За повідомленням Українських новин, Міністр юстиції Микола Оніщук підписав наказ про створення міжвідомчої групи з ідентифікації живих громадян, які постраждали від Голодомору 1932-33 років.

Ідентифікація буде здійснюватися з метою надання статусу потерпілих від Голодомору живим громадянам, які в 1932-1933 роках проживали на територіях, охоплених голодом. Сподіваюсь, їм після цього буде надано якісь компенсації від винуватців трагедії, тому що повідомлень, які б це підтверджували, поки що не було.

До складу робочої групи, крім фахівців Мін'юсту, включені представники Державного комітету архівів, Державного архіву Міністерства внутрішніх справ, Інституту національної пам'яті, а також Міністерства культури й туризму.

Запрошую усіх патріотів України приєднуватися до нового співтовариства "Велика Україна".

Тут будуть освітлюватися питання про все, що відбувається, відбувалося чи буде відбуватися у нашій країні. Про проблеми, з якими стикається у своєму розвитку Україна, про її історію, культуру і мистецтво. Про красу і розвиток її складових
частин - областей, міст і селищ. про великих українців - відомих і ні, тих, хто все життя працював і працює на розвиток нашої Батьківщини.

P.S. Назва може бути змінена за рішенням членів співтовариства.

Вибачте, але заголовок вартий статті...

Метод створення генетично модифікованих організмів (ГМО) полягає в зміні генної структури рослин таким чином, що вони набувають нових властивостей. Наприклад, стають менш вразливими до шкідників чи хвороб. У багатьох випадках відбувається схрещування рослинних сортів з тваринними породами. Наприклад, для створення сорту пшениці, стійкої до засухи, використовують ген скорпіона, а щоб помідори чи вишні набули морозостійкості, їм уводять ген камбали. Печінка щура виробляє багато вітаміну С, тому щурячий ген уживлено в шпинат, щоб у ньому більше продукувалося цього корисного вітаміну. І ніхто не може передбачити напевне, як поведеться пересаджений у іншу культуру ген.

У липні 2008 року одна з соціологічних компаній провела загальнонаціональне телефонне опитування, результати якого показали, що майже 90% українців вважають генетично модифіковані продукти небезпечними для свого здоров’я. 5% респондентів повідомили, що не чули про такі продукти. І лише близько 3% відповіли, що не вважають ГМ-продукти небезпечними. Отже, до словосполучення “генно-модифікований” українці ставляться з острахом. Але, самі того не знаючи, часто вживають трансгенні компоненти разом з популярними напоями, шоколадками, йогуртами й ковбасами.

– Генетично модифіковані інгредієнти зустрічаються в усіх продуктах, які містять соєвий білок, а це і молочні продукти, і кондитерські вироби, і дитяче харчування, і ковбаси, – розповідає УНІАН доцент кафедри біохімії та екології харчових виробництв Національного університету харчових технологій, кандидат біологічних наук Олексій Ситник. – ГМО містять ті продукти, де є кукурудзяний крохмаль. Картопляний крохмаль може походити з генетично модифікованої картоплі. Соєвий лецетин має трансгенне походження.  

– Дивна річ, наш томатний сік має генетично модифікований крохмаль. Мені зовсім незрозуміло, чому він туди додається? – дивується директор Інституту екології людини Михайло Курик. – Усе це позначається на розумовій діяльності, призводить до виродження людини, виродження нації.

Достеменно не відомо, до яких наслідків може призвести ГМО і яким чином ГМ-продукція може вплинути на здоров’я людини. Науковий світ досі не може дійти єдиного висновку.

Українські науковці діляться власним досвідом

Олексій Ситник, доцент кафедри біохімії та екології харчових виробництв Національного університету харчових технологій, кандидат біологічних наук:

Є вірогідні дані про токсичність деяких ліній кукурудзи, сої, картоплі. Інша справа, зараз є тенденція щодо замовчування таких даних. Як тільки з’являються результати незалежного дослідження, одразу йдуть спростування з боку комісії, підконтрольної біотехнологічним компаніям, яким це зовсім не вигідно. А таких результатів достатньо – було проведено понад 30 досліджень.

Є три групи ризиків: харчові, агротехнічні та біологічні. Харчові – коли модифікуються певні групи рослин певними трансгенами. Ці гени часто виглядають як синтез токсичних речовин (наприклад, лектини, які негативно діють на комах). Вони, як правило, спрямовані проти шкідників. Такі речовини апріорі є токсинами. Ці трансгенні токсини можуть бути в підвищених концентраціях, які є шкідливими для організму людини. Ідеться про токсичність і алергенність деяких трансгенних білків, якими модифікуються трансгенні рослини, кукурудза чи соя, скажімо.

Агротехнічні ризики. Трансгенні лінії можуть перезапилюватися з немодифікованими сортами, внаслідок чого з’являються малоцінні, а інколи зовсім шкідливі рослини. Адже посіви знаходяться на недостатній відстані, щоб унеможливити таке перезапилення. Наприклад, відомий випадок, коли трансгенний ріпак з гірчицею перетворився на бур’ян, який вивести практично неможливо. Йде витіснення трансгенними формами природних форм – трансгенна популяція в природі.

Біологічні ризики можуть трапитися через взаємодію між генами. Адже ніхто не знає, чи після штучно вживленого гену не підуть якісь мутації, дестабілізація геному. Був величезний скандал, пов’язаний із французькою програмою з генної терапії, коли на лейкоз захворіло кілька дітей, які були добровольцями в цій програмі. Генетична конструкція, яка вбудовувалася в геном людини, несла вірусний ген, який підсилює ефект даного гену і може підсилити ефект сусіднього гену. Вбудовувалася ця конструкція у дітей біля так званого протионкогену. А цей ген може перетворитися на онкоген, тобто запустити злоякісне переродження клітини і, як наслідок, - онкологічний процес.

В одному з інтерв’ю УНІАН доктор біологічних наук, головний науковий співробітник лабораторії імунології Інституту проблем патології Національно медичного університету ім. О.Богомольця Катерина Гаркава розповідала про дослідження ГМО.

В 1998 році британський учений нерозважливо оголосив по телебаченню про незворотні зміни в організмі щурів, що харчувалися генетично модифікованою картоплею. На нього розпочалися гоніння, згодом звільнили з роботи. 2007 року російський вчений Ірина Єрмакова, що проводила серію експериментів на щурах (які їй не дали закінчити), заявила про тиск на неї та інститут, у якому працює, з боку лобістів ГМО. За її словами, у Російську академію наук звернулися два академіки з вимогою зупинити дослідження, аргументувавши вимогу тим, що на російський ринок іде великий потік трансгенних продуктів, тому не треба "будоражити" людей.

Серії експериментів довели, що в щурів, яких годували ГМ-соєю, понад 59% потомства загинули протягом трьох тижнів, а значна частина живих виявилася удвічі меншими за розмірами та масою тіла, вони були ослаблені та недорозвинені, згодом не давали потомства. При дослідженні внутрішніх органів виявили патологічні зміни в печінці – вона була як решето, та в сіменниках. Єрмакова зізнається, що й сама не очікувала на такі жахливі результати.

