Тарас Прохасько

                                  

     Якось знайома захоплено розповідала про прочитане нею напередодні інтерв"ю з письменником Тарасом Прохаськом. Каже: "Мудрий дядько - цей ...Прохасько", - вимовила трохи витягуючи прізвище, з острахом вимовити неправильно (до речі, багато людей, які знають, хто це мають сумніви щодо того, як вимовляти): ПрОхасько чи ПрохАсько? До прочитання статті з Вікіпедії сама не знала - правильно ПрохАсько.

     Повертаюсь до вже згадуваної мною книги: до Декамерона сучасної української прози ввійшло вісім коротких есеїв письменника. Читаючи ці есеї, уявляю, як вони народжувались у думках автора (чомусь тільки так і не інакше): сутінки, напівтемрява в кімнаті, хмарка сигаретного диму, бокал з добротним коньяком, відсторонено-меланхолічні сірі очі автора дивляться в минуле. В своє минуле, адже в есеях присутній біографізм. Це дуже зближує автора з читачем. В цьому й особливість письменника - він пише, нікого не наслідуючи і не копіюючи чийсь стиль - йде за покликом серця.

 

   Книги Тараса Прохаська:

  • «Інші дні Анни» (Київ: Смолоскип, 1998) (перекладена польською  мовою)
  • «FM "Галичина"» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001; 2004)
  • «НепрОсті» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002) (перекладена польською та російською мовами)
  • «Лексикон таємних знань» (Львів: Кальварія, 2004)
  • «З цього можна зробити кілька оповідань» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005) (перекладена польською та німецькою мовами)
  • «Порт Франківськ» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2006)
  • «Ukraina» (Krakow: Nemrod, 2006), спільно із Сергієм Жаданом
  • «Galizien-Bukowina-Express» (Wien: Turia+Kant, 2007), спільно з Юрком Прохаськом і Маґдалєною Блащук
  • «БотакЄ» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010) 

     

    Кілька цитат:

                                                                      ***

    "Сльози [чоловічі] з"являються від потрясіння. Як у більярді - невідомо коли. Причина може бути дуже несуттєвою. Просто забагато дощівки набралося під ринвою. Тож мусить виникнути останній міліметр після ефекту поверхневого натягу. Щось, що греблі рве. Тоді випадкові сльози, зрушені малесенькою хвилею, виллють усі ті накопичені загатами маси води, які отримали можливість вилитися."

    ***

    "...моя юнацька теорія базувалась на тому, що ностальгія - це туга за невибраним. Те, що ми маємо, на що зважились, чим ми володіємо і більш-менш керуємо, є лиш акцентацією безміру того, від чого довелося відмовитись, що залишилося невибраним з різних причин. І, власне, це невибране впливає на нас значно більше, ніж отримане."

    ***

    "Дивлюся на знимку і не бачу 1955 року в Читі, не бачу свого шістнадцятирічного тата. Бачу освітлення, тіні, поверхню озера, силует далекого берега, стан тіла, вираз очей, які відчував в дитинстві, в юності, які відчуваю тепер. Бачу багато-багато вод і виразів очей, які траплялися в різних місцях. Бачу своїх маленьких дітей над водою, бачу їх уже шістнадцятирічними. Вірю, що все це повториться в їхньому житті. І знаю, що так було завжди. За одної умови. Має бути літо."  

  • Поле "Заголовок" не вказано

    • 26.05.11, 00:12

    Болять очі… Печуть і наливаються кров’ю. Закриваю їх руками, ніби в намагання вирвати і …згодувати псам. Тільки б припинилося це все. Очі протестують, не хочуть дивитись на цей жалюгідний світ: світ підлих і брехливих людей, які з божевільним блиском в очах  готові зжерти за блискучу монетку, світ істот, яких нічого не навчили століття помилок.

    А на полиці лежить не «Історія цивілізацій», а часопис занепаду, констатування поетапного розкладу людства, який маскується під гучним словом «прогрес».

    Вимкнути б телефони, повиривати з корінням розетки зі стін, закрити штори, повернути ключ в замку, сховатись в кут…

    Як шкода, що і я - частина цього світу; така ж, як він.

    Знайомство зі Світланою Поваляєвою


    Світлана Поваляєва... Знайоме прізвище - письменниця, телевізійниця... Чула, але не читала. І тут потрапляє на очі її оповідання "Атракціон". Воно входить до антології сучасної української прози "Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років" 

    Як на мене, оповідання про "жіночу логіку": головна героїня - неврівноважена телевізійна журналістка, яка спершу переспала з незнайомцем, а вже потім виявила, що їм "нема про що говорити". Влаштувала істерику, демонстративно гримнула дверима. А через деякий час якесь неймовірне просвітлення погнало її до квартири того чоловіка, щоб сказати, що будь-які стосунки мають право на порятунок. Там уже була інша жінка... А шо ж хотіла героїня? Таке життя - жоден нормальний мужик не марнуватиме безцінні хвилини-години-дні свого життя на безглузді істерики малознайомої жінки. Сюжет - не надто, можна сказати, ніякий.

    Та в оповіданні є досить цікаві образи. Героїня дуже любила "чортове колесо", з якого можна побачити світ зверху, охопити поглядом велику площу, бачити внизу людей і водночас не бачити, настільки вони здаються малими і однаковими з висоти. Це чортове колесо - як журналістська праця, в якій  сама людина відступає на другий план, а на першому відповідно - факти з життя людей крупним планом.

