Рабам совка

Рабам союзу рср.

І було так. Чотири роки у бруді, в крові, і вогні пожеж раби, що бились за свободу, ще не знали, що вони - раби. А втім - всеж знали, та мовчали, бо гул снарядів так їх не лякав, і навіть вибух бомб для них небув таким страшним, як підлий та підступний погляд комісара, упертий в тебе зі спини. Було відомо всім солдатам, з своїх будинків вирваних війною - до дат та ювілеїв беруть міста та роблять перемоги. Ну а тому - за будь яку ціну. Загиблих не злічить. Не пасував перед ворожим станом, але покірно погляд потупляв перед сопливим "особим" капітаном відважний бойовий майор. І генералам молодим, амбітним, засудженим в кінці тридцятих без вини, та раптом звільненим з тюрми своїм вождем, але щоб в пекло фронту їх відправити лиш для потреб війни,  

під наглядом своїх політруків, доносчиків, сексот, не знать, звичайно, було б дивно, все маючи, і штат, і штаб, що раб, за примхою тирана - піднесений, але все той же раб. Так значить, відали. І все ж, себе та інших не жаліли. І воювали, лізли з шкіри геть, рятуючи лиш задницю вождя. Зносячи бездарність поразок, і де мільйони гинули даремно. А вийшовши з оточень ледь живими, світив їм розстріл чи штрафбат. Покірливо терпіли всі знущання, чого б терпіть не стали навіть пси. Щоб тільки куций вождь з рукой сухою лукаво щирився у свої вуса. Ну а навіщо, ради чого ? Щоб вголос говорити було страшно ? Щоб в напівмертвому блокадному місті від ожиріння пухли комісари? Щоб в бідних селах, все віддавших - "для фронта, для победы", впрягти в ярмо жінок пахать ? Щоб діти без вісті пропавших носили зрадників та ворогів народу тавро? Ах, якщо б це було так все просто - у тій бійні обрати вірний прапор ! Але ж то ні, ідеї голокосту нічим не краще, ніж мета гулагу. У німців так же було рабство, а не омріяний щасливий рай. Свобода, рівність і братерство, та вільна праця. Arbeit macht frei... І заперечення брехливих комісарів, що, мов, всі люди в сересері що воювали, то добровільно йшли у бій не за радянську владу. Мовляв, що боронили не колгоспи та не негідника-кровопийцю, а свій будинок, і свою сім'ю, і три берези, посаджених рукою батька ... Але чому, як повінь на весні слідом за перемогою у тій війні, війна зі сталінським режимом чому ж не прокотилась по країні? Садили в небеса набої, і вирував той радісний потік - победа!, А незабаром - вже нові вагони везли солдат все далі та на схід. І ті, кого вела відвага, хто встав стіною у Москви - за дротом таборів гулагу підняти голови не смів. Перемога ... Зробив справу - в стійло! Свобода ... і північна даль. Сорокоградусне пийло, з фарбованої міді їх медаль. Коли б насправді воїни парадом, як визволителі по площадях пройшли, то в бруд зі свастиками поруч, зірки червоні теж лягли. Нехай ти обуха не зломиш пліттю, одначе армія - то і не батіг! Тому вже півстоліття тому режим кривавий міг зотліти. Але всеж ні... Та все ж прийшов кінець всім заборонам, комуну змило на історії смітник. Але, ті ж гасла кричачи, плететься старий раб з портретом вбивці й палача народу. Він страшно ненавидить нову владу, державний прапор, герб, і все нове. ...  Раб все ще може стать героєм, але залишиться в собі рабом.

А що святкуєш ти, усім їм на догоду і так піднесенно дев'ятого числа?  Той переміг, хто знайшов свободу. Ну що ж, Германія - знайшла.  А вас свобода тільки дражнить, і ви - десятиліттями в полоні темноти... На вашій вулиці - не свято. Совіти всеж програли ту війну