Профіль

Мир о Люб

Мир о Люб

Україна, Корюківка

Рейтинг в розділі:

Важливі замітки

Останні статті

За що Зинов'єв Леніна кохав.

  • 16.05.12, 12:35

Перед тим, як викладати архівні матеріали, Н.Соколов звернувся до офіційної хронології того часу, яка опублікована в останньому, 6 - му, виданні "В.И.Ленин. Биография" (1981р.) : "8 липня 1917 року Аллілуєв і Сталін провели Леніна на ст. Разлив, де Ленін оселився в сараї робітника Ємельянова Н. А. (Все це було вжито з метою сховати Леніна від офіційних властей, які розшукували його як злочинця). Ємельянов орендував сінокісну ділянку за 5 км. від озера Разлив, куди й переправив Леніна та Зинов'єва на човні у приготовлений курінь, що межував зі стогом сіна, і де була спальня на двох". Звідки взявся Зинов'єв? Чи не через те, що боявся дачників, переселився Ленін у курінь? Адже дачники були всюди й блукали, шукаючи гриби, біля куреня. Адже до нього щодня приносили харчі дружина й сини Ємельянова. Та й підігрівав їжу Ленін на вогнищі у казані. Читаємо в біографії: "Ленін був надто завантажений роботою, писав статті". Так, він написав кілька статей на які можна було витратити 5 - 7 днів. Але ж пробув Ленін у курені до 6 серпня. Далі читаємо: "Ленін здійснював прогулянки, лежав на сонечку, вечорами купався в озері Разлив, рибалив". Отже, Ленін непогано відпочив місяць, а потім поїхав у Фінляндію. Головне за питання: оскільки Ленін відпочивав, що там робив Зинов'єв? Чому вони усамітнилися?  Чому в біографії докладно описується такі моменти: якою вулицею Ленін йшов, через який насип або канаву переходив, хто був поруч на той момент, а місяць життя з Зинов'євим ретельно замовчується. Про це свідчать матеріали з особистого архіву Зинов'єва, члена політбюро ЦК ВКП(б), першого секретаря Ленінградського обкому партії. Лист Леніна до Зинов'єва від 1 липня 1917 року: "...Обставини склалися так, що мені необхідно негайно виїхати з Петрограда. Далеко їхати не можу, справи не дозволяють. Доведеться відсидітися поблизу. Товариші пропонують одне місце, про яке кажуть, що воно досить безпечне. Але так сумно бути одному, надто в такий час... Приєднуйся до мене, і ми проведемо удвох чудові дні подалі від усього... Якщо можеш усамітнитися зі мною, телефонуй швидше - я дам вказівку, щоб там все приготували на двох"... Саме там взаємини Леніна з Зинов'євим набули свого розвитку. Вони провели на самоті багато часу, і, очевидно, це остаточно запаморочило голову Зинов'єву. Бо у вересні він пише з Петр ограду Леніну у Фінляндію: "Дорогий Вова! Ти не повіриш, як я сумую без тебе, як мені не вистачає тебе й наших з тобою пестощів... Ти не повіриш, але я не торкався ні до кого відтоді, як ти поїхав. Ти можеш бути цілком упевнений у моєму почутті до тебе й у вірності. Повір, ні чоловіка, ні тим більше жінки я не торкався й не торкнуся. Тільки ти - моя близька людина... Приїзди, не бійся, я все влаштую найкращим чином". Мабуть, Ленін не відгукнувся на цей лист, і тоді Зинов'єв через тиждень  пише наступного. "Любий Вова! Ти не відповідаєш мені, мабуть, забув свого маленького Гершеле... А я приготував для нас з тобою чудовий куточок. Ми зможемо бувати там у будь-який час, коли тільки захочеш... Це прекрасна квартира, де нам буде добре, і ніхто не зава жатиме нашому коханню. Буде так само добре, як і раніш. Я пригадую, яким щастям було для мене зустріч з тобою. Пригадуєш, ще в Женеві, коли нам доводилося ховатися від цієї жінки... Ніхто не зрозуміє нас, наше почуття, нашу взаємну прихильність... Приїзди скоріше, я чекаю на тебе, моя квітко. Твій Гершель". Наприкінці жовтня товариші по партійній боротьбі зрештою зустрілися. Трапився жовтневий переворот, і Ленін повернувся в Петроград. Зинов'єв виїхав у цей час до Москви керувати там завершенням перевороту. Звідти він пише Леніну: "Ілліч! Усе, що ти мені доручив, я виконав. А що ще не встиг, обов'язково зроблю. Тут дуже важко й не просто, але мене зігріває думка, що вже через кілька днів я побачу тебе та обійму. Чи зберігаєш ти наше гніздечко? Чи не водиш туди інших? Я дуже переживаю тут, і тільки надія на твою вірність зігріває мене... Цілую тебе й твою марксистську жопку. Твій Гершель". При читанні цих записок одразу виникло два запитання: перше - хто була та жінка, від якої Ленін із Зинов'євим ховалися в Женеві, і друге - хто з них був активним коханцем, а хто пасивним. Невдовзі з'ясувалося. У 1918 році Зинов'єв уже пише конкретніше: "Вова! Кожного разу, коли я опиняюся далеко від тебе, я мучусь жахливо. Мені весь час здається, що я ось тут сиджу, сумую за тобою, а ти якраз цієї хвилини зраджуєш мені. Адже ти великий пустун, я ж бо знаю. Не завжди можна встояти, надто в розлуці з коханим. Але я тримаюсь і нічого собі не дозволяю. А в тебе становище кепське - по трібно завжди бути поруч з Надією.