Вважаю, що Віктору Ющенко судилося стати президентом не України, а, наприклад, Люксембургу – країни, де все гаразд і де треба займатися лише гуманітарними справами.

Підтвердження цьому – сьогоднішні відвідини президентом сорочинського ярмарку, що привернули неаби-яку увагу преси.

Ющенко поводить себе як весільний генерал, вдаючи, що в країні взагалі, і в його становищи зокрема – лад і спокій. Тим часом ситуація більш ніж напружена, бо ж незабаром вибори. А цього разу Віктор Андрійович відмовився від лицемірної ролі спостерігача і визнав таки свою зацікавленість в перемозі певних політичних сил.

Однак за старою звичкою, внесок Ющенко в будь-яку справу обмежується дозволом на використання його іменного бренду, а там – робіть, що хочете. Вулиці міст пестріють біг-бордами, що інформують населення про соціальні ініціативи президента щодо підвищення трудових пенсій, та лаконічною вимогою: «скасувати депутатську недоторканість». Але ж всі дії Ющенка задля скасування недоторканості й вичерпуються цією фразою.

Де ж там! Є справи важливіші – сорочинський ярмарок, святкування дня пасічника, тощо.

Сумно, що найпомітнішим досягненням політика, на якого покладали величезні сподівання, стало вдале придбання вишиванки, яку він виторгував з 350-ти до 300-та гривень…

Маємо, шо маємо.

Підозрюваний у вбивстві Литвиненка (колишнього співробітника російських спецслужб, що втік до Великобританії) громадянин РФ Луговой, повинен бути виданий англійцям, і судова справа проти нього має відбуватися в Лондоні згідно з британським законодавством. Таку заяву озвучив міністр закордонних справ Об'єнаного Королівства. Ця позиція є зрозумілою, і нічого екстраординарного в ній немає. Але ж зрозумілою є і позиція керівництва РФ. Російська Конституція не передбачає екстрадицію громадян іноземним країнам.

Держави здійснили взаємний обмін нотами протесту, декілька працівників дипломатичного корпусу Великобританії відізвані з РФ, російська сторона вчинила подібні заходи  - в принципі, все в межах дипломатичних норм.

Але наступна заява англійського МЗСу мене дуже здивувала, хоча запідозрити мене в симпатіях до москалів важко. Британія вимагає від Росії, задля забезпечення вимог з екстрадиції Лугового, внести зміни в Конституцію РФ. Тобто, законодавчо дозволити екстрадицію російських громадян. Така заява, на мою думку, не личить британському закордонному відомству, яке важається носієм найкращих світових дипломатичних традицій. Це де-факто посягання на державний суверенітет країни. Якою б не була поведінка Москви в інших питаннях, мені здається, що в цій ситуації москалі чинять адекватний захист прав свого громадянина у відповідності до національного законодавства і міждержавних дипломатичних норм.

В будь-якому разі, питання екстрадиції традиційно вирішуються шляхом переговорів, і заяви Лондона є неприпустимими. 

Дивуюсь сам собі - я на боці москалів.

Кожен по-різному визначає відповідь на це питання.

Велика кількість людей взагалі таку відповідь знайти не може, чи просто не переймається її пошуком.

Дехто шукає сенс життя в релігії, дехто в стосунках з людьми, коханні, дехто – в служіння державі, інші – в зароблянні грошей…

За історію існування людської цивілізації, різні особи вигадали безліч концепцій, теорій, вірувань.

Тим не менш, універсальна концепція відсутня.

Пропоную блогерам поділитися своїми думками з цього приводу.

Чи можлива універсальна відповідь на це питання, та чи потрібна вона взагалі?

В чому сенс вашого життя особисто?

Заздлегідь дякую за коментарі, і

Нехай прибуде з вами сила!

Дух.

Українських політиків так часто називають ......... представниками нетрадиційної сексуальної орієнтації, що мабуть скоро вони всеж-таки почнуть використовувати цей образ у передвиборчих компаніях.........