Агроном з Інституту картоплярства розповідала про ГМ-картоплю, яка через місяць зберігання перетворилася на жовто-коричневу рідину, схожу на розплавлену пластмасу.

Персі Шмайзер розповідає про ситуацію з ГМО в Канаді:

У 1996 році уряд Канади дозволив використовувати 4 культури з генно-модифікованими організмами: соя, рапс, кукурудза, бавовна. Тоді виробникам сільськогосподарської продукції казали, що це дасть змогу підвищити врожайність, зменшити використання хімічних засобів і отримати більш поживні плоди. Цього не сталося. Після першого року ми побачили, що врожайність знизилася і довелося використовувати набагато більше хімічних засобів захисту (в 3-5 разів).

У ті часи використання ГМ-продуктів було дозволено в трьох країнах: Канаді, США і Аргентині. На сьогодні 92% всіх ГМО виробляється в цих трьох країнах. Ми бачимо негативні наслідки впровадження цих модифікованих рослин. Один з найбільш шкідливих – негативний вплив на аграрне виробництво, довкілля і стан здоров’я. Через перехресне запилювання і через те, що насіння переносилося вітром, фермери, які вели своє господарство на основі органічного агровиробництва і традиційних методів, стикнулися з тим, що всі їх поля були зараженні цим ГМ-насінням. Люди втрачають можливість обирати.

Зараз у Канаді не залишилося чистих форм сої і рапсу, всі вони генетично-модифіковані.

В Канаді ГМО не регулюються законодавчо, не маркують ГМ-продукти. Але народ дуже серйозно налаштований. Ми маємо право знати, що ми їмо і чим годуємо своїх дітей і внуків. Канадський народ зараз наполягає на введенні вимоги маркування продукції ГМО. За попередніми оцінками, 65 видів харчових продуктів, які споживаються в Канаді, в тій чи іншій мірі містять ГМО.

Зараз у Канаді і США вчені занепокоєні тим, що вони втрачають свободу дослідницької роботи, публікації результатів своїх досліджень. Це трапляється, тому що переважно ці дослідницькі заходи фінансуються виробничими компаніями і вони використовують результати дослідження на свою власну користь і не фінансують ті дослідження, які потенційно могли б дати негативні результати щодо їхньої продукції. Вчені вимагають достатнього фінансування від уряду, яке могло б дозволяти проводити незалежні дослідження. Якщо компанія фінансує дослідження і в ході його отримуються негативні результати – вони його припиняють фінансувати і не дозволяють публікувати результати, тому що це їхня власність.

Результати однієї канадської жінки-вченої приголомшили нас: активність сперми у підлітків і молодих людей у порівнянні з минулими роками впала на 50%. Цей результат вона пов’язує зі споживанням нацією ГМО.

Проте полиці українських супермаркетів завалені харчовою продукцією з вмістом ГМО. І головне, що українці, на відміну від європейців, про це не знають. Українська влада чомусь не зацікавлена у маркуванні ГМ-продукції. Щоправда, першого серпня 2007 року Кабмін ввів постанову, де було зазначено, що “ввезення та  реалізація  харчових  продуктів, що містять генетично модифіковані організми та/або мікроорганізми в кількості більш як 0,9%, здійснюються за наявності відповідного маркування із зазначенням якісного складу таких продуктів”. Але вже в листопаді 2007 року її було скасовано. Невже наш політикум перебуває під впливом американського лобі, тим самим порушуючи права українців? Адже згідно з законом “Про захист прав споживачів”, українці “мають право на необхідну, доступну,  достовірну  та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця)”. Якщо в продукті є генно-модифіковані конструкції, то люди повинні про це знати і самі робити вибір: безпечно це чи шкідливо.

- Величезне лобі йде через Мінздрав, що дуже неприємно, через Мінагрополітики. Там дуже багато функціонерів, які і не розбираються в цьому і слухають американських представників, які говорять насправді про свій бізнес, а не про науку, - коментує Ситник. - А наука повинна бути без бізнесу. Об’єктивні наукові інтереси підміняються бізнес-інтересами.

Деякі українські чиновники все ж таки переймаються якістю продуктів, які споживають українці. Наприклад, депутати ВР Олег Зарубінський і Олександр Шепелев у вересні 2008 р. підготували проект закону “Про внесення змін до Законів України щодо надання інформації про вміст у продукції генетично модифікованих компонентів”, який передбачає маркування продукції про наявність чи відсутність ГМО і введення штрафу за надання виробниками недостовірної інформації про ГМО в продуктах.

- Деякі наші виробники харчових продуктів і перш за все ті, хто імпортує їх, не чесно ставляться до споживачів, намагаючись приховати наявність цих модифікованих генів, - коментує УНІАН свою позицію Зарубінський. - Бізнес не може бути аморальним. Не можна робити бізнес на здоров’ї людей. Ми повинні думати і про те, який ми спадок передамо наступним поколінням. Споживач має право мати інформацію з приводу вмісту генно-модифікованих організмів в тому чи іншому продукті, як це є в країнах Європейського Союзу. Це дуже жорстка вимога є для всіх продуктів харчування.

Ми звернулися до деяких наших співвітчизників, які тривалий час живуть в Європі і знають про ситуацію з ГМО не з чуток. Виявляється, Європа не тільки відмовляється від ГМО, вона переходить на повністю органічні продукти, які не містять жодної хімії чи якихось додаткових домішок.

Ксенія Тишкевич, науковець. Мешкала у Греції, Франції, зараз оселилася в Великобританії:

- В Греції ми не звертали увагу на ГМО, але треба визнати, що їжа там була несмачна. У Франції ми вперше помітили, що є такі продукти з вмістом ГМО. В Англії зараз не просто відмовляються від генно-модифікованих продуктів, люди не їдять продукти, в яких є хімічні добавки чи пестициди. Зараз на полицях супермаркетів з’являється все більше продукції з написом “Органіка”. Це рис, хліб, джем, молоко. Такі продукти дорожчі, причому на 30-40%, але британці не економлять на їжі. Колосально збільшується обсяг продуктів, вільних від будь-якої хімії. Невеличкі компанії, які займаються виробництвом органічної продукції, дотуються державою і об’єднуються в корпорації. Якщо б цього не було, вони б несли збитки.

Світлана Кобзар, аспірант Кембриджського університету. 4 роки прожила в Америці, вже 6 років мешкає в Великобританії:

В Америці досі існує мода на те, щоб швидко купити їжу і приготувати її у мікрохвильовці. Влада не приділяє уваги (можливо, це пов’язано з бізнесом) тому, що люди їдять. В Британії контраст просто разючий. Здоров’я націй, культура споживання – це предмет піклування уряду і чисельних громадських організацій. Я відслідковую все, що я їм. Їсти здорові харчі стає модним. До ГМО ставляться дуже ворожо.

За матеріалом УНІАН.

Поки що в Україні я особисто зустрічала напис "Не місттить ГМО" лише на цукерках фабрики "Конті". Думаю, виробники (я вже не кажу про споживачів) лише б виграли від подібного маркування, хоч законодавство цього і не зобовязує робити.

За статистикою МВС, кожен дев'ятнадцятий зареєстрований злочин – це квартирна крадіжка, повідомляє «Обозреватель».
 
