Спалити ФСБ!

  • 09.11.15, 20:40
Нічні фото дивакуватого російського художника Петра Павленського під будівлею ФСБ у Москві - це, без сумніву, селфі місяця - повна відсутність емоцій на обличчі і палаюча ФСБ за спиною.


За цей "перформанс" художника затримали не по кримінальній, а по адміністративній статті - дрібне хуліганство (ну нормальне таке хуліганство  - прийти з каністрою бензину і підпалити будівлю спецслужби). Потім вони звісно ж опам'яталися і відкрили кримінальну справу по статті "вандалізм". 

Росія робить вигляд, що все нормально, що всі обожнюють Путіна і щасливі він того, що в Кремлі сидить такий магучій Пуйло. Російські державні інформагенції навіть поспішили з самого ранку розповісти про соціологічні опитування, які начебто свідчать (і які начебто проводились), що протестні настрої у Москві слабкі як ніколи - мовляв, тільки 11% москвичів готові вийти на протест. 

Якби ту каністру з бензином приніс якийсь "бандерівець", то найімовірніше стаття була б трішки суворішою - "тероризм", наприклад. І посадили б "бандерівця" на 30 років, поповнився б список українських заручників Путіна ще одним прізвищем. Тому що, як виникне у голові типового ватного росіянина, "бандерівці", вони такі - вони не можуть сидіти спокійно, вони не можуть жити в мирі, навіть влаштували "збройний переворот" у Києві і розпочали "громадянську війну на Донбасі". А росіянин, на їхню думку так не може, він же любить свого царя і безгранично йому вірить. 

Заручившись підтримкою кількох журналістів, митців і блогерів дивак-художник наробив багато шуму. Та й час він правильно вибрав - у понеділок вночі не часто може статися щось таке, що б перекрило за "інформаційною вагою" у ЗМІ його акцію. 


Тому й стаття Павленському адміністративна, щоб скандал звести все на сміх - мовляв цей дурник знову вирішив побалуватися - повеселив всю країну, мовляв, от же ж придумав - ФСБ спалити. Їм зробити смішним художника, щоб не зганьбитися самим перед росіянами. Адже ФСБ - це спецслужба, якої бояться 100 мільйонів громадян Росії. А їй так безцеремонно палять двері офісу, прийшовши з величезною каністрою. Сором. 


Насправді, все це дуже сумно. Коли протест, у мирному розумінні слова, уже неможливий. Коли, розпихаючи по автозаках, відбивають нирки активістам, які насмілилися вийти на одиночний пікет, коли славнозвісний у Росії "центр Е" викликає тебе "на розмову" (в гіршому випадку обшуки і арешт) через антипутінський (чи просто антивоєнний, що ватне суспільство сприймає рівнозначно) пост у соцмережах, коли приходять у бібліотеки ... Рей Бредбері плакав би. 

... Коли художник уже не може протестувати проти влади творчістю, залишається одне - взяти каністру і спалити к чортовій матері. 

Все, як у не надто давні і не надто добрі часи - за Радянського Союзу. Тоді потужним інструментом була каральна психіатрія - коли людей, які посміли повстати проти "вождя" пічкали найсильнішими психотропними препаратами. Ну звісно, мовляв, не може психічно здорова людина мати щось проти вождя. А в наш час все простіше - є пропаганда. В неї вклали неймовірну купу грошей і вона якісно відпрацьовує кожен вкладений рубль. Тепер будь із кого в Росії можна зробити дурня. 

Р.S. Поцікавилась, що ж малює цей художник. Та нічого особливо він не малює, він сам собі картина. І поки не палив ФСБ, його "творчість" (зашивання рота, відрізання вуха тощо) мене не надихала. 

 




Фільм "Рейд": Як "обдонбасилась" росармія перед нашими ВДВ

  • 18.10.15, 10:57


Нарешті вдалося подивитися міноборонівський фільм "Рейд" про десантників.

Хороше кіно – пізнавально, красиво, душевно і сильно. Побільше треба такого знімати, щоб люди розуміли, що для нас роблять ці хлопці і наскільки вони круті.

Я ними захоплююсь. Бо тільки вони, їдучи на підмогу, називають обстріл "Градами" з російської території "дискомфортом", який все ж не завадить виконанню завдання. Це вони виїжджають з оточення БТРом на чотирьох колесах. Це вони – ті командири підрозділів з величезними яйцями, які йшли попереду своїх солдатів. Вони – криголам АТО. Це вони першими стали на захист батьківщини, стали щитом України перед агресором, бо крім них тоді було просто нікому. 