Згідно з Великим тлумачним словником сучасної української мови за ред.  В.Т.Бусел,

ІДЕЯ, -ї, ж. 1. Поняття, уявлення, що відбивають дійсність у свідомості людини та виражають ставлення її до навколишнього світу. 2. Основний принцип світогляду; переконання. 3. Думка про що-небудь, міркування з приводу чогось.

Очевидним є той факт, що п.1 цього визначення, який є основним і загальновживаним, наведений у відповідності до матеріалістичних світоглядних концепцій. Тобто, матерія – первинна, а ідея – її відображення у свідомості.

Однак, навіть при поверхньому аналізі можемо виявити деякі неточності такого визначення. Наприклад, особистість може мати уявлення про щось, чого в дісності може й не існувати (дійсно, уявити можна будь-що!). Таким чином, вважаю більш правильним п.3 визначення – думка про що-небудь, міркування з приводу чогось.

Але поверненомося до матеріалізму. Матеріалістична філософська концепція стверджує первинність матерії («Буття формує свідомість» (с) Ф.Енгельс). То є найпростіша і найзрозуміліша теорія, яка стверджує, що лише те, що можна помацати, існує в дійсності і формує ідеї людини.

В наш же час, коли в моді захоплення людством давньою східною філософією, з’явились численні теорії, що є спрощеними варіантами індійського вчення про первинність духу (ідеї?) та європейського ідеалізму.

Матеріалізм і ідеалізм є полярно протилежними теоріями.

Основна теза ідеалізму – первинність ідеї.

Це твердження в різноманітних варіантах було викладене в численних філософських, релігійних, містичних та психологічних теоріях.

Але загальне твердження таке: ідея проявляє себе в матеріальній формі, сам процес мислення призводить до втілення думок в реальність. Тобто в цьому процесі особа, що мислить є суб’єктом, процес мислення  - дією або засобом, а матерія – об’єктом або результатом дії.

Це правило діє на всіх рівнях і в будь-яких різновидах існування. Починаючи від процесу творіння Всесвіту (див. http://blog.i.ua/community/248/28304/), і закінчуючи подіями і явищами нашого буденного життя, все є наслідком процесу мислення (колективного чи одноособового) і результатом дії особи чи осіб.

Різновидом ідеї є віра. І в релігії ми бачимо численні підтвердження ідеалістичній теорії.

Сучасним різновидом такиїх вчень є, наприклад, так звана візуалізація, тобто регулярне уявлення в свідомості бажаної події, яке повинно призвести до її матеріалізації.

Прикладів безліч.

Звичайно можна це вважати вигадками, але з тим же успіхом можна вважати вигадкою і тезу про реальність Всесвіту.

Дійсно, якщо ідея первинна, а матерія похідна від неї, то можливо припустити, що весь матеріальний Всесвіт існує лише в чиїйсь уяві!

Якщо хочете знати мою думку, то я переконаний ідеаліст, і мій ідеалізм підтверджується життєвим досвідом. Думки дійсно мають властивість матеріалізовуватися.

Тож, формуйте позитивні ідеї і позбувайтеся негативних, і будьте обережними зі своїми бажання бо вони можуть збутися.

До зустрічі, і хай прибуде з вами сила!

З повагою,

Дух.

Спекуляції на тему національної ідеї є чи не наймоднішою "фішкою" сучасних українських політиків. Це є природним, з огляду на те, що в Україні відсутня ідея, яка б об'єднувала всіх громадян, а необхідність наявності такої ідеї задля прогресу держави і суспільства є очевидною.

Національна ідея будь-якої країни повинна бути, так би мовити, аксіомою, що не викликає сумнівів в її вірності. Це  принцип, який повинні визнавати всі політичні партіїї, верстви суспільства, тощо. Інакше кажучи, повинно бути якесь твердження, вірність якого нікому не прийде в голову заперечувати в будь-яких дискусіях навіть між полярно протилежними ідеологічно опонентами. 

