Прошу допомоги всіх небайдужих! (Вдячна за репост)

Збираю базу чорних волонтерів. 

Будь-ласочка, в кого є дані - діліться, це для важливої корисної справи.

Чорні волонтери - це шахраї, що збирають допомогу на добру справу (зараз актуально для учасників АТО або біженців зі сходу країни) і не довозять її до адресата, просто присвоюючи собі. Останнім часом таких випадків побільшало. Якщо комусь відомі подібні випадки - сповіщайте мені всіма доступними на сайті методами.

Щиро вдячна! 

ВРАЧ БРОСИЛ РАБОТУ В РОССИИ И ПРИЕХАЛ СПАСАТЬ УКРАИНСКИХ БОЙЦОВ В ЗОНЕ АТО

49-летний нейрохирург Армен Никогосян бросил работу в Тюмени и примчался спасать украинских бойцов, пишут «Факты».

 Он также пригнал реанимобиль и вместе с двумя помощниками — водителем Ильей и медсестрой Аленой — уже четыре месяца оказывает помощь раненым в самых горячих точках нашей страны. «Работу в Тюмени я бросил, как только увидел новости о событиях в Украине. Примчался в Киев. У меня здесь семья, дети. Сразу отправился на Майдан. Пару дней было спокойно, а девятнадцатого января, на Крещение, начался бой на улице Грушевского… Раненых было — сотни! Один случай не забуду никогда. Пуля зашла в плечо и через шею попала в череп. Однако мне удалось извлечь ее и реанимировать пациента. Все обошлось: парнишка живой, часто звонит мне», — рассказал он. Затем врач отправился работать в зону АТО – поговаривают, что его реанимобиль может пробраться даже там, где БТРы не проходят. «По реанимобилям стреляют только отморозки. А профессиональные военные — среди террористов много российских военнослужащих — уважают труд медиков. Однажды еду за ранеными, и вдруг нас останавливают на блокпосте сепаратистов. И вежливо так просят таблетку от зубной боли. Ну, я дал лекарство. Они говорят: «Ты бы, Армен, с украинской символикой не ездил, а то наши точно пристрелят». У нас на реанимобиле украинский флаг, на мне бейсболка с двуколором и футболка с гербом Украины. «Ездил и ездить буду, — отвечаю им. — Потому что нахожусь на территории Украины!» — говорит Никогосян В зоне АТО нейрохирурга знают не просто как хорошего врача, но и как человека, который может решит любую проблему.

Источник: obozrevatel.com

У НЕГО МАТЬ ЕСТЬ- ЕЕ ЖАЛКО! ПУСТЬ УЗНАЕТ ГДЕ ЕЁ СЫН И СПРОСИТ У ПУТИНА - КАК ОН ТУТ ОКАЗАЛСЯ... В плен взят рядовой Вооруженных сил РФ Балобанов Андрей Сергеевич 23.12.1994 года. Радиотелефонист седьмой мотострелковой роты в/ч 65349 Центрального военного округа сухопутных войск РФ. Призван на службу 01.12.2013 г. в Омской области. Военный билет АН 1309063, жетон СУ 078317. Живет: Омская область, Крутинский район, с. Паново.P.S. Уже призывников посылают...

Он на своей страничке вКонтакте https://vk.com/panovo55 запостил, что не будет оформлять загранпаспорт и подождет пока Россия будет везде. Видимо уже не будет оформлять по другой причине. Его, как и его Россию, нигде не ждут.

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=934149049944535&set=a.242722719087175.81421.100000483476379&type=1

Дякую за допомогу в створенні замітки пану Бес Понятия http://narod.i.ua/user/230935/ 

Сьогодні роковини від початку Першої світової війни.