Слава Героям!


P.S. Я розумію, що все не так райдужно, і у атошників на це все може бути своя, геть інша думка, але про подвиг треба розповідати саме так, як це зробили в фільмі "Рейд".

P.S.S. І командуючий ВДВ Михайло Забродський просто душка.

 

Бідолашний Марков...


Вчора ввечері в ЗМІ з'явилась інформація про затримння міліцією Ігоря Маркова - багатостраждального лідера партії "Родіна". Йому інкримінують організацію та безпосередню участь у побитті учасників пікету в Одесі. Під обласним управлінням МВС зібралась купа людей, які вимагають Маркова, розмахуючи прапорами Росії і СРСР. 

Оце ж якщо прийшли люди підтримати свого героя, мабуть він і дійсно молодець. Цікаво дізнатись, що ж такого зробив цей чудовий високоморальний чоловік з добрими очима, що йому про це нагадали аж через 5 років. Перше, що я побачила, це пост газети "Вести" "Как Игорь Марков националистов бил"

Відео це мене вкрай вразило, адже не визнаю будь-яких проявів насильства. І діло тут не в націоналістах, і не в комуністах. Бити людей - це ненормально. Та й дивно якось - здорові одеські пацани кидаються з кулаками на бабусь. 

Це все виглядало, наче гопники влаштували бійку з криками "шо ти сказал про мою маму???"

Мені соромно за таких людей, у яких не вистачає розуму і толерантності, щоб вирішувати дріб'язкові конфлікти мирно, але вистачає влади, щоб безкарно бити людей. Мені соромно, що такі люди при владі моєї країни. Теоретично вони мали б бути моральними авторитетами (приблизно такими, як позиціонували себе перед виборами), а на ділі вони авторитети ...не зовсім моральні. 

Суть будь-якого протесту - привернути увагу до проблеми і змусити відповідальних її вирішувати. Або привернути увагу до себе, як це прийнято в наших політиків. Якщо протестувальники не привернули достатньої уваги - вони програли. Все, що їм лишається, - це відступити. От і ця купка старичків - постояли б півдня, а потім розійшлися б пити таблетки від високого тиску. І не було б скандалу. Ніхто навіть і не знав би, що хтось там протестував. І не їхали би націоналісти в Одесу, бо їхні провокації абсолютно безтолкові, їх ігнорують. 

Як то кажуть "жила была девочка - сама виновата"

Архівація спогадів

  • 09.04.13, 17:23

Хтось із розумних дядьків сказав, що життя - це не ті дні, що минули, а ті, котрі залишились в пам'яті. Щоб збільшити кількісний показник "життєвих" днів, люди архівують спогади всіма доступними способами - в фотографіях, відеозаписах, щоденниках, сувенірах...

Ці всі речі дозволяють знову кохати давно минулих чоловіків/жінок, просто віднайшовши їх фото в комп'ютері, насолоджуватись відпочинком, взявши до рук сувенір із останньої відпустки, пережити знову знакові події свого життя, присвятивши півгодини перегляду відповідного відеозапису.

І часом стає шкода, що я звикла дивитися на світ широко відкритими очима, а не через вічко фотокамери. Спогади, замість того щоб нашаровуватись, замінюються новими. А десь в закамарках пам'яті залишаються нечіткі обличчя, незнайомі імена, нерозбірливі числа і дати, розмиті слова діалогів, висохлі сльози.

Важко відтворити в пам'яті вчорашній день в деталях, не кажучи вже про події десятирічної давності. Тринадцятирічна дівчинка, якою я колись була, давно померла, і завтрішня я буде не така, як сьогоднішня. Ми помираємо кожен день, щоб народжуватись знову. Треба зберігати спогади, навіть якщо вони не здаються цінними, а то на старості літ замість приємних спогадів залишиться тільки маразм.

Де шукати правду?

