що це?

Так  склалося життя. За щоденними турботами минали дні ,потім роки, а потім багато років.І ось,їй стукнуло пятдесят.Старість підкралася так непомітно , як ті зморшки що стали виразнішими,або сиве волосся якого  не приховати.За плечима був чималий досвід а перед ними ненаситна жага до життя.

   Ще багато разів хотілося бачити як сходить і заходить сонце, як приходить весна,літо ,осінь,а потім зима.Такі звичні слова, а відчуваєш  їх кожен раз по іншому. Гуркіт грому ,блискавка яка жалить небо, і дощ.  Як вона любила дощ. Спочатку падали великі краплі перетворюючи пилюку у маленькі грудочки, а потім маленькі  ніби через якесь невидиме сито просівалися і вкривали землю.

   А діти? Яку радість приносили  діти.Їх довірливі і недовірливі погляди ,їх веселі і вередливі голоси. Витівки від яких не раз червоніла перед сусідами,а вдома  нишком раділа що вони живі здорові .Вини її діти ,і яке щастя бути мамою саме для них, таких безтурботливих веселих і плаксивих.Хоч зараз вони і немаленькі ,і вже дещо розуміють в житті, і навіть вже двоє  готуються стати теж батьками - для неї  вони завжди маленькі і недосвідчені.Її діти...