Блог _A-S

Вид:: короткий; повний

Замітки:

відновлення блогу користувача

14.08.11, 06:12
slezenko, відновлення інформації

Центр відновлення цікавих сторінок в Інтернеті повідомляє про відновлення блогу користувача порталу - Світанок. Усі відновлені сторінки ви можете знайти за посиланням з мітками "блог світанок".

Вдалого Вам перегляду! smile

Хочу теж!

Коментарі: 24

_A-S_

У м. Києві на Хрещатику збираються підписи за припинення повноважень Верховної Ради та Президента. Бажаючі долучитися до збору підписів можуть зробити це також зі сторінки http://www.spilnasprava.com/wp/?page_id=37 .

Також у наметовому містечку в приймальнях народних депутатів збираються підписи на підтримку Юлії Тимошенко, які згодом будуть передані в Адміністрацію президента, аби думка виборців враховувалася. Якщо ви не можете приїхати до Києва, аби залишити свій підпис, можете засвідчити своє бажання тут у замітці і я зв`яжуся з вами для передачі вашого підпису. Також з`ясуйте, можливо у вашому місті створено ініціативні групи зі збору підписів.

Фото-події

Порахуй сам

Коментарі: 9

_A-S_

Створено "Комітет опору диктатурі"

8 серпня 2011 року представники опозиційних партій об'єдналися в "Комітет опору диктатурі" в Україні. Заяву про створення "Комітету опору диктатурі" в Україні підписали Європейська партія України, Партія захисників вітчизни, партія "Народна самооборона", "Батьківщина", "Реформи і порядок", "Громадянська позиція", "Наша Україна", Народний рух України, "Фронт змін" та Всеукраїнське об'єднання "Свобода".

Повний текст заяви подано нижче.

"У зв'язку з загрозою, що постала перед українською демократією, ми, представники політичних партій та громадських організацій, заявляємо про об'єднання своїх зусиль у Комітеті опору диктатурі.

Репресії проти громадських діячів, арешти опозиційних партійних лідерів стали для правлячого режиму засобом усунення політичних опонентів, спробою встановлення в Україні диктатури.

Ми закликаємо всіх, кому не байдужа українська незалежність і демократія, дати відсіч цим спробам.

Ми вимагаємо негайного звільнення усіх політичних в'язнів, відновлення відкритих судових розглядів і повернення судової системи України у правове русло, а не використовувати її як засіб розправи над опонентами владного режиму".

Прес-служба ВО "Свобода"

Додати лічильник!

Коментарі: 57

_A-S_

Віктор Глинянський "ПРОЦЕС"

09.08.11, 09:49
блог світанок, вірш

ПРОЦЕС

І знов в Україні «судовий процес»
Розтоптані душі українським СС.
Берети червоні і пики «незрячі».
Воюють з народом «солдати удачі»

В якому ж це стадо вродилося домі,
Чи десь під кущем, чи в хліві у соломі?,
Що служать за гроші «зеку» в угоду
І ребра ламають своєму ж народу.

Стогне Вкраїна – та що там казати:
І плаче за сином розтоптаним мати,
І знов, як колись, – трійки-суд,
в тридцять сьомім,
І знову безправ’я у нашому домі.

Тепер вже народу зовсім не до сміху –
Радіє лиш Ющ… і його «противсіхи»,
Що жіночку судять просту бідолаху
І кладуть лицем Україну на «плаху».

Наймані судді, такі ж прокурори,
І сморід «савєцкій» із судна Аврора,
І дикі оскали червоних беретів,
І мафія «щириться» з книжних буклетів.

Так це ж не кіно бойовик з Голівуду,
І не прокляття «провидиці» Вуду,
І не пещери первісної «Грот» –
То що ж ми за Нація, що за Народ?..

Учора ще оди «месіям» співали,
Плескали в долоні «отим, що не крали».
Самі ж ми посіяли «дикий овес» –
Це ж з нього вродився «судовий процес»

9 серпня 2011 р.

Коментарі: 1

_A-S_

Киреев на блогах

Внимание, на i.ua обнаружен судья Киреев! Присмотритесь внимательно, подлечил бы кто этого чудика :)

shock

Хочу такой же!

Коментарі: 20

_A-S_

Звернення Юлії Тимошенко

Підписатися на канал Юлії Тимошенко

Отримати лічильник!

Коментарі: 16

_A-S_

:-(

Получить счетчик

Коментарі: 342

_A-S_

Віктор Бойко ЧОРНІ КРУКИ

04.08.11, 09:16
блог світанок, вірш, група підтримки ювт

ЧОРНІ КРУКИ

Літав в небі швидкий сокіл –
Воїн гордовитий,
Та упав на землю поспіль
Пострілом підбитий.

Ще не вмерло його тіло,
Ще серденько б’ється,
А над ним вже зграя ціла
Чорних круків в’ється.

О! «Вони» тепер герої –
Сокіл став безсилим
І вони на горду птицю
Гуртом «навалились».