Сьогодні отримала чергового листа з заміткою про низькосортність темношкірих, небезпеку для білої раси і тому подібне. Черговий раз відповіла, що не читатиму того, бо мене це не цікавить. Не  цікавить, бо темношкірі мене ніяким боком не обходять, я не "за" і не "проти", просто начхати, а заклики до міжрасової боротьби - це взагалі щось незрозуміле - ми всі представиники родини приматів, виду Homo Sapiens, просто різного окрасу. Та й не ті часи, щоб боротись між собою - глобалізація, прогрес і все таке... А потім почалась балачка про політику мультикультуризму, про різницю між цивілізаціями, про Хантінгтона і Ейнштейна, філософію і соціологію... Одним словом, наші уявлення про світ радикально відрізняються. Я навела парочку прізвищ соціологів, точка зору яких на певні проблеми мені імпонує. У відповідь на це мені сказали, що всі мої уявлення насправді не мої, а вчених дядьків, і ці "жидосоціологи" (цитата) пишуть всяку єресь, а я на неї ведусь.

А хіба є вихід? Що робити, якщо власних спостережень замало, якщо широта розмаху думки в моєму віці ще не та, щоб сказати щось нове, а осягнути світ ширше нема можливості? Шукаю доступні способи пізнання - книги. В них є багато відповідей, в той час як в тому, що можна охопити своїм розумом самі лише питання. Це що ж означає, що я ідіот? (Нє, ну є трохи, але зараз мова не про це)

В книгах лежать гігабайти цілком доступного досвіду великих умів. Треба просто взяти до рук книгу і переймати результати інтелектуальної праці визнаних людей. Переймати, щоб порівнювати, думати, робити висновки, розуміти. Співставляючи прочитане з побаченим, можна вибудувати адекватне уявлення про світ. Якщо би всі покладались тільки на свій досвід, то, мабуть, і зараз ми бігали б по лісах з дрючками, полюючи на мамонтів. Або перебили б одне одного к чортовій матері, як це прийнято у дикунів. Так що читайте, гражданє, і може перестанете ненавидіти чорних. І чорні хай читають і, дасть бог, перестануть ненавидіти білий.

І нікому не вдасться уникнути...

Добре відомо, що існує потреба в безсмертній душі, бажання жити вічно, прагнення, щоб існування особистості в часі було безкінечним, наперекір змінам і розпаду всього іншого природі. Це бажання настільки випалює людину, що мимоволі напрошується питання: а чому б не вдовольнити це бажання?
Станіслав Лем «Безсмертна душа» 

    Кожна людина хоча б раз ставила собі питання «Чи існує життя після смерті?» Сама ця фраза звучить парадоксально – смерть  це і є закінчення життя. Християнство стверджує, що людина має безсмертну душу, і пропонує два варіанти гаяння вічності після смерті в залежності від  якості земного життя. Праведниками – рай, грішникам – пекло. 
    Що ж таке рай? Це те чудесне місце, з якого вигнали колись перших людей. Там всім добре і спокійно – ходять голяка, живуть (чи що вони там роблять) мирно. Але я не хочу жити в таких умовах: просто неба, без ванної і бальзаму для волосся, без кухні з газовою плитою, без продуктів у супермаркеті, без книг у спальні, без чорних нейлонових футболок і мереживних трусів… Загалом, без всіх тих благ, якими нас порадувала цивілізація з часів написання Старого Заповіту.  А ще досить печально те, що в християнському раю немає алкоголю і сексу, бо це грішні сороміцькі задоволення.  Біблію треба терміново реформувати, а то церква втратить вірян через застарілість концепції раю.
   Що ж стосується пекла, то тут чесні вірячи в ауті – що не роби, як не живи, та «всі ми грішні», більше того – зачаті в гріху і народжуємось грішними (первородний гріх), горіти нам  в пеклі. В жахливому-прежахливому місці глибоко під землею, де грішників виварюють в смолі цілу вічність (загрозливо звучить? Не рік, на десять і не сто – ВІЧНІСТЬ!), за незгоди зі своєю совістю в земному житті.  Про ще колись Данте красиво написав у своїй «Божественній комедії», яку час від часу перечитую з поросячим захопленням – ох і жорстокі ж милосердні і добрі  християни! І для більшості християн це не просто захоплива казка, а безвідмовна істина. 
     Річард Докінз у своїй славнозвісній книзі «Бог як ілюзія» писав про людей, яким ця казочка добряче поламала психіку. Зараз у діток в молодших класах є факультатив під назвою «Християнська етика», де їм і розповідають про страшні потойбічні муки грішників в найяскравіших барвах. А діти, вони ж всьому вірять, їхня свідомість не має бар’єрів для непотрібної чи навіть шкідливої інформації, немає детектора херні в голові, який би не пропускав в юний розум інформаційний вірус, який змінить все подальше життя. 
    А потім діткам сняться кошмари, а подорослішавши, вони ходять до психіатрів лікувати всякі психопатичні стани. Дядько Фройд же ж сказав, що всі розлади психіки в дорослому віці – причини травм в дитинстві. Але загалом метод дієвий, адже навіть застарілий рай – непогана  альтернатива садистському пеклу. 
    Не зважаючи на те, що церква досі тримає в тугих лещатах страху мільйони вірян, все більше людей припускають, що пекла і раю нема. Зараз в просторах інтернету витає цікава теорія життя після смерті – не існує раю і пекла в такому вигляді, як стверджує християнство. Коли людина помирає, розриває всі контакти зі світом, втративши фізичне тіло, то залишається на одинці зі своєю свідомістю. Оскільки ми пізнаємо світ з допомогою п’яти всім відомих чуттів, то без них наш інтелект цілу вічність залишатиметься на тому рівні, який був у момент смерті. Уявляєте собі? Цілу вічність «кваситись у своєму соку»! 
     Ця теорія не менш страшна, ніж байка про пекло. А концепція християнського раю надто романтична і наївна, щоб бути правдою.
Хочу померти остаточно  в момент смерті. В цьому немає нічого страшного, адже це природно. Мільйони років до дня мого народження мене не було, так же як після смерті не буде. І це анітрохи не засмучує. 

