Та чи почуєш ти мене?..

Я не живу, я лиш існую...

Не можна жити без життя!

Хоч я люблю, хоч я шаную...

Біль серце їсть, немов іржа.

Заліза так іржа не точить,

Як точить серце німий біль

Мов мишку кіт зненацька сочить...

Гризе, мов простирадло міль.

Хоч не спіймає, то злякає.

Хоч і не вб’є та и вкусить все ж

І жертви вже не відпускає

Та сподівання тішить – все ж...

За що ж отак ви наді мною

Знущаєтесь немов кати...

Хіба не рідні ми з тобою?

Хіба не рідна я, а ти?

Все тішиш серце чужим болем

Та зрозумій, мені ж болить 

Так кожне слово кажеш з боєм

Немов й насправді будеш бить...

Благаю – досить, більш не можу

О, зрозумій душа болить...

Навряд чи тебе я зтривожу,

Твоє сумління міцно спить!