Хлопці з Бандерштату

Мені інколи здається, що певні події чи явища можна побачити лише на відстані, лише здалеку збагнути їх сутність. Про історію можна судити лише з висоти часу, коли стануть відомі відповіді на певні запитання. Отак і з легендарним гуртом “Брати Гадюкіни” — піонерами українського року — внесок у розвиток рок культури, який зробили свого часу “Хлопці з Бандерштату” помітний і сьогодні.

“Брати Гадюкіни” ведуть свою історію від 1988 року. Коли зібрався перший склад: Сергій Кузьминський (вокал, клавіші), Олександр Ємець (сакс), Андрій Партика (гітара), Михайло Лудін (ударні), Олександр Гамбург (бас, вокал). Першим бойовим хрещенням “Братів” став московський фестиваль “Сирок-89”. Московська публіка сприйняла їх набагато тепліше, ніж російських панк-музикантів. Тому “Брати” готують повністю україномовну програму і починають створювати український рок-н-рол, разом з гуртом “ВВ”. У 1989 вони записують свій дебютний альбом “Всьо чотко!”. Дві останні композиції з цього альбому стають справжніми хітами: “Наркомани на городі” та “Чуваки, всьо чотко”. Секрет простий — у майже розваленому Союзі, знімають будь-які табу. Публіка взнає купу нових слів та явищ, серед який і наркоманія. “Брати” розуміють, що про це потрібно співати:

“В школі вчителька казали

 Жи б ви всі запам’ятали

Як побачиш наркомана

 бий його, як таракана.”

 Таки правда: «від людського гніву наркоманам не втекти”.

На “Червоній Руті” в Чернівцях “Гадюкіни” були другими, перше місце виборола їх сестричка Віка. Окремого слова варте стилістичне забарвлення текстів “Гадюкіних”. Мало того, що музика, яку вони грали це суміш року, фольку, регі, рок-н-ролу та блюзу, то ще й тексти пісень були абсолютно відсторонені від звичного радянського уявлення про пісню. Вони сприймалися насамперед як протест проти існуючої радянської культури, радянського способу життя, хоча водночас відкривали багатьом очі, змушували замислитись. У цьому й секрет популярності гурту.

Наступний альбом вийшов у 1991 році і дістав назву “Ми — хлопці з Бандерштату”. Він був записаний уже без “Шулі” Олександра Ємця, якого замінили на Ігоря Миколайчука. Тоді ж з’явився і Павло Крохмальов. Те, що робили “Гади” на сцені часто називали модним словом шоу. Ніхто більше не давав таких концертів. Новий альбом чітко асоціювався з Галичиною:

“Дехто говоре: "Бандити, хулiгани
З тої голоти людей не буде"
А ми ся подивим, як потреба стане
Хто полiзе в льох, а хто пiд кулi пiде!”

Відтепер “Брати Гадюкіни” не гурт, а творче об’єднання, головою якого є Олена Мархасьова. Разом з Братами до об’єднання входять ще кілька львівських гуртів: “Плач Єремії”, “Мертвий Півень”, “Клуб шанувальників чаю”. У вересні Брати проводять концерт-марафон під епатажною назвою — “Не проп’ємо Україну” і на півтора роки замовкають.

Відроджується гурт лише в липні 1994 року, Тоді Брати записали новий альбом “Було не любити”. Але не обійшлося і без втрат: команду залишили Юлія Донченко та Андрій Партика. Лідер гурту лікувався в Бельгії від наркотичної залежності. Саксофоніста Богдана Юра забрали до армії. Незважаючи на все це у грудні 1995 року розпочався запис нового альбому: “Бай, бай, мила”. У 1997 Мельничук та Крохмальов створили власну студію  — “Гадюкіни рекордс”. Навесні 2000 побачив світ альбом “НАЖИВО”. Туди входили концертні записи 94-95 років. Згодом в Німеччині брати пояснили, чому ніколи не працюватимуть разом: “Те, що Гадюкіни не будуть разом працювати – це ми вирішили давно. Час змінює людей і виходити – як виходять “Shadows” і такі інші “повсталі з пекла” – ми б не хотіли. 15 років тому ми були як Beatles – виходили на сцену і дівчата починали кричати. У нас так само була ця харизма – і група повинна бути такою. А тепер – виходити на сцену? А для чого? Нагадати нашому поколінню як вони постаріли? Як вони втратили? Для чого?”

Проте у січні 2006 Гадюкіни зібрали аншлаг в столичному Палаці спорту. Як стверджують очевидці концерт вдався, шоу залишилося, тому всі повірили у воскресіння Братів. У фіналі історичного концерту вражений прийомом Кузя щиро подякував екстазованій публіці і з властивим гумором попрощався від імені Братів Гадюкіних ще на десять років. Але, здається, леді та джентльмени, то був жарт.

Що ж таке Гадюкіни сьогодні? Чи така ж вже історія? Можливо, якщо вдуматися в тексти їхніх пісень то і сьогодні ми знайдемо якусь актуальність. У пресі та на просторах інтернету знову з’явилася інформація про те, що Гадюкіни дадуть ще один концерт, а Павло Крохмальов в інтерв’ю газеті “Дело” (01,08,2007) висловив сподівання, що цього разу Гадюкіни таки повернуться. Можливо це знову протест? Цього разу проти сучасного стану справ, Гадюкіни просто знайшли в черговий раз причину для своєї музики, знайшли можливість стьобу, прагнення висловити щось нове, підігріти український рок-сегмент. Але реінкарнація Братів ще поки не є доконаним фактом. Ну що ж: “Було не любити!”