Розбудіть мене, мамо

Ще остання зоря засинала,

Рожевів золотий небокрай,

Мені мама щоранку шептали:

Прокидайся, синочку. Вставай.

Ще як вдосвіта півні співали,

Темну ніч поглинала діра,

Мені мама щоранку шептали:

Прокидайся. До школи пора.

На гачечку вже торба висіла,

Попрасовані чисті штанці,

На столі уже паром пашіли

Ще паруючі, теплі млинці.

У тумані місяць ще блудить,

Досипає ще сни дітвора,

А матуся вже знов мене будить:

Прокидайся. До війська пора.

То коли ж Ви спите, моя Мамо? –

Себе завжди на думці ловлю.

Чую відповідь завжди ту саму:

«Та я потім, я потім досплю».

Досипає. Десь там… В тишині.

Заслуживши одвічного раю,

Та все сниться і сниться мені,

Чи прокинувсь? –  мене не питає.

І від того я щиро сумую,

Досипає вже й моя дітвора

І щоранку я мамине чую:

Прокидайся синочку, пора.