55 тис. баксів на сундук Позняка, о-хо-хо ...

Нагадуємо про те, що на початку грудня 2017 року в результаті рейдерської операції відбулося захоплення приміщення київської книгарні «Літературний салон» фінансовою компанією «Райт Партнер». Як з’ясувалося, свою схему привласнення нерухомого майна, придбаного за іпотечним кредитним договором, «Райт Партнер» «провернула» не вперше. Але вперше зіштовхнулися зі спротивом, адже власницею приміщення виявилася публічна особа — книжкова продюсерка Олена Лазуткіна. Саме вона і винесла цю історію в соціум і отримала потужну підтримку від колег, партнерів та професійних журналістів.

За відомостями із відкритих джерел та матеріалів ЗМІ, структура «Райт Партнер», а точніше її засновники Олександр Машошин та Віктор Літвиненко, оселилися в Києві наприкінці 2013 року. Одіозні мешканці Донецької та Луганської областей прибули до столиці вже з відпрацьованим на своїх земляках «кримінальним портфелем». Махінатори швидко адаптувалися, знайшли групу підтримки з числа місцевих «колег» і взялися до справи. Упродовж кількох років колегам зі сходу вдалося налагодити зв’язки з окремими банками та отримати першочерговий стабільний доступ до електронних торгів. Під час торгів, що проводилися через майданчик PROZORO, «Райт Партнер» та ще кілька афільованих «дружніх» фінансових контор купували лоти — права на вимоги за іпотечними кредитними договорами (не плутати з об’єктами нерухомості). А далі, минаючи усі можливі затверджені законодавством України норми, зокрема процедуру, передбачену вимогами ч. 3 ст. 33 «Закону про іпотеку», ділки «Райт Партнер» продавали об’єкти нерухомості, що належали іпотекодавцям, підставним особам, тобто із самого початку вся схема була направлена на «кидок», пов’язаний із заволодінням нерухомістю замість фінансових операцій. Операції з продажу нерухомості відбувалися за безцінь, а точніше, щонайменше у п’ять разів дешевше ринкової вартості цих об’єктів. Зрозуміло, що офіційними експертними висновками (щодо ринкової вартості об’єкту нерухомості. — Ред.) вони не підкріплялися. Таким чином «Райт Партнер» & Со вдалося привласнити майно декількох десятків законослухняних громадян України. Ситуації деяких з них ми плануємо описати в найближчих матеріалах та передати зібрані матеріали українським правоохоронним органам. Але поки що повернімося до історії з книгарнею книжкової продюсерки Лазуткіної, адже ця історія має продовження.

У грудні 2017 року Олена Лазуткіна та її адвокат Михайло Гончаренко дізналися про те, що приміщення книгарні, розташоване за адресою проспект Повітрофлотський, 33/2, знайшло «нового власника». Як писалося раніше в ЗМІ, у вересні 2017 року через електронні торги фінансова компанія «Райт Партнер» придбала іпотечний кредит-борг Лазуткіної в ПУАТ «ФІДОБАНК». Вартість лоту становила 588 600 грн. У результаті торгів компанія «Райт Партнер» стала новим кредитором Олени Лазуткіної. А вже за тиждень на підставі договору купівлі-продажу «Райт Партнер» продала книгарню новому власнику Ірині Трикоз — подрузі доволі публічного персонажа, засновнику автоломбарду «Каштан 2000» Сергію Позняку.

Дізнавшись через довірену особу про незаконну оборудку «Райт Партнер» з іпотекою на «Літературний салон», продюсерка Лазуткіна спробувала організувати зустріч з новим власником свого майна та, на диво, отримала швидкий feedback. Сергій Позняк оперативно прийняв пропозицію. На зустріч, що відбулася 28 грудня, керівник «Каштан 2000» прибув у супроводі адвоката Михайла Шнейдера, який не надав підтвердження своїх повноважень і за сумісництвом є адвокатом у «Райт Партнер», а також у їхніх партнерів, як і ще в багатьох інших структурах, що займаються скупкою проблемних кредитів.

Фото із зустрічі Лазуткіної з Позняком та Шнейдером, знімок зроблено приховано

За твердженням Олени Лазуткіної та її адвоката Михайла Гончаренка (підтверджується диктофонним записом. — Ред.), зустріч пройшла в «дружній атмосфері». В процесі перемовин сторони: власниця «Літературного салону» Олена Лазуткіна та потенційний покупець Сергій Позняк домовилися про те, що оборудка «Райт Партнер» скасовується. Позняк театрально погодився із аргументами адвоката Михайла Гончаренка щодо незаконності операції з продажу. Він відмовився від приміщення, яке начебто придбав за 55 тис. доларів, та поставив своєму «адвокату» — представнику «Райт Партнер» Шнейдеру — вимоги про термінове повернення коштів. До речі, самій Лазуткіній «Райт Партнер» пропонував викупити борг за 1,4 млн грн…

Проте за кілька днів фінансова компанія «Райт Партнер» таки реалізувала «проблемну» нерухомість. Незаконним покупцем «Літературного салону» стала, як ми вже зазначали, Трикоз Ірина Василівна — менеджерка автоломбарду «Каштан 2000» та, за свідченням інсайдерів, подруга пана Позняка. Державну реєстрацію прав на об’єкт книгарні зафіксував нотаріус Олена Набока, незаконність дії вже розглядається в адміністративному суді. За договором, Трикоз придбала нерухомість за 662 496 грн 12 коп., що майже вдвічі дешевше запропонованої вартості боргу Лазуткіної перед «Райт Партнер».

Сергій Позняк та Ірина Трикоз (фото є у відкритому доступі на сторінці Позняка у Фейсбук)
02

Далі події розвивалися стрімко. Напередодні Нового року нова незаконна власниця приміщення Трикоз у супроводженні групи «ваговиків» — «юристів/адвокатів» навідалася в «Літературний салон» і виставила надвір його працівників. А вже в лютому 2018 року колега та подруга Сергія Позняка наважилася на пограбування та зухвало вивезла майно із опломбованого приміщення на загальну суму понад 2 млн грн. І коли наступного дня власниця Салону Олена Лазуткіна, дізнавшись про злочин, у супроводі представників поліції потрапила в приміщення та з’ясувала обставини кримінального злочину, інтереси Трикоз примчав захищати всюдисущий адвокат Шнейдер!

Нам стало цікаво, чому начебто серйозний бізнесмен Сергій Позняк (адже саме він стояв за діями своєї юної подруги Ірини Трикоз. — Ред.), який позиціонує себе як благодійника, опустився до театралізованої брехні та зухвалого злочину із крадіжкою книжок. Тож ми вирішили більш детально, поза межами сторінки у соцмережі, ознайомитися з його діяльністю та знайшли багато несподіваних подробиць. Виявилося, що «народну» популярність Позняку приніс саме його «Каштан 2000», а точніше методи, які пан Сергій використовує на шляху збагачення свого ґешефту. Перше, що видала нам пошукова система GOOGLE, — кричуще оголошення: «ОСТОРОЖНО! МОШЕННИКИ! — Сергей Станиславович Позняк».

Далі пішли відгуки партнерів Позняка.

І ще десятки подібних оголошень, спеціальних антишахрайських форумів, присвячених діяльності Позняка та його «Каштану 2000».

Нам вдалося зв’язатися з одним із «клієнтів» Позняка та отримати приголомшливу інформацію про його бізнес, купу кримінальних справ, відкритих на автоломбард, операції із нерухомістю безпосередньо пана благодійника та ще багато цікавого, про що ми детально розповімо в наступному матеріалі.

А зараз, підсумовуючи сказане вище, ми сподіваємося, що очевидні факти кримінальних злочинів компанії ділків донецького концерну «Райт Партнер» & Со, адвоката на всі руки Шнейдера, нотаріуса Набока, бізнесмена Позняка та його подруги Трикоз нарешті по заслузі оцінять правоохоронні та судочинні органи України. А ми з ентузіазмом підкидатимемо дровенят у пекельне полум’я правосуддя, на якому смажитимуться лискучі тіла кримінальної зграї, та наспівуватимемо популярну пісеньку про піратів-рейдерів…

Далі буде.

Віктор Таранов


Україні загрожує монополізація ринку шкільного харчування ?


Правила ЄС стосовно монополізації ринку достатньо жорсткі. Головна ціль антимонопольного законодавства - створення придатних умов щодо існування конкурентного середовища на ринках різних товарів і послуг. А головна мета - недопущення зловживань панівним положенням однієї структури (монополії), а також заборона зговорів між сторонами, що ведуть до обмежень конкуренції та призводять до звуження ринкових можливостей.


Литва та антипонополізм

Литва, як член ЄС, дотримується вищевикладеного стандарту. І, незважаючи на певні недоліки в діяльності антикорупційного законодавства, все ж провадить контроль за антиконкуренційними угодами і зловживанням домінуючим становищем на ринку. Як вдалося ознайомитись на сайті Адвокатського бюро Patricia A Streeter, http://www.patstreeter.com/Resources/Papers___Articles/Competition_Law_in_Lithuania/competition_law_in_lithuania.htm, у цій країні існує послідовна та ефективна антимонопольна політика, яка узгоджується з принципами недискримінації. Литва здійснює цю політику, а правова та інституційна структура повністю відповідає нормам законодавства ЄС. На сайті вказано: «як і у випадку з антимонопольним законодавством США, політика Європейського співтовариства в області конкуренції являє собою збірник різних положень. Основні положення Європейської політики конкуренції засновані на основоположних договорах Європейського співтовариства. Статті 85 і 86 Римського договору ЄС є основою законодавства ЄС про конкуренцію. Стаття 85 забороняє практику, яка «має за мету або ціль запобігання, обмеження чи спотворення конкуренції на спільному ринку». Стаття 86 забороняє зловживання домінуючою ринковою позицією».

Чому редакція звернулась до антимонопольного законодавства Литви? Бо з 2016 року на український ринок вийшли декілька компаній, бенефіціар якої знаходиться поза межами України, а саме у Литві. Але, можливо, цим компаніям не зручно працювати за правилами ЄС і їх приваблює Україна через те, що у нас легко ці правила обходити. Ба більше: можна, посилаючись на боротьбу з дискримінацією, робити спробу самим монополізувати ринок, прикриваючись своєю європейськістю, а також державними структурами та представниками влади української.

Гості з Литви і тендери

Отож, почнемо з самого початку. У липні 2016 року, а саме - 18 числа, реєструється компанія: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПОНТЕМ.УА» LLC PONTEM.UA засновник юридичної особи: ЗАКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «БАЛТІЙОС ПАСЛАУГУ ГРУПЕ» 100,0000%.

Адреса засновника: ЛИТОВСЬКА РЕСПУБЛІКА, КРЕТИНГСЬКИЙ РАЙОН, МІСТО КРЕТИНГА, ВУЛИЦЯ ПАЛАНГОС 30С 4 97146, ЛИТВА НОРКУС ІРМАНТАС.
Код ЄДРПОУ засновника: 22621407.
Адреса засновника: ЛИТОВСЬКА РЕСПУБЛІКА, КРЕТИНГСЬКИЙ РАЙОН, М. КРЕТИНГА, ВУЛИЦЯ КРАНТО, 2 ІНДЕКС 97146.
Розмір внеску до статутного фонду: 4 211 600,00 грн.

А вже 19.09.2016 ця компанія, що ПРОІСНУВАЛА ЛИШЕ ДВА МІСЦЯЦІ, БЕРЕ УЧАСТЬ У ТЕНДЕРІ Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, і не на якість 500 тисяч, а на 5 181 225 гривень.

Звісно, кожен має право брати участь у державних тендерах. Участь у них – не привілейована для обраних. І новачок, організовуючи певного листа-гарантію, також може претендувати на участь у державних закупівлях.