Замість цього різноманітні політики пропонують власні варіанти національної ідеї. Це, наприклад, європейська і євроатлантична інтеграція 

чи, навпаки, єднання слав’янських народів (повернення до СРСР), побудова вільного ринку або націоналізація приватних підприємств. Тобто, політичні діячи формують ці квазінаціональні ідеї, які замість об’єдуючої функції, посилюють розкол в суспільстві. Звичайно, кожен має право вільно обирати та висловлювати різноманітні політичні погляди, але намагатися зробити ідею, що викликає обурення у половини населення, загальнодержавною, на мою думку, є безглуздим. Разом з тим, вважаю, що національна ідея повинна бути чимось більш змістовним і конкретним, ніж добробут населення, справедливість, покращення життя чи тюрми для бандитів.

Тому маю питання до шановних блогерів: чи є в когось варіант національної ідеї для України??

За конституцією, Автономна Республіка Крим є невід'ємною частиною території України.

На практиці все не зовсім так.

Плутанина, яка зараз є в Криму, створена сукупністю історичних, національних, соціально-економічних і політичних факторів, що наразі оголилися внаслідок загальноукраїнського політичного балагану.

Тож, аналізуючи "Кримське питання", ми повинні визначити наявність суб'єктів, що так чи інакше зацікавлені у його вирішені на свою користь:

1. Офіційний Київ (українська влада).

2. Кримська "більшість" (тобто більшість населення Криму, що є традиційно промосковською).

3. Кримсько-татарське населення.

4. Офіційна Москва.

5. Туреччина (може для когось це і стане відкриттям, але активність Туреччини в цьому напрямку в останні роки зростає).

Таким чином, маємо в наявності 5 гравців, кожен з яких переслідує свої цілі.

Офіційний Київ бажає, як мінімум, унеможливити розвиток сепаратистських сценаріїв, а бажано - якомого більше зміцнити в Криму свою вертикаль влади, позбавивши автономну владу більшості повноважень, як максимум, - позбавити Крим автономії взагалі.

Бажання офіційної Москви повністю протилежні. Вона є зацікавленою саме в збереженні (чи ще краще - в максимальному розширенні) в Криму якомога більших автономних повноважень при підтримці більшістю населення (яка і формує виборні органи влади автономії) політики Кремля із стратегічгною метою - відокремлення Криму від України і приєднання до РФ.

Кримська більшість - є провідником волі офіційної москви в боротьбі за розширення автономних повноважень. Але не можна не згадати і частину цієї більшості, яка бачить стратегічною метою не входження в склад РФ, а повну незалежність Криму. В будь-якому разі, більшість є незацікавленою в підтримці інтересів офіційного Києва, чи, інакше кажучи,  - загальнодержавних інтересів. Причина цьому (окрім історичних факторів) - недостатня увага Києва до вирішення соціально-економічних питань автономії, руйнування промисловості, інших сфер господарювання після оголошення незалежності України, недостатнє фінансування регіону.

Кримсько-татарське населення вважається таким, що підтримує інтереси офіційного Києва в регіоні. Це твердження є вірним лише частково. Тобто, підтримка є ситуативною. Верхівка татарського Меджлісу, фактично, використовує Київську владу задля задоволення своїх нагальних інтересів (основний з яких - набуття власності на земельні ділянки), віддаючи за це голоси слухняної громади за потрібні політичні сили. Але ж не можна забувати про зв'язки кримських татар з Туреччиною (про це піде мова пізніше), яка має свй інтерес в цьому питанні.

Діяльність Туреччнини на цій площині є не настільки помітною, щоб це питання було відоме широкому загалу, але від того не менш зацікавленою і спрямованою на досягнення результату. Ще на початку 90-х депутат турецького парламенту Абдулах Гюль заявив, що після розвалу СРСР повернення Криму до складу Туреччини є лише питанням часу. Цікавим є той факт, що на сьогоднішній момент той самий депутат є міністром закордонних справ Туреччини. Цей факт, на мій погляд, робить політику Туреччини щодо Криму, очевидною -міністром закордонних справ не стає аби хто, тому що то є людина, що має право висловлюватися від імені держави. Крім того, відомою є діяльність Туреччини в напрямку зближення з кримсько-татарським населенням (фінансова, культурна підтримка, тощо). Тому можу припустити, що у вирішальний момент кримськи татари підтримають не офіційний Київ, а національно, культурно і релігійно ближчих турків.

