Інформаційні провокації - як ефективна зброя влади бандюковичів.

  Нам всім відомі постійні та нав'язливі вислови прем'єра Азарова про своє публічнє обурення з приводу політичних провокаторів, які всіма силами, правдами - неправдами, підривають довіру у населення держави до влади януковича.
Я всеж більш схильний до думки, що довіра до влади у більшості громадян визначається аж ніяк не міфічними провокаторами, а реальністю свого життя. Так би мовити - його "покращенням вже сьогодні".
А якщо реальність вашого життя не вселяє вам довіри до влади, то навіщо тоді потрібні провокатори? Чи влада вважає, що громадяни у нас настільки тупі, що їм потрібно окремо все роз'яснювати?

   Для прикладу. Переживаю я черговий "приступ довіри" до влади, коли купляю білет на потяг, а його ціна збільшилась на 20 грн. за місяць, а сервіс від УЗ як був так і залишився, з наполовину відсутнім освітленням та характерним запахом в вагоні. А з екранів ТБ мене наполеглево переконують, що наші потяги такіж, як і в европі, а то і краще! Але мене особисто ТБ не переконує, бо я все бачу і розумію без їх агітації.
З кровосісєм можна погодитись в одному - що провокаторів у нас вистачає. От тільки беруть мене сумніви, що їхня мета - "підрив довіри до влади".

   Мистецтво інформаційних провокацій переходить на якісно інший рівень. І прогрес януковичів-азарових тут очевидний, ЗМІ в руках влади перетворюються у індустрію оболванювання свого насєлєнія.
Індустрія провокацій від влади стає могутньою та впливовою. За моїми спостереженнями вона включає на даний момент кілька партійно-політичних структур, популярних політиків і великих чиновників, а також цілий ряд державних засобів мас. інформації та інтернет-ресурсів.

   Для підтвердження своєї думки наведу приклад. На ряді інтернет-сайтів з'явилася абсурдна інформація, що, мовляв, Табачник планує прибрати з української мови букву Ї. Скоро приспіло і спростування цієї "новини". Але (як у відомому анекдоті) осад залишився. І зберігся у багатьох в пам'яті. Разом з минулим сюжетом про те, що той же міністр освіти нібито хоче вилучити з навчальних програм курс "Історія України".
Таким чином формується образ серйозного міністра, і його опонентів - критиканів і пустодзвонів. Взагалі, впроваджується думка, що вся критика влади та уряду - це суцільна ахінея. І все завдяки вмілим провокацій, за які, очевидно, відповідають "спеціальні люди".

   Пригадую один з недавніх етерів у Шустера коли знову "витягли" тему нацизму .
Завдяки обраній тематиці, Шустер поміняв місцями представників влади та опозиції. Вперше за багато місяців блудлива Є. Бондаренко змогла виступити в ролі обвинувача, а не адвоката. Вперше представники влади атакували своїх опонентів, оскільки змогла зайняти безпрограшну позицію "борця з расизмом".
За цей час депутати від ПР встигли опублікувати цілу купу матеріалів, у яких викривали "нацизм і расизм", посилено впроваджуючи в суспільну свідомість думку, що тільки ПР - єдиний заслін нацизму в нашій країні.
В цей же час з'являються інформаційні ресурси, які сконцентровані виключно "на тематиці боротьби з націоналізмом". Тема займає ключове положення в телевізійних ефірах. Її посилено розкручують, просувають на перші шпальти газет ...
   Так, в ті самі ефіри, на ті самі перші шпальти, де повинна бути, наприклад, інформація про перспективи продажу української ГТС.

   Якщо проаналізувати всі ці факти (і масу інших), то оформляється цілісна система - система інформаційних провокацій, яка стрімко перетворюється на індустрію.
Інддустрію масового фальшування та оболванювання, індустрію спотворення дійсності.
Виробництво штучних новин, присвячених проблемам мови / історії / міжнаціональної ворожнечі. Очевидно, що останнім часом у цій сфері спостерігається крен від простої констатації етнічного та мовного розмаїття в країні до нагнітання взаємного неприйняття, страху і паніки перед "жахливими" жителями різних регіонів країни. Перед моторошними нацистами-людиноненависниками і т.д. Активно впроваджується ідея про історичну несумісності різних регіонів країни (згадаймо мовлення Болдирєва із закликами до відділення Галичини, або публікацію книги Корнілова про "Донецько-Криворізької республіки", тези про "немитих галичан" і т.д.)
Багаторазова їх ретрансляція та обговорення теж ефективне. Моментально створену штучно новина починають коментувати численні депутати, журналісти, політологи і т.д., що створює ілюзію значимості проблеми. "Псевдо-тема" множиться, повторюється, коментується, набуваючи характеру лавини.
Коли ж цикли життя новини приходить до кінця, конструюється нова тема і т.д.

   В кінцевому рахунку, мета існування індустрії провокацій влади януковича така : 
- підтримувати в "живому стані" застарілі теми етномовному розколу, які живлять залишки рейтингу ПР,
- підміняти реальні проблеми, відволікати увагу суспільства від повзучого поглинання країни однією сім'єю за підтримки "кремлівських товаришів"
- підтримувати стан істерії в суспільстві, яка дозволяє грати на емоціях громадян.

   Все це звісно що не ново.Тут щей від радянськіх технологій вуха стирчать. Але то є нова ступінь, з якою все це владою бандюковичів запущено "у виробництво". Ні дня без інформаційної провокації. Ні дня без псевдо-новини. І маховик оболванювання та брехні тільки розкручується. Подібні провокації - це щось більш серйозне, ніж "підрив довіри до уряду". Та й не можна підірвати те, чого ніколи не існувало у думаючих людей. А ось нескінченне розжарювання одних і тих же національних проблем, що супроводжується масовою істерією та екзальтацією, це щось набагато серйозніше та небезпечніше, ніж оті колишні байки від ригоаналів " три сорти українців" .