Профіль

LenaWhite

LenaWhite

Україна, Дніпро

Рейтинг в розділі:

Україна – країна «міраж»

  • 03.02.14, 16:36
Просто душа плаче, а серце розривається, дивлячись на весь цей безлад в Україні. Можна згадати вірш Лермонтова, рядки якого ніяк краще підходять під нинішню ситуацію: 
Земля тряслась — как наши груди;
Смешались в кучу кони, люди,
И залпы тысячи орудий
Слились в протяжный вой…
Правду говорять: «Нічого святого не лишилося». 
Ми живемо в країні, яку сміло можна назвати країною «міраж»: з однієї сторони Україна з гарним вигідним розташуванням, 2 морями, великою кількістю річок, водоймищ, мальовничою природою, височезними горами, рясними лісами, глибокими печерами, корисними копалинами, з другої сторони – все це майже по клаптиках знаходиться у розпорядженні високопосадовців та людей простіше сказати «далеко не бедных». Наші рясні ліси можна порівняти з головою лисіючого чоловіка, дерева йдуть ніби по колу,огортаючи….. пустоту. Масштабні вирубки лісу спричиняють зсуви ґрунтів, посилюють парниковий ефект…і це самий мінімум. В нашій країні достатня кількість природнього газу…. скільки себе пам*ятаю, стільки і чую про це глибоко – економічне, а точніше політичне питання, це таке затуманення очей, відвертаюче увагу від дійсно складних і глобальних проблем. В Україні тисячі, а то і сотні тисяч талановитих людей, але їм немає де себе проявити, застосувати свої ідеї, отримати на це фінансування, тому вони ніби є, а ніби їх і немає…. 
Можна привести безліч прикладів і аргументів про нашу «міражну» країну….. Дійсно настав час щось змінити. Звісно, ми ніколи не вгадаємо чи буде нам краще в Європейському Союзі чи ні…. адже заходячи в дорогий, шикарний ресторан, ніхто не впевнений в тому, що там йому буде комфортно. Данні протести, страйки та загальна біль суспільства – це дійсно перший крок і шанс в інакше щасливе майбутнє.
Україна – країна «міраж». Все є…і немає нічого. А все може бути по іншому…..

Безсоння...

  • 03.02.14, 16:30
Не було нічого дивного у тому, що її сон перебивали навіяні не то вітром, не то спогадами - думки… Все життя маленькими історіями промайнуло за цю довгу, холодну ніч…. Здавалось, все це вона прожила наново, кожною клітинкою відчула мить дитинства, мить юності і мить, як вона вважала, дорослого життя. Вона завжди боялась ночі, страх засинати самою, не розділяючи ні з ким свої сни, не торкаючись рідного тіла, не ховатися за мужньою спиною, ніби від вітру, не лежати під крилом, немов маленька пташка, - дозволяв вільно думати….. Мертва тиша, відсутність навіть пролітаючої пилинки у кімнаті дозволяли заповнити думками весь простір, здавалось, спали навіть квіти….і тільки відблиск ліхтаря і звук проїжджаючих авто не дозволяли відчувати повноцінну самотність.

Його Наркотик...

  • 03.02.14, 16:24
Він дивився на її обличчя і бачив так багато таємничості…. Він знав, що є ще прекрасніші, ще чистіші…. та немає більше такого лиця, яке має над ним таку владу….. Його фантазія говорила про любов до неї…. очі - про пристрасть… реальність – про страх… Здавалося,що він боявся навіть відвести від неї свій погляд. Страх втратити її полонив його думки та розум… та який там розум? Всім керувало його серце… кожна ніч, яку йому доводилося проводити без неї, наражала на небезпеку…. небезпеку лякаючих думок та дій, вона була мов наркотик…. Його наркотик…. Якби тільки небеса почули його. В нього було тільки одне прохання….

Моя любов...

  • 03.02.14, 16:15
Вона ніяк не могла його забути, хоча бажання навіть не пам*ятати його лице кожен раз затьмарювало її думки. Не бажання спати змінювало бажання хоч на хвильку побачити його у ві сні, здавалося, що вона навіть відчувала його запах, текстуру шкіри. Він був надзвичайно добрим до неї та кремезним і жорстоким до інших. Їх поєднувало кохання, не маючи під собою нічого…Вони говорили і діяли на різних мовах, їхні думки і погляди суттєво розбігалися, можна сказати - люди з різних світів, але рідні душею… Вони завжди насолоджувалися мріями… яким напевно ніколи вже не збутися. Взаємні притензії та чвари постійно розводили їх, як у морі кораблі. Вони постійно чекали що все зміниться, не прикладавши ні краплинки сил. Юність, відсутність досвіду та думка про те, що може бути хтось кращий і рідніший роз*єднало їх вогонь на два пепелища.