Зранку майдан не такий багатолюдний.
Довкруг чистота. Сцена. Екран. Лиця. Музика. Скандування. Стрибки щоб не замерзнути. Заохочення висловитись і поділитись думками та відчуттями, планами і пропозиціями. Різноманітні. На одному загальному фоні: ми вимагаємо гідного ставлення до людей з боку теперішніх владоможців.
Для когось це дуже багато. Для когось - все!
Зауважую групку бомжуватого вигляду.Вони протестують ? Найсміливіший підходить до палатки, повертається з чаєм та канапкою.Задоволений. За ним інші. Вони мені не подобаються.
Але.
Виходить , що влада їм не дала нічого, а революція, як дехто каже, хоч щось.Я не знаю, яка доля їх зробила такими...
Палатка. Скринька. Пожертви на потреби. Постійно підходять люди. Одні гарно одягнені інші не так. Хто як може
Підходять колони . Молоді усміхнені лиця, різні вирази, в когось рішучість, в когось цікавість. Це наші діти. Маленькими групками і поодинці підтягуються старші.
Переходжу з іншого боку. Я на ровері, тож в натовп не заходжу. Стоїть дядько. Позаду всіх. Ніби чекає когось. Яка моя справа...
До нього підходять з камерою. Мимоволі прислухаюсь. Гучномовець зі сцени. Дядько ділить владу поміж трьома опозиціонерами, впевнено визначає, хто ким буде, президент, прем'єр, спікер..
Цікаво..
- Хлопці, ви з якого каналу?
- Інформаційна служба тра-та-та-та-та, - я нічого не зрозумів. Дядько повертається і швидко йде з майдану до вул Січових Стрільців.
- А як ви того дядька вибрали?
- То випадкова вибірка
Хлопці віддаляються і сідають, нікого більше не вибираючи.
Цікаво, де це интирв"ю випливе?
Спільна молитва. За Україну і за людей.
Їду на вокзал
Підрізає авто. Цього разу я не спалахнув. Не до того. В нас спільна біда. В нас спільна країна. В нас спільна мета.
Ми йдемо!
Слава Україні!