І плакала українська земля...

Дали українцям землю,
Щоб могли на рідній землі хазяїнами стати,
Щоб було де на життя зароблять,
Щоб було чим діток годувати,
Та немає чим земельку обробляти.
І сказали тоді селяни:
- Треба в банк йти, та позику брати,
Ой, не будемо в банк йти, та в борг себе заганяти,
Свій пай продамо, та будемо гроші мати.  
І заплакала українська земля, застогнала:

-Ой, лишенько ж буде, селяни отямтесь,
Ой, не треба тією хімією землю і воду отравляти,

Та ще на неї гроші позичати, чи землю продавати,
Обробляйте гноєм, як вчили вас батько і мати,
Гроші швидко втечуть, що будете тоді промовляти?
Що дітям в спадщину залишите, де вони будуть заробляти?
Отак, як і раніше на пана, за копійки працювати.
Чи не вчили вас батьки, що рідненьку землю не можна продавати,
Об’єднуйтесь, та на десять хазяїв трактор купляйте,
Та по черзі ним землю обробляйте, своє хазяйство майте,
Ой, не пускайте чужих на рідну земельку, ой не пускайте.