Оскільки вереснева атмосфера з поміж усього містить в собі й шкільну атмосферу, то віддамся спогадам з мого дитинства, зокрема шкільного. Не пам"ятаю, в якому класі я був і якого віку, але якось у нас змінилась директорка школи. Якщо ж вдавится в подробиці, то колишня директорка, отримавши підвищення і посаду у виконкомі, посприяла тому, щоб її молодша сестра, на мою думку досить недолуга, посіла її місце.
Тож, про нову на той момент директорку, далі по тексту СГ. Зауважу, що я викладатиму чистої води суб"єктивну точку зору, однак скажу одразу, жодних особистих образ і претензій до цієї пані в мене немає.
З перших же лінійок, люди які хоча б намагались слухати яскраву промову нового головнокомандувача школи, помітили як не в"яжуться між собою слова цієї нової тьоті. В старших класах навіть помічали її трохи тупуватий вираз обличчя, в якому читалося нерозуміння того, що відбувається навколо. Яким вона була педагогом, я так і не мав можливості оцінити, свою профільну історію нам СГ жодного разу не викладала. Однак, вирізнялась купою феноменально бездарних директорських рішень, більшість з яких я не пам"ятаю, але певні приклади наведу. Не зрозумілим досі для мене є хід з кількоразовою рокеровкою туалетів, тобто чоловічий ставав жіночим, а жіночий чоловічим. Про випадок із яблучним садом я вже згадував тут
http://blog.i.ua/user/460768/765504/, а якщо якийсь клас був помічений в бешкетуванні, вона придумала погрожувати розформуванням класу. Були через це числені і безглузді позачергові батьківські збори.
Коли я навчався у випускному класі, наша школа раптово стала "Школою лінгвістики", з широким розголосом і величезним пафосом. Був створений лінгвістичний клас, в якому окрім англійської вивчали французьку і, здається німецьку, а російський клас, який до цього завжди був на кожній паралелі в нашій школі, кудись зник. Звісно, це можна було розцінювати як патріотичний вчинок, але, знову ж таки недолугої людини. Згодний я з тим, що всі предмети мають викладатися державною мовою, до чого насправді половина наших педагогів не була готова, але прибрати мову, яка й досі є однією з міжнародних, і для викладання якої лишилась чудова база - якесь безглуздя. Особисто я вчив російську мову включно по 9 клас, і ніяк це на мої патріотичні почуття не вплинуло. Просто вмію на додачу грамотно нею спілкуватися та писати. До речі, коли я вже навчався в університеті, школа знову стала загальноосвітньою, тобто експеримент з лінгвістикою, судячи з усього, не вдався.
Пересувалась і досі пересувається містом вона 24-ю сірою Волгою, а-ля хечбек, водієм якої є її чоловік, якщо я не помиляюсь. Цей совковий великий незграбний автомобіль був чудовою алегорією її підходу до життя і роботи. Все було з розмахом, помпезно, але по совковому морально застаріле і безглузде. Вона зі своїми доходами від весіль в шкільній їдальні, гуртків у школі, а також появою там потім автошколи, що все воно було не зовсім легальним, давно і легко могла собі дозволити новіший і зручніший автомобіль, але це б суперечило її світоглядові. Поза очі цю її автівку через певну схожість називали катафалком. Однак найсмішніший і безглуздіший випадок варто розповісти окремим абзацем.
Щоб цивілізовано зайти на територію школи через браму, треба було зробити чималий гак під парканом, що трохи суперечить людській природі, та й не лише людській. Зрозуміло, що досить скоро після його появи, у паркані з металевої сітки спочатку виникла дірка для виходу зі школи навпростець по діагоналі, а потім зникла і вся секція. З роками ця стежка на газоні стала дуже фундаментальною і сягала до 2 метрів завширшки. Допомагали її школярам протоптувати і місцеві жителі, шлях яких проходив повз територію школи, а оскільки поряд зі школою був приватний сектор, деякі місцеві на шкільних галявинах випасали кіз, що звісно теж ходили цією стежкою. Вчителі теж не гребували коротким шляхом до роботи, деякі навіть висловлювались, щоб зробити з цієї стежки стаціонарну доріжку. А от СГ ніколи не схалювала цього явища і, ніби Дон Кіхот з повітряним млином, воювала з цією діркою і цією стежкою. Щороку я милувався тим, як на перше вересня наново ставили цю крайню секцію паркану, і вже на наступний день, максимум тиждень, там з"являлась дірка, якщо не зникала вся секція. Щороку! З директорки частенько посміювались з цього приводу, хоча цей привід був не єдиним. Школярі щоразу робили ставки, скільки протримається нова секція. І вперто на цю безглузду дію регулярно витрачались гроші, які і так було куди витратити в школі, кількість учнів у якій набагато більша, ніж споруда була розрахована.
Цього року, проходячи повз територію школи в перших числах вересня я побачив щось новеньке для себе. Весь паркан замінено на бетонний, з тоненькими трисантиметровими секціями. Мало того, цим парканом зрізана частина шкільної території, ніби з метою пустити людей і тротуар в обхід шкільної зони взагалі. Огорожено і згаданий вище садочок, при чому хвіртка зроблена не там, де йде доріжка, а от на місці існуючої доріжки секції вже кимось виваляні. Що дірка з"явиться і на тому славнозвісному місці, немає ніяких сумнівів, це лише питання часу.Три сантиметри бетону не здатні зупинити і втримати природний потік. СГ перевершила саму себе. Це, поза сумнівом, одночасно найрозумніший і найбезглуздіший її вчинок у нескінченій війні зі стихійною стежею через шкільний двір. Найрозумніший, бо вперше з"являється натяк на тактику, спроба роздивитись причину і змінити її. А найбезглуздіше те, що парадний вхід до школи всеодно з іншої сторони, і що люди всеодно прагнуть йти коротшим, більш звичним, прокладеним десятиліттями шляхом. А гроші на цю як мінімум сотню метрів бетонного паркану могли би послужити добру службу в ремонті старенької будівлі школи.
Завіса)