Розумію тебе, все розумію... І як важко прикидатися перед тими, хто оточує, теж розумію. Зараз хоч стало легше - не треба нічого від неї приховувати. Не те, що тоді в Женеві, коли вона вперше нас застала". Треба розуміти так, що тоді в Женеві, коли Зинов'єв і Ленін уперше зійшлися в ліжку, їх застала за цим Крупська - громадянська дружина Ульянова. А потім Ленін уже відкрився їй, і вона примирил ася з його схильностями й не перешкоджала бурхливому роману з Зинов'євим. Ленін був пасивним, а Зинов'єв активним коханцем. І це підтверджується наступним листом. Він написаний з-під Нарви навесні 1918 р. , коли було розгромлено Юденича. Червона армія зупинилася на кордоні, і Зинов'єв збирався повернутися з перем огою в Петроград. Він тріумфує й зовсім втрачає обережність у висловах:  "Вова! Я скоро приїду й більше не випущу тебе зі своїх обіймів, що б не казала ця гримза!.. Отож чекай на мене та поспішай підмитися. Я скоро буду!" Однак не минуло й кількох місяців, як у стосунках коханців назріває розрив. Він, як завжди трапляється в таких випадках, пов'язаний з ревнощами. Ми дізнаємося про це з листа самого Леніна, що він його написав Зинов'єву, який був на той час на Північному Кавказі. Ленін пише йому чомусь по-німецьки: "Любий Гершеле! Ти зовсім не повинен ображатися на мене. Я відчуваю, що ти навмисне затягуєш своє перебування на Кавказі, хоча обставини цього аж ніяк не вимагають. Мабуть, ти ображаєшся на мене. Але я тут ні в чому не винний. Це все твої безглузді підозри. Те, що сталося Лейби та мене - це було тільки один раз і більше не повториться... Чекаю на тебе, і ми помиримось у нашому чудовому гніздечку". І підпис наприкінці записки російською мовою: " Твой всегда Вова".       "Ілліч! - надходить негайно з Владикавказу відповідь від Зинов'єва. - Це зовсім не безглузді підозри щодо тебе та Лейби. Хто ж не бачив, як ти кружляв навколо нього останнім часом? В усякому разі, в мене є очі, і я досить довго тебе знаю, щоб судити... Чи мені не знати, як запалюються твої оченята, коли ти бачиш чоловіка з великим знаряддям... Я ж не сліпий і прекррасно бачив, що ти готовий забути наше кохання заради романчика з Лейбою. Певна річ, він зараз поруч тебе і йому легко тебе спокусити. Чи це ти його спокушаєш?.." Справді, на той час Троцький - наркомвоєнмор - був тривалий час у Москві поруч з Леніним.      І, напевне, тут у двох "вождів" виникло взаємне почуття. Але Ленін пише Зинов'єву: "Не ображайся на мене,   Гершеле. Ти правий, я не міг встояти. Лейба такий брутальний мужчина. Він просто огортає мене своїми песто   щами, а я так їх потребую. Мені важко без пестощів, а ти поїхав, негідник. Ось я й не встояв. Але ж ти вибачиш мені цю маленьку слабкість, Гершеле? Повертайся й побачиш, що я сповнений кохання до тебе. Твоя маленька Вова".  Під час хвороби Леніна Крупська пише Зинов'єву в середині 22-го: "Прошу вас не турбувати більше мого чоловіка своїми домаганнями й проханнями щодо побачення. Час уже б і вгомонитися. Скільки ж можна з мого боку терпіти таке ваше безстидство!  Ілліч хворий, ви ж знаєте... Ваші пустощі цього разу можуть тільки остаточно підірвати здоров'я Ілліча..."  Наприкінці 30-х років, після арешту і страти Зинов'єва, ці архівні матеріали потрапили до рук НКВС, і їх, безумовно, було показано Сталіну. Чому ж він не розпорядився їх знищити? Мабуть, з двох причин: по-перше, для нього все це, певна річ, не було таємницею. І він раніше добре був обізнаний про стосунки Леніна з Зинов'євим і Троцьким. Не випадково підкреслено зневажливе ставлення Сталіна до Крупської. За що ж її поважати, коли він знав про те, що Крупська - тільки ширма для втіх свого так званого чоловіка? Другою причиною, мабуть, була та, що Сталін вирішив притримати ці листи на той випадок, якби прийшов час посмертно скомпрометувати Леніна. Якби на якомусь етапі Сталін раптом вирішив би відмо   витися від "ленінської спадщини" й залишитися єдиним незаплямованим борцем революції, йому якраз саме знадобилися б ці листи. Так чи інакше, але архів зберігся до наших днів, - робить висновок Н.В.Соколов. - І ми можем з подивом виявити, що Ленін був звичайним гомосексуалістом.