Убезпечити себе від таких неприємностей практично неможливо. У ваших руках – можливість зменшити втрати: не зберігати великі суми грошей вдома, застрахувати майно і встановити сигналізацію.

Якщо ви станете жертвою злодія-професіонала, найвірогідніше, усіх цінних речей все-таки позбудетеся. Але від «гастролерів» можна захиститись. Головне – не робити дурниць, які навіть зафіксовані у статистичних таблицях. Не слід ховати речі в «потаємних місцях», куди злодії навідуються в першу чергу.

Топ-10 найбільш популярних і ненадійних сховків для грошей:

1. У шухлядах тумбочок, столів, стінок, секретерів, у скриньках, піаніно і т. д. Навряд чи ці місця взагалі можна назвати схованками, але для тих, хто зберігає гроші у будинку, вони одні з найбільш популярних.
 
2. В одязі: у панчохах, шкарпетках, кишенях, у підкладці, у кошику із брудною білизною. Навіть не сподівайтеся, що злодій погидує або ж виявить тактовність і не буде ритись у вашій білизні. Звичайно, є шанс, що грабіжник розгубиться від кількості ганчір'я і в нього опустяться руки, але це навряд.

3. У книгах, дисках і відеокасетах. Злодії теж стежать за статистикою, і вона їм підказує, що гроші у книгах зберігає кожен п\'ятий. Перерита домашня бібліотека – одна з головних деталей картини злочину.

4. Під матрацом. Мало хто в цьому зізнається, але люди за давньою традицією воліють зберігати гроші саме там.

5. За дзеркалами, картинами, фотографіями та настінними килимами. Ви старались, акуратно приклеювали скотчем купюри до заднього боку, потім вішали цю складну конструкцію на стіну. Після цих зусиль більш недоступними гроші стали тільки для вас (коли-небудь вам доведеться робити ту ж процедуру у зворотному порядку). Злодій же всі ваші зусилля знищить одним ривком.

6. У бачку унітаза й за ґратами вентиляції. Може, це фільми так впливають на людей, але 99% зберігають гроші саме там.
 
7. На кухні: у холодильнику, у металевих банках чи духовці. Після того, як злодій перевірить вашу кухню на наявність грошей, він може обстежити її також на предмет делікатесів. Якщо ви у відпустці, і він точно знає, що йому ніхто не перешкодить, то по приїзду ви побачите сліди не лише пограбування, а й чаювання.

8. На антресолях. Грабіжника не зупинить купа різного мотлоху – він просто вивалить його на підлогу, перевірить усі підозрілі предмети, а порожні антресолі – на наявність сховку.

9. У побутовій техніці. Швидше за все, якщо злодій не знайде схованки, то просто віднесе її разом з апаратурою.

10. Під паркетом, кахлями чи за шпалерами. Від «гастролерів» там можна приховати гроші, але для професіоналів такі сховки не перешкода.
 
Спробуйте зберігати свої цінності в акваріумах, горщиках із кактусами, банках із варенням і стоптаних кросівках. Є вірогідність, що злодій просто не зверне уваги на ці речі.
 
Як свідчить статистика, від крадіжок не застрахований ніхто. Але ви маєте бути пильні; ваші запобіжні заходи допоможуть спантеличити новачків – у поспіху вони можуть не побачити, не перевірити, не здогадатися. Проте від досвідчених «домушників» практично немає рятунку. Вони здатні зламати будь-який замок, проникнути в будь-яку квартиру, розкрити сейф або просто винести його.

(с)

Одна из схем женского взросления выглядит так:

совсем юная девушка считает, что:
- она никогда не будет целоваться без любви
- а поцелуй в губы это, между прочим, уже Отношения!
- убираться в комнате и мыть посуду нужно только для того, чтобы отвязались родители
- самая красивая часть мужского тела - это глаза (и ресницы!)
- заниматься сексом можно не раньше, чем через месяц после “начала Отношений”… Ну через 2 недели в крайнем случае
- если мальчик не проводил после свидания, то он козел

юная девушка считает, что:
- она уже опытная женщина
- она никогда не будет делать минет нелюбимому мужчине
- и замуж она тоже выйдет только по любви, и обязательно в красивом платье, с фатой и всеми прочими атрибутами
- убираться в квартире надо только к приходу гостей
- перед выходом из дома надо обязательно накраситься - тональный крем, пудра, румяна, 3 оттенка теней, тушь, карандаш для глаз, карандаш для губ, помада…
- если парень не подарил букет на 8 марта, - он козел
- самая красивая часть мужского тела - это руки
- заниматься сексом можно начиная со второго свидания
- секс - это уже Отношения

молодая женщина считает, что:
- она никогда не будет спать с женатым
- к определенному возрасту надо обязательно выйти замуж, а то некомильфо
- а когда она выйдет замуж - что она никогда не разведется
- детей можно заводить только… далее варианты - когда закончит институт, когда заработает на свою квартиру, когда построит карьеру
- самая красивая часть мужского тела - это мозг
- на первом свидании вполне можно заниматься сексом, особенно если выпить еще один мохито
- для уборки в квартире надо просто нанять домработницу
- если мужчина после секса не добавил в друзья в жж и в одноклассниках - он козел
- перед выходом из дома надо накрасить губы и ресницы, и вообще чем естественнее макияж, тем лучше

взрослая женщина считает, что:
- секс еще не повод для того, чтобы добавлять мужчину в друзья в жж и на одноклассниках
- а поцелуй - это не повод обвинять её в измене
- и при этом что она больше никогда не будет изменять своему мужчине
- что отношения - это когда полгода живешь вместе с мужчиной, и тебе это нравится
- что самая красивая часть мужского тела - это жопа. Или член, кому как повезло
- что нельзя жить в такой грязи (черт, опять эти следы от пальцев на холодильнике!)
- что если мужчина к определенному возрасту не добился (тут варианты - машина, определенный доход, квартира…), то он даже не козел, а просто унылое говно
- а вот если мужчина приехал на свидание и потом не вы..бал - то он вообще, блин, сволочь

зрелая женщина считает, что:
- она больше никогда не скажет себе “никогда”, потому что это все равно бес-по-лез-но

Сучасні археологічна та історична науки (В. Клочко, Л. Васильєв, С. Козлов) довели, що Трипільсько-арійська українська цивілізація (VІ—ІІ тис. до н. е.) є материнською по відношенню до класичних цивілізацій Індії (Арьяварта), Туреччини (Троя і Каппадокія), Сирії (Фінікія), Кіпру, Італії (Сардинія), Греції (Крит), Лівії та Єгипту.

Це й не дивно. Аналіз стародавніх еллінських та римських карт засвідчив, що після створення українського Трипілля (VІ—ІІІ тис. до н. е.) в Азії, Африці та Європі з часом з’явилося чимало географічних назв з аналогічною назвою: штат Тріполі в Індії (І тис. до н. е.), міста Тріполіс у Туреччині (І ст. н. е.), Сирії (І—ІІ ст. н. е.), Лівії (ХІІ ст. н. е.), на Мальті (ХІІІ ст. н. е.).

А ще процитуємо римського історика Помпея Трога (І ст. до н. е.): «Скіфське плем’я завжди вважалося найдавнішим, хоча між скіфами і єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...».

