А вони нам втирають !!!

… в більшості випадків це - бізнесмени,  що «кришують» власну справу або допомагають друзям.

Теперышный депутат навіть не приховує, як правило, що продовжує займатися підприємницькою діяльністю, будучи почесним президентом того-сього. Якщо з бізнесом з самого початку не склалося, український депутат - це лобіст, який заробляє гроші тим, що допомагає тим що не пройшли в парламент (або тим, хто послав його туди) - бізнесменам і корпораціям. Може бути і альтернативний варіант:  це людина, якій вже це остогидло, яка хоче зміни існуючого порядку речей, але яка зовсім не готова боротися з олігархічної вольницею і криміналітетом … . 

Класичний політик - це людина, що має і відстоює власні погляди - не погляди взагалі, щоб Україна цвіла, щоб порядок був, щоб бандити сиділи  в тюрмах а не в парламенті, а продукти в магазинах лежали по тих же цінах що і в Америці (в Америці ціни на продукти нижчі в 5 разів ніж в Україні) - а конкретні концепції реформування країни.

Це можуть бути концепції ліберального, консервативного, соціал-демократичного спрямування. Якщо прихильники тієї чи іншої концепції не домагаються відповідного результату на виборах, їм доводиться (або їх заставляють) вступати в коаліцію з прихильниками інших поглядів і виробляти компромісну програму розвитку країни. Так існують всі держави світу - якщо вони держави - і так ніколи не існувала України. Запитайте у керівників найбільших українських політичних партій, які їхні погляди на розвиток країни - і ви будете звично приголомшені відсутністю яких-небудь чітких орієнтирів. Саме тому, що яких-небудь реальних поглядів немає, створюються територіальні та мовні маркери, охоче підтримуються електоратом. Але якщо прибрати ці маркери, якщо уявити собі країну, в яку всі говорять на одній мові, дотримуються однієї і тієї ж історичної концепції і орієнтуються на один вектор розвитку - то як буде розвиватися ця країна? Якою буде стратегія змін? Чи будуть підтримані радикальні економічні реформи ліберального зразка або ж, навпаки, переможуть прихильники соціальної держави? 

На ці питання немає відповіді, тому що вони не цікавлять суспільство. Оскільки суспільство до цих пір в масі своїй цікавиться питаннями виживання і ідеологічними маркерами, воно може голосувати тільки за пройдисвітів або правозахисників. Ні ті, ні інші політиками не є.

Критерії професіоналізму та доброчесності за європейським зразком до них просто незастосовні. Неможливо, наприклад, оцінювати зміну політичних поглядів у того, у кого їх ніколи не було просто по факту його переходу з фракції у фракцію. Якщо людина купила собі місце в парламенті для того, щоб захищати бізнес, а потім перейшов в інший клуб, тому що куплене місце виявилося опозиційним - при чому тут погляди? Неможливо серйозно говорити про прозорість доходів, коли депутати і не приховують свого багатства від сторонніх очей - і це стає додатковим аргументів для підтримки такого кандидата виборцем: не вкраде, тому що вже багатий, більше нам перепаде і т.д.

Але найголовніше - в Європі всі ці критерії застосовуються до людей з поглядами - і тому можуть спрацювати. А в Україну критерії доброчесності застосовуються до людей без поглядів - і тому безглузді за своєю суттю.