Проте, якщо ви у себе особисто в дома будете провадити ремонт і платити за це власні кошти (тим паче - великі), ви оберете тих, у кого досвід, чи віддасте гроші першому з вулиці? Наскільки прискіпливо обираєте заклад для святкування свята? А якщо обиратимете місце для свята дитини? Наскільки прискіпливо підійдете до запропонованих пропозицій на ринку як до меню страви, так і до багатьох інших умов?

Тож і держава, розуміючи ризики, в законі «Про публічні закупівлі» у ст. 16. Кваліфікаційні критерії зазначила, що:

1. Замовник вимагає від учасників подання ними документально підтвердженої інформації про їх відповідність кваліфікаційним критеріям.

2. Замовник установлює один або декілька з таких кваліфікаційних критеріїв:

*наявність обладнання та матеріально-технічної бази;

*наявність працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід;

*наявність документально підтвердженого досвіду виконання аналогічного договору.

Тож, представники тендерної комісії Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації зобов’язані були дотримуватись закону і, звісно, не дискримінувати нового учасника, але – перевірити його, принаймні давши можливість взяти участь у тендері десь на 500 тис., а вже отримавши позитивну тенденцію співпраці, допускати його і до інших тендерів. Такий підхід - це згідно логіки, здорового глузду та закону. Але, тим не менш, Управління дає можливість компанії ПОНТЕМ.УА, котра на той час існує лише 2 місяці, взяти участь у тендері і виграти.

Як показав збір інформації, виграш ПОНТЕМ.УА тендеру на п’ять мільйонів насторожило тоді і Депутата Київради Аллу Шлапак, яка виявила ряд порушень при проведенні відкритих торгів на організацію гарячого харчування в школах Дарницького району, які провело управління освіти Дарницької РДА. Тоді вона навіть попросила його начальника Євгенію Спісовську відповісти на ряд «незручних» запитань. Проте, якось піднятий нею скандал, зійшов нанівець. Чому?

Більшість українців, котрі вже багато разів чули про «виграні тендери» на кшталт рюкзаків Авакова, або санітарних автомобілів «Богдан-2251», закуплені для української армії, які виявилися ненадійними, оскільки 20 таких машин з 45 вже ремонтувалися, а три взагалі були повернуті виробникові, розуміють: якщо новостворена компанія одразу виграє тендер на п’ять мільйонів, то у цьому хтось був зацікавлений.

ПОНТЕМ.УА: панацея для ринку шкільного харчування чи?..

Про скандал на ринку шкільного харчування Україна дізналась зі ЗМІ, котрі стали на захист ПОНТЕМ.УА, розкритикувавши деякі київські районні управління освіти, що, як зазначали журналісти, начебто виписували тендерну документацію під одного учасника. Якби не скандал у Києві і не факт, що через рішення Антимонопольного комітету України дітей у деяких районах столиці у школах перестали годувати, оскільки АМКУ своїм рішенням зобов’язав деякі управління освіти відмінити процедуру закупівлі послуг з організації шкільного харчування.

Насправді, до тендерів в Україні завжди потрібно ставитись скептично. І до прописаної тендерної документації, і до проведення торгів. Особливо у Києві, де ходять великі гроші. Та чи можна цього разу звинуватити ці управління освіти в заангажованості? А ось тут найцікавіше – ні.

Якщо задатись ціллю і витратити певну частину часу на відслідковування діяльності компанії ПОНТЕМ.УА, виявиться доволі цікава картина, на яку чомусь ЗМІ, які так критикують київську проблематику, зовсім не звернули уваги. Чому? Невідомо. Проте, якщо все розкласти по полицях, то ось що виходить.

Вигравши перший тендер Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, ПОНТЕМ.УА починає шалену діяльність, але…. не у Києві. Так, у 2017 році зареєстрована у Києві компанія ПОНТЕМ.УА виходить зі своїми пропозиціями послуг з організації шкільного харчування до таких регіонів:

МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСТЬ. Там компанія «Олімпія Сервіс» заявила, що їй перешкоджає влада Миколаєва, яка явно лобіює інтереси ПОНТЕМ.УА, а згодом тендерний комітет віддав перемогу київсько-литовській фірмі «Понтем.уа», яка запропонувала на торгах ціну всього на 1 гривню менше, ніж пропонувала одеська фірма «Олімпія Сервіс».

ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ – тут представники влади розказували, що литовці годуватимуть дітей по-новому.

ЧЕРНІГІВ, хоча там тендерний комітет спочатку не допустив до участі у конкурсі ПОНТЕМ.УА, пославшись на виявлені ним порушення у поданій документації, та втручання Антимонопольного комітету змусило всіх відступити.

МИРГОРОД. У тамтешній пресі заявили, що міністр Литви в Україні Гвідас Керушкаускас і глава інвестиційного комітету держкомпанії PONTEM Ірмантас Норкус запропонували інноваційний підхід до організації харчування школярів Миргорода.

А у 2018 році - Полтавський регіон та Київ.

І ось тут – найцікавіше. В усіх регіонах, куди зі своїми пропозиціями виходила компанія ПОНТЕМ.УА, усюди до них висувались претензії, з якими вони боролись за допомогою… Антимонопольного комітету України, подаючи прохання розглянути їхні скарги та визнати рішення тендерних комітетів недійсним та допустити фірму до участі в тендерах. При цьому у скаргах зазначається, що, вочевидь, після оскарження пропозиція ТОВ «Понтем.УА» буде найбільш економічно вигідною.

Щоправда, попервах, Антимонопольній комітет відмовляв ПОНТЕМ.УА (про що буде у подальших публікаціях), але після того, як до України завітав міністр Литви в Україні Гвідас Керушкаускас, компанії почало щастити. Антимонопольний комітет більшість їхніх скарг почав приймати і… визнавати рішення тендерних комітетів недійсним та допускати фірму до участі в тендерах, а то й вимагати зміни тендерної документації, абсолютно відверто даючи зрозуміти, що вимоги ст. 16 закону Про публічні закупівлі є – ДИСКРИМІНАЦІЙНИМИ.

А згодом іміджу компанії ПОНТЕМ.УА взагалі поталанило: на сайті Президента був опублікований матеріал, у якому Петро Порошенко відзначив роботу «Понтем.уа» як фірми, яка за останні два роки «налагодила систему якісного харчування у школах України».

І після цього фарт та вдача вже не полишала компанію ПОНТЕМ.УА.

У чому ж сир-бор?

У більшості випадків пропозиції ПОНТЕМ.УА управління освіти УСІХ РЕГІОНІВ відхиляли через:

- відсутність погодженого в управлінні Держпродспоживслужби приблизного двотижневого меню для харчування школярів;

- відсутність документів, які підтверджують право власності чи копій договорів оренди на основні засоби виробництва;

- відмову фірми ПОНТЕМ.УА надати копії трудових книжок працівників, які працюватимуть у школах;

- відсутність довідки про наявність обладнання та матеріально-технічної бази відповідно зазначеної форм;

- вимогу у тендерній документації інформації про наявність досвіду праці підприємств в галузі організації харчування дітей в загальноосвітніх закладах не менше 5 років.

Усі вище перераховані вимоги, які співпадають зі ст. 16 ЗУ «Про публічні закупівлі» компанія ПОНТЕМ.УА вважає ДИСКРИМІНАЦІЙНИМИ.

Тобто, пояснемо для читачів більш детально.

Такі вимоги постійно застосовувалися замовниками усіх регіонів та ніколи не були дискримінаційними. Але з появою на ринку Компанії ПОНТЕМ.УА, а віднедавна і рішеннями Антимонопольного комітету України, почало вважатися, що:

Вимога мати в наявності обладнання, на якому треба готувати їсти – дискримінаційна.

Вимога мати в наявності працівників, які мають досвід, і медичні книжки (оскільки це працівники для шкіл) – дискримінаційна.

Вимога працювати лише з тими, хто вже має рекомендації понад 5 років у цій галузі – теж дискримінаційна.

Дійсно, вигравши тендер, можна потому і обладнання взяти в оренду (а поки буде відбуватись ця процедура, діти можуть і голодними посидіти), можна і укласти цивільно-правові відносини з іншими громадянами, взявши їх на роботу у відповідності до ст. 208 Цивільного кодексу України (знову ж таки, поки шукатимуть людей, наприклад для 60 шкіл одного київського району, діти можуть потерпіти і не їсти).

Але, як доводить українська практика розслідувань подібних виграних тендерів, коли новостворена компанія, яка не має в наявності НЕОБХІДНОГО досвіду, обладнання та штату, але виграє тендер на величезну суму, то потому ситуація розвивається у декількох напрямках.

ПЕРШИЙ: вигравши тендер, новостворена структура, звертається до інших компаній, які брали участь у тендері, і пропонує вже їм з нею заключити договір і виконувати вимоги по тендеру за певний відсоток. Таке українським законодавством – не заборонено. Ну а той факт, що українська податкова, коли чіпляється до українських підприємств заради поповнення бюджету країни та, як подейкують, власних кишень, то одним із порушень вказує, що буцімто компанія працювала з контрагентом, у котрого в наявності не було штатних співробітників, а подібне – ознаки фіктивності. І хоча компанія не повинна пересвідчуватись в наявності у контрагента штату, тим не менш, ДФС тягає підприємців судами і лякає штрафами. Тобто, для української податкової відсутність в наявності штату вважається ознаками фіктивності підприємства. І хоча, дійсно, підприємство не зобов’язане мати людей в наявності, їхні контрагенти згодом можуть мати проблеми з податковою, оскільки вона вважає інакше.

ДРУГИЙ: компанія, яка виграла тендер, бере в оренду обладнання, а потому – переманює співробітників з інших компаній, які брали участь у тендері, обіцяючи їм набагато кращі умови. Але всезнаючий інтернет з приводу компанії ПОНТЕМ.УА, підкинув таке:

Як може побачити читач, відгук датовано 29 листопадом 2017 року. Тож, можливо, компанія ПОНТЕМ.УА використовує другий варіант, який вище описано, але все ж щось у неї зі співробітниками не клеїться.

А існують і ще відгуки:

І ще:

І ще трошки:

Вишенька на тортику

Треба наголосити, що в реєстрі юридичних осіб України існують ще дві цікаві компанії:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПОНТЕМ ПЛЮС.УА» Дата реєстрації 22.09.2017

засновників юридичної особи ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПОНТЕМ.УА»100,0000%.
Код ЄДРПОУ засновника: 40665499.
Адреса засновника: 02132, м. Київ, Дарницький район, ВУЛИЦЯ ДНІПРОВСЬКА НАБЕРЕЖНА, будинок 26 Ж, офіс 53.
Розмір внеску до статутного фонду: 100 000,00 грн.

та ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПОНТЕМ ЕКСПРЕС.УА» LLC PONTEM EXPRES.UA. Дата реєстрації 08.12.2016. Перелік засновників юридичної особи
НОРКУС ІРМАНТАС 100,0000%.
Адреса засновника: 97146, КРЕТИНГСЬКИЙ район, місто КРЕТИНГА, вулиця КРАНТО, будинок 2, ЛИТВА.
Розмір внеску до статутного фонду: 5 000 000,00 грн.

Згідно даних компанії Youcontrol, компанія ПОНТЕМ.УА має таки зв’язки:

А от ці дві структури займаються дещо іншими видами діяльності.