Тож, мусимо константувати наступне:

наразі Крим є загостреним відзеркаленням всеукраїнського бардаку, що наразі відбувається. Відсутність в регіоні будь-якої сталої влади і , як наслідок, - стабільності і економічного розвитку, при наявності декількох зовнішніх факторів, може призвести до небажаних наслідків, в тому числі - громадянської війни. На фоні ослаблення центральної української влади, зацікавлені суб'єкти можуть розпочати більш активні дії сепаратистського спрямування, наслідки яких важко спрогнозувати. Яким чином знайти вихід з цього становища, доки не  стало запізно?..

Не знаю, шо то за хлопчина заснував це співтовариство, не бажаючи публікувати від нього замітки, але ж хтось повинен розпочати. Тому, розпочну я.

Тож, щодо реальності і ілюзії. Короткий огляд метафізичних концепцій.

Не буди зупинятися на науковому визначенні реальності і ілюзії - це повинно бути більш-менш зрозумілим. Зупинюся на іншому. Творіння і конструкція всесвіту, а також існування Творця. Тобто - коротенький роздум про все на світі.

Почнемо з Творця (Б-га). Чи може релігія дати відповідь на питання про виникнення Всього.

Якщо може, і Творець дійсно існує, то логічним було б припустити, що чим старішою є релігія, тим ближчою вона є до творіння (і до Творця), і, як наслідок, - тим достовірнішою вона є.

За цією логікою, задля пошуку істини нам вже не може знадобитися ані християнство, ані іслам, ані буддизм. Серед багатьох інших релігійних вчень доречним було б залишити для аналізу 2: йудаїзм та індуїзм, з огляду на те, що вони:

а) є одними з найдавніших серед відомох нам;

б) серед інших давніх релігій вони є більш доступними для аналізу, через те, що мають наявні письмові джерела, на відміну від, наприклад, вірувань американських індіанців, шумерів. тощо;

в) на перший погляд не мають між собою нічого спільного, тобто розширюють поле нашого аналізу.

Тож, щодо реальності оточуючого нас світу.

Пропоную розглянути індійську теорію творіння.

Якщо відкинути малозрозумілі терміни, які характерізують первісне божество, його стан і наміри, то маємо таку ситуацію:

Первісне Не-Буття. Не можна сказати, що воно існувало, бо на то воно й Не-Буття, що існувати не може.

Тому просто: Не-Буття.

Але треба обмовитися, що це не зовсім те не-буття, як його собі уявляють матералісти (відсутність будь-чого). Це Не-Буття можна назвати Потенційним Буттям, тобто це дійсно відсутність будь-чого, але в той самий час це потенційна присутність вього, інакше кажучі -  нічого немає але все потенційно є, або має появитися.  Така незрозуміла ситуація називається у індусів Непроявлений Всесвіт або Непроявлений Абсолют. Не можу тут не згадати публікацію якогось фізика (не буду вигадувати прізвище - забув) щодо Великого Вибуху, який аналізував версії щодо розмірів первісної сингулярності (оцієї кульки, з якої все вибухнуло), зокрема зауважив, що сучасна наука має декілька варіантів серед яких і такий, що то було нескінченно малий розмір матерії, іншими словами такий, що прагне до нуля. Тоді він видав версію, що це був просто нуль! Тобто не було нічого взагалі, і наука не може сприйняти цю версію через те, що це б розвалило всі теорії бо суперечить основному закону фізики - закону збереження енергії. Але є багато аргументів у захист такої точки зору. Бачите аналогію?

Гадаю що про Не-Буття і непроявлений Всесвіт все зрозуміло .

Далі Божество проявило самого себе з Не-Буття. Що це означає? Що Божество (Абсолют, Всесвіт - на даному етапі це одне й те саме) знаходилося в непроявленому стані (в Не-Бутті) і проявило себе, тобто стало проявленим. Проявило самого себе непроявленого в самого себе проявленого, тобто просто стало існувати і усвідомило свою особистість. Це була єдина особистість в тому розумінні, що вона була всім, і все було в ній. Етап проявлення описується в релігійній літературі як виголошення Первісним Божеством одного слова-мантри АУМ або ОМ, що в перекладі - "я є", або "я існую", або просто"Я". Інакше кажучі, на цьому етапі все, що зробило Божество - це усвідомило існування самого себе, таким чином перейшовши із стану потенційного існування (Не-Буття) в стан власне існування (Буття). Тут я прошу згадати біблію: "Спочатку було слово, і слово було Бога, і слово було "Бог". От вам і "АУМ"!