Теукри — скіфи — арії — українці

Безумовно, П. Трог не міг не знати праці Геродота «Терпсихора», в якій «батько історії» прямо називає скіфів-георгіїв «нащадками древніх і славних теукрів».

Не міг не знати й те, що Теукром (за Геродотом) звали першого царя Трої (3100 р. до н. е.), нащадки якого (Еней та його внуки Рем і Ромул), за свідченням Тита Лівія (І ст. до н. е.), заснували величний Рим. Та й загалом римляни троянців так і звали — Teucrі!

Але троянці-теукри заснували не тільки Рим. Іспанське місто Понтеведра, згідно з легендами, теж було засноване троянським царем Теукром. А одна з мальовничих площ цього портового міста й досі називається площею Теукро (Teucro)!

Пригадаємо також і «батька географії» Страбона, котрий писав про теукрів, які, за його словами, походять з Криту (крито-мікенська цивілізація. — В.Б.).

Цих самих теукрів чимало вчених ідентифікують з тьєкер (одне з племен «народів моря»), котре, згідно з даними єгипетського папірусу Вен-Амона, населяло біблійне (дорійське. — В.Б.) місто Дор (нагадаємо, що дорійці прийшли до еллінської Спарти з території України)!

У давньоіндійському епосі «Махабхарата» не раз зустрічається ім’я верховного жерця Шукра, який теж «чомусь» спілкувався санскритом.

Теукроса Вавилонця згадують перські хроніки ІІІ ст. н. е. Книга цього жерця з астрономії за наказом царів Сасанідів була перекладена із санскриту перською державною мовою. Про це пише Філіп Гюіз у своїй праці «Древня Персія», котра вийшла 2002 року в Парижі.

Останній також відзначив, що в доісторичну епоху Персією правила древня династія Кеянідів, які царювали і в Самарканді. Те саме ім’я мав і один з єгипетських фараонів — Киян.

Якщо додати, що династія Кеянідів (у тому числі герой іранського епосу Рустам) належала до саків/скіфів, вимальовується надзвичайно цікава картина!..

Можливо, саме тому З. Рагозіна у книжці «История Мидии, второго Вавилонского царства и возникновения Персидской державы» (1903 р.) однозначно зазначає, що скіфи є предками українців.

Це підтверджується і працями С. Наливайка, котрий дійшов аналогічних висновків після дослідження староіндійських текстів, написаних мовою аріїв, про яку йшлося вище.

У свою чергу, російський сходознавець Л. Васильєв у своїй фундаментальній «Истории Востока» (1998 р.) довів, що «арії вийшли у ІІ тис. до н. е. з берегів Дніпра». А це, як відомо, і досі є територією проживання українців.

Отже, ми маємо всі історичні, археологічні, філологічні та релігійно-міфологічні підстави вивести логічний ланцюжок становлення і трансформації українського етносу: «теукри — скіфи — арії — українці», а саму назву народу «українці» віднести щонайменше до кінця ІV тис. до н. е.!

Наше відлуння в Єгипті

Історична традиція стверджує, що назва Єгипту походить від грецького слова Ейгюптус, яким спочатку іменували храм Хет-ка-Птах — Палац Духу Птаха, котрий з часом дав своє ім’я єгипетській столиці (Мемфіс/Каїр), а згодом — і всій країні.

Той храм і фортецю навколо нього збудував у 3100 р. до н. е. цар першої загальноєгипетської держави Менес (чи не від пеласгійсько-лелегського слова мена/міна — тобто купець, міняла?), за якого в Єгипті почалося літописання. Фараони, які змінили Менеса на єгипетському троні, за свідченням Олега Крижанівського, теж мали «чомусь» неєгипетські прізвища.

Зауважимо також, що назва головного єгипетського храму Хет-ка-Птах звучить дуже вже по-українські: Хата-Птаха. А вихідці з української Аратти — пелазги/лелеги мали тотемом білого птаха — лелеки.

За свідченням Страбона, лелеги (які разом з пеласгами та еллінами заклали основу грецького етносу) були кочівниками і «скрізь, де вони просувалися, залишали кургани». Отже, виходячи з опису «батька географії», лелеги — дуже схожі на скіфів!

Судячи із зображень на єгипетських пірамідах (поховання дружини фараона Хеопса та його матері Хетепхерес, поховання Тутанхамона), єгипетські цариці того часу були білявками з голубими очима. Крім того, варто зауважити, що там у чималій кількості зустрічається тризуб (нині — малий Державний Герб України).

Але й це не все! Як свідчить російський історик Е. Церен, у тогочасному Єгипті виникає архітектурний стиль, побудований на імітації в камені дерев’яних стовпових і шатрових конструкцій, характерних для ямної археологічної культури — саків!

Нагадаємо, що саками у стародавніх Україні, Персії та Індії звали представників скіфського племені! В українському Криму, як відомо, й досі стоїть місто Саки, яке, безумовно, має тисячолітню історію!

Зрозуміло, що після втрати предками українців влади в Єгипті архітектурний і мистецький стилі істотно змінюються. Зокрема, зникають мотиви імітації дерев’яного домобудування, зникають із храмових малюнків воїни арійської зовнішності з «оселедцями», не стає там і портретів фараонок-білявок...

Повертаючись до біблійних народів моря, слід зазначити, що серед них виокремлюють дорійців (оріїв), критян (теукрів), лелегів (пелазгів) та ін. На Полтавщині, між іншим, лелек і досі називають лелегами (згадуються у єгипетських та єврейських священних книгах, у тому числі в Біблії), а на Чернігівщині й досі стоїть древнє місто Мена.

У перекладі з санскриту мена означає риба. Перші християни, яких на першому етапі існування християнської церкви переслідувала Римська імперія, «чомусь» своїм символом теж вибрали рибу. Намалювавши рибу на своїй руці, вони показували цей символ як перепустку на катакомбні богослужіння, за участь в яких можна було запросто стати жертвою хижих звірів на арені Колізею...

Як вважає І. Кузич-Березовський, друга праукраїнська хвиля проявилася в Єгипті у ІІ тис. до н. е. у вигляді двох правлячих династій: XV — Великі Гіксоси та XVІ — Малі Гіксоси.

Це підтверджується і поверненням на зображення пірамід (гробниця фараона Херемхеба, ІІ тис. до н. е.), портретів воїнів, дуже схожих своїми «оселедцями» на трипільців-аріїв (ІІІ тис. до н. е.), дружинників переможця Хозарії — князя Святослава (ІХ ст.) та українських козаків (ХІV ст.).

Загалом етнонім гіксоси єгиптологи перекладають як володарі чужоземних країн. Тож з яких таких чужоземних країн прибули ці володарі до Єгипту?

Найкраще про це скажуть імена киянської династії фараонів-гіксосів: Киян (з міста Київ?), Шишак (з полтавського міста Шишаки?), Любарн, Гузій, Мина (з чернігівського міста Мена?), Вусирод, Гор (з черкаського міста Городище чи хмельницького міста Городок?), Пітана, Телепін, Тудалій, Укрмир.

З якого регіону України походили роди цих фараонів Єгипту, не так вже й важливо, але те, що їхні імена мають українське коріння, це — факт!