«ПОНТЕМ ЕКСПРЕС.УА» зареєстровано за адресою: м. Київ, ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА ХАРЧЕНКА, будинок 55, офіс 1, у переліку засновників юридичної особи має таку особу як НОРКУС ІРМАНТАС 100,0000%.
Адреса засновника: 97146, КРЕТИНГСЬКИЙ район, місто КРЕТИНГА, вулиця КРАНТО, будинок 2, ЛИТВА.
Розмір внеску до статутного фонду: 5 000 000,00 грн . І тут можна побачити, що засновником цієї Юридичної Особи є НОРКУС ІРМАНТАС, тоді як засновником юридичної особи ПОНТЕМ.УА виступає:

ЗАКРИТЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «БАЛТІЙОС ПАСЛАУГУ ГРУПЕ» 100,0000%
Адреса засновника: ЛИТОВСЬКА РЕСПУБЛІКА, КРЕТИНГСЬКИЙ РАЙОН, МІСТО КРЕТИНГА, ВУЛИЦЯ ПАЛАНГОС 30С 4 97146, ЛИТВА, НОРКУС ІРМАНТАС.
Код ЄДРПОУ засновника : 22621407.
Адреса засновника: ЛИТОВСЬКА РЕСПУБЛІКА, КРЕТИНГСЬКИЙ РАЙОН М. КРЕТИНГА, ВУЛИЦЯ КРАНТО 2, ІНДЕКС 97146.

А от «ПОНТЕМ ЕКСПРЕС.УА» уповноважений представляти: БУРЯКОВ ЯРОСЛАВ ЄВГЕНІЙОВИЧ, який, в свою чергу, є керівником і ПП «ЮРНАФТАСЕРВІС».

Також, як повідомляли ЗМІ 17.05.2017 року, на початку 2017 року «логістичний ринок Києва сколихнула подія: на околиці столиці (в мікрорайоні Бортничі) в безпосередній близькості від основних трас було відкрито перший розподільний центр компанії «Понтем ЕКСПРЕС.УА». Сучасний склад класу «А» обладнаний новими стелажними системами на 1440 паллетомісць і холодильними потужностями на 50 тонн продукції». А директором ТОВ у ЗМІ вказано Робертаса Шуляускасома.

Все б було нічого, якби не деякі обставини, котрі насторожують. Навіщо НОРКУСУ ІРМАНТАСУ, котрий у себе на батьківщині, скоріш за все, є достатньо відомим юристом, та створювати в Україні не юридичні компанії, а опікуватись шкільним харчуванням, котре датується з українського бюджету?

Так вдалося віднайти таку інформацію: Irmantas Norkus є очільником компанії Baltijos paslaug grup, UAB. Адреса Палангос g. 30C, LT-97122 Кретінга. Код компанії 302529507. Код ПДВ LT100008544313. Діяльність компанії: консалтингові послуги. В очолюваній Irmantas Norkus компанії працює 1 співробітник (застрахований). Компанія не має боргів соціального страхування. Ви можете зв'язатися з цим керівником по телефону +370 445 51132.

А ще за дослідженням вже литовського сегменту інтернету вдалося з’ясувати, що дійсно існує певний Irmantas Norkus, який є керуючим партнером литовського офісу COBALT, юристом з більш ніж 20-річним досвідом злиттів і поглинань в приватному і державному секторах, конкуренції, банківського і фінансового права. За свою кар'єру доктор Norkus проводив безліч ексклюзивних міжнародних і місцевих угод і проектів, а також представляв собою один з найбільш складних з недавніх випадків конкуренції. Він часто представляє відомих бізнес-клієнтів, інвестиційні фонди, емітенти, фінансові установи і професійних інвесторів.

Доктор І. Норкус визнаний одним з провідних юристів у своїй галузі практики і рекомендований Незалежними юридичними кабінетами Chambers Global, Chambers, IFLR 1000, PLC Which Lawyer, Legal 500 та ін.

І постало логічне питання: так що, високоосвічений юрист, можливо, представляє інтереси якогось високопоставленого чиновника в Україні, і саме тому ручний Антимонопольній комітет України так змінює свою думку з приводу компанії, в якій литовець є бенефіціаром?

І головне: чому Антимонопольній комітет України спочатку відмовляв ПОНТЕМ.УА у скаргах, а потому почав давати відповіді зовсім протилежні? І чому компанія ПОНТЕМ.УА, яка скаржиться на дискримінацію, використовує методи, які за допомогою державних органів України автоматично дискримінують інших учасників тендерів у різних областях України? Адже, коли одна скарга до Антимонопольного комітету коштує 5 тисяч гривень, а ПОНТЕМ.УА тільки на одну структуру подає до АМКУ понад 10 скарг, складається враження, що керівництво компанії, втрапивши на український ринок, зрозуміло: тут, в корупційному болоті, гарно рибку з бюджетних коштів ловити, а якщо застосовувати певні механізми, то можна і добре заробити. А потому і трава не рости.

Тож, далі буде.

Конфлікти і закони

Війна за бізнес у державних школах



Реформа шкільної освіти болісний процес. І в першу чергу тому, що сьогодні ламаються не тільки стереотипи – якої бути школі майбутнього, але й цілі бізнес-конструкції, які розквітли в українських школах за часи Табачника.

Нове МОН намагається реформувати школу, впровадити європейські цінності та стандарти освіти,  але не усім це подобається.  

Днями розгорівся скандал навколо платних навчальних програм, таких як Інтелект України, Крила успіху, Росток и декількох  інших, яки не пройшли затвердження МОН. Причина проста - усі ці програми платні - батьки дітей повинні кожен місяць сплачувати по 200 гривень за навчальні зошити. Офіційна позиція МОН, цитую: «Містять потужний “комерційний” компонент. Начебто батьки мають кожного місяця купувати робочі зошити та інші навчальні матеріали, що є порушенням рівних можливостей доступу до державної освіти».

Цікаво, що батьки, вчителі, та так звана «освітяньска громадкість» горою стали на захист платного навчання, отак юрбою кинулися підтримувати приватний бізнес в державних школах. Що тільки не закидали чиновникам, яки намагаються дати всім дітям рівні шанси на освіту. Виявилося, що майже 2 тисячи гривень за рік навчання, це не кошти зовсім, усі заможні та спроможні!  Держава за державні кошти готова забезпечити всіх школярів підручниками, та ні не треба, кажуть активісти, хочемо платити, «бджоли против меда»!  А ось коли проїзд на гривню дорожчає, так усі хоч пішки йти готові!

Не тільки платне навчання панує в наших школах, а ще і конкурси і іспити, список яких вже складає десятки назв - це теж бізнес. Освітяне-підприємці, за тих же часів Табачника, розробили цікаву систему підробітку на дітлахах, запровадивши такі конкурси як «Геліантус», «Кенгуру», «Левеня».

В ЗМІ за останній період вийшла низка гучних матеріалів, автори яких розклали по поличках не тільки абсолютно непрофесійно розроблений контент конкурсних завдань "Геліантуса" та його чорну касу, але й розповіли про російське походження цього контенту. 

Як і в випадку з «Інтелектом України», де автори та засновники, усі професора, та доктора, «Геліантус» теж вигадав заслужений вчитель України Руслан Шаламов. Міжнародну, тобто україно-російську гру "Геліантус" Шаламов започаткувал ще в 2010 році. Спочатку гра була безкоштовна, однак потім вона тихесенько переросла в прибутковий бізнес відомого автора підручників та його російських спільників.

За  традицією заробляють освітяни-підприємці  на шкільних зошитах та на брошурках. Вартість яких «3 копійки», але батьки чомусь купляють їх за зовсім іншим цінам.

Наприклад, брошурки «Геліантуса» продають по 16-20 гривень - 4 маленьких сторінки,  надрукованих на «туалетному»  папері. За словами вчителів, вони збирають кошти по класам та передають їх методистам, яки потім відправляють «касу»  організаторам - ТО «Соняшник». Може й не дуже добре рахувати чужі гроші, але я не втримався - за приблизними розрахунками чорна каса (яка йде мимо ДФС прямісінько в кишеню засновників ТО «Соняшник» Руслана Шаламова та Юрія Морщавки ) може складати  мільйони гривень!

Сьогодні в Україні понад 3,5 млн. школярів, які навчаються в 1-11 класах, тому зрозуміло, що бізнес на освіті – це дуже прибуткове зайняття. Тому буде дуже непросто навести порядок в школах та видворити з навчальних класів всіх цих підприємців, які звикли, що на дітях можна і потрібно заробляти.

Стосовно україно-російськой гри «Геліантус» журналісти,  разом з громадськими активістами звернулися до МОН з вимогою розібратися з приватними конкурсами в українських державних школах. Але, керівництво Міністерства досі не відповіло на запит спільноти. Більш того, як з’ясувалося, заступник міністра МОН Павло Хобзей, автограф якого стоїть на усіх листах-рекомендаціях щодо проведення гри "Геліантус", переадресував запити до Інституту модернізації змісту освіти.  Неймовірно, але саме цей Інститут і координує діяльність організаторів чисельних «прибуткових» конкурсів в українських школах! Тож, можна собі уявити якими врешті можуть бути відповіді. Але реакція «Геліантуса»  не змусила себе чекати - керуючись принципом - кращий захист, це напад, вони далися до погроз та взаємозвинувачень. 

Тому я знов звертають до Міністерства освіти та науки: чому сумнівні конкурси та ігри російського походження, які проходять за тіньовими схемами, досі  підтримуються МОН та рекомендуються до проведення в державних українських школах? Не хотілося б припускатись думки, що  чиновники МОН також задіяні в корупційних схемах цих вельми дохідних конкурсів та ігор.

Шкільна гра “Геліантус” - гроші чи знання?

Освіта в Україні вже давно стала бізнесом. На дітях не заробляють тільки ледачі. Звісно, батьки хочуть, щоб їх дитина росла найрозумнішою і ставала переможцем в різних конкурсах, отримувала чисельні дипломи та нагороди. До того ж перемога в шкільних олімпіадах чи конкурсах Малої академії наук, міжнародних олімпіадах, це не тільки медалі та повага оточуючих, це ще шанс вступити до виша без іспитів, та можливість отримати стипендію, в тому числі і Президентську. І хоча в арсеналі Міністерства освіти багато офіційних конкурсів і олімпіад для школярів, крім цього існує ще безліч менш престижних і статусних конкурсів, які проводять всілякі «активісти» від освіти. На відміну від офіційних, які проводяться за кошти державного бюджету, сумнівного рівня конкурси оплачуються батьками школярів. А щоб надати конкурсу вагомості  іноді йому присвоюють статус міжнародного.


Саме такий Міжнародний природознавчий конкурс-гру «Геліантус» , започаткувало ТО  «Соняшник» ще в 2012 році. Міністерство освіти та науки України із ентузіазмом підтримало цю ініціативу.  Але, на превеликий жаль, чиновники МОН мабуть жодного разу не придивилися, що це за гра, та чому вона навчає українських школярів

А якщо придивиться то виявиться, що «Геліантус» потрапив в Україну з Росії завдяки колегам екс-міністра освіти Дмитра Табачника у 2012 році та міцно закріпився у вітчизняній системі освіти з благословення оновленого МОН. Хоча з точки зору педагогів та батьків українських школярів, цей конкурс-гра є ідеальним відтворенням «дубового» радянського підходу до навчального шкільного процесу, в найкращих його традиціях -  стандартність та примітивність.


Крім того, конкурс-гра «Геліантус» супроводжується друкованими матеріалами (брошурками), змістовне наповнення яких відображає минуле століття, адже пропонує оцінити властивості приладів, призначення яких не тільки невідоме дітям, але є абсолютно даремним  у сучасному світі (сірники, шарманки, ..).

 

Організатори «Геліантусу»  навіть не морочилися над професійним  перекладом на українську мову тестових завдань - на кожному кроці друкарські помилки, а  іноді і взагалі незрозуміло, про що йде мова в завданнях. Цікаво, що означає слово - упакові? Не уявляю, як дітям вдається зрозуміти зміст поставлених запитань...


При цьому, безперечну сучасність  «Геліантусу» забезпечує комерційний підхід до проводження конкурсу - необхідність оплати участі для школярів ( 16-17 грн.) та закупівля супровідних матеріалів -  тих самих брошурок із грифом МОН. До речі брошурки складаються з 4 сторінок, надрукованих на «туалетному»  папері (ред. брошурки не відповідають гігієнічним вимогам до друкованої продукції для дітей ( Державним санітарні норми і правила ДСанПіН  5.5.6 - 138 – 2007, затверджених наказом МОЗ України). Придбання брошурок  є обов'язковим !