Рівно 100 років тому, 1 серпня 1914 року Німеччина оголосила війну Росії. Бо незадового до того ерцгерцог Фердінанд невдало з’їздив до Сараєво і перетнувся з членом організації “Млада Босна” Гаврилою Принципом…

Тоді, 100 років назад, мабуть так сама було жарко. Так само колосились поля і падали яблука додолу. Так само в Росії бив ентузіазм через край, існувала величезна довіра до царя та впевненість в “правом дєлє” з обох боків конфлікту…

Зрештою, ця війна похоронить обидві імперії – і Російську і Німецьку, а додатково ще дві – Австро-Угорську і Османську, прокотиться по континенту колесом кривавих революцій і створить нову політичну реальність у світі…

З точки зору розвитку цивілізації, це була мабуть найнепотрібніша і найнелогічніша війна. Війна, яку можна було оминути і зупинити, хоча історія і не допускає подібної “версійності”…

Водночас це була і остання “романтична” війна, якщо про війну так можна говорити взагалі… Описують випадок, коли полоненого англійського офіцера, під “чесне слово” відпустили додому, щоб похоронити матір… Він пішов, і повернувся назад, в полон, бо давав чесне слово…

Для кожної нації, по-своєму ця війна стала переломним моментом в контексті власної “ідентичності”. І в цьому плані цікаво порівнювати Першу світову з Другою, наприклад, у Франції… До якої б старої провінційної церкви у Франції ви не зайшли, неодмінно побачите на стінах прізвища та імена загиблих під час Першої світової. Бо Франція мужньо і вперто воювала в Першу світову… А от Друга світова – в історії Франції майже відсутня. Не було такої події! Франція програла Гітлеру за лічені дні, і ця війна увійшла в історіографію під назвою “дивної”, або “позорної” війни. Колективне підсвідоме зтерло її з карти пам’яті…

..Для мене краща література, яка написана про першу світову – це документальний роман Ернста Юнгера “В стальних грозах”. Юнгер - німецький офіцер, а пізніше філософ, один з ідеологів “консервативної революції”. У першу світову його було тяжко поранено 6 разів. Згадана книга – шедевр, який до “мурашок” реалістично описує війну з окопів…

А ще Перша світова дала нам Еріх Марія Ремарка, Ярослава Гашека з його легендарним Швейком… Та раннього Хемінгуея… Через 15-ть років він напише найсильніший роман про війну і про кохання “Прощавай, зброє!”

Минулого року в видавництві Corpus вийшла також шедевральна книга Петера Енглунда “Восторг и боль сражений” (я читав російською). Автор, з допомогою скрупульозного дослідження архівів, відновив хід дій Першої світової з боку близько двох десятків абсолютно різних людей з обох боків конфлікту: російського офіцера, німецького матроса, французького дипломата німецької школярки, австралійської “добровольниці” і тд… Він показує, як настрій і сприйняття війни людиною змінєються від захоплення та ентузіазму, до тотального страху і ненависті…

…Перша світова ласо пожерла мільйони людей, хоч і була значно менше “жертвомістка” у порівнянні з Другою світовою. Бо ж тоді серед живих, залишився, наприклад один з її ветеранів, невизнаний художник та скромний єфрейтор на прізвище Шікльгрубер, який невдовзі стане Гітлером і покаже світові, що Перша світова це “цвіточкі”…

До чого це я все пишу… Та просто для того, що, даруйте за сентиментальність, без війни все таки краще. І без світової, і без будь-якої іншої… Можна довго розповідати про “прогресивну” та очищуючу роль війни, про розвиток техніки і технологій з її допомогою Все це так… Але вас не зрозуміють ті покоління, які через неї пройшли…