        Передрук  з "Україна Молода" м. Київ 1996р. 22 жовтня  №121 (537)

Таємниця царського двору і дворянки Марії.

  • 15.05.12, 21:22

 Про цю сімейну історію нам розповіли уже чимало несподіванок, але ще не скоро буде поставлена остання крапка. Відомо, що в сімдесятих роках Марієтта Шагинян писала книжку про Леніна й отримала доступ до надзвичано тає мних архівів. Схоже на те, що охоронці тих паперів і самі не знали, які "перли" сховано за сімома замками. Коли письменниця докопалася до самісіньких глибин, вона довго не могла прийти до тями. А відтак передала доповід ну записку особисто Брежнєву. Той ознайомився з інформацією і передав її своїм наближеним. Суслов три дні леж ав із тиском і вимагав розстріляти Шагинян за наклеп. Однак Брежнєв повівся обачніше. Він викликав письменни  цю до себе і в обмін за мовчанку запропонував премію за книгу про Леніна, нову квартиру та інші пільги. Справді, згодом М. Шагинян дістала Ленінську премію за книжку "Чотири уроки у Леніна". А її записку засекретили, і вона залишилась в архіві ЦК КПРС. Згодом цидулка впала в око російському історикові Олександру Кутенєву, який, звичайно ж, не втримався від спокуси добитися до тих же архівних матеріалів. Свідчення документів переверши ли найхимернішу, найхворобливішу фантазію. Виявляється, що Олександр Ульянов, учасник замаху на царя, був позашлюбним сином того ж таки самодер жавця Олександра III. Річ у тім, що Марія Олександрівна, мати Леніна, була фройліною при дворі Олександра II. А Олександр ІІІ, тоді ще просто великий князь, ласий до жінок, завів роман і з Марією Олександрівною. Так, це саме від нього вона народила сина Олександра. Воно було б ще нічого, якби слідом за ним Марія не народ ила ще одну дитину - дівчинку, яка до великого князя не мала жодної причетності. А щоб зам'яти це діло, вирі шили покластися на царську охранку. Поліційні нишпорки знайшли в Петербурзі нещасного чоловіка гомосекс уаліста Іллю Ульянова. Оскільки бідака був уже на гачку, то йому досить легко накинули Марію Олександрівну в супружницю, а замість посагу надали ще й дворянський титул і теплу місцину в провінції. Так молодята опини лися в Симбірську. Може б і це все забулося, якби не палка ненаситна натура Марії Олександрівни. Вона і в Симбірську не покаялася і народила ще аж четверо дітей невідомо від кого. Можна собі уявити, як доводилося цим нещасним безбатченкам у гімназії, де всі про все знають. Безугавні кпини, нагадування і про царя - батюш ку, і про непевного Іллю Миколаєвича, і про матінчині зальоти... Зрозуміло, що,  зрештою, все це позначилося на обізлених характерах дітей. Ще тоді в Олександра визріло рішення будь - якою ціною укоротити віку своєму справжньому татусеві. З такими планами він і приїхав навчатися до Петербургу. Так він опинився в народоволь  ницькій революційній організації і взяв участь у замахові на царя. Коли Марія Олександрівна дізналася, що сина заарештовано, то відразу подалася до Петербургу і з'явилася на світлі очі Олександра ІІІ. Дивовижна річ: жодному історикові не спало на думку, що як же ця невідома бідна симбірська дворянка отак негайно потрапи ла на прийом до царя. А втім, радянські історики ніколи не дозволяли собі навіть замислюватися, чому дати на родження двох перших дітей Ульянових передують даті весілля Іллі та Марії. Тим часом Олександр ІІІ прийняв свою стару пасію відразу, і вони вдвох відвідали Сашу в тюрмі. Цар пробачив свого "вбивцю", пообіцяв йому князівський титул та почесне місце у гвардії. Але Сашко виявився з характером і сказав усе, що думає про своїх народителів. Більше того, він пообіцяв оприлюднити історію брудних взаємин своїх тата - мами і за пер шої ж нагоди жбурнути бомбу у свого предка. Тільки тому Сашу не випустили на волю, а спровадили до боже вільні, де, до речі, він помер своєю смертю 1901 року. Отже, смертної кари не було. Не важко здогадатися, що в такій сімейці велося не з медом і решті дітей. Оскільки Ілля Миколайович добре знав, що чада не його, то й ставився до них як до об'єктів своєї нетрадиційної пристрасті. І якщо Сашу він ніколи не чіпав через його цар ське походження, то всю свою "любов" виливав на Володю. Справедливості ради треба сказати, що в дитин стві Володимир Ілліч був дуже привабливим хлопчиком. Ставши жертвою названого батька - збоченця, Володя Ульянов до кінця своїх днів залишився прихильником сексуальних меншин. Про це знав весь світ, і тільки рад янські люди нічого не відали і благоговіли перед непорочним образом  вождя. Відомий італійський кінорежисер Антоніоні навіть зняв фільм про видатних гомосексуалістів, і Ленінові там відведена особлива сторінка. Про це вже написано кілька книг. Важко сказати, чи страждав сам Ленін від своєї почуттєвої орієнтації, чи ні, але в ди тинстві для нього це було неабияким випробуванням. У всякому разі тепер нам легше пояснити, звідки у твор ця "розуму, честі і совісті" нагромадилося стільки злоби. Але як пояснити патологічний фанатизм тих, хто ще й сьогодні молиться на сатанинський образ ЛЮДИНОНЕНАВИСНИКА ?                                                        