 Як розповідають самі вчителі - кошти  централізовано збираються в школах та передаються методистам районних методичних об'єднань МОН, яки потім відправляють поштою на рахунок  організаторів,  (організатор конкурсів-ігор ТО « Соняшник»). За приблизними розрахунками чорна каса (ред.- не підлягає оподаткуванню)  комерційно-навчальних ігор може складати  мільйони гривень! Сьогодні в Україні понад 3, 5 млн. школярів, які навчаються в 1-11 класах, і якщо в цю гру вдасться затягнути тільки самих поступливих, то  і тоді підприємливі освітяни зароблять на дітях кілька десятків мільйонів гривень. 

До речі, за словами батьків українських школярів: «Методисти просять збирати більше грошей, ніж коштує брошура, щоб ще вистачило не пересилку. Потім методисти ходять на пошту і відправляють гроші і відомості з відповідями. У тому, що методисти задіяні в корупційній схемі з переправленням готівки немає сумніву, вони ж отримують свою винагороду за те, що вимагають від шкіл участі в грі».


Цікаво, як ця зашкарубла конкурсна модель «Геліантус - Сонячник – Подсолнух»  із пелюстками корупції вписується в Нову Українську Школу, про яку нам твердить міністр освіта  Лілія Гриневич? Та врешті, абсолютно не зрозуміло яким чином «комерсантам» з ТО «Соняшник» вдається приховувати свої тіньові доходи від продажу «туалетних» брошурок від всевидючого ока податкової служби України?!! Вважаю що із цим питанням слід розібратися окремо.

Іван Сердюк 

Реформа в українській школі за російським сценарієм

В Україні щорічно в загальноосвітніх навчальних закладах проводяться сотні різноманітних ігор розуму та конкурсів. Деякі з них проводяться добровільно, адже учні (та їхні батьки) самі для себе визначають мету участі та окреслюють перспективи застосування набутого досвіду.

Деякі відбуваються добровільно-примусово. Ідеться про конкурси, які мають усеукраїнський статус та проходять під патронатом Міністерства освіти і науки України (ред. — супроводжуються офіційними наказами та листами МОН). За словами освітнього експерта, заслуженого вчителя України Віктора Громового, регулярно на адресу вітчизняних навчальних закладів надходять сотні листів з пропозиціями щодо участі в подіях різних напрямів та рівнів. Подекуди школярам настільки набридають безкінечні «змагання», що діти починають писати нісенітниці, аби тільки від них відчепилися. Особливо коли в конкурсних завданнях їм пропонують перевтілитись у представників тваринного та рослинного світів з перспективою розвитку емпатії до навколишнього середовища (Літературний конкурс«Уявіть себе деревом, що росте в лісі»).

Задля осягнення масштабів вітчизняної конкурсоманії наведемо умовний ТОП-10 добровільно-примусових заходів (ред. — загальний перелік може розтягнутися на сотні позицій):

  1. Всеукраїнська гра «Соняшник-учитель».
  2. Міжнародна природнича гра «ГЕЛІАНТУС — природознавство для дорослих» (9—11 класи).
  3. Всеукраїнська українознавча гра «СОНЯШНИК» (1—11 класи).
  4. Всеукраїнський конкурс з англійської мови «ГРИНВІЧ» (2—11 класи).
  5. Всеукраїнський Конкурс дитячого малюнка «Охорона праці очима дітей».
  6. Щорічний Всеукраїнський конкурс «Вчимося заповідувати».
  7. Міжнародний конкурс з інформатики та комп’ютерної грамотності «БОБЕР» (5—11 класи).
  8. Всеукраїнський історичний конкурс «ЛЕЛЕКА» (5—11класи).
  9. Міжнародний математичний конкурс «КЕНГУРУ» (2—11 класи).
  10. Всеукраїнський учнівський фізичний конкурс «Левеня» (7—11 класи).

Для довідки: упровадження конкурсів, що проходять під патронатом МОН, контролює Інстутут модернізації змісту освіти, і далі вони спускаються по всій вертикалі чиновників від освіти по містах і селищах країни. А ось організаторами конкурсів часто виступають приватні структури, які розробляють концепцію, конкурсні завдання та збирають кошти за участь у конкурсах на свої банківські рахунки. Вартість участі для одного школяра коливається від 15 до 50 грн за подію.


Одним із найпотужніших організаторів платних добровільно-примусових конкурсів для українських школярів є Творче об’єднання «Соняшник», яке декілька разів на рік проводить всеукраїнську гру «Соняшник», міжнародну гру «Геліантус»  — окремо для вчителів та учнів і ще низку інших конкурсів-ігор-фестивалів, що проходять під виглядом «тренувальних» ЗНО.

Цікаво, що запустив у школи цей проект Дмитро Табачник, добре відомий своєю корупційною діяльністю. У «табачниківський період» за наказом Міносвіти від 12.10.2012 № 1101 було розроблено та затверджено положення «Про Всеукраїнську українознавчу гру “Соняшник”, Всеукраїнський конкурс фахової майстерності для вчителів-україністів “Соняшник-учитель” та Міжнародну природознавчу гру “Геліантус”».

Міжнародного статусу конкурсу «Геліантус» надала Росія. Українська версія гри була повністю скопійована з тієї, що вже існувала в сусідній країні. Точніше, з легкої подачі пропагандиста «русского мира» в Україні Табачника «Центр дополнительного образования одаренных школьников» (засновник російського «Геліантусу») відкрив свою філію в Україні та отримав держфінансування. Неймовірно, але навіть сьогодні організатори українського «Геліантусу» продовжують повністю дублювати росіян. Хоча це й не дивно, адже незмінним керівником українського «Соняшника» є заслужений учитель України Руслан Шаламов, який тривалий час, починаючи з 2008 року, керував «Всероссийским турниром юных биологов», а також був головою методичної комісії міжнародної гри «Геліантус» у Росії.

Ілюстрація 1: Рекламні постери Міжнародної гри «Геліантус» 2017 року в українській і російській версіях

Відкриваючи фінансування для проектів ТО «Соняшник», Табачник у своєму наказі спирався на Постанову Кабміну Миколи Азарова від 13 квітня 2011р. №561 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року». Потім фінансування було припинено постановою Кабміну, але не було скасовано обов’язковість конкурсів, яку забезпечувало партнерство Міносвіти. Фінансування проектів «Соняшника» при цьому лягло на плечі батьків українських школярів. А це зовсім не малі кошти. Якщо зважити на те, що в конкурсах ТО щороку задіяно 2,5 мільйони школярів від 1 до 11 класів із 24 областей України, організатори подій сьогодні отримують надходження в розмірі щонайменше 35 млн грн за один «соняшниковий» сезон.

Цих надходжень, імовірно, вистачає на пролонгацію домовленості з чиновниками МОН про патронат, а крім того — щоб закрити всі очі на «тіньову економіку» «Соняшника» від продажу супровідних друкованих матеріалів до конкурсів та ігор (ред. — детальніше про них ми розповімо в наступному матеріалі). До речі, всі брошурки «Соняшника» є абсолютними копіями російських оригіналів. Але це, знов-таки, окреме питання, вирішення якого належить до компетенції вже не тільки МОН.

Російська та українська версії брошурок до гри «Геліантус»

Зважаючи на все вищенаведене, автору матеріалу хочеться поставити питання до керівництва Міністерства освіти і науки України, яке вже кілька років розповідає про реформу школи та про європейський шлях розвитку освіти:

  • Яким чином ця державна інновація синхронізуватиметься з рудиментарною, закладеною за табачниківських часів традицією розсипати насіння соняшника, вирощеного на родючому ґрунті «русского мира»?
  • І коли в чиновників МОН уже нарешті дійдуть руки до люстрації старих добровільно-примусових проектів та програм своїх «партнерів»?

Далі буде

Чи стануть втрачені справи втраченими долями для засуджених?

У вересні 2017 року журналісти громадської ініціативи “Громадський омбудсмен” ініціювали обговорення ситуації, в якій опинилися засуджені, вирок яким було винесено іменем України на територіях, сьогодні нам не підконтрольних. Йшлося про групи засуджених: що відбувають покарання на території України; знаходяться в СІЗО на непідконтрольних Україні територіях (НПТ); відбувають покарання на НПТ та території РФ. Нагадуємо, що усіх цих громадян України об’єднює одна проблема, яку на поточний момент неможливо вирішити — відсутність доступу до їхніх кримінальних справ. Зазначена проблема є результатом прогалин у вітчизняному законодавстві, які рунеможливлюють розгляд скарг цих засуджених у вітчизняних Судах.

З того часу відбулася низка значних подій, в тому числі ініційованих громадськими організаціями, що працюють в площині розслідувань фактів порушення прав людини та їх захисту. В свою чергу, в контексті піднятої проблеми, ГІ “Громадський омбудсмен” скерував запити до законодавчих, виконавчих та правоохоронних органів влади та отримав належні відповіді, які згодом будуть проаналізовані.

Крім того, в інформаційному просторі з’явилася оновлена інформація щодо ситуації із засудженими. Так, згідно заяви, нещодавно озвученої омбудсменом Валерією Лутковською, на сьогоднішній день, в тюрмах Росії знаходиться більше 2200 українців, засуджених, здебільшого, за скоєння кримінальних злочинів. За словами Лутковської, Україна продовжує працювати з РФ в напрямку передачі наших співгромадян на батьківщину, з перспективою із переведення в українські пенітенціарні заклади. Крім того, в СІЗО та в’язницях на окупованих територіях Донбасу відбувають покарання близько 10-ти тисяч українських ув’язнених. Нажаль, нам поки що достеменно невідомо, яка кількість засуджених на окупованих та анексованих територій відбуває покарання в пенітенціарних закладах України. Адже ми усе ще чекаємо на результати наших запитів. Підкреслюємо, що йдеться іще про декілька тисяч наших співгромадян, кримінальні справи яких зависли в різного рівня судових інстанціях через невизначенність (відсутність) механізму розгляду.

Як писалося раніше, відсутність правового механізму щодо розгляду скарг засуджених, які втратили свої справи на НПТ в Судах України, що мав бути закладеним в Закон України “Про забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” позбавляє усіх цих українців законного права на доступ до правосуддя, передбачений Конституцією України та Міжнародною конвенцією з прав людини. До речі, Проект Закону України про внесення змін до Закону України “Про забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” щодо механізму відновлення втрачених матеріалів справи був зареєстрований 19.10.2015 року у Верховній раді головою Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, нардепом Р. П. Князевичем. Але він був відкликаний вже в іншій каденції “Постановою про відхилення проекту Закону України про внесення змін до Закону України “Про забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” щодо механізму відновлення втрачених матеріалів справи” новим головою того ж комітету Г.М.Немирею.

Безвихідь засуджених на НПТ (непідконтрольні Україні території) підтверджується і рішенням, винесеним у липні поточного року Європейським судом у справі “Хлебік проти України”. В результаті розгляду скарги Олександра Хлебіка, який був засуджений за звинуваченням у кількох злочинах на Луганщині в 2013 році до Європейського суду з прав людини, судді ЄС ухвалили рішення не на користь засудженого Хлебіка. Судді ЄСПЛ визнали, що Україна не несе відповідальності за гальмування процесу (читати — унеможливлювання) розгляду його апеляційної скарги, через втрату матеріалів кримінальної справи на непідконтрольних територіях.

