Як працює теорія повільних міст?
- 27.10.15, 19:36
 |  |
Сьогодні більшість малих міст намагаються імітувати мегаполіси, використовуючи ідеї централізованого розвитку в усіх сферах - від транспортної системи до суспільного і культурного життя. Найчастіше такі міста перетворюються на «корисні додатки» і франшизи мегаполісів замість того, щоб шукати (або хоча б відновлювати втрачене) власне обличчя.
Але все більше міських громад відмовляються від пануючої посередності і шукають можливість іншого шляху; за словами Пола Нокса і ряду інших прогресивних урбаністів, ідеї міжнародного руху Повільне місто Cittaslow є оптимальним і найлюдянішим шляхом в цих пошуках.
Ідеї «Повільного міста» є логічним похідним від безлічі концепцій так званого «повільного руху» (Slow Movement), що почалися в 1986 році, коли італійський , журналіст і кулінар Карло Петрина влаштував акцію навпроти щойно відкритого магазину «МакДональдс» в Римі, тримаючи в руках тарілку з пастою і банер з написом «Досить швидкої їжі, ми вибираємо повільну».
Лаконічне гасло стало вирішальним тригером розвитку цілої системи координат антиглобалістського руху, який поширився на всі сфери життя. Зокрема, зараз існують рухи повільних медіа, освіти, моди, бізнесу, харчування.
Що означає «краще» в контексті малих міст?
Посилаючись на маніфест руху Cittaslow, повільними можна назвати міста, де «пори року повільно змінюють одна одну, люди цінують сезонні продукти, культуру локального культурного життя і минуле». Під цими поетичними і трохи узагальненими словами криються чіткі правила і вимоги.
Населення повільного міста не може становити більше ніж 50 000 жителів.
У цих місцях не функціонують корпорації, великі автомобільні магістралі (люди можуть комфортно ходити пішки або користуватися велосипедом).
Супермаркети і мережеві заклади, неонові вивіски і банери суворо заборонені.
Влада кожного міста і його жителі принципово підтримують місцеве виробництво, тому, наприклад, всі продукти є результатом роботи локальних фермерів.
Таких правил багато, і всі вони підтримують ідеї високої якості життя без впливу ззовні. Щоб краще зрозуміти концепцію повільних міст варто тільки згадати історію створення цього руху.
У середині дев'яностих в невеликому італійському місті-комуні Греве (регіон Тоскана) вкрай погіршилися справи - відтік населення шокував, міських доходів не було зовсім. Мер міста Паоло Сатюрніні мав можливість зробити з міста черговий майданчик для бізнес-інтересів корпорацій, але вирішив сконцентруватися на реформуванні локальної промисловості, відчайдушно підтримуючи місцевих виробників вина. У 1999 році, скориставшись принципами і підтримкою вищезгаданого Карло Петрина він став засновником руху Cittaslow, до якого увійшли Греве і ще три міста з Італії. Через два роки повільних міст було вже 20, зараз їх майже 200 - не тільки в Італії, але і в Португалії, Німеччини, Іспанії, Туреччини, Нідерландах.
Повільне місто є акцентованим і дієвим результатом діяльності ініціативних міських громад. Може здатися, що концепт цього руху балансує на тонкій грані ідеалізму і ретроградності, але дві сотні міст по всьому світу, які отримали абсолютно нове життя, заперечать будь-якому скепсису. Сам Паоло Сатюрніні вважає повагу до традицій і минулого лише одним з соціально-економічних інструментів оптимізації нового життя в малому місті.
Згідно з вимогами руху міста-учасники можуть широко використовувати досягнення ІТ-сфери та урбаністики, але вивчивши орієнтири Cittaslow, легко зрозуміти, що в цьому випадку все «сучасне» має бути спрямоване на корисність і досягнення комфорту, тобто служити міському побуті та атмосфері, а не руйнувати їх.
Повільне місто істотно додає конкретики теорії «сталого розвитку». Чи можуть зараз наші міста розвиватися стійко, враховуючи інтереси всіх і кожного, дбаючи не лише про інтереси суспільства, а й про екологію?
Принаймні поки що жодне з безлічі наших малих міст не є членом Cittaslow.
