1622. Виключимо газ, воду, електрику… Що то було? Частина моєї долі у
короткому викладенні.
Цю статтю є сенс читати після попередньої, 1621.
Стаття знаходиться в роботі, може доповнюватись, змінюватись…
У статті буде використовуватись, не у всьому перевірена, інформація, а також інформація отримана від
невідомих авторів по каналам космічного біологічного радіозв’язку...
Щоб нікого не дратувати, тим паче слідчих, щоб не ставити їх у незручний стан,
стаття готувалась до публікації 1 квітня, на День сміху. Можна не відноситись
до неї серйозно!? Хто наскільки вихований.
Мені багато часу, використовуючи проти мене таємно, дистанційно, невидимо,
промені, (біоробототехнології космічної медицини), психотронні оператори не
дозволяли здійснити цю публікацію. Можливо у них щось відбулось, - ціною
неймовірних зусиль, при таємному, дистанційному, невидимому, променевому
перешкоджанні, мені, все ж таки, вдається, хоча і не дуже вже у кондиційній
формі, здійснити цю публікацію.
Знаходячись на військовій службі, ще в СРСР, у невідомому мені році, без
мого дозволу, з невідомою мені ціллю, радянські військові спецслужби таємно підключили
мене під промені. Під мозковий контроль мислення, у якості такого собі
розвідника «понєволє»… Можливо для того, щоб таємним, дистанційним, невидимим
зчитуванням інформації з мого мозку знати все про ті колективи у яких я
знаходився. Пізніше, вже у Москві, психотронні структури Москви підключили
мене, також таємно, без мого дозволу, без інформування мене, під свої промені.
Керуючи моїм мозком, за допомогою променів, психотронні оператори мене
пограбували «до нуля», через «дупло», на
суму від 15 до 22 тисяч доларів, в залежності від моделі перерахунку радянських рублів до
долара. Пізніше, через роки, було пояснення, що зроблено це було для допомоги
мені з посадою, житлом, іншим, у Москві, оскільки СРСР було суспільством тотальної
корупції, в якому все робилось за гроші, я ж зовсім нічого не тямив у
корупційних схемах. Психотронні бандити так і говорили: «Он нє умєєт
пользоваться своімі дєньгамі, поетому ми єго ограбім і ми єму, за єго дєньгі, поможєм…».
Як грабували? Дуже просто, моїми руками складали мої гроші пачками, по 1-й,
2-і, 5-ть тисяч, моїми руками десь, у
будь-якій, зручній для психотронних операторів, координаті, клали мої гроші,
образно кажучи «у дупло», мене швидко,
таємно, дистанційно, невидимо, променями, відводили подалі від тієї координати,
в ту координату дуже швидко вривався збирач грошей, хапав їх і кудись зникав.
Ніс комусь тому, хто цим займався. Я приходив додому, лягав спати, а зранку,
практично, нічого не пам’ятав, - променями все випікали. Десь так у скороченому вигляді.
Мабуть ті, хто цим займався, хто так вирішував мої питання, не знали самі і
не були проінформовані своїми мафіозі, про те, що у мозку у мене, на той час,
вже сиділи психотронні оператори, ймовірно із протилежної, антагоністичної
мафії…? Які за всім цим спостерігали, які і «сіли на хвіст» моїм, таким,
помічникам. Маленький відступ, із почутого від якихось москвичів на вулиці, у парку: «В
Москвє, (а значить в СРСР), єсть двє огромниє мафії, оні враждуют мєжду собой,
оні убівают друг друга і горє тому, кто попадаєтся мєжду німі!». Я потрапив поміж них, але я не попадався, я не
здійснював жодних зусиль для цього, мене так туди затягнули, мабуть, ті, хто не дуже серйозно віднісся до цього?!