І терзають горду птицю.
Падальщики світу.
Наче пекло якесь сниться
Серед степу літом.

А як був живий той сокіл –
То «вони» мовчали
І зі страху в темнім лісі
Заздрісно харчали.

Не радійте «чорні круки».
Ваша згине зграя,
Бо у небі соколята
Молоді літають.

Й полетить з вас чорне пір’я –
Круки не добиті,
Бо на Українському подвір’ї
Буде сокіл жити.

Коментарі: 1

_A-S_

Поцелуй иуды

02.08.11, 16:38
блог світанок, вірш

ПОЦЕЛУЙ ИУДЫ

О, времена! О, нравы!
А что же дальше будет?..
Кода из древней глубины веков,
На голове с оплёванным венком
Вдруг выплывает прозвище: «Иуда»

И снова стонет двадцать первый век,
От безморалья, предательства и блуда
И вновь, как прежде, слышит Человек
Бранное слово древности: «Иуда»

И вновь к кому-то слышится вопрос:
Что порождает вот такую «псину»?
Которой заплатили за донос,
Которая нам всадит нож у спину.

И вновь, и вновь брат брата продаёт,
И лесть, и ложь между людями блудит,
И даже там, где ты того не ждёшь
Вдруг выползает подленький Иуда.

P.S.
Он на Майдане всех нас целовал
И посылал руками поцелуи,
А сам, меж тем,
свой подлый план слагал,
и продавал нас своре дикой всуе.

А мы, как загнанные кони
Ему плескали у ладони.
И все орали: Ющенко! Так! –
Какой же придумал тот лозунг дурак?..
02.08.11

Коментарі: 1

_A-S_

Віктор Бойко ПАША ПЕТРІВНА

29.07.11, 18:33
блог світанок, конкурс "україна це ми", оповідання

«Ще пахла порохом земля,

Ще матері кричали з болю,
А ми вже йшли у перший клас
І вчились у селянській школі.

І ждали! Ждали! День у день.
Коли ж прийде додому тато?
Хоч відчували наперед,
Що його Бог війни засватав.

Що він десь там, в сирій землі,
Від смертних ран лежить спочивши,
А ми ждемо його, малі
За нього і за себе живши»

