....

Він прокинувся від почуття яке розриває душу, накидає сум ...ні, це не від сну, ...він звик що йому завжди сняться кошмари,...ні..навіть не кошмари...це відлуння дня, того що він бачив , робив...ті бездольні,брудні маленькі діти, що їх разом з молодими дівчатами та парубками вели у Туреччину на продаж..а може  і не на продаж...може , як це завше бувало ,вони не дійдуть , помруть від спеки , чи їх в’ють вартові, за єдине слово, чи косий погляд...або якщо будуть намагатися втекти...та хто ж втече ,дурники малі...або ..кінчать життя самогубством...страшенне видовище...маленьке, ніжне брудне тільце, закривавлене лахміття, що слугувало одежею...та ніж...що стирчав із тільця, неначе він там і був з народження...це все залишало тяжкий слід , навіювало страшні думки..про смерть ,життя...колись він дуже часто над цим задумувався...Вночі вони всі йому снились..він наново переживав ті страшні хвилини вночі, уввісні,прокидаючись у холоднму поту та з жахом в очах.....але згодом , залишився тільки смуток, та і той ,згодом перетворився на холодність та апатію..

..але не зараз...щось навіяло йому спомин про ті дні,..щось жахливе розривало йому душу, краяло найгострішим ножем його кам’яне серце...полонянка...так,це вона...він прислухався....серед полонених, що вони як звичайно везли їх з якось села спаленого на продаж, були молоді полонянки,дорослі дівчата....так ось..саме одна і впала йому в око...зазвичай, він не звертав уваги на них, бо цей біль та злість,що полонені завжди мали ув очах лякала його...але вона...ВОНА...вона була не така як всі...мовчазна,тиха..та незалежна...він помітив її по блиску очей!...вони виблискували до цілого світу смутком,журбою..та невимовним коханням до свого краю...він не бачив ні її стану,що ним дівчата з тих земель слаляться,не чув співочого голосу...але її очі...

...і ось зараз...вона співала...він не мав жодного сумніву що це її голос промовляє невимовним сумом,чистотою та ніжністю співу...бо саме в її голосі він пізнав ту її самотність та ніжність..він не розумів цих слів...але він ніби проникся, потонув у співі....

ні!...він повинен її побачити!!!...похитнувшись вбік від зціпеніння , вартовий тихо підійшов до загону де були прив’язані полонені...

....вона сиділа , сумно оповив руками коліна, віддалено від усіх, та дивилась на місяць, що освічував її прекрасне та бліде личко...о, вона була прекрасна!!...мов маленька мавка ,що вийшла з лісу, та чекає на коханного..жде...та співає йому ,щоб він прийшов до неї...сумно,з болем....бо він не йде...

...він наважився підійти..так!!..він підійте, та...

...вона схопилась ,мов ужалена, та замовчала, наставивши на нього чорні очі,що виблискували тим знайомим йому виразом, що лякав його колись...

-         Не бійся мене...- сказав він, не усвідомлюючи ,що вона не зрозуміє його.Дівчина стояла мовчки, напружившись всім тілом, чекаючи що буде далі..- Співай, - тихо мовив він...але вона мовчала ..він посміхнувся до неї...дівча стояла мов вкопана..Вона була невисока на зріст, років з 17, дуже красива...великі чорні очі, довге красиве волосся,заплетене в косу, стрункий стан, та ніжні руки, що були зав’язані туго дротиною..він нахмурився, та не відповідаючи за свій вчинок,заніс важкий меч над її головою.

Вона навіть не скрикнула...стояла мовчки ...та трусилася...

- Йди! – він викинув відрубаний мотузок додолу...

Вона стояла ні жива ,ні мертва, та дивилась на нього широко розплющеними очима.

Він махнув їй головою в сторону ,звідки вони прийшли..вона перевела очі,туди куди він показував....смуток пройняв весь її стан....вона похилила голову...підвівши на нього сумні очі, вона тихо заплакала...і не мовивши жодного слова пішла до своїх,до тієї гурби знедолених, що їх чекала невідома доля...

Він стежив за кожним її кроком....але не зупинив її..він чув про відданість та волелюбство того народу...тихо зітхнувши,він сів обабіч возу, що слугував їм для поклажі, та заплющив очі...

...Тихий, сумний та ніжний спів розлився для нього  по усім-усюдам, лунав  звідусіль...краяв серце, та наповнював душу почуттям суму ....він розчинився в ньому,неначе яд, що вбиває повільно...сльози ,палюче стікали по щоках....