Гроші і відносини.

    Один досить успішний банк вирішив впровадити не типову для банківської діяльності послугу. Вирішено було запропонувати клієнтам кризового менеджера. Це була людина з числа банківських працівників, яка за згодою клієнта банку супроводжувала його інвестиційний проект.

  Вибір кризового менеджера був схожий на аукціон. В актовому залі на сцені в ряд сиділи банківські претенденти, а на проти них – потенційні інвестори. Перші з них, хто бажав укласти угоду з на їх думку успішним інвестором, піднімали руку. Останні просто вибирали собі помічника на свій розсуд.

  В ряду претендентів на роль кризового менеджера сиділа молода дівчина, яка недавно прийшла в банк на роботу після закінчення вузу. І хоч закінчила вона його з відзнакою, але жодного разу вибір не припав на неї.

  При кожному виборі дівчина вже майже машинально піднімала руку, хоч розуміла марність спроби, і частіше дивилася в свій смартфон, чим на чергового потенційного інвестора.

  Підійшла черга вибору кризового менеджера і для молодого хлопця. Йому в спадок дісталася досить невелика сума, але достатня для відкриття власного бізнесу. Яким, до речі, він не особливо хотів займатися.

  Ніхто з банківських працівників не побажав з ним працювати і не підняв руку. Окрім тієї дівчини, яка все ще дивилась в свій смартфон з піднятою рукою.

– Вибір зроблено. Всі інвестори в зручний для себе час можуть зустрітися зі своїми кризовими менеджерами для остаточного укладання угоди.

– Зачекайте! Я машинально підняла руку і не хочу працювати з цим зеленим хлопцем.

– Марія, не ображайте нашого клієнта. Ви і сама не маєте практичного досвіду, от разом і будете пізнавати ази ведення бізнесу.

  А Максим навіть радий був співпрацювати з такою вродливою дівчиною. Ну то й що, що з бізнес затії нічого не вийде. Грошей було майже не жаль, бо дісталися вони не в результаті напруженої праці.

  Зовсім скоро в шумному кафе в дальньому його кутку за столиком сидів Максим з Марією і з листвами паперу в руках щось намагалися одне одному довести. За ними з цікавістю спостерігали бармен і його помічниця. Про що велася розмова із-за шуму не вдавалося почути.

– Схоже, що ті молоді розлучаються і намагаються поділити статки. Можу поспорити на пляшку пива, що вони підуть з кафе в різні напрямки і ми їх більше не побачимо.

– А давай. Розлучення тривала справа і ми їх ще побачимо.

  На подив обох, перед виходом із кафе, папери були сховані в папки, і дівчина з хлопцем покинули приміщення з усмішками на обличчі.

– І що це було?

– Що, що – помирилися вони. Ти програв.

– Е ні. Мова йшла про розлучення, тому спір ніхто не виграв.

  Наступного дня, як і багато інших днів, картина зустрічі в точності повторювалася, чим завела здогадки працівників кафе в глухий кут.

  Пройшов деякий час. Як і слід було чекати, бізнес Максима потерпів невдачу. Відсутність досвіду далася взнаки. Марія і Максим звинувачували в цьому одне одного і врешті розійшлися з того кафе різними дорогами.

  Бармен і його помічниця з сумом їх проводжали поглядами, бо цього разу їх думки про долю пари співпали. Здавалося, що навіть кафе опустіло, хоч відвідувачів в ньому було достатньо.

  Втративши все, Максим сумував навіть не про втрачені гроші і бізнес. Не очікувано для себе він усвідомив, що для нього дорожчими були  ті зустрічі в кафе. І одного разу він зателефонував Марії.

– Я тут надумав кредит в банку взяти і знову спробувати відкрити бізнес. Будеш моїм кризовим менеджером?

  Відчувалося, що Марія була рада цьому дзвінку. Її обличчя прямо світилося,

– Я згодна, але хто ж тобі дасть невдасі кредит?

– А я заставлю свою квартиру. І в нас вже з тобою є досвід.

– Однієї квартири буде замало.

   В розмові запанувала вимушена пауза. Кожен думав, як знайти вихід з непростої ситуації.

– А давай і я візьму кредит під заставу своєї квартири. Тоді ми будемо партнерами.

  Ця пропозиція до глибини душі вразила Максима. В нього ніби крила виросли. І ось вже в знайомому кафе за знайомим столиком, ніби в якомусь дежавю, сиділа молода пара і вони знову розмахували паперами. А у бармена з його помічницею навіть ідей вже не було для пояснення.

  Максим з Марією домовилися, що вразі невдачі чия ідея провалиться, той і втрачає власну квартиру. Життя буває часто немилосердним. І чергова бізнес ідея знову закінчилася банкруцтвом.

  Цього разу не спрацювала ідея Марії. Можливо тому, що вона була більше теоретичною представницею спільного бізнесу. Всі буденні проблеми вирішував Максим і краще знав реальне життя. Але суперечити Марії йому не хотілося. В кінці кінців щастя не в грошах.

  Цього разу в кафе пара сиділа без паперів, чим в черговий раз здивувала бармена і його помічницю. Марія дивилася в вікно кудись в далину. А на обличчі Максима сіяла загадкова усмішка.

– Марі, а давай переїжджай до мене.

– До тебе? Ми ж не одружені. І я навіть не твоя дівчина. Ми ж лише партнери по провальному бізнесу.

  Останні слова були сказані з деяким гумором. На обличчі Марії знову засіяла усмішка. А Максим дістав з кишені красиву коробочку, вміст якої не викликав сумніву.

– То виходь за мене заміж. Але май на увазі, кризовим менеджером я тебе більше не візьму.

  Веселий сміх і радість панували в той день за відомим нам столиком. А через деякий час Марія і Максим таки створили успішний бізнес. Вони під’їжджали до кафе на власних дорогих машинах і сідали за свій улюблений столик.

– Слухай, я ось не второпаю, чому вони, судячи по дорогих машинах, все ще відвідують наше кафе, а не дорогі ресторани.

– Розумієш, є речі, як дорогі талісмани, з якими не хочеться розлучатися і з якими пов’язане щось майже сакральне. Це як витоки щастя, куди хочеться завжди повернутися.

– Мабуть ти права. Чудова пара. Хай їм щастить.