Що почало відбуватись із-за того, що таким помічникам «сіли на хвіст», я не
знаю. Однак дуже вже скоро я відчув на
собі жахи і жарти боротьби поміж антагоністичними мафіями. Йшов я якось в
Москві по тротуару, раптом мене зупинили таємно, променями, психотронні
оператори, тільки я зупинився, як зразу ж, немов із-під землі, поряд виник
здоровенний, пустий, можливо службовий, автобус, люди з дуже жахливими,
переляканими обличчями, (які грабували), заштовхали мене в той автобус і відвезли до 15-го, психіатричного,
відділення ГКВГ ім. Бурденка, (Головного Клінічного Військового Госпіталю). Там
протримали трішки більше 4-х місяців, присвоїли звання «шизофренік», виписали з
госпіталю зі словами психіатра: «Ви большє нє нужни армії!». Я легковажно тоді
відповів: «Пойду в міліцію!». Я тоді ще не знав, ще не розумів, що я під
променями, що моїм мозком керують психотронні оператори, - мої вороги, що вони,
окрім іншого, (а вони можуть моделювати буквально все), можуть говорити моїм
язиком від мого імені, що то такі виродки моїм язиком так відповіли психіатру?!
Жартівники!
В районі 1991 року в Москві була «відлига», на листівках, приклеєних на
зупинках суспільного транспорту…, можна було прочитати щось про
біоробототехнології космічної медицини, про те, що радянський прем’єр Н. Рижков виділив гроші на «разработку і
внєдрєніє срєдств, вліяющіх на механізм прінятія рєшєнія», мабуть психотронних
генераторів, які випромінюють промені, за допомогою яких психотронні оператори
керують функціями людських організмів. Абсолютні фінансові суми я не пам’ятаю,
але пам’ятаю, що 85% грошей виділялось на КГБ СРСР, а 15% на МО СРСР. Тобто
можна було зрозуміти, що промені належать людям в погонах КГБ, МО, їхнім
психотронним лікарям. Грабували з використанням променів, а це означає, що
грабували люди в погонах?! Вони ж, рятуючи свої шкури, встигли пропустити через
божевільню, встигли звільнити з МО, тобто пограбували «до нуля», звільнили,
«вишвирнулі под забор бесправним»… Багато місяців мої документи блукали по
різноманітним кабінетам… А психотронні бандити, тим часом, займались своїми «скорбними
справами», променями примусили до копуляції, (промені перемагати неможливо), можливо перекачали всю мікрофлору і мікрофауну
із вагіни в уретру?...
Певні лікарі, знаючи, що КГБ і МО володіють променями, що грабували «до нуля»
за допомогою біоробототехнологій космічної медицини, (променів), вирішили
зайнятись справедливістю, почали «викручувати руки» військовим, щоб ті
забезпечили житлом у Москві, ті відмовлялись… Тоді лікарі вирішили примусити їх
зробити це, - заражали військових хворобами, не лікували, вимагали житло… Військові
на це прореагували досить оригінально, замість конструктивного вирішення
проблеми, вони «налетіли» на мене, кричали мені: «Моя мстя будєт страшной!»,
почали жахливо катувати мене таємно, дистанційно, невидимо, променями,
продовжували кричати: «Во всьом віновати мужчіни! Да, ми, мужчіни, прєступнікі,
заслужівшіє унічтожєнія!»; «Ето мєсть мужчін, врачам, посрєдством
іздєватєльства над Ковалєнко, как над ні в чьом нє віноватим чєловєком!»; «Ми
питаєм ні в чьом нє віноватого чєловєка!»… Тут може бути необ’єктивність, я не знав
ніколи де хто, хто з ким, тощо…
Розлючені таким чином військові вирішили все життя мстити мені, катувати
мене, протримати мене все життя бездомним, безробітним, хворим, самотнім,
безпомічним, беззахисним, під променями
тупості, у жебрацтві, під щосекундними катуваннями, вирішили знищити інтелект,
зруйнувати психіку… Якщо коротко, то
примусити мене все життя жахливо, постійно страждати… Постійно вели
психофізичний терор, постійно імпровізували: «Ми тєбя унічтожім, как чєловєка, которий
нікому нє нужєн!». Що вони для цього роблять? Вішають «стручок», (пеніс, статевий
член, як хочете називайте таку «шоколадку»), тобто розміщують мозок під
промені, які викликають імпотенцію, - все, не потрібний жодній жінці!
