Ясоніха

   Жила якось дівчина і володіла вона везінням, за щоб не бралися люди, які були їй до вподоби, все в них виходило до ладу. І жив був хлопець, за щоб він не брався, нічого в нього з того не виходило. Якось, цей хлопець зустрів мудру людину, вона нагадувала жебрачку і хлопець поділився з нею хлібом, який в нього був на обід. Та сіла біля нього і запитала про його долю. Коли дізналася про його біду, то дала гарну пораду:
- Іду туди куди я скажу, та знайди там дівчину... Коли ти з нею одружишся, то пам'ятай, як би гарно в вас не йшли справи, ніколи не кажи, що то твоє, що то ти своєю працею всього досяг, кажи що то ваше з жінкою. Запам'ятай це і ніколи не забувай!
   Так і вийшло, найшов той хлопець ту дівчину і зажили вони в щасті і багатстві. Посіють вони жито, а сходи гарніші чим в інших, почнуть жати, а врожай багатший чим в сусідів. Якось рік вдався посушливий і стояли поля ледь-ледь з врожаєм. На фоні цих полів, одне поле буяло врожаєм і таке воно гарне було, ось-ось і жати вже можна буде, а біля поля стояв хлопець і милувався його красою. По дорозі їхала гарна трійка коней, а в кареті гарна панночка, зупинилася та панночка біла хлопця та й запитала: 
- А чиє ж це поле таке гарне?
   Хлопець з гордістю:
- Це моє поле, це мій врожай!

  І знялася буря, і прогриміли громи, і сяйнула блискавка, і зайнялося поле вогнем,
  Хлопець в відчаї закричав:
- Це моєї жінки поле, це моєї жінки врожай!

  Полив дощ, та й загасив полум'я, половину врожаю осталось. Глянув хлопець на панночку, а там вже не було ні трійки коней, ні панночки, тільки чиясь постать, яка йшла в небо.

   І чомусь, після цієї розповіді, сказала мені тітка: 
- Щоб бути багатою, треба спати не на соломі, а на сіні. Коли сниться солома без зерна, то до втрати, а коли сниться сіно, то до багатства. 
  До чого то було, я не знала і не запитала, а тепер би й запитала, та вже не можу, бо немає тітки на цьому світі. 

  Мораль: Якщо ви думаєте, що всього, що в вас є, досягли самі, своєю тяжкою працею, то ви помиляєтесь і той, хто вам в цьому допоміг, завжди у вас це може забрати. 

                                Уривок з фантастичного оповідання (до якого передмова)

   Багато води стекло з того часу, коли в наш край попали нащадки Ясона і Медеї, і чомусь ефект "золотого руна" успадкували не всі нащадки, а тільки дівчата Ясоніхі, і то не всі, чому так, ніхто не знав, але так було. І цікаво те, що вони про свій дар і самі не знали. Одна з них була кмітлива і почала помічати, що там, де вона часто ходила, їздила, відпочивала, перебувала багато часу, там все ладилось, будувалось, люди багатіли, врожаї родили, а біда і напасті стороною обходили. Але помічала вона і те, що хто її ображав, той втрачав, чи приходила в його сім'ю біда, або врожаї косила негода, або палило сонце, або палив вогонь те, що вони мали. І бачила вона це не тільки в віконце, а й по телевізору, хто до вподоби їй був, той мав, що хотів, але коли її відчуття скривдив, то починалися в того напасті і нещастя. В кого зразу, а в кого за рік, два чи аж п'ять. І це робила не вона, а ефект "золотого руна", а хто за цим стояв, та мабуть сам Творець, така була його гра, промисел його такий був.