    Також героїня завжди носила в кишені намистинку "чеського скла", яка слугувала їй своєрідним антидепресантом - героїня часто тримала кришталеву кульку в руках, розглядала її проти сонця. Ця намистинка ще й була пам"яттю про тітку, символом безтурботного дитинства. Все минуле - в одній скляній кульці.

    Зів"ялий букет квітів, який був безжально викинений, - образ стосунків головних героїв. Тобто стосунки від самого початку були приречені.

    Що стосується форми оповідання: в довгих, перенасичених стилістичними засобами реченнях читач втрачає пильність, важко вловити логічний ланцюжок. Думка, висвітлена на початку речення, цілком втрачається до його закінчення. Може, це також такий стилістичний прийом, який мав би продемонструвати страждання, пошуки себе, розгубленість героїні.

    Це було моє знайомство з творами Світлани Поваляєвої. Перше враження не найкраще. Читатиму ще. Може, це просто оповідання "Атракціон" вийшло невдалим.


    6%, 1 голос

    0%, 0 голосов

    94%, 16 голосов
    Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

    Дівчина-веселка

    Збиралося на дощ… Легка прохолода нарешті зрушила згусле повітря жаркого літнього дня. Центральна площа міста почала пустіти – люди поспіхом розходяться, боячись потрапити під зливу, яка от-от звалиться з неба.

    Серед цієї метушні увагу привертає дівчина років 18 – 20, яка спокійно годує голубів насінням, присівши на одне коліно. Люди минають її, озираючись чи то зі зневагою, чи то з острахом. Бояться того, чого не розуміють, остерігаються того, що не помічено штампом «нормальне». Але дівчину це не надто хвилювало: вона й далі сипала насіння, усміхаючись голубам та тихо наспівуючи щось дуетом зі своїми навушниками.

    Дивна така… Всім своїм виглядом протестує проти загальноприйнятої «нормальності», кидає нахабний виклик сірому світові: яскраво-оранжеве волосся, немов поїдене міллю, неохайно розсипалося по плечах, зелена майка з намальованим на грудях куснем кавуна, широка квітчаста спідниця, червоні кеди, смугаста яскрава сумка через плече, барвисті намиста і браслети. Дівчина-веселка…

    Її очі світяться такою радістю – радістю від того, що можна просто жити, тут і зараз – спокійно годувати голубів, в той час як хтось боїться промокнути, біжить додому познімати з балкона білизну, чи з думками про ще якусь «невідкладну» рутинну справу, відкладаючи на потім  життя.

    Немов по струнах, звучно вдарили по бруківці перші краплі дощу – вони мов перли заблистіли в променях сонця. Дощ розігнав і людей, і птахів. Дівчина повільно піднялася, підставила лице для поцілунків теплих крапель, які здавались їй найбільшою благодаттю небес. Вона закрутилася, немов в якомусь шаманському танці, дякуючи за дощ.

    Небо затягнулося темними хмарами і глухо загуркотіло громом, а дівчина й далі стояла під дощем, освічуючи площу своєю нестримною радістю – від того, що можна просто БУТИ.

    Вона не божевільна, не п’яна, а просто Інша. Цю дівчину не влаштовують штампи поведінки, які віками передаються із покоління в покоління. Вони просто – не хвилюють!

    Можливо, з часом ця дівчина одягне «нормальний» одяг, пофарбує волосся «нормальною» фарбою, матиме «нормальну» роботу, сім’ю, та в душі вона завжди буде іншою, буде веселкою.

    Любі друзі...

    • 14.05.11, 11:15
    В людині головне - людина. Любі друзі, коли ви вже перестанете ділити оточення (віртуальне особливо) на чорних і білих?
    Це ж так втомлює... А мене, то й виводить з себе angry

    -- Зачем ты мне прислала заметку этого нацика?
        (Друже, мать твою! Яка нафіг різниця чи він "нацик". Якщо прислала, значить варто прочитати!)
    -- А що цей прибацаний робить у твоєму списку друзів?
       (Дружу з такими ж прибацаними, як сама. Не влаштовує - видаляйся!)
    -- Не думала, что ты дружишь с этой курицей...
       (Це ще хто "курица"! angry  Ти її вірші читала, курица писала б про недотрах і стрінги (як дехто uhmylka )
    -- Твоє прагнення бути толерантною переростає у українофобію, думаю що ти намагаєшся вразити своїх проросійських друзів.
       (Якщо автор цього ізреченія впізнав себе в ньому - як мені хотілося тебе тоді чимось стукнути beat podzatylnik)
    -- Та не буду я его плюсовать, сама же знаешь, как я к нему отношусь
      (Ну п**здец! Як же ж тяжко тичнути зірочку під аватаром!)
    -- Ти ж із Заходу! Як ти можеш таке говорити!?
      (Таке враження, що якщо я із Заходу, то приречена на фанатичний націоналізм і мега-праведний католицький світогляд. Починаю побоюватись зізнаватися, що я галичанка, бо багато хто вважає це діагнозом - вродженою патологією.
        Таких цитат (не дослівно) можна навести ще з сотню...
    Всі мої друзі з минулого профілю - без сумніву хороші люди... Але як же ж за**али постійними претензіями то до списку друзів, то до моєї точки зору, то нагадують мені, що я вульгарна( це, до речі, й сама знаю і не сильно страждаю burumburum )...
    От і психанула...
    Ребята, давайте жить дружно! privet

    Пі.Сі. Ви також можете висловити свої претензії до мене, всі скарги і пропозиції будуть розглянуті - не ображатимусь, а тільки подякую girlkiss

    Страницы:
    1
    3
    4
    5
    предыдущая
    следующая