Чому я пішла зі школи. Ч 4.
- 19.06.13, 14:42
"Я не випендрююся, просто не звикла пасти задніх!"
Якось так виходило, що мені до рук потрапляли класи із скромними літерами "В" чи "Г". "Справишся", - казали. Мені ж , може, і хотілося б попрацювати із здібними дітьми, але вакантні місці були уже зайняті.
Той клас теж був важкеньким - зведеним із двох. Дітей, що краще навчалися, відібрали до "А" та "Б", а мені те, що зосталося "на трубЄ". Учителі - предметники одразу ж сполошилися від мого темпераментного класу і стали бігати до мене жалітися на дітей.
- У мене урок, - рубала я.
Скоро вони бігати перестали, але тоді почала бігати я. Просила надати можливість перездати той чи інший предмет. О, тоді я вислуховувала багато чого "хорошого" про моїх вихованців.
- Так більше продовжуватися не може! - одного разу сказала своїм. Не можете бути першими в навчанні, будьте першими у чомусь іншому!
- У чому? - запитали вони.
Після дебатів зійшлися на тому, що вони непогано уміють грати на нервах.
- От і будете перемагати у громадській роботі! - знайшла вихід.
Так і вирішили. Відразу ж знайшлися таланти - і почалося! Мої ожили і себе заповажали - як з'ясувалося, першими бути доволі й непогано. Кайфово навіть.
Із ними ми об'їздили усю Черкащину, а також побували у деяких містах України.
- Що ти випєндрюєшся, Ж...ва, - підійшла одного разу колега, - Дай нам хоч раз перше місце на сцені!
- Я не випендрююся, просто не звикла пасти задніх!
Кожен у класі відтепер завів папку особистих досягнень, там лежали і перші вірші, і сертифікати "Літньої школи", і грамоти за участь у баскетбольних матчах. Це сталося після того, як я їм розповіла, що випускники в США по закінченні школи мають до 1000 грамот. Адже американці не скупляться на відзнаку дитини.
Юля вишила для кабінету портрет Шевченка, а Машуня - гніздечко лелеки і лелечат...
А ще через рік у мене цей клас забрали. Просто так. Без суда і слідства. Його стала вести завуч школи. Перше, що вона зробила, це викинула з кабінету стінку із моїми власними книжками. Із стіни зникли вишивки та рушничок, а також портрет Шевченка...
На день св. Валентина у моїй квартирі пролунав дзвінок. Поки я відчинила двері, уже нікого не побачила. В очі впала листівка у вигляді великого серця. Розгорнула - й прочитала: Любимо Вас! Повертайтеся!" І підписи.
Через 2 роки клас розформували. Розбіглися мої учні, "мов мишенята"...
Чи виправила завуч моїх дітей і як склалася їхня подальша доля? Троє із них у колонії. Машуня, та, що вишивала гніздечко, померла від невилікованої хвороби. Юлю та Сергія готувала до вступу. Сергій вступив до 5 вузів одночасно і навчається у Києві. Коли я його запитала: "Кого ти більше за всіх боїшся: маму чи тата, якщо не вступиш?" , він відповів: "Вас". "Чому" - здивувалася я. "Соромно буде, що підвів". Не підвів.
Дашка, що палила з хлопцями ще з третього класу, навчається у педагогічному, на філолога. А Юля чекає на результати ЗНО, бо встигла після 9 класу закінчити коледж.
...Ідемо базаром зі своєю мамою, про щось говоримо. Із примірочної напівоголене плече і красиве личко:
- О, Ларисо Василівно! Доброго дня! (Ксюха, Юлина старша сестра).
- От чому не ходжу своїм базаром, декілька годин тільки й чутно: "Доброго дня!", - бурчу я.- Краще б поїхали на центральний.
Ксюха сміється, усміхається і її мама, Алла Казимірівна. Обіймає мене. Вони знають, що то понти. Насправді я дуже рада їх всіх бачити.
Якось так виходило, що мені до рук потрапляли класи із скромними літерами "В" чи "Г". "Справишся", - казали. Мені ж , може, і хотілося б попрацювати із здібними дітьми, але вакантні місці були уже зайняті.
Той клас теж був важкеньким - зведеним із двох. Дітей, що краще навчалися, відібрали до "А" та "Б", а мені те, що зосталося "на трубЄ". Учителі - предметники одразу ж сполошилися від мого темпераментного класу і стали бігати до мене жалітися на дітей.
- У мене урок, - рубала я.
Скоро вони бігати перестали, але тоді почала бігати я. Просила надати можливість перездати той чи інший предмет. О, тоді я вислуховувала багато чого "хорошого" про моїх вихованців.