І як сказав Альберт Ейнштейн: “Я не знаю чим люди воюватимуть у Третю світову. Але точно знаю, чим вони воюватимуть у Четверту: палицями і камінням”…

https://www.facebook.com/vitalii.chepynoga/posts/798333746877983

Признаюсь честно: мне поначалу было неприятно слышать это словечко. Любой национальный пейоратив, любое обзывательство попахивает хамством. Даже из уст любителя макарон слово "макаронник" в отношении итальянца - ну, некрасиво как-то. А что уж взять от слова "укр", которое наши совковые друзья - как российского, так и отечественного разлива - произносят с таким выражением лица, как будто мышь лимоном закусили. Даже хотелось бить за него в морду. Теперь - не хочется. Надо, конечно, но не хочется. Так что если бить - то не с раздражением, а с гордостью. И вот почему

Вообще собирательных образов украинцев и сопутствующих им обзывательств в совковой голове сразу несколько. Некоторые устарели, некоторые - нет.

Взять, например, хохла. Вот сказал - и сразу понятно. Это такой Микола, веселый, но неглубокий, скачущий рядом с размеренно идущим вдумчивым русским Иваном. Это тот украинец, которого русские любят: веселый брат-дебил без амбиций, простячок с сельским колоритом, говорящий на ядреном суржике. У него еще жена есть, Галя, которую неплохо потрахивать, пока молодая и стройная, и к которой неплохо ходить в гости на вареники, когда с возрастом растолстеет. Хохлушка-хохотушка. С точки зрения совка это - правильные украинцы. Его печалит, что ими из современных украинцев никто не хочет быть.

С падением их популярности несчастного совка окружают все более злые личности.

Например, бандеровец и его чуть более современная модификация - правосек. Тут все понятно. Он обязательно из Львова или Тернополя (хотя, как показал опыт грузинской войны, если русского журналиста заставить выдумывать бандеровцам имена, будут не ярко-галичанские Романи Стеціви и прочие Ганни-Стефанії Рудьківські, а более привычные центральноукраинские Иваны Бондаренко да Галины Тимченко). Обязательно католик (как вариант - униат). Увешан фашистской символикой, говорит только по-украински, ненавидит все русское, в свободное от кровопролития время работает гастарбайтером.

С точки зрения совка, это - худшее из воплощений украинца. Само слово "бандеровец" в его лексиконе есть ругательство, и он искренне удивляет, как человек может себя таковым называть.

Но человек может. И многие украинцы называют - как просто для того, чтобы подчеркнуть свою любовь к независимости страны, так и в силу действительного уважения к Степану Андреевичу. А иногда просто троллинга ради.

Долгое время пейоратив "бандеровец" был тем самым словом, которое украинцы-патриоты с радостью примеряли не себя. Но оно не лишено недостатков.

Во-первых, это уже анахронизм. Ну сколько можно циклиться на сороковых годах прошлого века? Ладно русские, а мы?

Во-вторых, а если человек Украину любит, но ценности интегрального национализма не разделяет? Или вообще не сторонник правых идеологий? Ну бывает же такое: бывают патриоты центристских, левоцентристских, анархистских убеждений. Или просто люди, которые Степана Бандеру героем не считают - не из-за российской пропаганды, а, например, из-за того, что ОУН-УПА с "Полесской Сечью" сделала. Раньше еще можно было сказать "я не бандеровец, я петлюровец! (вариант - махновец)", но эти слова и вовсе устарели еще при наших бабушках. А "мазепинец" и вовсе звучит, как привет из среднего палеолита.

Но вот недавно появился укр, он же укроп. Это тот самый абстрактный враг, родившийся тогда, когда даже до самых тугоумных представителей Донецкой Инородной Республики и сочувствующих им российских диванных воинов дошло, что воюют против них все-таки не исключительно "правосеки" вкупе с иностранными наемниками, но сборная солянка злобных украинских патриотов и военнослужащих. Это и правосек, и днепропетровский десантник, и вся остальная злобная рать, ополчившаяся на стрелковскую белогвардейскую хлеборезку и болотовское запойное царство. Это ребята, которые приезжают на танках на свободный Донбасс и расстреливают беременных ветеранов Беркута фосфорными бомбами в упор. Во имя Америки и еврейских олигархов уничтожают последний оплот советской чести и белогвардейского достоинства, особо тщательно охотясь за мирным населением. Короче, страшные люди.

