Про волю і рабів

Гнобив рабів до нестями господар неситий

Довго терпіли раби і нарешті повстали

Ген по – під тином лежить охорона побита

Злого господаря влучна стріла наздогнала

Радісні сльози, обійми, нарешті ми вільні!

Бий ланцюги, розриваємо, браття кайдани,

Ми переможці, а тобто ми горді і сильні,

Більше не прийдеться нам працювати на пана!

«Чом не радієш, чому не скидаєш кайданів?

Може на ноги звестись тобі, брате, несила?

Руку давай, підніму тебе, підеш із нами!»

«Що ж ви накоїли, дурні, ой що ж наробили!

Де будем жити і хто буде нас годувати?»

«Підем за гору, на вільні неорані луки

Візьмемо землю і будем на ній працювати

З любою жінкою візьмемось руки за руки!»

«Прийдуть пани і накинуть аркани, побачиш!

Так не буває, щоб вільним прожити без пана,

Воля, свобода без хліба і юшки – то нащо?

Бути рабом, як на мене не так вже й погано!»

«Бачиш меча? Він ворожою кров/ю омитий!

Ним боронитиму я і дружину і волю.

Можуть мене і її вороги лиш убити,

Взяти ж до рабства себе я тепер не дозволю!»

«Що ж, залишайся рабом, як тобі не огидно,

Ми ж заберемо з собою орала і зброю

Підем за гору далеку, а там буде видно!

Хто не боїться свободи – ходімо зі мною»