У 2011 році громадянина України Олександра Хлебіка Алчевським судом Луганської області було визнано винним у вчиненні злочину. На вирок суду він подав апеляцію до Луганського обласного апеляційного суду. Проте, у зв’язку з початком збройного конфлікту на Донбасі суд не встиг розглянути скаргу і він залишився утримуватись в Старобільському СІЗО на підконтрольній території (ПТ), а матеріали його справи – в непідконтрольному Луганську. Громадянин Хлебік намагався відновити розгляд його апеляції після переводу обласного апеляційного суду на ПТ, проте через недоступність матеріалів справи ніхто йому допомогти в цьому не зміг. В свій скарзі до ЄСПЛ Хлєбік стверджував, що його тримання під вартою без рішення апеляційного суду порушувало його право на справедливий суд. Згідно ствердження О. Віноградової, правового аналітик благодійного фонду “Право на захист”: ” В цій справі для суду не викликало сумнівів те, що апеляційний суд досі не розглянув справу Хлебіка, оскільки вона більше не доступна внаслідок бойових дій у районах, які не контролює Україна”. Ще одним доказом неможливість розгляду в українських судах навіть поновлених справ засуджених з НПТ є згадана в першому матеріалі справа Артема Фасолько. Нагадуємо, що Фасолько, який отримав свій остаточний вирок у Залізничному районному суді м. Сімферополь у 2014 році встиг вчасно звернутися з касаційною скаргою до ВССУ. Відповідною постановою 29 серпня 2014 року судді судової палати у кримінальних справах ВССУ направили на адресу Залізничного районного суду м. Сімферополь звернення про витребування кримінальної справи Фасолько для її перевірки у касаційному порядку, і нічого не отримали. Прочекавши три роки, у липні 2016 року, адвокат Фасолько Ольга Миролюбова добилася поновлення кримінальної справи її підзахисного в Подільському районному суді м. Києва. За відновленим (частково) провадженням 24 листопада 2016 року ВССУ призначив перший розгляд справи Фасолько за касаційною скаргою. Втім, розгляд скарги не відбувся. 
Далі, у 2017 році відбулося ще п’ять засідань ВССУ, та на останньому листопадовому, представник прокуратури України публічно озвучила позиції Генпрокуратури щодо розгляду скарг засуджених з НПТ, заявивши: “Допоки Україна не поверне собі захоплені ворогом території та не переможе у війні, сенсу в розгляді подібних скарг, за відсутності оригіналів матеріалів кримінальних справ немає”. А головуючий Суду В.В. Наставний проголосив: ” … Суд не може прийняти самостійне рішення у справі Фасолько, звертається за роз’ясненням до Міністерства юстиції України та чекає на відповідь”. Дату чергового засідання ВССУ у справі Фасолько ще не визначив, але, зрозуміло, що за умов відсутності правового механізму розгляд справи затягуватиметься й надалі. NULLUMCRIMENNULLA POENA SINE LEGE!

До речі, повертаючись до запитів, що були зроблені нашої громадською ініціативою, звертаємо вашу увагу на відповідь Міністерства юстиції України, яке зазначило, що на сьогодні, внаслідок окупації АР Крим та проведення антитерористичної операції на значній частині території Донецької та Луганської областей, реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, як і реалізація конституційних прав ув’язнених та засуджених на цих територіях унеможливлена.

Крім того, Мінюст повідомив, що, по-перше, Міністерство, як офіційний державний орган, на жаль, позбавлене реальних важелів впливу на ситуацію, що склалася.

По-друге, Мінюстом розроблений Законопроект “Про визначення правового статусу засуджених осіб, які відбувають покарання на тимчасово окупованій території або території населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, на території, що розташовані на лінії зіткнення, а також на території держави-агресора”. Зазначений документ, в якому ані слова не йдеться про механізм відновлення втрачених матеріалів справ та розгляд кримінальних справ за частково відновленими матеріалами, вже вдруге, у зв’язку з наявністю неврегульованих позицій, готується до відправлення на погодження у відповідні державні органи. Хоча, Мінюст підкреслив що він відкритий до діалогу, готовий прийняти пропозиції від громадськості та планує організувати громадські слухання.

Також, Мінюст зауважив, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актам, а мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм (ред. - зрозуміло, це стосується як запитів громадян так і ВССУ).

В свою чергу, органи прокуратури України, традиційно для них зіграли з нами в “пінг-понг”. А саме, Генеральна прокуратура пояснила про відсутність в неї повноважень щодо вжиття необхідних заходів на відновлення матеріалів кримінальних проваджень (справ), забезпечення конституційних прав під час здійснення досудового розслідування та судового розгляду та делегувала відповіді на наш запит прокуратурам Донецької, Луганської областей та Автономної республіки Крим.

Прокуратура Луганської області, повідомила про те, що прокурори не беруть участь в апеляційному перегляді кримінальних проваджень, матеріали у яких втрачено щодо обвинувачених, які утримуються на територіях АР Крим та тимчасово-непідконтрольних органам державної влади України територіях Луганської та Донецької областей. Крім того, як виявилось, за свідченням Луганської прокуратури, особи підозрювані (обвинувачені) у вчиненні кримінальних правопорушень, кримінальні провадження стосовно яких залишилися на території, яка на цей час не підконтрольна Україні під вартою не перебувають. Але, на всяк випадок переадресувало копію нашого запиту до Південно-Східного межрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції.

А Прокуратура Автономної республіки Крим, в свою чергу, у відповіді згадала про рішення ЄСПЛ в справі “Хлебік проти України”, акцентувала увагу на відсутності порушення Україною права, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Прокуратура Криму зазначила, що згідно ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди зобов’язані застосовувати при розгляді справ практику ЄСПЛ, як джерело права (ред. - тобто відмовляти у розгляді таких справ в принципі)

Наразі, виявилося що органи Прокуратури відсторонилися від піднятої проблеми посилаючись на свою некомпетентність у піднятих нами питаннях. І це більш ніж дивно, адже Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, за яким закріплені засади, на яких ґрунтується діяльність прокуратури передбачає контроль з боку прокуратури за дотриманням в Україні: верховенства права та визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю; законність, справедливість, неупередженість та об’єктивність; територіальність; презумпції невинуватості тощо….

А зважаючи на відповідь прокуратури Луганської області, можно констатувати що, керівництво цього підрозділу взагалі відірвалося від реальності.

Далі процитуємо відповідь, що надійшла з секретаріату Уповноваженого з прав людини. Уповноважений згадав про Закон України “Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції, прийнятий ВР України 12.08.2014 року, яким передбачено, що кримінальні провадження, що знаходяться на розгляді у місцевих та апеляційних судах, розташованих в районі проведення антитерористичної операції, мають бути передані судам інших областей, визначених головою ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ, для продовження їх розгляду (стаття 1). Цим же Законом передбачено передачу матеріалів досудового розслідування щодо злочинів, кримінальні провадження щодо яких знаходяться на стадії досудового слідства, у разі неможливості здійснювати досудове розслідування, органам досудового розслідування, визначеним Генеральним прокурором.

Згідно відповіді українського Омбудсмена Валерії Лутковської з боку органів прокуратури України заходів, передбачених даним Законом, не відбулося. Більш того вони, посилаючись на ситуацію в АТО, пояснили свою неспроможність щодо будь-яких дій з їх боку, направлених на поновлення матеріалів справ засуджених та затриманих на НПТ. (ред- наразі прокуратура цє підтвердила). Крім того, згідно відповіді, Уповноважений ініціював вдосконалення чинного законодавства, зокрема в тій частині, що мала б спростить механізм відновлення матеріалів кримінальних справ засуджених. В результаті 21.05.2015 року ВР зареєструвала Законопроект №2930 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав людини у кримінальному судочинстві”, внесений на розгляд Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності групою депутатів під керівництвом А.А Кожем’якіна. Згідно порівняльної таблиці до Законопроекту, йшлося про додатковий пункт до Стаття 433. КПК України (п 3.) — Суд касаційної інстанції розглядає питання обрання чи продовження запобіжного заходу при скасуванні судового рішення і призначенні нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції. Судячи з документу, Законопроект не мав механізму розгляду справ затриманих та засуджених на НПТ в судах ( за відсутності матеріалів справ). Законопроект був внесений до порядку денного 2 сесії VIII скликання ВР від 03.10.2017.

Цікаво, що згідно відповіді, подана Омбудсменом законодавча ініціатива передбачала внесення змін до статтей 526 та 531 КПК та змін до статті 1 “Закону України Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції”. Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, у свою чергу, обмежився іншим нововведенням. Але, на даному етапі це не важливо, адже ініціатива була відхилена.

Доречі, відповіді на наш запит від зазначеного комітету ВР ми досі не отримали, та надіслали повторне звернення.

Врешті, кожен з читачів нашого матеріалу може зробити для себе висновки як європейська держава Україна, що підписала “Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод”, опікується правами та долями своїх громадян. Та які кроки наші поважні державні органи роблять в напрямку захисту прав українців, затриманих та засуджених на територіях Криму та ОРДЛО. В ідеалі, згідно їх функцій та повноважень, активність держорганів мала б виглядати таким чином: Мінюст та комітет ВР з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, разом чи окремо мали б давно (зважаючи на давність подій на НПТ) відпрацювати в колоборації з правозахистними громадськими організаціями, а ВР прийняти повноцінний Закон, який несе в собі механізм захисту прав громадян України, засуджених на НПТ в Судах України. Закон мав врахувати усі пов’язані із непідконтрольністю територій Криму та окремих частин Луганської та Донецької областей нюанси. В тому числі і проблему, пов’язану із втраченими на цих територіях кримінальними справами засуджених.

Хоча, судячи з відповідей на наші запити, дещо з зазначеного, під тиском зростання критичної маси нерозглянутих в судах справ, хоча і дуже повільно, але робиться. Тож, сподіваємось що врешті проблема буде розв’язана та триматимемо руку на пульсі. Далі буде.

Віктор Таранов ГО "Громадський омбудсмен"

Чи підуть реформи в Україні на користь інвалідів?


І це при тому, що в Україні сьогодні зареєстровано понад 2,7 млн інвалідів, що становить майже 6 % від загальної кількості населення. В країнах ЄС цей показник сягає 10-15% (ця розбіжність  пояснюється жорсткішими вимогами до встановлення інвалідності в Україні). Хоча за останні 20 років кількість таких людей у нашій країні збільшилася, і це є свідченням ліберальнішого підходу до визначення інвалідності на підставі нових нормативних актів. Крім того, за останніх декілька років, кількість інвалідів збільшилась за рахунок травмованих учасників АТО.

Для довідки, в нашій країні питанням встановлення статусу та подальшої фізичної та соціальної реабілітації інвалідів займаються центри медико-соціальної експертизи, які діють згідно Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. №1317, перебувають у віданні МОЗ та підпорядковуються органам місцевої влади — департаментам охорони здоров’я. Відповідно до чинного законодавства реабілітологи МСЕК розробляють індивідувальні програми реабілітації інвалідів. Але фактично заходи, вказані в них, реалізовуються доволі мляво, через нестачу ребцентрів та обмежені бюджети, які виділяються на програми реабілітації для інвалідів. Крім того, експерти вказують на ще одну причину — погано налагоджену комунікацію між державними структурами, які опікуються питаннями інвалідів.

На думку експертів, задля впровадження комплексних реабілітаційних заходів потрібні: соціальні, юридичні, психологічні, медичні та інші. У нас же вся реабілітація носить вузьковідомчий характер: в медичних установах — медичний, в соціальних — соціальний, в навчальних закладах та на підприємствах — професійний. Весь цей набір «інструментів» реабілітації інвалідів має контролювати структура, які складатиме міжорганізаційні та міжвідомчі маршрути пацієнтів, визначатиме якість і доступність допомоги, що сприятиме подаланню бюрократичних бар’єрів. МСЕК не наділений подібними повновагами. МОЗ, як головуюча державна установа, цим питанням не опікується. А місцеві департаменти охорони здоров’я приділяють більшу увагу освоюванню бюджетів ані ж соціальній складовій.

