Дощ

Люблю я дощ, бо він правдивий
Йому не треба посміхатись,
Коли так темно у квартирі
Як на душі. Я повертаюсь
Обличчям до вікна, до неба,
Бо лиш воно всю знає правду
А інші.. їм вона не треба
Нізвідки ждать мені поради
А кожен день на інший схожий
І знову всім робити вигляд
Що все чудово. Скільки ж можна?
Та я ж людина, я не прилад!!
І серце в грудях тяжко бьеться
Бо камінь важелезний носить
Не мій - любові. І здається
Ось-ось скажу нарешті "ДОСИТЬ"
Та потім бачу я ті очі,
Які кохаю так шалено
заради них не спав би ночі
Як жаль, що все це не взаємно...
Я все віддам, щоб поруч бути
Щоб просто піклуватись. Знаєш
Тебе не зможу я забути
Скажи мені, чого ти ще бажаєш?
Ти кажеш, вільний птах помре в неволі?
Душа ж бо лине аж до небокраю?
Я розумію, все залежить лиш від долі,
Не зможу я піти... Бо так кохаю.