерні відходи» (2012), кидають виклик проблемам суспільства. Цього разу режисер продовжив тему про глухонімих українців, над якою працював у «Глухоті». У «Плем’ї» не вимовлено жодного слова. Картину знято мовою жестів, якими розмовляють глухі люди. Всі ролі у фільмі виконували непрофесійні актори з вадами слуху. Таким чином режисер задумав зняти картину, яка буде зрозумілою не тільки без слів, а й без субтитрів, закадрового голосу і перекладу.

За словами Слабошпицького, «Плем’я» — це експеримент в галузі кіномовлення. «Я не знімав кіно спеціально для глухих і про проблеми глухих. Це загальнолюдська історія. У мене вийшла картина про любов, точніше про першу любов, кострубату і непевну, — пояснює режисер. — Тему глухонімих досліджую з 2009 року. Так, глухі є інвалідами. Та ми їх не сприймаємо інвалідами, як людей у візках, бо глухі виглядають, як ми. Але слово глухого важливіше за слово того, хто говорить. Жестова мова дуже кінематографічна, вона заворожує. Я не бачу якихось особливих відмінностей між глухими і тими, що чують. Ну, вони розмовляють іншою мовою, як німці чи, скажімо, голландці. Це все міф, що коли людина має вади, скажімо, не чує, у неї відкриваються інші можливості. Так, у них руки гнучкі. Ось, власне, і все. Мені було цікавим зробити фільм без вимовлених слів, який буде зрозумілий у будь-якому куточку світу без перекладу, якого не буде принципово. Шлях стилізації під німе кіно лежав на поверхні, і мені здавалося — якщо розповісти історію мовою жестів, то буде такий самий німий фільм, але новаторський».

Як відзначив режисер, це класична драма дорослішання. Синопсис фільму полягає в тому, що головний герой фільму Сергій потрапляє до спеціалізованого інтернату для людей з вадами слуху на околиці Києва, де існує кримінальна організація «Плем’я». Сергій намагається зайняти своє місце в ієрархії школи і бере участь у кількох пограбуваннях. Коли герой закохується в Ганну, одну з наложниць Смотрящего, йому доводиться порушити неписані закони «Племені».

Усі події відбуваються у стінах школи-інтернату. Мирослав каже, що йому складно вигадувати. Тож практично всі епізоди відбувалися так чи інакше в його житті чи з його знайомими. І згадує, що коли навчався у школі, навпроти був інтернат для глухих, і довгі 10 років він бачив, як вони живуть. Бувало й билися з ними школа на школу. «У нас теж існувала ієрархія. Мафія — це державний лад, система взаємин у суспільстві. На жаль, у мене не вийшов фільм про мафію. Більше про любов», — зазначив режисер.

Милослав Слабошпицький також наголосив, що робив фільм для неглухих. Тим, хто чує, всі 130 хвилин без розуміння діалогів подивитися дуже важко, але сюжет прочитується і не відпускає до останнього кадру. «Що цією картиною хотів сказати режисер, кожен зрозуміє по-різному», — доповнив слова Слабошпицького Денис Іванов, засновник компанії «Артхаус трафік», яка виступила офіційним дистриб’ютором стрічки в Україні. Мирослав вважає, що людина, яка знає жестову мову, буде в певному сенсі в привілейованому становищі, оскільки зрозуміє фільм більш точно. Та все одно не жест у жест. Адже українські й білоруські глухонімі, які зіграли у фільмі, спілкуються суржиком, а ще у них є короткі жести, не виразні, які тотожні не вимовлянню літер «р» чи «л». Проте це не завадить українським глухонімим порозумітися із французькими чи американськими.

Слабошпицькому часто закидають, що він спеціально знімає про дно суспільства. Мовляв, знає, яке кіно (без моралі, позитиву і світлого майбутнього) подобається європейцям. На що Мирослав Слабошпицький відповідає: «Помилково вважати, що якщо ти зняв «чорнуху», її обов’язково візьмуть на фестиваль класу А. В Україні знято 30—50 оптимістичних фільмів. Круто, коли на 50 таких картин є одна песимістична».

Зазначимо, що бюджет стрічки «Плем’я» — 16 млн. грн. Наполовину фільм фінансувало Держкіно. Решту коштів було надано Фондом Хуберта Балса Роттердамського кінофестивалю (Нідерланди). Оператором-постановником і продюсером фільму виступив відомий режисер ігрового й документального кіно Валентин Васянович.