Виключають можливість мислення, знищують розум, променями, - все, не потрібний
жодному солідному працедавцю! День і ніч катують, часто примушують корчитись
від болю різноманітної локалізації, штучно викликаного променями, кричать від
болю чи розмовляють моїм язиком від мого імені, - люди це бачать, чують,
відносяться, як до божевільного, такого, який нікому не потрібний…
Репресійні наміри висловлювались і таким чином: «Остаток своєй жізні тєбє
прідьотся дожівать срєді людєй нізкой культури!»; «Тєбє єщьо повєзло, ти будєшь сдихать в
мєстності, вблізі которой роділся, а то моглі би загнать в сібірьскую дєрєвню,
в том рєгіонє, гдє одна дєрєвня от другой находітся на росстоянії 250-300 км, без
права виєзда і пєрєпіски… Там много твоіх друзєй, - діпломатов находітся!»…
Якісь солідні люди повідомляли мені по космічному біологічному
радіозв’язку: «Сколько би Ви нє жілі на тєрріторії СССР, Ви нікогда нє будєтє
імєть ні работу, ні жільйо!»; «Ізучай іностранниє язикі, прієду осєнью, забєру,
покінєм СССР!»… Якісь люди намагались «сховати» мене: «Разговарівай на любом
язикє, только нє на русском! Нікогда в разговорах, особєнно с нєзнакомимі
людьмі, нє рассказивай, что ти учілся в совєтскіх воєнних учєбних завєдєніях!»…
Військові, а вони весь час сидять у мене у мозку, все це чують, знову
оригінально прореагували, почали весь час говорити моїм язиком від мого імені
лише на русском язику, створили ”Resume” в якому, окрім
іншого, були записані всі радянські військові навчальні заклади в яких я
навчався, розіслали це ”Resume” чи не в усі заклади, установи, колективи,
чи не всіх країн всього світу… Западло. Завжди і скрізь робили все навпаки…
А далі? Далі таємниця! Я до сих пір не знаю, хто ж мене, конкретно, вивів
на державний рівень. Для всіх, у державі, я був божевільним, майже для всіх
силових міністрів, для тих, хто з ними,
хто під ними, я, - божевільний! І лише для людей, рівня вище силових міністрів,
і тих, хто з ними, я був нормальною людиною, Тому працевлаштовуватись мені
потрібно було лише на рівні вище силових міністрів. Але психотронні бандити, засекречені
генерали і офіцери, знаючи все це, оскільки «сиділи» у моєму мозку, все
прослуховували, прореагували і на цей раз наступним чином: «Ето будєт первая в
історії зємной цівілізації побєда мєлкіх, глупіх людєй над государствєннимі
дєятєлямі всєх государств!»… Чому вони були у цьому переконані? Тому, що з
«мєлкімі, глупимі людьмі» були засекречені психотронні генерали і офіцери, які
і використовували таких людей для такої перемоги.
Нагадую, що Президент СССР М. Горбачов пропонував мені роботу в ЦК КПСС,
пізніше Президент РФ Б. Єльцін пропонував роботу у Кремлі: «Работать будєшь в
Крємлє, спать будєшь в рабочєм кабінєтє
до тєх пор, пока нє найдьошь жєну…». Відверто відкритих запрошень на
роботу серед таких людей було дуже багато, але з будь-яких робіт мене виганяли
таємно, дистанційно, невидимо, променями, і навіть тоді, коли керівники
особисто приїжджали за мною, щоб їхати разом на роботу чи в житло, психотронні
бандити відганяли і від них, променями.