                                                                                                               Валентина Ясменко.

Газета "Молодь України" за 30 квітня 1996 р.

             ПЕДИКИ ВСІХ КРАЇН ЄДНАЙТЕСЬ.

             інтернаціАНАЛІСТИ  ВСІХ КРАЇН ЄДНАЙТЕСЯ.                                                                                                              

Члєнін кохає хлопчиків.

     




   

Конкурс

  • 31.03.12, 12:19

Знавців ідеологій запрошую до конкурсу:" Славний в' їзд спасителя до Єрусалиму". Переможець ( хто перший дасть правильну відповідь ) отримає 100 гривень.

Запитання:"На чому ( на кому ) в' їхав спаситель до Єрусалиму?"  Варіанти відповіді:

1 -  на верблюді; 2 - мерседесі; 3 - ослиці; 4 - коні; 5 - осляті; 6 - леві; 7 - ваш варіант.

В коментарі вкажіть варіант.

Ратибор Вартовий

  • 15.03.12, 19:29

Н а  горах, в давній Україні

А ндрій колись поставив хрест. -

М и  й досі слухаєм ці брехні

О тих попів товстих і зверхніх,

С відомо значи про те,

К оли і хто христив людей.

А ле брехня вже всіх заїла,

Л юдей дурними поробила,

І  замість розуму і сили

В ажкий тягар вся Русь носила

Л едачі, підлі і підступні,

Я ких прогнали за зло-дії,

Х риста принесли, заюдили.

І  ум вкраїнський задурили.

В олодю - князя-братовбивцю

І  полукровку-жидовина

Ю деї братчиком зробили,

Д о того ж, зрадника христили,

Т оді вже й русичів ловили,

О трутою волхвів труїли,

Ч ортами всіх Богів прозвали,

І  непокірних убивали.

Т оді  й святі дуби спалили,

Ь

Н а біблії ножі точили,

О блуду  вірою назвали,

Ж идів по храмах прославляли.

І   досі ще козак-повстанець

І  навіть гетьман-українець

Т ворять присяги  для ісуса -

А  той царем був для іудства.

М олитви, псалми - за ізраїль,

І    - підступ нашу душу ранить.

Т ак світовим жидам пропили

У крайни Славу, Правду й Честь.

Т а й залишили тільки хрест.

...Спробуй назвати своє судно "Корито"...

  • 15.03.12, 19:19

Попи нас повчають - смертю смерть поправь. Більшовики - и как один умрём в борьбе за это. Дєрьмократи - 

душу й тіло ми положим за нашу свободу. Я співаю і Вам пропоную: Славень України.

Скільки можна, небораки, соплі ще жувати?

Час настав вже косаченьки Волю здобувати

Будем гнати окупанта за межі кордону

Стане нашою держава від Сяну до Дону. 

Ворогів усіх понищим за нашу Свободу,

І покажем, що ми, браття, Руського є Роду.

Сторінки:
1
3
4
попередня
наступна