- Так більше продовжуватися не може! - одного разу сказала своїм. Не можете бути першими в навчанні, будьте першими у чомусь іншому!
- У чому? - запитали вони.
Після дебатів зійшлися на тому, що вони непогано уміють грати на нервах.
- От і будете перемагати у громадській роботі! - знайшла вихід.
Так і вирішили. Відразу ж знайшлися таланти - і почалося! Мої ожили і себе заповажали - як з'ясувалося, першими бути доволі й непогано. Кайфово навіть.
Із ними ми об'їздили усю Черкащину, а також побували у деяких містах України.
- Що ти випєндрюєшся, Ж...ва, - підійшла одного разу колега, - Дай нам хоч раз перше місце на сцені!
- Я не випендрююся, просто не звикла пасти задніх!
Кожен у класі відтепер завів папку особистих досягнень, там лежали і перші вірші, і сертифікати "Літньої школи", і грамоти за участь у баскетбольних матчах. Це сталося після того, як я їм розповіла, що випускники в США по закінченні школи мають до 1000 грамот. Адже американці не скупляться на відзнаку дитини.
Юля вишила для кабінету портрет Шевченка, а Машуня - гніздечко лелеки і лелечат...
А ще через рік у мене цей клас забрали. Просто так. Без суда і слідства. Його стала вести завуч школи. Перше, що вона зробила, це викинула з кабінету стінку із моїми власними книжками. Із стіни зникли вишивки та рушничок, а також портрет Шевченка...
На день св. Валентина у моїй квартирі пролунав дзвінок. Поки я відчинила двері, уже нікого не побачила. В очі впала листівка у вигляді великого серця. Розгорнула - й прочитала: Любимо Вас! Повертайтеся!" І підписи.
Через 2 роки клас розформували. Розбіглися мої учні, "мов мишенята"...
Чи виправила завуч моїх дітей і як склалася їхня подальша доля? Троє із них у колонії. Машуня, та, що вишивала гніздечко, померла від невилікованої хвороби. Юлю та Сергія готувала до вступу. Сергій вступив до 5 вузів одночасно і навчається у Києві. Коли я його запитала: "Кого ти більше за всіх боїшся: маму чи тата, якщо не вступиш?" , він відповів: "Вас". "Чому" - здивувалася я. "Соромно буде, що підвів". Не підвів.
Дашка, що палила з хлопцями ще з третього класу, навчається у педагогічному, на філолога. А Юля чекає на результати ЗНО, бо встигла після 9 класу закінчити коледж.
...Ідемо базаром зі своєю мамою, про щось говоримо. Із примірочної напівоголене плече і красиве личко:
- О, Ларисо Василівно! Доброго дня! (Ксюха, Юлина старша сестра).
- От чому не ходжу своїм базаром, декілька годин тільки й чутно: "Доброго дня!", - бурчу я.- Краще б поїхали на центральний.
Ксюха сміється, усміхається і її мама, Алла Казимірівна. Обіймає мене. Вони знають, що то понти. Насправді я дуже рада їх всіх бачити.
26
Коментарі
Streleckaya
119.06.13, 15:22
Вы так пишите хорошо
В некоторых моментах мурашки по коже идут
Титіла
219.06.13, 15:28
я собі навіть не уявити не можу те, про скількох людей ви знаєте , як склались долі, яке життя...
Гість: Твоя иллюзия
319.06.13, 16:35
...такая светлая грустинка в твоих воспоминаниях !!... жаль , что ТАКИЕ Учителя , как Ты уходят из школ...
sonce-33
419.06.13, 16:51Відповідь на 1 від Streleckaya
sonce-33
519.06.13, 16:53Відповідь на 2 від Титіла
ця голова і це серце переповнені стількома: долями...
sonce-33
619.06.13, 16:53Відповідь на 3 від Гість: Твоя иллюзия
треба, мабуть, було не горіти, а тліти...
биглязь
719.06.13, 17:07Відповідь на 3 від Гість: Твоя иллюзия
ТакиХ Учителей уходят из школ.
Серость, особенно занимающая должности, не терпит рядом с собой яркость, индивидуальность, талант. Особенно грустно когда от этого страдают дети
Pobednaya
819.06.13, 17:21
Лариса, замечательные зарисовки.. читаю на пдном дыхании..
а дети - да, любили и помнили очень долго..
а ярких личностей почти никогда не любили коллеги в школе, за очень редким исключением..
МятежнаЯ
919.06.13, 17:48
Покинула роботу в школІ?
М_Ірина
1019.06.13, 18:11
Вм - справжніф вчитель! На жаль, у нас таких завжди переслідують, бо заздрять нездари.
Беріть нових учнів