Якось прем’єр-міністр Росії В. Черномирдін особисто приїхав за мною, шокував
москвичів, зустріч була у дуже людному місці, одягнений був у строгий темний
костюм, білу сорочку, темну краватку і… кімнатні тапочки. Поспішав, не зміг
перевзутись… Відігнали променями і від нього. У Києві, вже після депортації із
Москви, проявляючи неймовірну цивільну мужність, оскільки відбувались
багаточисельні вбивства у цій темі, за мною приїжджали особисто Президент НАНУ
академік Б. Патон, разом із академіком медицини М. Амосовим. Я багато разів був, з працевлаштуванням, у
Президії Національної Академії Наук України, на вул. Володимирській. Але мене
там завжди і скрізь виганяли із кабінетів, променями. Промені перемагати
неможливо. Тоді «зіграли в договорняк», академік Патон сказав мені: «Ми з тобою
зустрінемось, я тебе візьму за руку, приведу в міліцію, скажу, що ця людина
потрібна НАНУ, пропишіть її на моїй житловій площі…». Ми зустрілись в Старому
Ботанічному Саду, навпроти Володимирського Собору, за 22-ю клінічною лікарнею, в
якій народжувала моя дружина, він прийшов разом із академіком медицини
Амосовим, - шефом моєї коханої дівчини, яка працювала з ним в одній хірургічній
бригаді… Я зрадів, зрозумів, що у мене з’явиться паспорт, прописка, місце
проживання, (у академіка було шикарне житло, він був самотнім, він був би мені батьком, я б став для нього
краще сина…), робота, в науці, перспектива,- академік, мільярдер, державний
діяч?! Головне знайома праця, в науці… До того ж лікувати мене буде солідна академічна
медицина… Але як тільки ми зблизились з ними, «на расстояніє витянутой рукі..»,
(так говорять психотронні бандити), нас розігнали променями, академіки побігли
в одну сторону, я побіг в іншу сторону…
Неймовірною цивільною мужністю, як і президенти, як і парламентарі, як і
академіки, як і інші, володіла тоді і глава
фірми «Білі береги», пізніше «Bel», Лариса Рудакова, у той час, коли йшли
вбивства, вона, жінка, не побоялась на своєму службовому автомобілі привезти
мене на свою фірму, спробувала познайомити мене із відповідальними
працівниками… Але це все «неподобство» якийсь час потерпіли психотронні
оператори, які сиділи у мене у мозку, спостерігали за цим усім, мовчали, до
пори до часу, а потім як взялись мене шмонати променями, я тікав з тієї фірми…
Деякі працівники фірми спостерігали таку картинку, я біжу по коридору, потім вниз по сходинкам, Лариса біжить слідом, кричить: «Подождітє!
Стойтє! Куда жє Ви?»… Після цього випадку ще багато разів звідти виганяли
променями…
Я був знайомий з багатьма Президентами багатьох держав, з багатьма із них
зустрічались, але відганяли і від них, розмовляли лише по радіотелефону, хтось
хоче, щоб я сказав, що по космічному біологічному радіозв’язку?! Вважайте що
так. Медичну перекомісію пройти неможливо, оскільки моїм мозком керували мої
вороги, в психотронних погонах, які можуть утримувати будь-яку людину, у
будь-якому стані, скільки завгодно довго. Я не можу довести нікому того, що я
не божевільний, тому мені і допомагали державні керівники… Психотронні бандити,
щоб вирвати мене від державного керівництва, від МИД СССР, (міністерства
закордонних справ), куди мене також приймали на роботу, вирішили знищити мені
розум, особливо знання німецької і англійської мови… Щоб я «нє слінял» за кордон. До речі їхні
промені, через штучний супутник землі, дістають і до Іспанії, і до Німеччини, з
яких благополучно виганяли, повертали назад, для продовження здійснення
катувань променями… З німецької мови я
складав кандидатський іспит, на «відмінно»,
а англійську знав краще німецької, при постійному тренуванні я б зовсім
швидко заговорив… У нас були тямущі пацани, самостійно, самі собі, придумували
складнощі, наприклад, захищали дипломний проект англійською мовою… Більше того,
я хотів ще й дисертацію захистити в Україні, для цього збирав свої московські
документи… Якось їхав з Москви в Україну
поїздом, віз з собою, окрім іншого, «Посвідчення про здачу кандидатських
іспитів» з німецької мови, із спеціальностей 20.02.15 і 20.02.14. Психотронні