ПОЗА КОНКУРСОМ

На Каннському кінофестивалі в 2014 році будуть також представлені три українські стрічки. Так, у позаконкурсну програму Short Film Corner увійшли дві українські ігрові «короткометражки»: Олександра Ратія «Прості речі» і «Абонент» Марини та Оксани Артеменко. А документальна повнометражна картина Сергія Лозниці«Майдан»буде показана у програмі «Спеціальний показ». До речі, Лозниця був двічі номінований на «Золоту пальмову гілку» за картини «У тумані» (2012) і «Щастя моє» (2010). Документальну картину «Майдан» режисер знімав у лютому-березні у Києві без жодного фінансування. «Я просто взяв камеру, звукорежисера і поїхав знімати все, що там (на Майдані) відбувається. З естетичної точки зору, ніякий художник-сюрреаліст не зміг би придумати такі декорації», — розповів про своє документальне кіно Сергій Лозниця.

Кухня в стиле кантри.

  • 23.04.14, 15:45
Кухня в стиле кантри: 20 решений
  • 20this Modern Country kitchen
  • 1_1kitchen-cool-chic-country-style-cream-kitchen-design-ideas-with-beautiful-antique-furniture-and-decorations-cool-kitchen-designs-when-cooking-times-have-become-on
  • 1_2kitchen-cool-chic-country-style-cream-kitchen-design-ideas-with-beautiful-antique-furniture-and-decorations-cool-kitchen-designs-when-cooking-times-have-become-on
  • 2Modern Country kitchen
  • 03_1Дом с картинки
  • 03_2Дом с картинки2
  • 04_1Дом у озера
  • 04_2Дом у озера2
  • 05_1Прованс в украинских реалиях_прованс2
  • 05_2Прованс в украинских реалиях_прованс3
  • 05_3Прованс в украинских реалиях_прованс
  • 06Живописный дом
  • 07_1Тихий Дом_кантри3
  • 07_2Тихий Дом_кантри
  • 08Мы жили здесь всегда_этно
  • 09_1Милый дом_кантри
  • 09_2Милый дом2
  • 10Интерьер на все времена
  • 11_Дом Hand Made
  • 12_1Интерьер ручной работы_немного Прованса
  • 12_2Интерьер ручной работы_немного Прованса2
  • 13white-country-style-kitchen
  • 14_1архитектурная фирма John Malick & Associates French country style kitchen
  • 14_2архитектурная фирма John Malick & Associates French country style kitchen2
  • 15Alpine Ski Chalet, Lake Tahoe, California_архитектурная фирма John Malick & Associates
  • 16great_country_kitchen_designs_2
  • 17Minacciolo Country Kitchens with Italian Style blue-and-yellow-tile-country-kitchen
  • 18cottage kitchen
  • 19oak island
  • 20this Modern Country kitchen
  • 1_1kitchen-cool-chic-country-style-cream-kitchen-design-ideas-with-beautiful-antique-furniture-and-decorations-cool-kitchen-designs-when-cooking-times-have-become-on

Кухня в стиле кантри в самых грубых чертах – это деревянная мебель, натуральный текстиль и обилие рукотворных деталей. 

Такому пространству к лицу состаренность и потертость, творческий беспорядок и множество декоративных деталей. Так что любимые глиняные горшки, тарелки и вазы не придется прятать по шкафам: наоборот, именно они могут стать главным украшением пространства. К тому же в такой интерьер отлично вписываются завещанные бабушкой дубовый буфет, затрапезный сервиз и старинная тканая дорожка или обнаруженные в ее деревенском доме раритетные предметы быта, как то деревянные ложки, плетеные корзины и керамические горшки. Собранные вместе артефакты придают кухне уникальность и создают атмосферу деревенского уюта, особенно желанного после дня, проведенного в городской суете. Представляем вам зарубежные решения кухонь в стиле кантри и украинские проекты из нашего архива.





Дом в Киевской области, автор – Лариса Мысак


Дом в Киевской области, автор – Алена Нетудыхата


Дом в Киевской области, автор – Лариса Мысак


Дом в Киевской области, автор – Оксана Моторная


Квартира в Киеве, автор – Анастасия Снисаренко-Ержиковская


Квартира в Киеве, автор – Светлана Черкасова