В. Янович вважає, що гіксоси були саками (гіг саки — великі саки), а С. Березанська ідентифікує саків із представниками так званої ямної археологічної культури, які домінували в Україні у ІІІ—ІІ тис. до н. е.

На рубежі XVІІІ і XVІІ ст. до н. е. вони захопили Нижній Єгипет, де створили потужну племінну державу і збудували свою столицю — фортецю Аваріс, яку поєднали 625-кілометровим захисним муром з фортецею Геліополь. Але через 260 років гіксоси втратили контроль над Єгиптом...

Загадкові і древні копти: Їсус Христос був верховним жерцем Єгипту при фараоні Менесі?

Відомий єгиптолог Ж.-Ф. Шампольон (1820 р.) свого часу із здивуванням помітив, що мова корінного єгипетського етносу — коптів (утворився шляхом змішування африканських племен кушанів, шумерів та інших праукраїнських племен у VІ—ІІІ тис. до н. е.) дуже споріднена із староскіфсько-сколотською мовою. Лише оволодівши мовою коптів, він зміг розшифрувати зміст древніх єгипетських папірусів!

Дослідник з Одещини Петро Гарачук (Анан’їв) помітив, що лише в коптській, староукраїнській та еллінській мовах є такі літери і звуки, як Ж, Є, Ї та Щ. До того ж коптська й українська мови мають однакову кількість літер у своїх абетках — по 32 тощо. Зрозуміло, такі «збіги» є серйозними підставами для висновків, що ці писемності і мови народжені одним народом!

На думку П’єра дю Бурге, який написав книжку «Копти» (Софія, 2006 р.), «копти — це чисто і просто єгиптяни». Він, зокрема, зауважує, що їхнім головним храмом є храм Хет-ка-Птах (Het-ka-Ptah) у Мемфісі. Той самий храм, який був збудований фараоном Менесом на межі ІІІ тис. до н. е. і який дав назву Єгипту!

Нагадаємо, що копти відрізняються від арабів, які захопили Єгипет у середні віки нашої ери. Вони мають світлішу шкіру і, як свідчить Енциклопедичний словник Ф. Брокгауза та І. Ефрона, відзначаються особливими бюрократичними талантами і «заповнюють собою всі єгипетські канцелярії», успішно займаються землеробством, ремеслами і торгівлею.

Уже багато століть копти (як свого часу євреї та українці) не мають своєї державності, хоча їх налічують 7 мільйонів в Єгипті і понад мільйон по всьому світу. За довгі роки бездержавності ці корінні єгиптяни практично втратили свою мову і в побуті розмовляють арабською, а мова предків залишилася лише в богослужіннях.

Вони мають свого папу, а своїх священиків, за свідченням І. Кузич-Березовського, готують в українських семінаріях у Канаді. Якщо подивитися на коптський символ життя, викарбуваний у VІ ст. на стіні одного з коптських храмів (мал. 1), то він дивовижно схожий, як свідчить В. Мойсеєнко, на берегинь українців (мал. 2).

«Чомусь» на своїх іконах копти дуже полюбляють розміщувати найбільш шанованих персонажів своєї історії — Менаса і Христа (мал. 3).

Запитаємо себе: і чому це Мене(а)с і Христос зображені на одній і тій само коптській іконі? Погодьтеся, це не дуже логічно, розміщувати на одній іконі людей (богів?), що жили з інтервалом у три тисячі років!

Зазвичай на іконах відображають людей (богів) з однієї епохи. Якщо це так, тоді Їсус Христос (саме через коптсько-українське «Ї») жив щонайменше на три тисячі років раніше і міг бути верховним жерцем храму Бога Птаха при царі Менесі?!.

Хоча, ймовірно, згадана ікона символізувала певну ідеологічно-релігійну чи етнічно-міфологічну правонаступність від Менеса — до Їсуса Христа. Але в будь-якому разі цілком зрозуміло, що зв’язок Менес—Христос має, безумовно, коптську природу!

І ще одне. «Чомусь» коптський ієрогліф анх (символ життя) зливається з іменем Христа (мал. 4). Якщо вже цей символ/ім’я потрапив до абетки, ясно, що він має багатотисячолітню історію!..

Промовистий факт: найпопулярніше чоловіче ім’я в сучасних коптів — Менас! І це ім’я дивовижно збігається з ім’ям Менаса — першого царя об’єднаного Єгипту!

Повертаючись до церковних справ, відзначимо, що у коптів велику повагу «чомусь» має зображення кінних святих (мал. 5).

Але якщо згадати, що гіксосам/скіфам удалося підкорити у ІІ тис. до н. е. Єгипет — завдяки кінним військам, колісницям та мідній зброї (яких не знали африканські аборигени), — то розшифровка цієї таємниці лежить на поверхні: скіфи — вони і в Африці скіфи!

До речі, дослідники коптської культурно-релігійної спадщини помітили, що на їхніх іконах, які містять зображення кінних «християнських святих», намальовано шпори. Але ж візантійська кіннота не використовувала шпор. Це — скіфський винахід! Така ось цікавинка: на «християнських» іконах коптів зображено «язичницькі» святі «скіфської національності» — чи не дивина?!.

Ця маленька дрібничка може бути розгадкою великої таємниці, чому візантійські імператори так жорстоко (аж до фізичного знищення і взаємних анафем) переслідували коптський народ, який, судячи з усього, дав світові Їсуса Христа!

Можливо, тому, що в таємних келіях «візантійського відділу пропаганди та агітації» вже готувалася спецоперація «Біблія» (приблизно V ст. н. е.), в котрій потрібно було змінити національність Божого Сина, якого до того ж зробили молодшим на три тисячі років?..

Якщо це так, тоді так звана «наша ера» має розпочатися на межі ІV—ІІІ тис. до. н. е. і повинна бути прив’язана до осіб фараона Менеса та верховного жерця храму лелегів Христа, котрі належали до обраного Богом народу, що й досі зветься коптами!

Але ж копти, «ну дуже схожі» (за Страбоном) на скіфів, котрі, за словами римлянина Помпея Трога: «...завжди вважалися найдавнішими, хоча між скіфами і єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...». Отже, як писав поет: «Так, скіфи ми!..».

Нефертіті — з роду жерців міста Коптоса

Чи знаєте ви, що єгипетських принцес у стародавні часи за кордон заміж не віддавали. Мотивація прозаїчна: за традицією, чоловік старшої доньки попереднього фараона ставав новим фараоном.

Фараон Аменхотеп ІV/Ехнатон (1364—1347 рр. до н. е.) цю традицію зруйнував. Він одружився на красуні Нефертіті (мал. 6), котра не була дочкою Аменхотепа ІІІ. Але для нас у цій ситуації важливе інше.

Як свідчать єгипетські хроніки, цариця Нефертіті, чий неперевершений образ — поряд з образами пірамід та посмішкою фараона Тутанхамона (її зятя) — став символом Древнього Єгипту, народилася в древньому (вже на ті часи) місті Коптосі!

Аменхотеп ІV порушив династійну традицію престолонаслідування. Він змінив ставку з чорножрецької релігії Бога Амона на солярний культ Бога Атона (Сонячного диска), а себе проголосив Божим Сином — АнхАтоном (AnkhAton).