бандити, поблизу залізничної станції «Брянск», вночі виключили мені, променями,
свідомість і викинули із поїзда, з вагону, отямився я лише вдень, в сонячний
день, лежу на снігу, поряд із залізничним полотном, пальто розірване, шапки
взагалі нема, сумки також… «Посвідчення…» накрилось, як кажуть у народі, «мідним тазом». Не зміг юридично підтвердити свої знання
німецької мови…
Що я репресований, я взнав у МИД СССР, їхній відповідальний працівник, при
прийомі мене на роботу, говорив: «Пішітє заявлєніє, в заявлєніі пішітє святую
правду… С момєнта прєдидущєго увольнєнія, Ви должни знать, Ви рєпрєссіровани…
Ми бєрьом на работу, чєрєз год прєдоставляєм жільйо…»… В Уряді Москви, у середовищі військових, мене
взагалі називали «воєнноплєнним», деякі називали «узніком совєсті», деякі
говорили: «Вас в заложніках удєржівают лучамі!»… У зв’язку із чим я хочу, вже
«у свинячий голос», без жодної надії на успіх, так лише, демонстративно,
поставити задачу світовій юридичній науці, - знову подати до суду позов, вимогу
зарахувати мені роки перебування у психотронному полоні, а це дещо менше 40
років, у військовий стаж, із
перерахунком пенсії… Звичайно такого ще
не було у світовій практиці, але все колись відбувається вперше, можливо колись
притягнуть до відповідальності психотронних бандитів, досі непідсудних за
злочини будь-якої складності… Та й,
майже, 40 років стажу, стажу військового полоненого, як кажуть у народі, «на
дорогє нє валяются», та й пенсія збільшиться…
До чого я все це таке? Виникла проблема світового рівня, для мене цю
проблему сформулював тоді Б. Єльцін, - проблема встановлення цивільного
контролю над діяльністю людей в погонах, особливо над діяльністю людей в
секретних погонах, особливо над діяльністю людей в секретних психотронних
погонах… Уявіть собі, шановні читачі, що тоді відбувалось у Москві, цивільні
люди виводили мене на роботу на державний і міждержавний рівень, а засекречені,
психотронні військові, можливо у купі із засекреченою психотронною медициною,
променями примушували мене мити публічні туалети, скажімо на залізничному Київському вокзалі Москви, деякі пасажири тоді
там «балдєлі», уявіть собі людина, в шикарному пальто, чи звичайному чорному із
хутряним комірцем, чи у японському шикарному пальто фірми «Чорі», у дорогому
фінському костюмі фірми «Кастєлла», так пам’ятається, у черевиках Західної
Німеччини «Саламандра», у блакитній сорочці, із красивою краваткою у косу
смугу, миє у туалеті підлогу… Збираються натовпи якихось мужиків, деякі із них,
«гострі та сміливі» такі собі, варнякають: «Чтоби знал, что такоє
пєрєстройка!». А хтось із мужиків регоче: «Ето нє пєрєстройка, - ето пєрєстрєлка!
Ха-ха-ха!». Так засекречені психотронні військові глузували над цивільним
державним керівництвом… Особливо мені
ставало «радісно», коли мої співслужбовці, з якими разом працювали,
«переходили» на сторону психотронних ворогів і приймали участь у знищенні мені
розуму, катуваннями променями… Я не міг
знати як мене звуть, у якому населеному пункті я знаходжусь, який день тижня,
яке число, якого місяця, якого року… Хто
знає, що таке промені знає, що розум можна знищити навіть академіку, виключити
можна розум за долю секунди, а з часом взагалі знищити… Так психотронні
генерали перемагали цивільне державне керівництво… Єльцін, я з ним був у
регулярних контактах біля 11 років, так виправдовувався із-за того, що не міг
бути, як у Конституції, гарантом моїх прав і свобод: «Мнє нє подчіняются
опрєдєльонниє гєнєрали!»… Йому було дуже
важко, його ганьбили проСССРні психотронні
бандити, використовуючи промені, хотіли «зняти його з посади», застосовували
промені, які викликають бажання «бухать», не допомогло, народ навпаки свого
відчував, пізніше почали променями різати йому серце, викликаючи, штучно,
інфаркти, променями примусили відректись від влади 31.12.1999 року. Променями
його і добили пізніше, до смерті… Після нього в Росії відбулась поступово зміна
курсу, почала відбуватись КГБізація всіх процесів, із – за чого і виникло те,
що маємо.