Далі все просто - Божество "з метою насолодження своєю красою і досконалістю" вирішило проявити себе у безліч форм серед яких: матерія, час, галактики, планети, особистості. Тобто вся безліч особистостей (люди, ангели, хробаки, боги, біси, тощо) є грою Божества, яку воно веде само із собою для насолоди. Те сами - з іншими проявами матерії і енергії. Все це форми втілення (проявлення) первісної особистості. Тобто, все вийшло з небуття, і всі ми є наслідком дісоціації особистості Первісного божества. Це немов ви граєтесь, вдаючі, що ваша ліва рука є однією особистістю, а права іншою, одночасно розуміючи, що на всі їхні "дії" ваша воля. Для  них ви є Богом. В нашому випадку все трохи складніше, але принцип той самий.

Тут ми й підішли впритул до теми реальності і ілюзії.

Якщо наша особистість є лише чиєюсь грою, і те саме стосується всього навкруги, то звичайно це є ілюзією. Але зважаючи на те, що крім цієї гри немає нічого, і все є наслідком цієї гри, то цю гру можна назвати реальністю, бо врешті-решт гравець є реальним.

Хоча реальність гравця теж під сумнівом. І деякі філософи вважають, що єдина реальність - це отой первісний стан Не-Буття.

Але, припустивши, що все, що нас оточує (а це й визначається терміном "реальність") є ілюзорним (грою всесвітнього "шоумена"), то різниця між реальністю і ілюзією втрачає свій сенс.  

Як та Первісна істота стала існувати  просто завдяки тому, що усвідомила себе, оголосила своє існування реальністю, так і кожен з нас може вважати Всесвіт або Божественою Досконалістю, або ілюзорним балаганом. Це не є питанням реальності чи ілюзіє, а є просто питанням вибору. Як ви вирішете для себе, так воно й буде! Це єдине, що має значення.

Вибачаюсь за плутанину і кількість літер.

Хай прибуде з вами сила!

З повагою,

Дух. 

Всі ми втомились від політики, але в Україні важко знайти людину, яка не підтримає політичну дискусію за найменшої нагоди.

На ресурсі я знайшов декілька співтовариств того чи іншого політичного спрямування, але не знайшов співтовариства, в якому були б презентовані полярні політичні ідеї і переконання.

Тому, ласкаво просимо до спіртовариства "Політика".

Запрошуються всі охочі до гострих політичних дискусій і бажаючі переконати в своїх поглядах інших.

Не для кого не є секретом, що політика є великим шоу. Тому прошу майбутніх учасників  пам`ятати про це, не втрачати здорового почуття гумору і не  вдаватися до особистих образ.

Співтовариство є модерованим, але не для того, щоб ігнорувати представників тих чи інших політичних поглядів, а лише з метою недопущення балагану. Цензура відсутня.

Тож, чекаю заявки на вступ.

З повагою.

Дух.

Сьогодні всі галасують про відокремлення влади від бізнесу.

Чи є це можливим в українських реаліях, і взагалі - в реаліях сучасного світу глобалізації і панування міжнародних корпорацій? І чому тенденція до панування "касти" бізнесменів над "кастою" власне управлінців і, як наслідок, над цілими державами, має загальносвітовий характер?

Відповідь на це питання, на мою думку, насамперед полягає в тому, що 20-те століття багато змінило в засобах боротьби між соціально-політичними групами (державами, націями, класами, тощо).

Якщо раніше провідну роль завжди відігравала зброя, то після 2-ї світової все більшу роль починає відігравати економічна та інформаційна боротьба.