И тут мы должны сказать: этот образ обладает массой позитивных (естественно, с нашей точки, а не с ватной, точки зрения) характеристик!

Во-первых, укр современен. Это уже большой бонус относительно предыдущих. У него в руках не коса и не машинвегер, а ПКМ, а то и вовсе снайперская винтовка от "Зброяра". Едет он не на телеге, а на БТР-е, а то и на танке. Он убивает мирное население и героических ополченцев не саблей и пистолетом, а тяжелой самоходной артиллеристской установкой и реактивным штурмовиком.
Во-вторых, укр космополитичен и не страдает местечковостью. Он может говорить по-русски, жить в Днепропетровске и носить пейсы. Он может быть татарином и армянином, христианином (пусть раскольником или католиком), мусульманином и агностиком,
В-третьих, укр не привязан к иной идеологии, кроме, собственно, верности Украине и Западу. Ни к братству народов, ни к интегральному национализму, ни к социал-демократии или анархии разлива десятых годов двадцатого века. На его знаменах может быть и "Naціональна Ідея", и архистратиг Михаил, и герб украинского ВДВ, а одет он может быть и в зеленое, и в черное, и хоть в маскхалат "Кикимора" - последние укры особенно опасны.

В-четвертых, укр от Русских Людей не бегает. Он бегает за ними. Он не прячется в лесу, а едет по нему на танке. Он стреляет не в спину, а в лицо, в яйцо и два раза в корпус. Это русский человек спасается от него стеной, маневром и другим русским человеком. В особо сложных случаях объясняя себе, что там все же наверняка пиндосские наемники, укры не могут так воевать.

А теперь скажите мне: ну разве укр не душка?
Бытие укром открывает много перспектив. Например, укру не обязательно вступать в споры. Он же по определению фашист и каратель.

- Что вы имеете против русских?!
- Бронетехнику, артиллерию, авиацию...

- У меня дядя в Горловке вступил в ополчение и будет вас, козлов, рвать!
- Хана твоему дяде.
- Да как вы можете!
- Можем.

- Вы сбили Боинг и свалили все на русских! Вы используете фосфорные бомбы против мирного населения! Вы распяли мальчика в Славянске!
- Да, подруга, мы такие. Лучше сразу уезжай в Россию. Фосфорные бомбы - это очень больно.

Согласитесь, значительно экономит время и нервы. Вы не сможете убедить человека, считающего журналистами Киселева и Шария, в том, что вы не людоед. Вы не сможете внушить ему мысль перестать вас ненавидеть. Так не мешайте хотя бы вас бояться. В нужный момент можно даже причмокнуть.

Укр? Пусть будет укр.

Виктор Трегубов.

Напередодні морських відпочинків хочу всіх предупредить про разні можливі опасності з ним сопряжоні. Ну про перепой і пережор ви й так знаєте… Я про екскурсії, які в більшості готелів чисто пляжної орієнтації – нікакії…

Колись давно мій кум поїхав в Камбоджу і поінтересувався у мєсних аборигенів, які форми развлєченій і свецької жизні йому можуть тут предложить. Аборигени предложили за 5-ть доларів пострілять з “Калашнікова”. На шо кум, як особа утончона, сказав, що його це не інтересує. Тоді вони предложили вже VIP-пакет. Тіпа, 20 баксів і вистрєл із пушки в безхмарне кхмерське небо. Але прівірєдлівий і ізбалований кум і тут ушол от предложенних “наслаждєній”… Після цього неожиданного отказа вони запропонували вже повний пакет, тіпа “лакширі ол-інклюзів”, який заключався в тому, щоб за 50 доларів стрельнуть з танка в корову…

