Чарівниче!

Егей, чарівниче! Чи будуть полуниці смачними наступного літа? Чи буде весело бігати під дощем? А може з міста зникнуть усі качелі і я буду блукати вулицями як їх привид? Чи стану я більше усміхатись? Чи буде поповнення у моєму сімействі панд?
Чарівниче, ти ж знаєш майбутнє! Розкажи мені, що чекає на мене! За пізанськими вежами зошитів з записами, папок, книг, за височезним бар'єром крейдяного кола, у якому я стою, що чекає на мене? Тягну руки вгору, торкаючись сяйва зоряного проектора... Метелики навколо мене, у підвісці, у браслеті, на світильнику, в моєму серці. Пухнасто-чарівний білий шарф покинутий на стільці. Що чекає на мене в цьому житті, чарівниче?
Фотографії, фотографії, фотографії.... чарівниче, пришли мені фотографії з майбутнього, щоб я знала, що мене чекає щось хороше! Холод нагадує мені – зима, зима, скоро зима, скоро сніг! Пришли мені фото першого снігу цієї зими, я повішаю його над ліжком і буду довго-довго дивитись на нього!
Так, так, чарівниче, тобі не причулось! Це весело заграє зі мною мій музичний чайник. Чай чекає у кружці з котом. Чекає щоб стати духом, силою, боротьбою проти усього негативного у цій кімнаті. Егеж, злі сили, запах чаю вас загнав у куток, ідіть комусь ще нерви тріпати, мені вже не вийде! Світ повний дощів і листя під ногами райдуг скоро змінить світ блискучого білого снігу і ясного зимового неба... а я люблю і той, і інший, чарівниче, я не хочу страждати, думати сльозами і пропускати чарівні хвилини!
Прибирання, посуд, вечеря, підлога.... мугикаючи під ніс щось незначимо-веселе, я ще не навчилась готувати на одну людину, зате у мене тепер ще й готовий сніданок! Так чарівно-весело-ніжно-тепло-радісно-сяюче давно уже не було... чарівниче, чуєш мене, я не пропаща, я не поранена, я не зруйнована, тільки трошки втомлена і хвора. Ну зовсім трошки.
Чарівниче..... моя душа тріпоче як метелик у передчутті. Я посміхаюсь дзеркалу. Маленька записка-стікер. Приклеюю. «Від мене сьогоднішньої - мені завтрашній. Не забувай, є багато хороших речей. Не забувай їх любити.»
Ні, чарівниче, не розказуй мені. Я сама усе створю. Світ навколо я створю сама, пробуючи у щось вірити, надіятись і любити. Тоді мене точно очікуватиме щось хороше.
Чарівниче, ти десь тут? Чарівниче, забудь, що я колись просила зробити мене німою, я більше не хочу цього. Мені подобається мій голос, моя можливість говорити, мій протест мовчанню. Чарівниче, ти чуєш, я уже можу говорити! Я можу виходити з крейдяного кола! Чарівниче, якщо я колись захочу цього знову, не слухай мене. Просто розкажи мені ще раз цю зачаровану, усміхнену історію…