Останніх декілька років, зазначене питання активно обговорювалося на різних рівнях. Так, представники Національної асамблеї людей з інвалідністю України пропонували створити окремий державний орган — Незалежний центр медико-соціальної експертизи, який міг би підвищити якість медичних та соціальних програм для інвалідів. За словами юриста та члена Секретаріату Національної Асамблеї людей з інвалідністю України Олега Полозюка: «Асамблея неодноразовало виносила свою пропозицію на обговорення у відповідних комітетах ВР, але нас не почули«.

У свою чергу, у 2014 році, ще будучи міністром соціальної політики України Людмила Денисова пропонувала повернути МСЕКі у підпорядкування її міністерству. За словами Денисової: «На сьогоднішній день МСЕКі надають довідки, наприклад що людина є хворою, що людина є з психоневрологічним захворюванням, а Мінсоцполітики забезпечує ці виплати. Розумієте потрібно щоб МОЗ, або віддало свої повноваги, або відповідало за виплату, тобто формувало бюджет. Тобто тут немає зв’язку. Або МОЗ, або мінсоцполітики«. Тоді, ініціатива Міністра соцполітики була негативно сприйнята деякими інвалідами, які влаштували пікет під будівлею Кабміну та звинувачили її в саботажі інтересів соціально-незахищених громадян. Ініціатива була відкладена. Але, у 2016 році зміну підпорядкування МСЕК від МОЗ до Мінсоцполітики ініціювала вже нардеп Олександра Кужель, яка зареєструвала у ВР «Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціальної захищеності інвалідів в Україні». Кужель аргументувала зазначену ініціативу необхідністю боротьби з корупцією у МСЕК, порушенням прав інвалідів та прагненням піднятти рівень взаємодії державних органів з інвалідами до європейского.

Врешті, питання вирішилося 10 жовтня 2017 року, в день прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», ініційованого прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом. Закон у прикінцевих положеннях, передбачив для Кабінету міністрів України, у  шестимісячний строк із дня набрання його чинності,  необхідність підготовки та подання  на розгляд Верховної Ради України законопроекту: Щодо передачі підвідомчості органів медико-соціальної експертизи від центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики.

Як повідомили з офісу голови комітету ВР України з питань соцполітики, зайнятості та пенсійного забезпечення Людмили Денисової правка про передачу МСЕКів від МОЗ до Мінсоцполітики з’явилася вже в другому читанні «Закону про пенсії». Вона була ініційована нардепом Наталею Королевською. Розробкою відповідного закону займатимуться фахівці Кабміну. І поки що, невідомо яким чином відбуватиметься передача та працюватиме механізм нових структур, що опікуватимуться питаннями інвалідів.

Як виявилось, прийдешнє нововведення було неоднозначно сприйнято як самими інвалідами, так і керівниками підрозділів обєктів МСЕК. А дехто з них вирішив, в рамках загальнодержавного реформування система підтримки реабілітації інвалідів, впровадити власну модель діяльності МСЕК. Але, про це згодом.

За словами керівника ДЗ Центральна МСЕК Володимира Марунича: «про передачу МСЕК у підвідомство Мінсоцполітики керівників комісій ніхто не питав. Я впевнений, що такий крок лише погіршить ситуацію. У 1991 році саме я писав Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який передбачив передачу МСЕКів від Мінпраці та Мінохорони здоров’я. І це я зробив за вимоги громадських організацій, які захищали інтереси інвалідів. Прийняття того закону з 1992 року полегшило оформлення необходних документів для інвалідів та їх медичне обстеження. А тут міністр Рева вирішив прийняти власне вольове рішення«.

На думку самих інвалідів, яку озвучив юрист та член Секретаріату Національної Асамблеї людей з інвалідністю України

Олег Полозюк: » МСЕКі планують передати Мінсоцполітиці у зв’язку з тим, що Україна іде в ногу з цивілізованими країнам Світу. Здебільшого, в країнах ЄС питаннями інвалідів опікуються саме міністерства соцполітики. Хоча, на мій погляд, наше аналогічне Міністерство не готове перебрати на себе зобовязання. В комісіях переважно працюють лікарі і тільки декілька фахівців не медичного профіля. Підпорядковувати лікарів Соцполітиці не логічно…».

Іншу точку зору мають керівники регіонільних МСЕКів, які вважають зазначену ніціативу абсолютно недоцільною. За їх прохання я не озвучуватиму їх прізвища, тож:» Ми вважаємо, що Держава прийняла дуже вірне рішення, про те, що центри МСЕК мають перейти у підпорядкування Мінсоцполітики, де буде чітко працювати соціальна складова та формуватимуться успішні програми реабілітації для інвалідів, в тому числі для учасників АТО. Більш того, на сьогодні, є абсолютно не логічним підпорядкування фахівців МСЕКів МОЗ. Це все одно що прокуратура управляє судами. Складова незаангажованості явно шкутельгає«, зазначають керівники регіональних МСЕКів.

Цікава, що деякі з керівників місцевої влади, що контролюють деяльність МСЕК сприйняли державну ініціативу щодо зміни підпорядкування комісій по-своєму. Йдеться про Полтавщину та ініціативу директора департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА Віктора Лисака, який не чекаючи Закону, що визначить підпорядкування, структуру та діяльність МСЕК у майбутньому, вирішив від’єднати комісії області від загальної мережі. Ще влітку, голова департаменту ініціював рішення про ліквідацію МСЕК в Полтавській області та створення на їх місці комунальних підприємств. Ініціативу Лисака підтримала Полтавська обласна рада і процес зрушив. На сьогодні вже є ліквідованим підприємство Полтавська обласна МСЕК. Крім того, МОЗ видало департаменту охорони здоров’я Полтавської області ліцензію для  новоствореного КП «Полтавска обласна МСЕК». Для повної автономізації залишилося ліквідувати комісії по вертикалі, тобто змінити форму власності всіх районих її підрозділів.

Як виявилось, в своїх діях Віктор Лисак керується не Пенсійною, а Медичною реформою, яка передбачає створення КП на базі вітчизняних закладів медичної допомоги. У захист цієї позиції, найближчим часом навіть має вийти матеріал на 24 каналі в проекті «ЦРУ».

З точки зору експертів: «Створення МСЕКів на місцях у вигляді комунальних підприємств у підпорядкуванні місцевій адміністрації явно недоцільне, у зв’язку з тим, що ми досі ще не знаємо, яким чином буде відбуватися фінансування КП. Якщо на первинному рівні медзакладів (сімейна медицина та швидка допомога), який зараз переводиться у формат КП гроші йдуть за пацієнтом. На вторинному рівні (полікліники, лікарні тощо) гроші підуть на послуги для пацієнтів. То на третиному рівні, до якого відносяться МСЕКі, ми не знаємо яким чином вони будуть фінансуватися та як виплачуватися субвенція«.

За словами керівника ДЗ Центральна МСЕК Володимира Марунича: «На Полтавщині йде боротьба за посади. Ми навіть туди не втручаємось.Такого ніде більше в Україні немає«.

«В подальшому в нас є великий ризик що на місцях будуть створені ще меньші містечкові комунальні підприємства центрів МСЕКу. Тобто кожна територіальна громада, якій надаються дуже високі повноваги може створити свою містечкову МСЕК і це буде прецедентом щодо розвалу, взагалі, служби соціальної експертизи в УкраїніКрім того, виникає питання звітності. Якщо раніше всі центри МСЕК надавали відповідну статистичну інформацію до МОЗ, то зараз вони будуть підзвітні виключно обласній раді. Це в свою чергу, ускладнюватиме процес проведення аналізу найбільш розповсюджених випадків інвалідізації громадян в Україні в цілому. Та унеможливсюватиме створення комплексних реабілітаційних програм. А ще, не зрозуміло як до КП будуть звертатися по допомогу інваліди з інших регіонів».

Врешті, зрозумілим є те, що масштабні реформаторські зміни завжди несуть за собою великий багаж питань, які потребують часу на узгодження та адаптацію. Шкода, що в даному випадку велика їх доля впаде на плечі саме незахищеної частини нашого суспільства, в тому числі і постраждалих учасників АТО. Хоча для них, нардеп України Сергій Каплін «готує» нове Міністерства ветеранів. Доречі, Мінсоцполітики вже підтримало зазначену ініціативу. Тож подивимось як воно далі буде ….

Автор: Віктор Таранов

"Батьківщина" та полтавські рейдери

 

         Майже рік тому в країні запрацювали антирейдерські штаби, створені ПП "Батьківщина" на прохання українських селян. За словами лідера партії Юлії Тимошенко «Земельне рейдерство – це вже державна політика. І, нажаль, усі ланцюжки цього рейдерства ведуть до найвищих посадових осіб України. У тому числі, і в силових структурах. Рейдерство сільськогосподарської землі, практично, стало їхньою власною справою. Саме тому ми зараз відкриваємо «гарячу лінію» в кожній області та в Києві», – проголосила тоді Тимошенко. Крім того, політик пообіцяла "поіменно називатиме усіх, хто стоїть за кожним випадком захоплення землі", але, ймовірно,  забула підкреслити, що зазначена ініціатива не стосується її однопартійців, і що для них пані лідерка робитиме виключення...., якими партайгеноссе Тимошенко охоче скористалися.

 

         Так, під час вісімнадцятої сесії Полтавської обласної ради сьомого скликання вчергове виносилось "рейдерське питання", підняте головою фракції "Батьківщина" на Полтавщині Євгеном Холодом. Несподівано, це засідання стало найгарячішим у поточному році, адже на розгляд було поставлене питання про створення комунального підприємства "Регіональний ландшафтний парк "Кременчуцькі плавні", який охоплює земельні та водні ресурси поблизу другого за величиною міста Полтавщини - Кременчука. Йдеться про територію близько 5000 га, з яких 1910 га перебували у межах Білецьківської сільської ради.

         У 1991 році навколо Білецьківських плавнів розгорнулися бурхливі події. Всупереч водному законодавству УРСР у водозахисній зоні архітектурним відділом Кременчуцького міськвиконкому планувалися замив заплавних земель площею 30 га і будівництво на них житлового мікрорайону. Обурена місцева громадськість провела низку акцій протесту: виставлялися пікети, організовувалися мітинги, збиралися підписи під листом протесту. Через широкий резонанс на позачерговій сесії міськради народних депутатів було ухвалено встановлення водоохоронних зон на річках у межах Кременчука, і цим було зняте питання замиву заплавних земель. Згодом науковці та екологи неодноразово наполягали на створенні Національного парку.

В результаті цих подій, 12 липня 2001 року, відповідно до рішення Полтавської обласної ради, на території 5080 га був створений регіональний ландшафтний парк (РЛП) "Кременчуцькі Плавні". Основою для нього став ландшафтний заказник загальнодержавного значення "Білецьківські Плавні", організований наказом Президента України № 750/94 від 10.12.1994 р. на території близько 3 000 га.

         Чергову атаку на заповідні землі, у березні 2015 року ініціював вже голова фракції "Батьківщина" Полтавщини та директор ТОВ "Кременчуцька торгова гільдія" Євген Холод. Тоді, він представив свій "ексклюзивний" план забудови майже 50 Га землі за для створення нового мікрорайону міста Кременчук на кордоні з  ландшафтним заказником "Білоцерківські плавні". Під час розгляду питання на сесії облради, депутати йому пояснили про неможливість забудови на землях, що входять в водоохоронну зону та звинуватили у спробі рейдерського захоплення. Крім того, за земельний скандал, Холода, разом однопартійцями Віталієм Таценюком, Олександром Головачем та Валентиною Стасюк публічно покарали та відсторонили від участі у п'яти наступних сесійних засіданнях облради. Врешті, зазначене рішення будо оскаржене Холодом в Суді. Пізніше, лідер полтавської "Батьківщини" з колегами намагалися ще раз легалізувати "проект" та розмежувати кордони земель міста, району та заповідника. Свій план команда Холода представила на одній з весняних сесій 2017 року Кременчуцькій районної ради та отримала чергове "ні".  Але вже, 30 березня 2017 року, заангажована під Холода постійна комісія обласної ради з питань екології та раціонального природокористування під керівництвом Ігоря Горжія (фракція "Батьківщина") прийняла рішення про створення КП "Кременчуцькі плавні", яке і було представлене на вісімнадцятій сесії Полтавської облради.

