натисни на паузу, нажми деліт

Приходить час, коли я лишаюся одна в кімнаті. Час, коли можна змити грим, сховати в шафу вбрання, розплести коси та нарешті поглянути на себе справжню. Подивитися на своє відображення в зеркалі без метушні і прискіпливого споглядання деталей, а роздивитися всю себе, таку, яка є.

Так мало часу приділяється справжньому. Так засмоктала ритмічність життя мегаполісу.

Так набридло шукати діамант. Перебирати один камінчик за іншим. І розуміти - то все цегла, максимум - гравій.

Обернися, мені не підвестися без твоєї руки, не почути стукіт серця.... Зумій почути здавлений крик! Обернися, мені не підвестися без твоєї руки, на холодних вітрах не зігрітися....