Ми хочем тиші, хочем храмів. Ми хочем музики й садів. А всі залежимо від хамів, від хрунів, хряків і вождів. Ми всі залежимо від хамів! Від їхніх кланів і сваволь. У нас немає наших храмів, у нас немає наших доль. Нас убиває їхній атом. А їх все більше, їх орда. Ми що не виборем, то втратим, і в цьому вся наша біда.

http://veslohotron.ucoz.ru/publ/1-1-0-88  Пройдіть по цьому посиланню.Можливо,це збереже ваші гроші ,настрій і здоров'я! У мене особисто cміх крізь сльози! :)))

Категорія Думка автора автор Taras AmbrozТрадиція квашеної капусти прийшла до нас з давніх давен. Щороку в середині осені більшість прогресивних людей відриває собі руки мішками з капустою.Процедура починається зранку, коли людиська марширують на глобальні пункти продажу капустяних голів. Вони там сваряться і торгуються, а також дуже довго вибирають. Потім одне одному кажуть, що вони купили найкращі капустини саме от в цієї цьотки. Хоча всі продавці беруть товар з однієї фури, машини чи городу. ...

Читати далі...

[Приєднана картинка][Приєднана картинка]22 жовтня 1939 р. у Західній Україні були проведені перші «вільні» вибори до Українських Національних Зборів, було обрано 1484 делегатів. Через чотири дні велелюдні Народні Збори у Львові проголосили декларацію про входження до складу УРСР. Як писали в газетах, 1 листопада 39-го «після тривалої дискусії» Верховна Рада СРСР ухвалила таки рішення про возз'єднання.18 вересня 1939 р. частини Червоної Армії ввійшли до Станіславова (з 1954 р. - Івано...

Читати далі...

Серед величезного доробку І.Огієнка дуже вагоме місце посідають дослідження з питань розвитку та функціонування української мови. Це пояснюється таким поглядом ученого на значення мови для нашого народу: "Мова - душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб... У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання... І поки живе мова - житиме й народ як національність. Не стане мови - не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом... ...

Читати далі...

Робітники пекарень, фабрик, майстерень,заводська шпана з привокзальних поселень,аборигени вулиць, кварталів і спальників,гроза начальників і комунальників,вантажники з ринків, прибиральники з станцій,корейці, в'єтнамці та африканці,кожен, хто працює до сьомого поту –давай, пролетар, кінчай роботу!Система пиляє транші й бюджети,система робить із твого дихання телесюжети,вербує активістів і продає нерухомість,система це орган, що заміщує совість,це депутати, мандати і ювілейні дати,система – це...

Читати далі...

Мої кохані, милі вороги!Я мушу вам освідчитись в симпатії.Якби було вас менше навкруги,—людина може вдаритись в апатію. Мені смакує ваш ажіотаж.Я вас ділю на види і на ранги.Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,мої гантелі, турники і штанги. Спортивна форма — гарне відчуття.Марудна справа — жити без баталій.Людина від спокійного життяжиріє серцем і втрачає талію. Спасибі й вам, що ви не м’якуші.Дрібнота буть не годна ворогами.Якщо я маю біцепси душі —то в результаті сутичок із вами. Отож ...

Читати далі...

Духмяністю морочила,дурилажасминова напівпритомна ніч.Дурман очей із серцем віч-на-віч.Над ліхтарем метелики дуріли. Пример мій крок.Поміж дерев пробрів.Струміло листя чи леліли коси?Заплутались зірки в моїм волоссі,я в голосі - канцони солов"їв. Вмирала я - народжувався сад.Він рухався,і царював,і дихав,і в сяйві місячнім,в зеленім сріблі віхолзапаморочивсь,виник зорепад. Мій приятель,п"янісінькийяк ніч,безжурний конкурент мій,юний кониксюрчав натхненно.Поглядом іконипередчувала...

Читати далі...

Я проросла корінчиком крізь грудку, Коли в сади вертались солов’ї. Тепер, коли сідає сонце в рутку, Тягну до неба котики свої. Я просто так: росту, бо народилась. Моє ім’я — болотяна лоза. Були дощі, на стежку похилилась. Люблю людей, не пам’ятаю зла. Стрункі дерева доростуть до неба. А я — лиш трохи вища за траву. Мене селянським кошикам на ребра Дядьки зрізають. Хлопчаки не рвуть. Бо я таки міцна собі, нівроку! Сама росту, вкорінююсь сама. Для всіх зима холодна та...

Читати далі...

Мене надовго смуток не огорне — Надію маю на ясне життя. Кажу «земля» — в очах не поле чорне, А кущ калини, квіти і жита. Журбу осінню — відкладу на завтра. Попрошу в долі найтепліших зим. Мені для щастя треба ще багато — Зустріть любов під небом голубим. Та ще: дитя, що родиться з любові, Зуміть навчити вірить у життя. Щоб і йому «земля» — не тільки слово, А кущ калини, квіти і жита.(Ганна Чубач)