Паша Петрівнa

Ще десь там, далеко, останніми місяцями гриміла війна, ще трикутники похоронок гірким вдовиним і материнським криком майже щоденно нагадували про війну, а тут, в маленькому, замученому війною українському селі вже готували дітей до школи. І не восени, як завжди, а ранньої весни 1945 року.
   Як тільки тепле весняне сонечко почало прогрівати землю і вже можна було босоніж ходити по землі, рідні почали споряджати малечу на навчання. Шили і прали, що у кого було з одежі, ножицями кромсали хлопчачі вихори, а дівчаткам заплітали коси. Та найголовніше: аж до пізньої ночі Вікторова мама   шила йому і старшому братові з домотканого полотна торби для книжок, а їхній дід Микола сидів біля столу і з вербової лози вистругував палички та нитками прив’язував до них пера. Дідо ці пера і дві фарфорові чорнильниці, в Ярошівці на базарі виміняв за стару, іржаву копаницю. Ті пера називались смішним для хлопчаків, не тутешнім словом «рондо».
   Малеча в той вечір ніяк не хотіла вкладатися спати і, роззявивши роти, спостерігали за всім тим дійством. Все чекали, коли ж уже все буде готове, та так не дочекав-шись і позасинали, а на ранок, ще тільки почало сіріти дитяча нетерплячка позганяла дітей з печі і почалося дійство підготовки до школи.    Поодягали штанці з домотканого полотна, що з вечора випрасувані лежали на лаві, а за тим в захваті почали приміряти торби. Підганяли під ріст шлейки та складали в ту торбу скромні шкільні приладдя, що складалися з ручки, фарфорової чорнильниці і зошита, зшитого із старих газет.
   Господи! Якби на одну тарелю терезів покласти віз золота, а на другу ту торбину, що пахла маминими руками – то діти вибрали б її, тому, що в тій торбі разом з ними ходило до школи їхнє босоноге дитинство.
   І ось вона – школа. Обитель, що для всіх поколінь дає путівку в життя. Та, по правді сказати ту сільську, сорок п’ятого року школу, називати цією назвою було б несерйозно.
– Це була стара сільська хата на дві половини, у одній з яких мала жити вчителька, а в другій половині був клас, в якому в той рік прийшлось вчитись всій сільській дітворі, від першого до четвертого класу. Бо так вже трапилось, що та проклята війна вкрала в малодого покоління цілий навчальний рік, тож у школу пішли восьмирічними, а з ними й ті діти, що мали б учитись у п’ятому класі. На порозі школи дітей зустрічала привітна, років двадцяти, красива чорнява дівчина, яка запрошувала всіх до класу.
   Клас зустрів малечу новими довгими столами і стільцями, з гарно виструганих дощок, і всіх розсадили рядами на тих стільцях, враховуючи вікову категорію. До дошки підійшла та дівчина, що запрошувала в клас і представилась: «Добрий день, діти і дорослі. Мене прислали в ваше село вчителювати. Це буде початкова школа і вчитиму я дітей до четвертого класу, а тепер давайте знайомитись. Звуть мене Паша Петрівна, а вас, діти, прошу вставати і називати свої імена і прізвища». Так сільська дітвора познайомилась зі своєю першою вчителькою Пашою Петрівною, щоб назавжди в серцях зберегти її образ.
   По правді сказати, що вона ще й сама була такою молодою, що скидалась на дитину, але мусила вчити дітей грамоти і бути їм берегинею. Ось так і розпочався перший день навчання післявоєнного 1945 року.
   Про кожний з тих днів можна написати окрему книгу: про те, що в кожного другого учня в тій школі війна з’їла тата, про те, як вони, погано одягнуті і голодні, хукаючи на посинілі від холоду пальці, на старих газетах вимальовували перші літери. А ще про те, як в зимові навчальні дні до школи ходили по черзі, тому що чоботи були одні на двох, та й ті дідові. Щоб було тепліше, в ті чоботи напихали солом’яні устілки і тоді не було так холодно сидіти в зимному класі.
   Та все ж. Як би не було тоді тяжко – діти любили свою маленьку сільську школу, на порозі якої їх завжди зустрічало усміхнене обличчя їхньої першої вчительки Паші Петрівни. Не пригадати ні одного такого випадку, щоб вона на когось піднімала голос. Всі серйозні і несерйозні дитячі проблеми вона уміла вирішувати добрим словом, бо мала добре і щире людське серце. Та ще й, не зважаючи на свій молодий вік, мала великий авторитет серед селян, і завжди була званим гостем в кожній сільській хаті. І її учням ніколи не забути, як під час голодовки 46-47 років вона ділилася з ними останнім шматком хліба, спасаючи дітвору від голодних обмороків, за що всі,   кого вона вчила будуть їй вдячні поки й світу. Бо про людей, які своїми знаннями і працею торують кожному поколінню дорогу в майбутнє – погано не скажеш.
         *****
    Пройшло півстоліття. Якось, працюючи фоторепортером, Віктор мав завдання зробити фоторепортаж на тему сільського господарства і по плану зйомок мав виконати роботу про будівництво будинків сільської вулиці в селі Ярославка Шполянського району, що на Черкащині. Там земляки розповіли Віктору, що в цьому селі проживає його перша вчителька Паша Петрівна. Тож вирішив, щоби там не сталось, розшукати її обійстя. Щоб провідати і подякувати за те, що допомогла йому ступити на широку дорогу.
   За допомогою селян Віктор відшукав її будинок. Підходить і через хвіртку заглядає в двір. На подвір’ї, разом з чоловіком порається по господарству літня сива жінка.
– Чи дозволите зайти?
– Заходьте.
   В долю секунди Віктор   впізнав свою першу вчительку, а вона, ледь усміхнувшись, просто і буденно, наче й не було того півстоліття часу, каже: «Заходь Вітя. Зайшов провідати?» І йде на зустріч, щоб обійняти учня, якого пів століття тому вчила торувати дорогу в життя.
    Почуття, які тоді обхопили їх обох, словами передати неможливо. Згадували той, тепер уже далекий день сорок п’ятого року, коли вона і діти в перший раз переступили поріг сільської школи, говорили про той післявоєнний клас, про те, кому і яка доля випала в житті.
   Від почуттів, що нахлинули на уже сивого Віктора, серце ладне було вискочити з грудей. Здавалося, що не було того піввіку, що зараз він сидить на довгій дощатій лаві, біля такого ж довгого, холодного столу і, хукаючи на руки, на старих газетах, бузиновим чорнилом, виводить свої перші літери.
   Це була хоч і коротка зустріч, та вона музикою життя ввійшла в Вікторове серце, і він слухатиме ту музику до кінця днів своїх. Тому, що це музика про його першу вчительку Корольову Пашу Петрівну і про дитинство.
Дорога Пашо Петрівно! – Це Ваш перший учень, якого Ви за руку завели у перший клас маленької Глинянської сільської школи, згадує про Вас. Про початок Вашої трудової діяльності, а для нього – початок осмисленого життєвого шляху. Пише про Вас, про себе і про своє покоління, задля того, щоб пам’ятали, щоб ніхто не загубився десь в поросі часу.

Коментарі: 0

Профіль

Шукати в архіві

Важливі замітки

Останні статті

Свіжі фотографії

Свіже відео

Свіжі шпалери

Замітки:

відновлення блогу користувача

Збір підписів

Створено "Комітет опору диктатурі"

Віктор Глинянський "ПРОЦЕС"

Киреев на блогах

Звернення Юлії Тимошенко

:-(

Віктор Бойко ЧОРНІ КРУКИ

Поцелуй иуды

Віктор Бойко ПАША ПЕТРІВНА