Як би там не було, а цивільні державні керівники, спочатку СССР, пізніше
Росії, намагались забезпечити мене у Москві роботою і житлом… Я до сих пір не
знаю, хто кого першим вбив, у ті «ліхіє 90-тиє»: військові цивільних чи
навпаки, але точно, почались вбивства…
Після депортації мене із Москви, порядна частина московської мафії
повідомила, що використовуючи мене одного, психотронні бандити перехопили 110
квартир?! Єльцін, щоб допомогти мені,
використовував свої можливості, вивчав поведінку і звичаї квартирної мафії
Москви, потім мене навчав: «Работать нужно там, гдє єсть жєна! Жєна, - ето
жєнщіна, которая імєєт для Вас жільйо!». Після того, як Єльцін не зміг
допомогти мені ніде, він сказав: «Работать будєшь в Крємлє, спать будєшь в
рабочєм кабінєтє, пока нє найдєшь жєну!...»…
Озвіріли цивільні люди, вони намагались забезпечити мене житлом, а
психотронні військові вбивали їх, перехоплювали, навіть свого, тоді народного
депутата генерал-лейтенанта Л. Рохліна, він мені особисто намагався надати
житло, можливо із ресурсів ГосДуми, Тамару, його дружину, підключили під
промені і примусили, променями, пристрелити генерала. Пізніше, загадково, помер
і спікер ГосДуми Г. Сєлєзньов?! Як і Галя Старовойтова, (застрелили у ліфті
свого будинку), як і лікар Святослав Фьодоров, глава «Микрохирургии глаза»,
вони також були народними депутатми парламенту, главою партії, бізнесменом,
кандидатом у президенти Росії… Це все
були мої друзі. До них можна додати ще й телеведучого В. Лістьєва, він завжди мене зустрічав, коли я
приходив в «Останкіно»… Всіх їх вже нема
в живих!
Боротьба цивільних з людьми в погонах лише починалась… Цивільні кричали
військовим: «Виключім газ, воду, елєктріку… Заставім обєспєчіть!». Я пам’ятаю, що навіть у столичних військових
містечках, прямо на території містечок, стояли, (чи лежали), гори сміття… Не
було кому вивозити. Деякі військові сміялись над цивільними, говорили, що ті –
телепні, вони ж нам будують містечка, службові корпуси, відкривають навчальні
заклади, розробляють новітні системи озброєння, випробують їх першими, шиють
нам одяг, взувають, наймають нас захищати державу… і вони ж нас
«рєгуліруют»?! Я не хочу і не можу про
сучасні стосунки говорити те ж саме, хочеться, щоб вони були зовсім інші,
дружні, порядні, конструктивні, справедливі, єдині… Тому сучасність намагаюсь
не коментувати, щоб не послабити бодай щось! Я «пилинки здуваю» з українських
військових, честь віддаю загиблим, стаю на коліно… Не хочу, у всякому випадку, поки що, навіть
натякувати на щось негативне… До того ж нічого не знаю особисто! Мене
інформують… Я не коментую, у інформацію можна вірити, можна не вірити…
А тоді військові таємно прийняли рішення знищити інтелект, зруйнувати
психіку катуваннями променями, заразити і бактеріальними хворобами, заборонити
лікуватись, образно кажучи слідкувати за кожним гонококом, заборонити
відпочивати, організувати повну поразку у повному переліку прав і свобод
громадян, утримувати у повній самотності, катувати день і ніч променями, до
смерті, заборонити працювати, утримувати бомжем, примушуючи весь час працювати
у побуті… Їхній міністр, маршал Сєргєєв,
говорив мені 19.01.2001, під час візиту до Києва: «…Я Вас всьо –равно унічтожу,
нє сразу, но постєпєнно, мєтодом трьох «нє»: нє позволю работать; нє позволю
лєчіться; нє позволю что-лібо імєть, (автомобіль, гараж, дачу, квартіру, дом…)».
Всього цього психотронні бандити досягають таємно, дистанційно, невидимо,
променями. І це при тому, що я ніколи не був винним ні перед ким, ні перед чим.
О! Справедливість, е. т. м.! По-психотронному!
Репресії тривають. Катування продовжуються. В Україні певні бандити до сих
пір виконують накази бандитів Москви.
Далі буде…