Блоги

Предсказывавшие, что оппоненты российской власти рассеются в февральских морозах, перестанут требовать от власти честных выборах и будут считать, что достаточно уже повозмущались в ходе недавних митингов на Болотной площади и проспекте Сахарова, просчитались. На шествие, завершившееся митингом на все той же Болотной площади, собрались десятки тысяч людей, требовавших перемен в стране. Но немало людей - вполне сравнимое с количеством протестующих количество - пришло также на митинг, организованный властью на Поклонной горе. Конечно, можно говорить о заданности этого второго митинга, о том, что на Болотную площадь люди приходили по зову сердца, а на Поклонной горе собирались те, кто не мог отказаться участвовать в официальном мероприятии (и многие участники этоого митинга даже и не скрывали этого). Но важно и другое - что говорили выступавшие на Болотной и что говорили выступавшие на Поклонной.
На Болотной - оппозиционные активисты и журналисты, певцы и писатели, те, кого уважает мыслящая Россия, к кому она привыкла прислушиваться. Телеведущий Леонил Парфенов и только что в очередной раз не допущенный к президентским выборам Григорий Явлинский. Певец Юрий Шевчук и экологическая активистка Евгения Чирикова. На Болотной - понятные слова и лозунги. Опозиционный активист Илья Яшин требует вернуть народу выборы и демонтировать самодержавие - всего несколько дней назад об этом же говорил бывший президент СССР Михаил Горбачев.
На Поклонной - те, кто уже давно в обслуге у власти, кто воспринимается как рупор официальной пропаганды. Писатель-шовинист Александр Проханов, «соловей» еще советского Генштаба и журналист-ксенофоб Максим Шевченко. Политолог Сергей Кургинян, еще в начале 90-х призывавший к диктатуре и штатный телепоклонник Путина Михаил Леонтьев. Никого другого власть не смогла найти для митингового выступления - потому что никого другого просто и нет.
Что говорят эти люди? Они «зомбируют» сами себя. Пугают «оранжевой чумой», государственным департаментом, насилием и гибелью страны. Такое впечатление, что они достали свои выступления из архивов 2004 года, когда примерно в таком же составе пугали «оранжевой опасностью» украинцев. То, что прошло почти восемь лет, что после «оранжевой революции» в соседней стране несколько раз проходили свободные выборы, что спустя годы ее президентом стал, между прочим, тот, против кого выступал оранжевый Майдан, их не интересует. Сама идея, что можно быть против Путина, когда поступила команда быть за вызывает у холуев приступ ненависти. И то, что напротив них стоит не народ, а специально свезенные люди, их не волнует. Они отрабатывают свой номер для одного-единственного зрителя.

И Путин - с ними. Он демонстративно поддержал собравшихся на Поклонной борцов с «оранжевой» опасностью, тем самым в очередной раз продемонстрировав, что в случае возвращения к власти не будет президентом новой, меняющейся России. Он будет президентом России прошлого. России для одного гражданина, расположившегося в Кремле.

Виталий Портников 

1) Людей следует либо ласкать, либо изничтожать, ибо за малое зло человек может отомстить, а за большое - не может; из чего следует , что наносимую человеку обиду надо рассчитать так, чтобы не бояться мести.

2) Войны нельзя избежать, можно лишь оттянуть ее - к выгоде противника. 

3) Нельзя попустительствовать беспорядку ради того, чтобы избежать войны, ибо войны не избежать, а преимущество в войне утратишь.

4) Надо уподобиться опытным стрелкам, которые, если видят, что мишень слишком удалена, берут гораздо выше, но не для того, чтобы стрела прошла вверх, а для того, чтобы, зная силу лука, с помощью высокого прицела, попасть в отдаленную цель.

5) Заблуждается тот, кто думает, что новые благодеяния могут заставить людей позабыть о старых обидах.

6) Жестокость плохо применена в тех случаях, когда по началу расправы совершаються редко, но со временем учащаются, а не становятся реже.