Зверніть увагу на першу частину імені цього фараона — це ж коптський ієрогліф анх (символ життя), який «чомусь» зливається з іменем Христа! Ще одна революційна загадка історії, достойна імені цього царя-реформатора!..

Усе було добре, але в Нефертіті народжувалися лише дочки — аж шість! Можливо, це, а можливо, інтриги жерців Бога Амона призвели до того, що згодом її місце займає цариця-дублерка з того ж царського дому фараона Ехнатона.

Її ім’я нам теж здається глибоко символічним — Кія! Спочатку її політична кар’єра видається не менш вражаючою, ніж у Нефертіті. Вона народжує Тутанхамона і стає другим, або молодшим, фараоном!

Але фінал — такий само. Хто-хто, а жерці-чорнокнижники чудово зналися на інтригах. Так само, як і на отруті, якою, подейкують, зрештою, нагодували й АнхАтона... Експеримент з однобожієм довелося відкласти на півтора тисячоліття...

Насамкінець хочемо звернути увагу наших читачів, що в Єгипті існує одне місто Каїр (колишній Мемфіс), де розташовано найвідоміший коптський храм Хет-ка-Птах. В Україні було і є нині щонайменше п’ять населених пунктів, котрі мають назву Каїр (Миколаївська, Одеська і Херсонська області).

В Єгипті є одне місто з Коптос. В Україні — Коптіве (Донеччина), Коптівидівка (Житомирщина), Коптівичівське (Київщина), Коптів (Полтавщина), Коптівка (Харківщина), Копти (Чернігівщина).

Хтось, можливо, скаже: «Випадковість»!.. Але, враховуючи лінгвістичну, релігійно-міфологічну та етнічну спорідненість предків коптів і українців, ви в це повірите?!.

Валерій БЕБИК, доктор політичних наук, проректор Університету «Україна», голова Всеукраїнської асоціації політичних наук.

"Голос України"

Хоч як сумно, але інформаційні спецпроекти на кшталт «Всесвітня історія» чи «Малоросія» й досі благополучно перебувають не лише в умах пострадянських (за мислення) українських політиків, а й у шкільних підручниках незалежної України.

Однак поступово правдиві, документально підтверджені факти з тисячолітньої української історії складаються в яскраві картини національної величі українського етносу, який сформувався ще наприкінці ІV тис. до н. е.

Об’єктивні дані істориків, археологів, філософів, культурологів і релігієзнавців свідчать, що такі українські цивілізації, як Мезин (ХХ—ХІІ тис. до н. е.), Кам’яна Могила/Шу-Нун (ХІІ—ІІІ тис. до н. е.), Трипілля (VІ—ІІ тис. до н. е.), Скіфія/Арія/Оріяна (ІV тис. до н. е. — І тис. н. е.) — набагато старші за так звані «класичні» цивілізації Давнього Єгипту (ІІІ тис. до н. е.), Індії (ІІ тис. до н. е.), Греції (ІІ—І тис. до н. е.) чи Риму (І тис. до н. е. — І тис. н. е.).

Проте й донині в українських школах наших дітей переконують, що до Київської держави України-Русі (ІХ—ХІІ ст. н. е.) у нас нічого не було, а власне українці як народ з’явилися лише у ХІV столітті н. е., та й то відбрунькувалися від наших більш спритних у переробці історичних текстів північних сусідів...

У цьому зв’язку ми і намагатимемось з «неканонічної» точки зору розглянути деякі усталені історичні, політичні та релігійно-філософські міфи, дотичні до істинної багатотисячолітньої української історії.

У попередніх матеріалах (див. статтю «Христос і Нефертіті» від 15.10.2008 р.) ми вже вивели логічний ланцюжок становлення і розвитку українського етносу: теукри—скіфи—арії—українці.

А сьогодні спробуємо розібратися, як сталося, що тисячолітня Україна перетворилась спочатку на Київську Русь, а згодом і на Малоросію, відновивши, зрештою, свою прадавню назву — Україна.

Українська та Київська Русь

В Україні спостерігається унікальне географічно-топонімічне явище, якого практично немає ніде у світі. Ну де, скажіть, ви зустрінете у Франції село Француженка або в Німеччині село Німецьке.

В Україні ж ми разом маємо 38 населених пунктів, в яких у їх назві є корінь «укр». Серед них три міста — Українськ (Донеччина), Українка (Київщина) і Новоукраїнка (Кіровоградщина).

До цих міст додаються 35 сіл і селищ: 22 села, що називаються Українка, 12 — з назвою Українське й одне село Українець, які рясно розташувалися по всіх областях України.

Показово, що в Україні є й 26 сіл, які у своїй назві мають корінь «рус». Серед них виокремлюють два Русиліва, два Русіва, два Руських.

А далі (по одному) ціла шерега сіл з епітетом «руський»: Руська Гута, Руська Долина, Руська Мокра, Руський Мочар, Руське Поле, Руські Тишки і т. ін. Є й Руснів, Русовичі, Русивель, Русин і Русин Яр.

Така кількість населених пунктів, що мають у своїй назві корінь «рус», зовсім не випадковість. Якщо ми звернемося до «Правди роської» (до речі, не руської, а роської — за текстом!) Великого київського князя Ярослава Мудрого, то дізнаємось, що жителі Київської держави називалися русинами.

Більше того, ця середньовічна історична пам’ятка нам повідає, що поняття русин і слов’янин характеризують представників зовсім різних народів. Отже, за версією Ярослава Мудрого, середньовічні русини — це сучасні українці, а слов’яни — сучасні росіяни.

Для того, щоб переконатись у цьому, процитуємо «Правду роську» князя Ярослава (за Академічним списком): «Оубьет моуж моужа, то мьстить братоу брата, или сынови отца, любо отцю сына, или братоучадоу, любо сетриноу сынови; аще не боуде кто мьстя, то 40 гривен за голову; аще боудеть роусинъ, любо гридинъ, любо коупчина, любо ябетникъ, любо мечникъ, аще (в) изгои боудеть, любо словенинъ, то 40 грименъ положити за нъ».

Як свідчив свого часу відомий знавець тієї епохи російський академік М. Тихомиров у своїй книжці «Пособие для изучения Русской правды» (Москва, 1953 р.): «Русин — житель Киевской Руси, так как новгородцы называли Русью именно Киевскую и прилежащие к ней земли... Словенин — означал новгородца».

Тож українці ніколи не були і не є слов’янами!

Тому й не варто дивуватися словам росіянки З. Рагозіної, яка ще 1903 року писала, що українці є нащадками скіфів. А ще процитуємо римського історика Помпея Трога (І ст. до н. е.): «Скіфське плем’я завжди вважалося найдавнішим, хоча між Скіфами і Єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...».

Процитуємо цього поважного римлянина і нагадаємо, що єгипетська цивілізація відноситься до ІІІ тисячоліття до н. е. А ми, виходить, старші від цих давніх єгиптян...