 

Під час сесії депутати облради та активісти, що були присутні в залі засідань вороже сприйняли пропозиції Холода. В свою чергу, Ігор Горжій тричі протягом засідання пропонував повернутися до розгляду цього питання, мотивуючи тим, що без його ухвалення неможлива виплата зарплати працівникам РЛП. Але депутати кожного разу голосували проти. Врешті, активісти заблокували трибуну та припинили подію.

 

Голова облради Олександр Біленький пізніше заявив, що буде звертатися до правоохоронних органів, щоб вони надали оцінку подіям у сесійній залі, а також анонсував зміни до регламенту сесій обласної ради. Доречі, повідомляють, що Біленький отримає власні дивіденди від діяльності Холода та компанії.

Коли продовжиться сесія, поки що невідомо. Але можна цілком припустити, що градус пристрастей не спадатиме, якщо питання Білецьківських плавнів буде ще раз винесене на порядок денний.

Пристрасті розпалені не лише в залах та кулуарах, але й на вулиці. В квітні цього року обурені мешканці Білецьківки та навколишніх сіл збирались на мітинг і погрожували перекрити дорогу – спочатку автомобільну, а якщо влада не зверне увагу – то й залізничну. На жаль, реакції влади нема. Очевидно, не варто пояснювати, чим може скінчитися перекриття залізниці. Під загрозою не лише прибутки, але й життя та здоров’я людей.

Справедливості заради, слід нагадати про те, що, біографія Євгена Хорода рясніє не тільки спробами рейдерських захоплень, але й більш пікантними епізодами. Так, нещодавно Печерський районний суд м. Києва, Генеральна Прокуратура та поліція розпочала розслідування щодо причетність Холода до вбивства колишнього мера Кременчука Олега Бабаєва. Так сталося, що Холод був бізнес-партнером Бабаєва та завинив його родині 33 млн. грн.

За однією із версій, за два місяці до вбивства Бабаєв «спіймав» Холода «на гарячому» і почав підозрювати у привласненні частини коштів від спільної діяльності. Врешті-решт,  Холод отримав усі «дивіденди» від смерті мера Бабаєва, а саме: керівну посаду у владі, успішний бізнес та  звільнення від усіх боргових зобов’язань. Навіть колишній автомобіль Бабаєва Mercedes GL-550 2010 року випуску, згідно даних декларації Холода,  з 1 грудня 2015 року знаходиться  у 100% його власності.

З огляду на вищезазначене, виникає питання, як далеко можуть відійти справи однопартійців Юлії Тимошенко від її гучних промов, грандіозних антирейдерських штабів та проектів. А крім того, цікаво, чи планує активний політичний лідер з президентськими амбіціями загальноукраїнське прибирання в своєму політичному списку?

Барельєф Архистратига Михаїла: хто відповідатиме за паплюження?


Довідка: Архистратиг Михаїл - унікальна реліквія, пов’язана із діяльністю київського магістрату. До 1811 року розташовувався на будівлі київської ратуші, в якій відбувались засідання міського магістрату. Під час пожежі в 1811 році реліквія була врятована від вогню. З 1982 року експонат тимчасово зберігається у Музеї історії міста Києва. Висота барельєфу - 2м. 60 см.


У певний період часу правління нині існуючих псевдоеліт, котрі на вістря поставили не збереження країни та її історичних пам’яток, а власне збагачення через усілякі оборудки, котрі можуть дати можливість отримати ґешефт, в країні почали занепадати певні галузі, в тому числі і музейна. А потому – пішли скандали, коли стало відомо, що деякі твори мистецтва підмінювали копіями, а оригінали – зникали у небуття.

Тож, коли з’ясувалось, що барельєф захисника Києва «Архангела Михаїла», що ще за радянських часів у 1982 році було передано Національним музеєм історії України (на той час - Державний історичний музей УРСР) до Музею історії Києва, наразі суттєво відрізняється від фото, як його було зафіксовано до того, як його передали, постало абсолютно логічне питання: з якого дива так сталось? Представники Музею історії Києва зміну зовнішнього вигляду пояснювали реставрацією. Проте в усьому світі реставрація - це сукупність рятувальних, відновлювальних і консервативних засобів відносно творів мистецтва (від ювелірства - до архітектури). А той об’єкт, що виставлено в Музеї історії Києва, суттєво відрізняється від об’єкту, який йому передавали.

Коли ж журналісти почали цікавитись питанням, як так склалось і чи, часом, не підмінили сам експонат, виявилась дивна річ: на співпрацю з журналістами пішли лише у Національному музеї історії України, відповідаючи на запити згідно закону, а от Міністерство культури України та дирекція Музею історії Києва – дали зрозуміти, що на співпрацю не готові. І це за умови, що їм ставили логічні і вмотивовані питання. Зокрема: де знаходяться усі три реставраційні паспорти, якщо реставрація таки відбувалась?

Щоб розібратись з питанням справжності експонату, було зроблено велику кількість запитів та вивчено чималу кількість документів. Але, з іншого боку, лишень преса почала цікавитись ситуацією з барельєфом, Музей історії Києва без згоди з реставраційною радою Національного музею історії України (якому експонат належить) терміново влаштував технологічну експертизу для доведення автентичності експонату, неначе бажав спішно замести сліди.

Тож, згідно з листом 060/37 від 13.02 17 року співробітники наукового відділу фізико-хімічних досліджень Національного науково-дослідного реставраційного центру України у квітні 2017 року були змушені провести експертизу і потім, за результатами хіміко-технологічного дослідження музейного предмета кінця 17 сторіччя барельєфа Архистратиг Михаїл, зробити заключення, аби довести, що барельєф, що наразі зберігається в Музеї історії Києва, є справжнім.

Подібне ще більше насторожило і, звісно, захотілось ознайомитись з висновками експертизи та експертів, а також поговорити з паном Марченком, котрий і брав участь у тій славнозвісній експертизі.

При зустрічі пан Марченко підтвердив, що реставрація і справді відбувалась у майстернях лаврського музею. Також він розповів, що на той період часу дозвіл на реставрацію надавали представники департаменту культури м. Києва, проте зазначив, що групі під його керівництвом дістались «чорнові» роботи, а от сусальним золотом покривали не у цих майстернях. І, що цікаво, він зазначив, що як реставратор по металу настоював на відновленні поліхромного покриття, проте було прийняте інше рішення, що сьогодні і не дивно, адже, як також він розповів, що на той період часу майстерні очолював славнозвісний українофоб Вакуленко, фото якого є в Інтернеті, і де видко, що ця особа вважає себе таким собі барином, для котрого золото - то визнання величі, та який у літку 2017 року зірвав перейменування музею російського мистецтва, та котрий співпрацював з Табачником, а також прославився багатьма іншими негативними вчинками. Так от, зі слів пана Марченка, на той період часу базікали, що начебто було утворено такий собі трикутник, коли в реставрації експоната (тобто в майбутньому покритті золотом) брала участь приватна структура, котра була між департаментом культури Києва та Музеєм історії Києва.

Представники Музею історії Києва не вважали за потрібне відповідати журналістам на всі журналістські запити. Так, відповідь прийшла лише на один, де представники музею повідомляли, що «екземпляр реставраційного паспорту музейного предмету, що зберігався серед службової документації Музею історії міста Києва в приміщеннях Українського Дому (Хрещатик,2), був втрачений під час подій Революції Гідності 2014 року разом з частиною документації та музейними предметами. Про інші екземпляри реставраційного паспорту, а також і про місце проведення реставрації музейного предмету, нинішня адміністрація Музею історії міста Києва відомостей не має».

Але, зі слів пана Марченка, керівництво Музею історії Києва не може не знати про те, де експонат вкривали сусальним золотом, оскільки після реставрації, що проведена була в Лаврі, експонат забрали саме до цього музею.

Те, що в Музеї історії Києва редакції повідомили неправду, стало зрозуміло згодом. Вже тоді, коли після відповіді з Міністерства культури України від прес-служби надійшла відповідь на запит журналістів, в котрому, по-перше, повідомлялось, що «за наявними у Мінкультури документами, барельєф було передано на тимчасове зберігання до Музею історії міста Києва, відповідно до акту видачі від 18.05.1982 року», а по-друге, що «питання проведення реставрації музейних предметів виходить за межі повноважень Мінкультури, визначених положенням про нього, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495.

Таким чином, для отримання детальної інформації щодо стану музейного предмету – барельєфу «Архангел Михаїл» редакції «Конфліктів і законів» необхідно звернутись до Національного музею історії України, у якому зазначений предмет перебуває на обліку в основному фонді».

Тобто: прес-служба міністерства підтвердила, що Музей історії Києва незаконно утримує у себе експонат, який їм було передано на тимчасове зберігання, проте відповідальність за цей експонат (що є нонсенсом) несе дирекція Національного музею історії України. Тож виходить, і рішення про реставрацію Музей історії Києва не мав права приймати без згоди Національного музею історії України.

І чи не дивина: у Музеї історії Києва, виявляється, що завгодно могли і можуть зробити з експонатом, але відповідальності за це вони – не несуть, оскільки за нього – не відповідають. Тож і не дивно, що вони організовували оборудку з покриттям експонату сусальним золотом (а ще треба підняти фінансові документи, аби, знаючи про бажання більшості причетних до фінансових оборудок чиновників збагачуватись за державний кошт, зрозуміти, чи не було афери з використанням цінного металу), але при цьому у Музеї історії Києва (як вони повідомили редакції!) не мають жодних документів про реставрацію, і як вони повідомили, навіть не знають про місце, де проводилась реставрація, та хто виконував роботи з покриття барельєфу сусальним золотом. І, звісно, не мають акту виконаних робіт.

Зважаючи на те, що прес-служба Міністерства Культури відправила редакцію до дирекції Національного музею історії України, редакція і звернулась туди за багатьма роз’ясненнями.

Згодом стало зрозумілим, що, на відміну від Музею історії Києва, в архівах Національного музею історії України зберегли і опис предмету Архистратиг Михаїл, і мають усі записи його вигляду і усі інші документи. І з’ясувалось, що директорка музею Тетяна Сосновська теж не розуміє, як може бути, що відповідальність за експонат лежить на дирекції їхнього музею, а сам предмет знаходиться в іншому. Також вона розповіла і про те, що Міністерство культури України в багатьох питаннях відмежовується від вирішення питання щодо повернення барельєфу до фондів Національного музею історії України.

Звісно, знаючи про усі скандали, до котрих нині причетні пан Ніщук та пані Мазур, які наразі ліпше будуть вирішувати проблеми забудовників, аніж культурної спадщини, розумієш, що славнозвісний анекдот про пральню та Мінкульт якнайкраще характеризує діяльність нинішнього керівництва Міністерства культури.

Проте, як вже зазначалось вище, зацікавленість журналістів автентичністю барельєфа призвела до того, що на початку цього року було проведено експертизу, з висновків якої стало видко, що барельєф Архистратиг Михаїл, що датується другою половиною 17 століття та раніше прикрашав фасад ратуші Києва Подільського магістрату, зберігається у Музеї історії міста Києва, де пам'ятка перебуває і дотепер. У 2001 році барельєф, без згоди Національного історичного музею, у котрого він знаходиться на балансі, було вирішено реставрувати. Реставрація відбувалась у Центрі наукової реставрації Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Але, як з’ясувалось, «заповідник не зберігає реставраційну документацію пам'яток з інших музеїв. Після проведення консерваційно-реставраційних робіт пам'ятка разом із супроводжуючою документацією (паспорт реставрації пам’ятки, фотографії) передається до місця постійного зберігання».