7) Благодеяния же полезно оказывать мало-помалу, чтобы их распробовали как можно лучше.

Як уже набридло підкорятися цим загальносуспільним правилам!!! Чому якщо більша частина людства є жайворонками по свойм біоритмам, то всі мають також будувати план свого дня так само як вони?? Мені ( і не тільки мені, я впеквнений) краще працювати пізно ввечері і десь до 2-3 годин ночі, а спати вранці. Але ні, я маю вставати рано вранці в 6:00 бо так визначили за мене. 

 На мою думку, кожна людина має свої години, коли її працездатність досягає максимуму. І якщо їй не дають працювати в цей час, то це негативно впливає на ефективніст всього суспільства. Тому потрібно  створювати такі системи роботи, коли кожний буде на повну потужність використовувати свої можливості.

А хто ви є за своїми біоритмами?

Здобувши свою політичну незалежність, Україна почала формувати власну систему освіти, метою якої є не тільки забезпечити якісну підготовку фахівців різного профілю, але і здійснювати усебічний розвиток особистості. Складовою саме другого компоненту освітньої мети є виховання. Воно, у свою чергу, містить у собі такий елемент як виховання патріотизму, любові до своєї Батьківщини тощо. Здавалося б, що всі ці речі є дуже позитивними і потрібними молодій українській державі, якби не одне "але". 

Ті, хто хоч якось має змогу доторкнутися до освітнього процесу в Україні, не може не помітити одну важливу деталь. Починаючи з самого малечку дітям насаджують не простий патріотизм, а люту ненависть до іншої національності. До якої з них читачі самі можуть здогадатися. До того ж, з цією національністю пов'язують і наше недалеке минуле, коли ми всі були в одній могутній країні. При викладанні матеріалу суспільних наук у старших класах та у ВНЗ все негативні явища, які мали місце у Радянському Союзі безапеляційно приписуються нашим братам-слов'янам. Теорії російських учених, особливо коли це стосується суспільних наук подаються у невигідному світлі, мовляв все це неважливо і непотрібно. У аудиторіях лунає глузливий сміх. При цьому робиться великий наголос на тому, яким сильним був ідеологічний прес у СРСР. Наводяться численні приклади, яким молоді люди беззастережно довіряють. Критикується майже все. Але хіба у наші дні немає такої самої ідеологізації, яка була в СРСР? Щоправда, вона набула дещо іншої форми, змісту та напрямку. В економічних ВНЗ країни сміються над працями Маркса, Енгельса, Леніна. Говориться, що всі це теорії, які присвячені аналізу не тільки економічної сфери, а і всього суспільства загалом є недосконалими та втратившими свою значимість. Командна система економіки є однозначно поганою, вона є злом. Водночас капіталізм є раєм. Хочеться запитати у викладачів, чи вони усвідомлюють те, що говорячи подібні речі, вони проводять точнісінько таку ідеологічну роботу, яка проводилася в СРСР, тільки тепер вони її проводять на замовлення інших людей. Студенти повинні сприймати ці думки своїх викладачів як істину. Мовляв зараз у нас свобода слова, демократія, можна критикувати владу і робити будь-що в рамках закону. Все це можна охарактеризувати так: собаці дали довший повід, але він все-таки залишився. 

 Отже, головна думка цієї хаотичної записки є наступною. У нашому суспільстві ( і освіті як складової) зараз відбувається тотальна ідеологізація, пропаганда. Злочинні дії олігархії та влади подаються під таким кутом, ніби це так і потрібно, так є правильно і крапка. Ідеологізація точно не послабилася, можливо вона навіть посилилася. Просто вона змінмила вектор, вістря своєї дії. Народ ще не зміг цього зрозуміти, тому ці партії заідеологізованих осіб, які випускає наша система освіти укріплюють позиції влади та пов"язаних з нею олігархічних кланів. Проте всьому цьому прийде кінець, адже жодна влада , яке використовувала цей спосіб, не змогла довго протриматися. Він є надійним і ефективним, але не є довготривалим. Скоро люди все зрозуміють...