Але ідея повільних міст (як і все, що пов'язане з «стійким розвитком») передбачає гнучкість і відкритість, які відразу персоналізують кожне питання, міняють вектор з новою глобальності на теорію малих справ. Адже стати другом Cittaslow і отримати підтримку руху, щоб почати діяти у своєму місті, районі чи вулиці, може кожен..
Але все більше міських громад відмовляються від пануючої посередності і шукають можливість іншого шляху; за словами Пола Нокса і ряду інших прогресивних урбаністів, ідеї міжнародного руху Повільне місто Cittaslow є оптимальним і найлюдянішим шляхом в цих пошуках.
Ідеї «Повільного міста» є логічним похідним від безлічі концепцій так званого «повільного руху» (Slow Movement), що почалися в 1986 році, коли італійський , журналіст і кулінар Карло Петрина влаштував акцію навпроти щойно відкритого магазину «МакДональдс» в Римі, тримаючи в руках тарілку з пастою і банер з написом «Досить швидкої їжі, ми вибираємо повільну».
Лаконічне гасло стало вирішальним тригером розвитку цілої системи координат антиглобалістського руху, який поширився на всі сфери життя. Зокрема, зараз існують рухи повільних медіа, освіти, моди, бізнесу, харчування.
Що означає «краще» в контексті малих міст?
Посилаючись на маніфест руху Cittaslow, повільними можна назвати міста, де «пори року повільно змінюють одна одну, люди цінують сезонні продукти, культуру локального культурного життя і минуле». Під цими поетичними і трохи узагальненими словами криються чіткі правила і вимоги.
Населення повільного міста не може становити більше ніж 50 000 жителів.
У цих місцях не функціонують корпорації, великі автомобільні магістралі (люди можуть комфортно ходити пішки або користуватися велосипедом).
Супермаркети і мережеві заклади, неонові вивіски і банери суворо заборонені.
Влада кожного міста і його жителі принципово підтримують місцеве виробництво, тому, наприклад, всі продукти є результатом роботи локальних фермерів.
Таких правил багато, і всі вони підтримують ідеї високої якості життя без впливу ззовні. Щоб краще зрозуміти концепцію повільних міст варто тільки згадати історію створення цього руху.
У середині дев'яностих в невеликому італійському місті-комуні Греве (регіон Тоскана) вкрай погіршилися справи - відтік населення шокував, міських доходів не було зовсім. Мер міста Паоло Сатюрніні мав можливість зробити з міста черговий майданчик для бізнес-інтересів корпорацій, але вирішив сконцентруватися на реформуванні локальної промисловості, відчайдушно підтримуючи місцевих виробників вина. У 1999 році, скориставшись принципами і підтримкою вищезгаданого Карло Петрина він став засновником руху Cittaslow, до якого увійшли Греве і ще три міста з Італії. Через два роки повільних міст було вже 20, зараз їх майже 200 - не тільки в Італії, але і в Португалії, Німеччини, Іспанії, Туреччини, Нідерландах.
Повільне місто є акцентованим і дієвим результатом діяльності ініціативних міських громад. Може здатися, що концепт цього руху балансує на тонкій грані ідеалізму і ретроградності, але дві сотні міст по всьому світу, які отримали абсолютно нове життя, заперечать будь-якому скепсису. Сам Паоло Сатюрніні вважає повагу до традицій і минулого лише одним з соціально-економічних інструментів оптимізації нового життя в малому місті.
Згідно з вимогами руху міста-учасники можуть широко використовувати досягнення ІТ-сфери та урбаністики, але вивчивши орієнтири Cittaslow, легко зрозуміти, що в цьому випадку все «сучасне» має бути спрямоване на корисність і досягнення комфорту, тобто служити міському побуті та атмосфері, а не руйнувати їх.
Повільне місто істотно додає конкретики теорії «сталого розвитку». Чи можуть зараз наші міста розвиватися стійко, враховуючи інтереси всіх і кожного, дбаючи не лише про інтереси суспільства, а й про екологію?
Принаймні поки що жодне з безлічі наших малих міст не є членом Cittaslow.
Але ідея повільних міст (як і все, що пов'язане з «стійким розвитком») передбачає гнучкість і відкритість, які відразу персоналізують кожне питання, міняють вектор з новою глобальності на теорію малих справ. Адже стати другом Cittaslow і отримати підтримку руху, щоб почати діяти у своєму місті, районі чи вулиці, може кожен..
0
Коментарі