До речі, російська імперська історична наука (В. Татіщев, М. Ломоносов та ін.) активно посилалась на прадавній міф про наших предків, згідно з яким було два брати — Скіф і Словен. Старший брат Скіф залишився жити на батьківській землі (в Україні), а молодший брат Словен пішов на північ і... заснував Новгород (в Росії)...

Звідси й така різниця в мовах, культурі, звичках, ментальності...

Тому й не дивно, що в Російській Федерації зовсім немає міст і є лише чотири села, в назві яких фігурує епітет «руський»: Руський Акташ (Татарстан), Руський Камешкир (Пензенщина), Русько-Висоцьке (Ленінградщина) та Руський (Приморський край).

Отже, можна порівняти: 26 руських сіл в Україні й 4 руських села в Росії. Відчуваєте різницю? Насправді все дуже просто. Згадаймо, що в середні віки те, що нині називається Росією, мало назву Московія, Московське князівство.

Сама Москва, як загальновідомо, була заснована київським князем Юрієм Долгоруким (який похований у Києві). Але згодом московська колонія і київська метрополія помінялися місцями (приблизно так, як згодом Англія і США).

Нова московська метрополія, так би мовити, в адміністративному порядку привласнила назву Русь, перейменувавши Україну в Малоросію і запровадивши міф про Україну як «окраину» новоствореної Російської імперії.

«Окраина» чи «Околітія»?

Переконливі факти з прадавньої української історії не дають нам жодних підстав погодитися з походженням назви України як «Окраины», оскільки:

1) льодовики (які розтанули на півночі Європи лише 8—10 тисяч років тому) ніколи не переривали життя в Україні, і вона протягом щонайменше 20 тисяч останніх років свого існування була центром глобальної за своїми культурно-історичними наслідками цивілізації;

2) найстаріший храм планети Шу-Нун/Кам’яна Могила розміщується в Україні, а храми завжди будували в центрі обслуговуваної ними території, оскільки вони були місцем суспільно-адміністративного управління, здійснення релігійних культів, осередками ремесла, освіти та науки;

3) доведено, що наші пращури трипільці/арії протягом VІ—ІІ тисячоліть до н. е. активно розселялись у світі і, прийшовши в інші краї, не могли (чисто психологічно) називати свою прабатьківщину «окраиною» (та ще й мовою, котра виникла лише в ХІV—XV ст.);

4) слово «окраина» — російського походження; в українській мові немає такого слова, проте є — «околиця», і якби мешканці України прагнули підкреслити саме географічно-прикордонний характер своєї держави, вона носила б назву «Околітія»...

Продовжуючи етимологічно-лінгвістичний аналіз назви «Україна», варто звернути увагу на корінь «країна» (страна — російською, state — англійською).

На Балканах (неподалік від населених пунктів Кий і Києво) й досі існує адміністративно-територіальна одиниця — Сербська Країна. А в одній із книжок ХІХ століття згадується місто «Биаград — столичный град тоя украины». Як можна здогадатися, мова йде про нинішній Белград.

У середні віки в Європі, як свідчить Френсіс Дворнік, були відомі такі князівства, як Словенська Крайна і Войнова Крайна, що входили до складу Священної римської імперії.

Отже, слово «країна» з давніх-давен є доволі поширеним в Європі.

Історичні дослідження свідчать, що слово «україна» (оукраїна) активно використовувалося в географічній топоніміці Середньовіччя поряд з такими поняттями, як князівство, край, землі.

Наприклад у книжці «Слово Христолюбця» зазначалось: «Ноне по оукраинам молятся ему проклятому богу Перуну».

А в «Повісті про два посольства», котра описує часи царювання московського царя Іоанна Васильовича, використовується вельми показова фраза: «В наши украины и на наши городы войною учнутъ ходити».

Як свідчать історичні джерела ХV—ХІХ століть, на півночі сучасної Російської Федерації, зокрема, була Терська Україна — на півдні Кольського півострова, а на південь від Карелії — Каянська Україна.

Псковський 1-й літопис від 1481 року згадує Україну за Окою, Тульську Україну, а «Сказання про Мамаєве побоїще» та Псковський 2-й літопис (1481 р.) згадує Псковську Україну.

Але й це не все! «Розпис міст» Російської імперії від 1652 року дає такий перелік 37 українських міст: Тула, Калуга, Кашира, Коломна, Переяслав, Рязанський Ярославець і т. ін.!

Тут також читаємо: «Калуга и др. украинские города», «В Туле и иных украинных городах», «Украйных Севских городов», «Украйных Польских городов», «Малороссийских городов жители приезжают в Московское государство и в украинные городы».

Отже, ми можемо переконатися, що слово «україна» означало, навіть за московськими мірками, зовсім не околицю їхнього князівства. Якщо, наприклад, україни в Карелії і на Кольському півострові ще можуть потрапити під визначення околиці, то підмосковні міста Тула, Калуга, Коломна розташовані в самому серці Московської держави.

Тож напрошується й певний висновок щодо «неточності» та «неупередженості» перекладу та тлумачення російськими імперськими істориками загальноприйнятого у світі поняття україна, як країна, край, держава, земля.

А, дійшовши такого висновку, сьогодні ми вже можемо зрозуміти, для чого все це робилося: «Немає історичної пам’яті, немає й такого народу — українці. Є, звісно, лише якісь там «малоросы с окраины», котрі відбрунькувалися від великоруської народності, а нині стали «антирусскими» (такий ось абсурд!).

Наостанок порівняємо, скільки українських міст було свого часу на території Росії (понад 40) і скільки власне «топологічно руських» населених пунктів є в Росії сучасній (лише 4).

Згадаймо також про московські маніпуляції назвами «Русь» та «Малоросія», а також про кількість «топологічно руських» населених пунктів, розташованих у сучасній Україні (26), і тоді ми зрозуміємо, наскільки важливим для становлення національної самосвідомості є вивчення власної історії, мови та культури!

Валерій БЕБИК, доктор політичних наук, проректор Університету «Україна», голова правління Всеукраїнської асоціації політичних наук.

Фото Дмитра СМОЛЕНКА (Укрінформ) та з архіву автора.

"Голос України"

Схоже на те, що Христос насправді жив за три тисячі років до свого «канонічного» народження і говорив (як і Нефертіті) коптською мовою, наближеною до мови предків сучасних українців. Сьогодні ми маємо нові дані стосовно непересічної особистості Христа, який, можливо, є узагальненим образом кількох поколінь пророків Бога на землі...

Єдинобожжя і влада

Ще донедавна вважалося, що всі провідні світові релігії зародились на Сході, а ця частина Земної кулі розглядалась як осередок духовності глобальної людської цивілізації.

Проте навіть після розшифровки А. Кифішиним текстів Кам’яної Могили (які дали підстави для висновків щодо зародження основ релігійної міфології на території України) ми маємо віддати належне Стародавньому Сходові, котрий зробив неабиякий внесок у становлення та розвиток світової політичної думки, зокрема, в контексті поєднання політики і релігії.

Скептики можуть зауважити: мовляв, що ж спільного в політики і релігії? Насправді на початковому етапі історії становлення інституту держави, коли знання про витоки держави та влади ще не узагальнили, їх основною формою були міфи, в яких виникнення влади пов’язувалося з богами.

