Один дід страшно воював, а другий не дуже

Було в мене два діда. Впрочем, як у всіх. Один дід страшно воював, а другий дід воював не дуже страшно. Ну, вопшем, вобще не воював. Нємці його арєстували по мєсту житєльства у сімнадцять лєт і отправили в логово врага працювать. Жив і работав дід у якогось зажиточного бюргера, у якого даже трактор був. Сначала бюргер діда слєгка поколачував, а потім перестав, полюбив і даже вознамєрився оженить діда на власній дочці. Хельга її звали. Хельга була білокура расова арійка і виносила діду мозг, як то роблять всі дівки внє завісімості от расової приналежності.
Прожив там дід довгі три рокі.
По виходним, бюргер давав діду дві маркі і пущав у город погулять.
І от під сам кінець війни йде дід по місту у красівому пальті майже без дірок і як культурна людина співає шось із опери "Лореляй". На німецькому, канєшно. І якраз наспівує наступні слова "Ich habe jetzt keine Heimat", шо в переводі на старослов'янській значить "Нема тепер в мене батьківщини". А на встрєчу діду марширують відступаючі німецькі війська. І от якійсь есесівець останавлює діда, обніма його і каже "Да синок, нема вже більше в тебе родіни". Дід холодіє і в ужасі тікає.
На паради по случаю побєди в дальнєйшем дід не ходив. На моє питання чому, дід неловко отвічав:
- Та, той... перед тим есесівцем якось невдобно вийшло...

© Мыкола Джеря