Пишу коли радію, сумую, коли все добре або що тривожить .Про те що тільки зародилося в мозку про те що не кожному скажеш словами. Приєднуйтесь!
За вікном сильний вітер... В душі щемить якась тривога. Все добре - заспокоюю себе, це тільки негода. Тиждень ловлю себе на думці що що мрію про звільнення. Так, мрію! Таке буває? Ніби камінь з душі хочеться скинути . рутина днів пожирає мій мозок - а я пропускаю щось важливе в своєму житті : серце тягне за світлий промінець і душа радіє , мозок вловлює дух але невпевнено. Я посміхнусь коли остадній робочий день закінчиться... І радіючи з легкістю
ступатиму на сходинку яка поверне мене в майбутнє якого ще незнаю...

Так тихо .....серце стукаэ ....тишина .завтра буде новий день все розясниться .Все стане добре ,ми переживемо сьогодення а завтра буде чиста вкрита росою днина все буде добре!

Так хочеться багато про що забути.Жити так ніби вчорашнього невдалого дня зовсім неубло... І ти прокинувся зранку,подивився в вікно: світить сонце ,щебечуть пташки,вітер ганяє хмари.Посмішка - сьогодні ти встав з тієї ноги.Йдеш на роботу - так проходить день. А ввечері  повертаєшся  : гасають діти в дворі, якась мама кричить:"Вовчик не виходь до дороги! Там машини" А він почув  слово машини і ще швидше побіг ,щоб мама не спіймала... Девята година _ улюблена чашка , гарячий чай, і знову думаєш про вчора,ти  втікаєш а воно тебе доганяє,  і про те невдале що невдалося ,думаєш не з гіркотою, а з насолодою . Так завжди, не кожен день , та часто....

ти вмієш підняти настрій ?_ сам собі ,коли я сам з собою і думаю про будь-що, в один момент радію і сміюсь  а потім плачу від  того що сам з собою,хоча ні, не плачу просто так сумно робиться .  Та потім йду де люди щоб загубитися в натовпі,опускаю очі коли на зустріч йде парочка, а так все як завжди , все добре - я завжди сам з собою

Навіть з часом старі фотографії піднімають настрій. Ти поринаєш в той час ,коли тобі було добре, згадуєш ті маленькі деталі -які зараз ти зробив би по іншому,та з іншого боку все було як мало б бути....
   Як зараз...Відчуваєш як легкий вітерець обвіває волосся ,ніжно торкається шиї,ніби вкриває прозорим шовком. Ти вдиивляєшся десь в далечінь де небо купається в пухнастих хмарках ,а під хмарками як маленькі цяточки, кружляють птахи ,придивляєшся в одну із них ,боїшся відірвати погляд ,а виявляється що це якась мошка..) і знову шукаєш маленьку цяточку,десь вище .....
   Потім опускаєшся на землю і бачиш смарагдові долини лісів, між якими блищать на сонці дзеркала ставків. А трохи блище, хати які ховаються в  кучерявих садках .Чуєш десь кричить дитина, гавкає собака, дзичить болгарка, або " Вітькааа, якого біса твоя корова зайшла в мої буряки..." Тилюбиш це , та все залишилося десь там в дома.А в руках фотографія , і плювати як ти на ній виглядаєш ,головне що відчуваєш...

 День тільки починається, Ранкове сонце заглядає в закутки між будинками ,щойно позеленівша трава, обсипана росинками. Вийшовши на балкон прислухаєшся до співу птахів які ледве доринають через шум машин, спостерігаєш за прохожими,які спішать на роботу.  Метушливо обганяючи один одного , натикаються на байдужі або зацікавлені погляди... Ще  залишилось пятнадцять хвилин , та ти поспіхом вдіваєшся  ,виходиш за двері  і поринаєш у те метушливе місто,яке щойно було за вікном. На столі залишилась недопита чашка чаю, яка чекатиме аж до вечора, коли прийде її  хазяйка  А поки, все тепло і аромат потрошку її покидали, і все навколо завмирало..