Однак пам’ятку було передано не до «місця постійного зберігання», чому? Але далі у відповіді директорки лаврського заповідника ще цікавіше: «на засіданні науково-реставраційної секції рухомих пам’яток культури питання реставрації барельєфу «Архангел Михаїл» інв. № СК-269 не розглядалося у період 1999-2001. Крім того, зазначаємо, що у період з 1999-2001 у штатному розписі заповідника такий структурний підрозділ, як Лаврська реставраційна майстерня, відсутній».

Погодьтесь, що подібна відповідь – достатньо оригінальна, адже, якщо дивитися під таким кутом, то виходить, що барельєф «Архистратиг Михаїл» реставрували на території музею Лаври – нелегально, або напівлегально. Але чому? В чому інтрига?

Проте у копіях висновку експертизи, що за запитами редакції було надано дирекцією Національного музею історії України, вказано що «групою реставраторів металу під керівництвом О.І. Марченко було проведено реставрацію. У процесі реставрації згідно з рішенням реставраційної ради Центру наукової реставрації, поліхромний розпис, який прикрашав поверхню основою з лицьового боку, було реставровано, але під час реставрації не відбулось повернення барельєфу його першозданного зовнішнього вигляду, а він був замінений позолотою».

Чому так відбулось – з’ясувати не вдалось, оскільки у Національного музею історії України відсутні будь-які документи по реставрації (туди їх ніколи не передавали). А от до музею історії Києва виникли питання, адже вони вже в експертизі вказують, що для проведення цьогорічної реставрації вони посилались на документи, що були раніше. Так ці документи існують, чи ні? Якщо ні, то на яких підставах проводились порівняння і чи є вони правдивими? Якщо так, то навіщо повідомили неправду редакції про відсутність документів та інформації про реставрацію?

Але найцікавіше в тому, що, вже згідно з висновком проведення експертизи барельєфу Архистратиг Михаїл, реставрація була проведена некоректно,
 хоча експертиза і підтвердила, що основа барельєфа автентична, проте поверхня пам'ятки повністю вкрита шарами поновлення. (скрін6)

Лицева сторона суспільною позолотою з підготовчими фарбами шарами та тонуванням під колір. Зворотна сторона, укріплена каркасом, повністю вкрита захисними шарами фарби.

І звідси виникає декілька запитань, котрі правоохоронні органи повинні поставити як Департаменту культури міста Києва, так і Міністерству культури України.

Перше: чому барельєф вперто не повертають до Національного музею історії України, якщо саме міністерство стверджує, що саме ця структура несе за неї відповідальність?

Друге: хто давав розпорядження про проведення експертизи, що відбувалась в Центрі наукової реставрації Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника?

Третє: хто і на якій підставі приймав рішення про зміну зовнішнього вигляду експонату та наполіг на покритті його золотом, а не на реставрації у поліхромному вигляді?

Четверте: чому представник лаврського заповідника відхрещується від проведення тих робіт і з чим це пов’язано?

П’яте: де зберігаються акти виконаних робіт, використання дорогоцінних металів і що то була за фірмочка, котра ці роботи проводила і головне - де, оскільки у Лаврському заповіднику відбувались лише роботи по металу?

Шосте: так де ж зберігаються вцілілі реставраційні паспорти від реставрації початку двотисячних, аби їх порівняти з висновками, котрі отримані вже експертизою, що проведена цього року?

А от що далі буде з історичною пам’яткою Архистратиг Михаїл? Дирекція Національного музею повідомила, що підготувала листи до усіх потрібних структур щодо того, аби чиновники посприяли у прискоренні оформлення належним чином (відповідно до вимог Міністерства культури України) документів на подовження терміну тимчасового експонування в Музеї історії м. Києва експоната основного фонду Національного музею історії України барельєфа Архистратига Михаїла.

Але лишається питання: чи притягнуть до відповідальності тих, хто вирішив сплюндрувати, а потому і спаплюжив зовнішній вигляд барельєфу? Проте і тут питання - руба, оскільки хто буде брати за комірець осіб, котрі при Табачнику давали можливість заробляти багатьом тим, хто і нині пригрітий владою?

Конфлікти і закони

Судова реформа? Ні, не чули! Судові рішенняне указ владі Полтави

Судова реформа? Ні, не чули! Судові рішення не указ владі Полтавщини

 За понад три роки, що минули з часу Майдану та революції Гідності, відбулося безліч розмов і спроб щодо реалізації судової реформи в Україні.  На зміни до Конституції та законодавства в цій сфері покладаються великі надії, хоча викликає стурбованість запровадження монополії адвокатури на представництво в судах, обмеження гарантій гласності судочинства та відтермінування на 3 роки можливості ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

За даними Центру інформації про права людини, серед проблем у судовій владі українці бачить корупцію (94%), залежність суддів від політиків та олігархів (80%), ухвалення замовних рішень (77%), кругову поруку в системі правосуддя (73%),  невиконання судових рішень (90%), а крім того, складність, незрозумілість і заплутаність як судових процесів, так і судової системи загалом. Зрушень в цій сфері не видно.

 На одному з брифінгів голова ВСУ Ярослав Романюк, інформуючи про результати свого візиту до Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ), зробив наголос на тому, що здебільшого наші громадяни звертаються до Страсбурга через невиконання рішень національних судів. За словами Романюка: "На відміну від двох попередніх років, упродовж 2016 року зросла на 32% кількість звернень громадян країн-членів Ради Європи. На 80 тис. заяв, що надійшли до ЄСПЛ, загальна кількість заяв від України становить 18 тис. 150 заяв (22,8 %). При цьому, кількість скарг українців на тривале невиконання, або взагалі невиконання рішень національних судів України та Європейського суду з прав людини склала 65%". Не дивно, що ЄСПЛ розрубив цей гордіїв вузол одним махом: передав для реагування Комітету міністрів Ради Європи понад 12 тисяч справ, які стосуються невиконання рішень національних судів в Україні.

 Через системне невиконання рішень ЄСПЛ країною-членом Ради Європи Кабінет міністрів може застосувати ст. 8 Статуту Ради Європи про виключення країни зі складу організації. Це є серйозним важелем політичного тиску, який напевне спонукає українську владу до відновлення верховенства права.

 Експерти стверджують, що в деяких окремих регіонах, таких як Полтавщина, невиконання судових рішень сягає 95%. Полтавські суди не виконують судові рішення у справах будь-якої категорії: про стягнення заборгованості чи поновлення на роботі, про відшкодування шкоди, завданої державою, чи про надання відповіді на інформаційний запит. Позивачами в таких справах виступають громадяни України, а стороною звинувачення  є органи державної, міської та обласної влади. І хоча невиконання службовою особою (чи навіть лише перешкоджання виконанню) судового рішення тягне кримінальну відповідальність аж до позбавлення волі на строк до п’яти років, ст. 382 Кримінального кодексу України є мертвонародженою, оскільки правоохоронні органи не визнають іншої підстави для реєстрації відповідного кримінального провадження, окрім як повідомлення про злочин, складене державним виконавцем. При цьому, всім відомі результати роботи і ентузіазм державних виконавців.... 

 Як з'ясувалося, Полтавська обласна та міська влада відмовляється виконувати рішення не тільки вітчизняних судових інстанцій, але і Європейського Суду з прав людини.

 За свідченнями народного депутата України Ю.Бублика, вже понад 10 років не проводяться  присуджені судами виплати громадянам, потерпілим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, не відбувається забезпечення житлом переселенців із зони радіаційного забруднення, а також не надаються гарантовані чинним законодавством пільги, пов'язані із участю у ліквідації наслідків цієї катастрофи. 

 Рішенням Європейського суду з прав людини від 02 лютого 2012 року у справі "Онопко проти України" задоволено заяву позивачки Онопко про забезпечення її сім'ї, як осіб, потерпілих від наслідків на Чорнобильській АЕС житлом. При цьому судом вказано на довготривале провадження у цій справі трьома інстанціями, що здійснювалося близько 9 років, та зобов'язано державу Україна виконати рішення суду у розумні строки. Але досьогодні рішення Європейського суду з прав людини щодо позивачки залишається невиконаним через відсутність державного фінансування місцевими органами влади на придбання житла для пільговиків.

 В іншій справі  "Хворостяной та інші проти України", розпочатої Європейським судом з прав людини за заявами 250 ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській ЧАЕС, та постановленому рішенні від 25 липня 2013 року ЄСПЛ також вказує на порушення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, ухалених на користь заявників.

 Прикладом ухилення протягом 14 років від виконання рішення суду Полтавською міською радою є справа про примусову (за рішенням суду) передачу на баланс міста житлових будинків на вулиці Харчовиків, 29/1, 31 у Полтаві. Після банкрутства бавовнопрядильної фабрики в 2003 році за рішенням Господарського суду вони мали бути передані на баланс міста. У 2014 році Полтавська міськрада ухвалила відповідне рішення, яке так і не виконала. 31 березня 2015 року суддя Полтавського окружного адмінсуду Тетяна Канигіна задовольнила позов міської прокуратури. Бездіяльність міської ради була визнана протиправною, відповідача зобов’язано прийняти будинки на баланс. Зараз справа знаходиться на розгляді в касаційній інстанції. При цьому Державна виконавча служба Полтавської області двічі оштрафувала Полтавську міськраду: 6 січня 2017 року з неї було стягнуто 5 100 гривень, а 31 січня 2017 року – 10 200 гривень. Далі державний виконавець вніс подання до правоохоронних органів щодо притягнення посадових осіб Полтавської міськради до кримінальної відповідальності. Але Полтавська міськрада вважає дії виконавчої служби незаконними та оскаржила накладені штрафи у судовому порядку.

 Найграндіознішим та безпрецедентним є  ігнорування Полтавською обласною радою та департаментом охорони здоров'я Полтавської області 8 (восьми!) судових рішень вищих судових інстанцій України щодо поновлення на роботі Тетяни Максимівни Жабо.  Історія про звільнення та поновлення Тетяни Жабо вже стала притчею во язицех для місцевих ЗМІ. А сама пані Жабо стала місцевою героїнею, яка спромоглася самотужки зробити виклик безжальній Системі.

 Звільнення Т.М.Жабо відбулося згідно розпорядження голови Полтавської обласної ради № 97 від 21.05.2015 року "Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи" у зв’язку з закінченням терміну дії трудового контракту, незважаючи на те, що контракт є безтерміновим. Підставою для звільнення стало бажання керівника департаменту охорони здоров'я Полтавської обласної ради В.П.Лисака  поставити на цю посаду "зручну" людину. 

 Протягом трьох останніх років Т.М. Жабо та її адвокати неодноразово довели і продовжують доводити в судах, що її звільнення є незаконним. За цей період було винесено 8 (!!!) судових рішень, проголошених Іменем України, які брутально ігноруються органами державної влади та правоохоронними органами. 

 Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області №545/1491/15-ц від 17.09.2015 року Т.М. Жабо було поновлено в посаді головного лікаря Полтавського обласного Центру МСЕ. 14.01.2016 р. рішення набрало законної сили та в подальшому залишено без змін. Законність рішення суду підтвердили не тільки суди апеляційної та касаційної інстанцій, але й сесія Полтавської обласної ради рішенням від 29.01.2016 р. № 49. Але поновитися на роботі їй так і не вдалося.

 Більше того, намагаючись втримати свої позиції та зберегти власні інтереси у структурі  Полтавського обласного Центру МСЕК, голова департаменту охорони здоров'я Полтавської ОДА в липні 2017 року вирішує в незаконний спосіб ліквідувати структуру МСЕК, де він мав поновити на роботі Т.М.Жабо. Швидше за все, ця ініціатива пихатого та впевненого в собі чиновника потягне за собою кримінальну справу.

 ПОВНА ВЕРСІЯ МАТЕРІАЛУ:

https://censor.net.ua/forum/951460/sudova_reforma_n_ne_chuli_sudov_rshennya_ne_ukaz_vlad_poltavschini

 

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
11
предыдущая
следующая