люди-це двері,які ведуть у інший світ,не такий
кольоровий в який попала Аліса,але по вмісту
він нічим не поступається.....спочатку вільне
падіння і заглиблення,потім землі,ліси,міста і
лабіринти з людьми-кроликами,які весь час
кудись
поспішають....поспішають....поспішають....а
може це не вони поспішають,а сам світ
рухається навколо них створюючи ілюзію
життя....життя....життя....життя....чого воно
варте?шо думає і відчуває душа коли іі
кудись знову несе у простір часу?чи змогла б
вона розказати як все міняється з погляду
речей які подорожують по свідомостях тих
небагатьох чиє життя варте мільйонів.....

скiльки себе пам'ятаю(це перiод
останнiх 7 рокiв,перiод за який я
став свoiдомою наволоччю-
мiзантропом)я iх носив...тобто
вони мене носили....а швидше ми
носилися вкупi....носилися як тi
придурки i чогось шукали...йшли
роки,ми були нерозлучними(ну
маже не розлучними)...люди
приходили i вiдходили,мiнялися
думки,принципи,книжки,але як не
дивно ми завжди були разом...не
сперечаюся наш вигляд за той час
змiнився,трохи постарiли,потрiпав
нас час так нiвроку...хоча то
таке...тай неодноразово
зраджували собi....поводили себе
як тi останнi мавпи,а потiм
перепрошували один одного i
знову пили пиво разом...ех...якшо
так подумати то ми певно i
помрем одночасно....хоча подивимся
хто кого переживе...сидимо зараз
знову разом....пэм чай(бо вже всi
грошi пропили,тай печінка протестує )я дивлюся на вас,а
ви такi менi милi i любi,що аж слiв
нема....ви такi....такi....такi як моя
душа...нещаснi,порепанi вiд часу i
поневiрянь....хм....а може ви i э
нею....