Коляд, коляд, колядниця

  Прекрасний кандидат в народні депутати України по 87-му одномандатному виборчому округу (реклама) Мочерняк Роман нагадав мені про Різдво. Сиджу сьогодні на роботі читаю (є така можливість - в мене найкраща в світі робота) і тут підходить молодий чоловік в костюмі і починає розпитувати, за кого я голосуватиму. Я не відразу зрозуміла, що він від мене хоче, бо думками була в своїй прекрасній книжці. Думаю, невже соціологи нарешті добралися до моїх славних Богородчан? Тицяє мені в руки листівку і пропонує голосувати за молодих і перспективних, я дякую за листівку і сподіваюсь, що він піде і я знову зможу поринути в антифеміністичне чтиво. Він показує пальцем на листівку в моїй руці: "Це ж я..." Ти диви! Дійсно. Побажала йому успіху, попрощалась і всілась читати листівку. За час передвиборчої кампанії простому смертному українцеві пропонують перечитати біографій більше, ніж мені довелось перечитати за два роки світової літератури в академії. І всі ці люди так "правильно" навчались, служили в армії, так "гідно" починали кар'єру заступником директора (!) деревообробного підприємства, планують створити зразкову "здорову" сім'ю... Ну такі хороші, хоч до рани прикладай. А фото в листівці - стоїть такий красунчик у вишиванці, з купкою діточок на фоні карпатських краєвидів, там є ще пацанське фото в кузні (а шо, хпопець простий, з народа), фото з туристичного походу, фото з відновленим Тризубом на Говерлі, який профінансував згадуваний диво-кандидат. Ну просто мрія, а не дупутат. 
  От і згадались мені колядники в мене в селі. Вони на Різдво такі хороші - так гарно співають колядки і бажають всім щастя-здоров'я, а потім на вколядовані гроші куплять собі наприклад велосипед. І релігійні міркування тут ні при чому - бізнес, особиста вигода. Колядник не віддасть свого ровера "народу" і не створить умови для того, щоб забезпечити "народ" велосипедами. Дався йому той народ, якщо він уже наколядував для себе свою мрію! 
  А в гіршому випадку купить собі сигарет чи петард. Загалом, нічого доброго з того колядування не буде.
  

P.S. В листівочці написано, що згадуваний кандидат безпартійний, а виявляється він зі свити Наталки Королевської. Брехло! Але на його місці я б теж не зізнавалась:)

Чим люди відрізняються від собак?

  
 
   Вчора дитина захотіла погратися з сусідським псом, та він такого бажання не виявляв -  не дурний, знає, які наслідки надмірної уваги з боку дітей. Дитина підходить до мене в сльозах і каже:
-- Здається, Бім (Бам чи Бек, не пам'ятаю) мене більше не любить. Чому? 
-- Може, хтось його дуже образив і тому він злиться на всіх. 
-- Але ж я його не ображала! 
-- Значить, образив хтось інший, і тому він уже не довіряє нікому. 
-- А як йому пояснити, що я його не ображу? Якби він був людиною, я б йому все сказала...
-- А оскільки, він собака, наступного разу принеси йому щось смачненьке і пес більше не буде на тебе гавкати. Він побачить, що ти не вчиниш йому нічого поганого.
-- Він буде мені довіряти? 
-- Звичайно, тільки треба буде завжди добре до Біма ставитися. 