Значно пізніше я сам попав в Камбоджу. В якомусь селі я побачив мєсну корову. Вона була горбата, худюща як Анжеліна Джолі, і стояла коло забору та апетітно їла пласмасову бутилку… Тоді я пойняв, шо стрельнуть в неї з танка, - це було б актом гуманізма і мілосєрдія (я про корову, а не про Анжеліну)… Автаназія, так сказать, в отраслі сєльського хазяйства… Думаю, що родствєннікам корови з тих 50 баксів не достається ні копійки. Та й страхованіє жизні среді коров там вряд лі распостранєно в широких масштабах…

А то якось літом поїхав я в Єгипет, в Шарм-ель-Шейх. Чого мене туди понесло посеред літа на температуру плюс піісят в тіні, - я не знаю. Мабуть, знову через кума. Та й вообще, я люблю “не сезон”… Але в Єгипті літом живуть і отдихають такі злобні комарі, що я, будь-моя воля, судив би їх судом Гаазького трибунала без адвоката і даже без послєднього слова… Мало того, що вони страшно кусючі, так вони ще й маже невидимі, як рейтинг Добкіна. За однією з таких лічностєй я по готельному номеру ганявся з готельним тапком з 2-х ночі до 4-х утра… Але комар був мєсний, знав там усі ходи й виходи і ловко мною маніпулірував, як опитний і безстрашний безпілотнік… Зрештою мені це набридло, я вкрився одіялом з головою, і виставив тільки одну ногу. – На, кажу, - їж, сука, заслужив… Комар їв…

Готель був комфортний і дорогий. Але моє тіло і душа жаждали культурних познаній внє отеля. То я записався на бедуїнську вечеринку. На бедуїнській вечеринці, кроме мене, ще були бедуїни. І ще один вонючий і худий верблюд, одягнутий в красний ковьор. Верблюда посадили коло мене. Мабуть, для екзотіки. А може подумали, що ми разом отдихаємо… Верблюд весь час кашляв і чхав (мабуть, десь пересидів під кондиціонером) а ще намагався ласково взять мене за ухо своїми чуственними губами… А може він хотів мені розказать на ухо, шось про незаконне фінансірованіє терорізма на Бліжнєм Востокє, але сцяв мєсті бедуїнів, і тільки беззвучно шось мямлив…

Бедуїни також були одягнуті в ковьор і пили чай. Вони сиділи напроти мене і дивилися мені прямо в глаза… Я пив вино. Бедуїни дивилися на мене з поріцанієм і осуждєнієм. Навколо літали красіві великі мухи синього і красного цвєта. Вони одкушували апетітні куски фалафелю своїми цепкими лапами…

Але й цього мені було мало, то ми ще поїхали на рибалку. Замовили яхту. Лакширі, понятноє, дєло, яку ж іще… По дорозі на рибалку я запідозрив, що щось не так,коли на питання, “що це за яхта?”, потенциальний капітан відповів (він говорив на руському, бо в його жінка з Харькова): “Ето яхта тіпа “Ібн-Осман-Хатаб-огли Четвьортий”… Яхта представляла собою старе іржаве і велике судно на 200 посадочних мєст… Колись такий катір ходив з Черкас у Іркліїв по Дніпру. Він називався “Стрункий”… Хоча назвать цю посуду “струнким” можна було тільки с особой долєй цинізма… Щоб скрить свою нєсостоятєльность в отраслі лакширі- турізма, капітан приказав покласти посеред “яхти” красіву полосату дорожку і поставить вздовж бортов десь, приблизно, восімдесят стіклянних пєпєльніц. Це було дуже удобно…

Капітан достав з-за пазухи моток лєски і прив’язав до неї якусь страшну адську пласмасову хрєнь. Це був муляж кальмара. Крючка на кальмарі не було… “Когда клунєт, я вас позову”, - сказав капітан… Не клунуло. Я б сам на таку хрєнь ніколи не клунув… В общим, з усіх гаджетів рибалки нам в той день понадобився тільки штопор…

