Українці мої, дай вам, Боже, і щастя, і сил (с)

Було це 20 років тому, в ті далекі часи, якраз коли до веселунки-Танечки за гострий мозок та допитливу вдачу тільки приклеїлося прізвисько МісМарпл. Навчалася я тоді на другому курсі медичної академії, жила сама вкімнаті в шостому гуртожитку, навчання давалося досить легко, на роботу медиків в аптеки брали лише після третього курсу (після іспиту з фармакології), в нічні медсестри йти не хотілося, бо роботи зазвичай там немало, а зп досить невелика. Тому підробляли погодинно всілякими промо-акціями на чаях, цигарках тощо. І, звісно, мали купу веселої, смішної, позитивної вісімнадцятилітньої енергії.
Я ще й старостою групи була, тому на лекціях суфлірувала, хто за кого встає, щоб нікому не ставили "н", бо в майбутніх лікарів платні відпрацювання пропусків. І тому коло спілкування було величезним, колеги-студенти були вдячні, іноді приносили якісь подарунки, частенько ми ті "хабарі" спільно й поїдали/випивали/вживали іншим чином.
Була в нас в десятку така собі Віта, родом з міста Шостка Сумської області. І виготовляли в тому славетному містечку, крім плівки "Свема", петарди. І називались вони "Шутіхі". Ну, мабуть, від слова "шутіть". От і вирішили ми пожартувати. Вірніше, ну як вирішили. Ніхто особливо нічого не вирішував. Просто зібралися в мене, просто насмажили сирників, просто десь знайшлася пляшка Зосі ("Золота осінь" хто забув). Це все вжилося. Стало тепло, не зважаючи на відсутність опалення пізньої осені. І треба ж було десь взятися тим Шутіхам! Багато їх, пачок 10. Підпалювали і кидали у вікно з третього поверху. І сміялися страшне! Там, внизу, наче й людей не ходило. Алеж хтось-таки намалювався. Дорослий дядько, дуже сварився, ми себе винними не визнавали, щось йому там у відповідь покрикували. Поки він не з'явився на порозі моєї кімнати. З документом. Виявився нашим дільничним. Так і познайомилися. Ну, звісно, я вперше. Ну, звісно, більше не буду. Ну, звісно, вибачте. Ні, не вживали спиртне, звісно. То на столі склянки з-під компоту. Може, чаю? А давайте ми на вас потренуємося пов'язку на голову накладати! Ні, мамі зять не потрібен. Он там через дві кімнати живе шостокурсниця, красива. Буде гінекологом. Так, наче вільна, хлопці не ходять.

В травні розписалися.

Тепер Оля керує пологовим будинком, а її чоловік (здається Олексій) десь слідчим працює. Дуже рідко бачимся, киваємо, посміхаємся, і йдемо, куди йшли.

записки выжившего сталкера15.11.19, 04:16

   Как ты провёл лето? Спросила бы учительница, вернись любой из нас в школу после продолжительных летних каникул. Как отдохнулось? Спросил бы начальник или приятные отзывчивые коллеги. Какие вы загоревшие! Рады снова вас видеть! Сказали бы добропорядочные соседи по парадному...
И только на юашке, как в испепелённой смертельными лучами зоне отчуждения, Вас, как скитающегося сталкера, на каждом шагу подстерегают ловушки и опасности.

   В зоне отчуждения давно не существует порядков свойственных цивилизованным территориям. На первый взгляд, там нет и беспорядков, но те, местечковые, порядки давно вышли из категории цивилизованных и зиждются на законах насаждаемых одичавшими шайками и их атаманами, которые их крышуют.
Эти шайки, подобно шайкам зомби, готовы напасть на любого, попавшего в зону их обитания. ТОлько за то, что он не вылупливает глаза как одержимый, у него чистая сорочка и слюни не свисают до колен. Ещё за то что вода мокрая, Земля круглая и за осенью наступает зима, а не наоборот... У нападающих, как правило, нету лиц. У них есть только слюнявый грязный рот и тот самый, жёлтый ядовитый клык, который они готовы воткнуть в кого угодно, только бы вокруг было побольше таких самых зомбаков...
Их покрывают атаманы - так называемые админы. Они тоже из прошлой жизни. Как минимум из прошлого века. Отъявленные сталинисты. Если им кто то не понравился общепринятыми в свету манерами или рассуждениями идущими вразрез с их протухшей идеологией, несчастных ждёт или расстрел из всех видов вооружений или пожизненное заключение.
3, 7, 10, 30 дней бана это не их стиль. Для идеологии мизантропа (или нациста) хороший индеец - только мёртвый индеец.

   А что "зона"? Всё так же, отчуждается. Дичает и деградирует. Всё больше и больше погрязает в рутине скандалов, унынии, скуке и удручённости. Несколько отважных пытаются её поддерживать и спасать, но их слишком мало по сравнению с вездесущими зомбаками.
А в это самое время за окном кипит жизнь. Она буяет сезонами, пестрит красками и сменами погоды. Она радует только тех кто умеет радоваться и ценить. Но в то же время огорчает. Потому что проходит безвозвратно.


(друзья, кто нибудь один, плиз, запостите заметку в ленте. Если хоть один зомбак вернётся из мрака под солнце, буду считать её не напрасной)


http://blog.i.ua/user/1959447/2308479/

В нас знову кошенятка))) Невської маскарадної породи. Вже ходять на лоточок, їдять м'ясце - сире та варене з кашкою. Іноді ссуть мамку. Виростають великими - самці до 10 кг, самиці - до 7-8. Інтелект дорослої особини сягає інтелекту людської дворічної дитини. 

З неділенькою, будьте здорові  

Не робіть того, за що згодом буде соромно. Політики не варті, щоб через них спускатися у бруд. Добра всім 

Начиталась тут дещо... І от прямо захотілося написати. Ризикую бути забаненою обома, але...
1. Котєг небайдужий Бджолі давно. Він цього не розуміє або не сприймає серйозно.
2. Так і Бджола ж небайдужа Котєгу! Бо якби було по-іншому - він би відреагував задоволено-іронічно, у своєму стилі.
3. Вони вже разом і розігрують тут комедію в стилі Ланца з Аньою або скоро будуть разом, бо пристрасті там африканські.

Що скажете?