Це і призвело до суттєвого зміщення владних полюсів на світовій арені. Я зараз маю на увазі не зміну потужності окремих держав, а зміну , якщо так можна висловитися, класового впливу на керівництво державами. В умовах економічної боротьби, провідну роль поступово починають займати "торговці" над традиційно впливовими військовими діячами і професіональними управлінцями.

Я не випадково раніше використав термін "касти".  Аналогія з моделю давньої Індії багато чого може прояснити. Немає сумнівів в тому, що індійська кастова системе є регресивною і ажніяк не відповідає вимогам демократичного суспільства. Але  внутрішня структура суспільства в ній відображена дуже чітко. Тобто, мало хто з фахівців заперечує той факт, що поділ суспільства на 4 групи в індусів був таким, що відповідає соціологічній науці. Інша річ, що спадкування приналежності до соціальної групи і неможливість його її змінити є неприйнятними, але ми зараз не про це. Так от в Індії воїни і управлінці (я маю на увазі осіб, що керують державою) належали до однієї касти. Торговці до іншої. І жодним чином торговець не міг долучитися до керівництва країною, скільки б мільйонів в нього не було. Більш того, це правило стосувалось і всіх його родичів.

Подібну ситуацію (хоча й не так чітко виражену) можемо бачити скрізь аж до 20-го сторіччя. Військовий і державний діяч були спорідненими професіями.

Бурхливий розвіток ринкових відносин, як вже згадувалося вище, змінив полюси впливу на владу як таку. Тобто, каста торговців отримала широкий доступ до влади, безпосередній і опосередкований. І це є наслідком саме європейської системи демократичного управління.

Тепер повернемося до України. Проблема  в нашому випадку полягає в тому, що злиття бізнесу і влади набуло критичного ступіню. Причину вбачаю в наступному:

непрозоре, плутане і жорстке податкове і регуляторне законодавтво;

крайній ступінь забюрократизованості суспільства;

Як наслідок - малий і середній бізнес не має вільного розвитку, потребує владного "кришування", а коли домагається такого "кришування" вже не хоче працювати за законом (не сплачує податки, використовує "своїх" можновладців задля боротьби з конкурентами, тощо);  великий бізнес купує можновладців повністю або проштовхує до влади своїх людей, таким чином відбувається повне злиття велокого бізнесу і влади (олігархія) з подальшим "кришуванням" бізнесу менш потужного вже навіть не представниками влади, а, фактично, найманими працівниками олігархів з урахуванням інтересів останніх.

В сухому залишку маємо полумертвий малий та середній бізнес, як варіант - номінально самостійні підприємства, що фактично є власністю олігархів; великий бізнес переплетений з бюрократією настільки, що утворюється єдиний організм.

Тобто відмінність від Європи полягає в тому, що в Європі бізнес на владу впливає (шляхом лоббіювання потрібних законів через близьких політиків), а в Україні великиє бізнес і є владою.

Шлях виходу з цієї ситуації вбачаю лише один: силове повернення бізнесменів до їх природного виду діяльності (виробництво, торгівля, тощо). Для цього необхідно:

1. Реформування податкового і регулятивного законодавства, з метою зменшення контролю та податкового тиску на малий та середній бізнес;

2. Дебюрократизація країни - суттєве зменшення кількості держслужбовців, ліквідація державних установ, що дублюють функції і повноваження один одного;

3. Контроль за діяльністю, минулим, звязками держслужбовця і його родини з метою униможливлення його причетності (прямої чи непрямої) до будь-якого бізнесу;

4. Допуск до виборних посад лише людей, що пройдуть кваліфікаційні іспити. (це потрібно навіть для того, щоб керувати автомобілем, але чомусь не потрібно для керування країною).

Цей комплекс заходів не є вичерпним, а важливою є його спрямованість - відділення влади від бізнесу. "Торговці" повинні займатися своєю справою - торгувати, тоді вони будуть приносити користь не лише собі, але й суспільству; "управлінці" повинні займатися своєю - керувати країною, зокрема встановлювати прозорі й прості для сприйняття правила гри для "торговців".

Тоді все і всі будуть на своїх місцях, і лише тоді можна буде говорити про здорове, вільне суспільство.