Але мене тоді більше цікавили акули, які саме на той час розплодилися навколо Шарм-ель-Шейха, як карасики у колгоспному ставку… Я спитав про ці опасні тенденції у капітана… Але капітан був опитний морський вовк, і понімав, що від напливу турістів залежить його фінансовий статус. То він мені розказав таку поучітєльну історію із жизні риб…

Панімаєш, брат, - сказав він мені. Січас я тібє всьо об’ясню… Плил бальшой карабль. Он перєвазіл авєчка. Много авєчка… Адін авєчка іздох. Что дєлать с мьортвій авєчка? – Ейо бросілі за борт. І вот, пливьот акул. Смотріт: что-то плавает свєрху бєлоє. Акул его с’єдать. Акул запомніл, что ето вкусноє… Потом акул паплил бліже к бєрєгу, к отелю. Просто так поплил, пасматрєть, он нікаго не хатєл кусать… Смотріт акул, опять что-то пливьот… О думаєт, как харашо: апять вкусний мьортвий авєчка… А ето аказалась нємєцкая турістка… Так что акул нє вінават, - закончив капітан свій лідінящий душу рассказ в стилі телеканалу “Анімал планет”…

В общим після цього ми вже нікуди не їздили, а сиділи в готелі і дивилися на риб Красного моря. На пірсі висіла лаконічна і загадочна табличка “Хлєб в труси нє класть! Катєгорічеськи”… Я сначала подумав, що це засторога проти якихсь підступних бєжєнців, що тайно кладуть хліб в труси і проносять їх своїм постраждалим родствєннікам в різні гєтто, обгорожені колючою проволокою, як ото в кіно показують… Але потом оказалось, що ця засторога касається тільки кормлєнія риб. І зовсім не із естетичних переконань. Коли я побачив, як якась велика синя риба запросто одкушує своїм страшним дзьбом половину великої каменюки і радостно її ковтає, то пойняв, що хлєб в труси дійсно краще не ложить. А ще краще і самі труси не стромлять в воду з усім їх содєржимим…

Якось так сталося, що у мене не було прямого авіабілєта… І я летів пізно увечері по якомусь страшно неудобному маршруту тіпа Шарм-Каїр-Франкфурт-Київ… В 9-ть часов утра ми з кумом залізли в басейн, щоб випить по стаканчику розового… Але стаканчиком воно обично рідко обходиться, карма така… То вилізли ми з того басейну тіки в 10-ть вечора… Не самі, понятноє дєло, а с помощью персонала і отого сложного приспособлєнія, з помощью якого в басейн опускають інвалідів першої групи…

Коли я приземлився в Каїрі на пересадку, то був такий п’яний, шо минут двадцять не міг понять, де я вообше нахожуся… В самольоті вже не було жодного пасажира, а екіпаж питався привести мене в чувства… Я пручався і казав їм “Одчепіться, суки, мені треба летіть дальше. Я додому хочу”…

До Франкфурта я вже трохи оклигав і по прильоту ззів сосіську, бублик і випив пива… Але без фанатізма, бо помнив про неприятний інцидєнт з Юрієм Віталієвичем Луценком…

Отакоє… Ну всі ці застороги касаються тіки тих, хто поїде отдихать. А хто не поїде… Ну, що ж, буває й так… Поїдете наступного року, не разстраюйтесь… Я помню, колись купив путьовку на лижі, але тут саме грянула перша Помаранчева 2004-го года… То я нікуди не поїхав, а путьовка пропала… Ну на революції було ше інтересніше чим на лижах…

В общим, це як в отому діалозі:
- Я нікуди отдихать не полечу, бо боюся літать тверезим
- Так, випий…

- А коли я вип’ю, то мені й тут заїбісь…

https://www.facebook.com/vitalii.chepynoga/posts/797872656924092

Хто куди збирається у відпустку?