  Наш діалог про особливості міжлюдських, міжсобачих і людино-собачих відносин продовжувався ще довго. Потік питань невпинний. 
  І між іншим дитина запитала, чим люди відрізняються від собак? Я почала з анатомічних відмінностей і закінчила якоюсь романтичною єрессю. 
  Розмовляючи з дочкою, часто доводиться задумуватись про певні метафізичні моменти, закладені в моїй голові за замовчуванням, прискіпливо розглядати фундамент моїх уявлень про світ, роз'яснювати дитячою мовою універсальні базові поняття. 
  Чим люди відрізняються від собак?
Та нічим, і тих і інших я боюсь. Просто з собаками легше домовитись. 

"Людина тижня"

Газета "Репортер" (Івано-Франківськ). Рубрика "Людина тижня" - Ігор Халаменда, депутат Івано-Франківської міської ради. 

   І як би ви думали, що ж він такого героїчного зробив, щоб називатися "людиною тижня"? ДТП - 5 постраждалих.  Якісь неправильні у нас герої. 
   Погортала газетку - нітратні кавуни, податки на книги, боротьба з забудовниками, цькування журналістів... Жодної хорошої новини. Шкода... Добре, хоч кросворд і анекдоти є.

Мультфільми - загроза для наших дітей?

Сьогодні на "Коментарях" розмістили цікаву статтю: Украинские католики-сектанты требуют убить Кенни и Шрека
  І так, Губка Боб - гомосексуаліст, Маша із мультфільму "Маша и медведь" - садистка, Шрек - збоченець, Лунтік (от цього героя я аж ніяк не чекала побачити в такій брошурці) - шкодить дитячій психіці своєю інопланетністю і т. п. 
 В інтернеті є дуже багато статтей, які "викривають" брутальні підтексти добрих казок і мультфільмів. Мультфільми роблять з наших дітей дебілів? 

  Чому в ланцюжку дитина-мультфільм-дебіл автори забувають про таку важливу ланку, як батьки? Адже саме батьки є авторитетом для дітей, а не мультяшні герої. Недавно мене шокував випадок в магазині: жінка сказала своєму 3-річному (на вигляд) синові "Ти куди лізеш, гівнюк малий?!" Після цих слів, я вже й забула за чим туди прийшла. Сумніваюсь, що це мультфільми, переглянуті в дитинстві, так вплинули на цю мамочку. В жодному з дитячих мультфільмів не пропагують такої неповаги до рідної дитини. 
 Повернусь до цього мего-дослідження. Дитина бачить події в мультфільмах і казках буквально, сприймає картинку, вона не може побачити збочених контекстів, бо й не здогадується про існування тих збочень, які там побачили дорослі. Мультфільми впливають на формування світогляду дитини, тут гріх сперечатись. Але щоб цей вплив був "правильним", треба дивитись мультфільми разом з дитиною і приготуватись до коментування певних моментів і вичерпних відповідей на сотні питань, пов'язаних із сюжетом. 
   Після прочитання статті згадалась ситуація, в якій опинився фронтмен глем-метал групи "Twisted Sister" Ді Снайдер. У 1985 році його запросили виступити на слуханні Батьківського комітету з питань музичної цензури. Він спростував всі звинувачення в аморальності текстів пісень, закрема пісні "Under the Blade" (Під ножем), в якій, як стверджували члени комітету, йдеться про садомазохізм. насправді ж пісня про операцію на горлі в гітариста Twisted Sister. 

  "Не потрібно особливої фантазії, щоб переконатись в тому, що ця пісня ні про що інше, як про операцію або лікарню. - відзначав у своєму виступі Снайдер. - Як я вже говорив, пісні дозволяють людині спроектувати на текст свої фантазії, переживання і мрії. Пісні можна інтерпретувати по-різному. Міс Гор шукала там садомазохізм і знайшла його. Той, хто шукав би там операцію, теж знайшов би її. Я не винен, що в Тіпер Гор такі брудні думки".
  Моїй дитині 4 роки, всі ті мультики передивилась разом з нею - в сюжетах про Губку Боба, наприклад, є суперечливі моменти для мене, але дитина їх бачить по-іншому.  Зрештою, не телевізора це діло - виховувати дітей.
 
Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая