Знову!...Осінь

Року звичайного
Тепла незвично осінь,
Навдивовижу доречно, сказати слід,
Бо наше кохання
Обідране, голе й босе
Поникло тупцює, чекаючи на привіт.

Доля мінлива,-
То кличуть на учту в покої,
А то, відганяють собаками від воріт,
А іноді, зрештою,
Залишають в спокої;
Ніби в притулку для бездомних сиріт.

Кохання хворе
Від теософій і злоби,
Фантазій і фальші,бридливости і брехні.
Палає в гарячці.
 А ти нічого не робиш,
Хоч бачиш з халупки своєї його в вікні.

Воно зазирає
Віддано в наші очі,
Чекає команди і крутиться оддалік.
Одвіт на питання:
"Ти знаєш, чого ти хочеш?"
Прикрасити міг би й продовжити його вік

На носі зима,
Воно пережило їх досить
На різних правах у будні й святкові дні.

Кохання мовчить,
І вже нічого не просить
І очі у нього...
Наївні
Й сумні-сумні
11.09.2005