Наприклад, в одному з «Текстів пірамід» (2700—2400 рр. до н. е.) ідеться про те, що єгипетський фараон Пепі народився від шлюбу Бога Сонця та смертної жінки, а отже, за версією авторів зазначених міфотворчих текстів, фараон є цілком правомірним «політичним нащадком» Бога на землі.

Зрозуміло, що для побудови міцної держави бажано мати не тільки одного (авторитетного в електорату) фараона, а й одного (і всемогутнього) Бога.

Однією з найвідоміших спроб запровадження єдинобожжя був епохальний соціально-релігійний експеримент фараона Аменхотепа ІV (ХІV ст. до н. е.). Останній (за підтримки своєї дружини Нефертіті, що походила з родини жерців-коптів) змінив адміністративним шляхом правлячу чорножрецьку релігію Бога Амона на солярний культ Бога Атона (Сонячного диска), а самого себе проголосив Божим Сином — АнхАтоном (AnkhAton).

Якщо ми уважно подивимось на першу частину імені цього фараона, то побачимо там коптський (давньоєгипетський) ієрогліф анх (символ життя), який (між іншим) зливається з іменем Христа і символом Сонця, зображеного на українських берегинях!

«Мемфіська теологія» як прообраз Біблії

Загалом найбільший внесок у релігійно-політичну концепцію єдинобожжя зробили єгипетські жерці коптського храму Хет-ка-Птах (Het-ka-Ptah), заснованого фараоном Менасом/Менасем на початку ІІІ тисячоліття до н. е. в Мемфісі (нині — Каїр).

Бог Птах (лелека ?) став центральною фігурою розробленої жерцями «Хати-Птаха» філософської теологічної (тео — бог, логос — слово) системи. До нас вона дійшла у вигляді викарбуваного за часів правління фараона Шакбе/Сакбе (сака-скіфа?) у VІІ столітті до н. е. священного тексту — «Мемфіської теології», написаної орієнтовно ще у 2700—2400 роках до н. е.!

Як стверджує цей більш як 4500-літній космогонічний текст, «Птах творить своїм розумом (своїм «серцем») і словом (своїм «язиком»)», він «дав богам існування». Після цього інші боги набули свої тіла, увійшовши «в кожний вид рослин. Кожен вид каменю, кожну глину, в усе, що росте на її (землі) поверхні і в чому вони (боги) можуть проявитися».

Згадаймо класичну біблійну фразу: «Спочатку було Слово, і Слово було — Бог», написану через три тисячі років після «Мемфіської теології», і переконаємося, що Біблія (створена у ІV—V ст. н. е.) фактично дублює зміст релігійно-філософського тексту, створеного набагато раніше жерцями-лелегами коптського храму, заснованого єгипетським фараоном з неєгипетським іменем — Менас/Менес (1. першолюдина — санскритом; купець, міняла — староукраїнською ?).

Напевно, це й пояснює, чому стародавні єгиптяни — копти (мова яких наближена до староукраїнської) на своїх іконах дуже полюбляють розміщувати найбільш шанованих персонажів своєї історії — Менаса і Христоса.

Зверніть увагу: Мене(а)с і Христос зображені на одній коптській іконі, і Син Божий Христос (трохи зверхньо) тримає руку на плечі всесильного фараона Єгипту Менеса (?). Але ж церковна традиція іконографії не передбачає розміщення на одній іконі людей (богів ?), що жили з інтервалом у три тисячі років!

Можливо, Христос і Менес були спільниками в державно-релігійному будівництві Стародавнього Єгипету. Більше того, враховуючи тогочасну релігійно-політичну практику, ми можемо зробити висновки, що духовна влада в ті часи ще домінувала над владою світською (в Іудеї та Візантії все сталося навпаки).

Якщо так, тоді Їсус Христос жив щонайменше на три тисячі років раніше за свого «канонічного» народження і цілком міг бути верховним жерцем храму Бога Птаха при фараоні Менесі! В такому разі є підстави говорити, що міф про народження Христа від Бога і земної жінки логічно «вписується» в концепцію єдинобожжя, розроблену мемфіськими жерцями ще на початку ІІІ тисячоліття до н. е.!

Хоча, ймовірно, згадана ікона могла символізувати певну ідеологічно-релігійну чи етнічно-міфологічну правонаступність від Менеса до Христа (або від Христа до Менеса ?). Але в будь-якому разі зрозуміло, що зв’язок Менес—Христос має, безумовно, коптську природу!

Спецоперація «Біблія»

На коптських іконах, що містять зображення кінних «християнських» святих, намальовано шпори, які не використовувала візантійська (римська) кіннота. Натомість активно використовували цей технологічний винахід саки/скіфи, котрим удалося підкорити Єгипет у ІІ тисячолітті до н. е. (династії Великих і Малих гіксосів) — завдяки кінним військам, колісницям та мідній зброї, яких не знали чорношкірі автохтони Давнього Єгипту.

Ця маленька дрібничка може бути ключем до розгадки причин, чому візантійські імператори (які фактично керували християнською церквою) так жорстоко переслідували коптський народ, який, судячи з усього сказаного, дав світові Їсуса Христа!

Можливо тому, що «нестори-літописці» візантійського «відділу пропаганди і агітації» вже готували інформаційну спецоперацію «Біблія» (приблизно V ст. н. е.), в котрій потрібно було змінити національність Божого Сина і вирвати його з історичного контексту домінування духовної влади над політичною?

Якщо це так, тоді так звана «наша ера» насправді розпочалася на межі ІV—ІІІ тисячоліть до н. е. і має бути прив’язана до осіб фараона Менеса та верховного жерця храму лелегів Христоса, котрі належали до богообраного народу, що й досі зветься коптами!

Але ж копти, відповідно до тверджень «батька географії» Страбона, дуже схожі на скіфів. А скіфи, за словами римлянина Помпея Трога: «...завжди вважалися найдавнішими, хоча між скіфами і єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...».

Христос та Менес (ІV—ІІІ тис. до н. е.), а згодом і АнхАтон (ІІ тис. до н. е.) недовго протрималися на своїх посадах і явно достроково пішли з життя. Можливо, тому, що змінили головний пантеон богів-автохтонів Єгипту на домінування єдиного Бога Птаха (Лелеку, популярного в Стародавній Україні)?..

Іудаїзм і зміна релігійно-політичної моделі влади

Концепцію єдинобожжя і відповідну модель походження влади, винайдену коптами, розвинули й реалізували західні семіти — євреї у своїй національній релігії — іудаїзмі (пророк Мойсей, ХІІІ ст. до н. е.) та релігійно-політичній практиці (цар Соломон, Х ст. до н. е.).

До речі, зв’язок та змістовне наслідування між релігійно-політичними міфами і концепціями політичної влади коптів та іудеїв простежується досить очевидно. І це зрозуміло, оскільки до так званого виведення Мойсеєм ізраїльського народу з «єгипетського полону», останній досить довго перебував у складі Давньоєгипетської держави (1700—1300 рр. до н. е.). І його вожді та ідеологи, безперечно, були ознайомлені із системою релігійно-політичних поглядів коптів.

Єдина відмінність полягає в тому, що з ІІ тисячоліття до н. е. у стародавньому глобальному суспільстві починає домінувати не духовна влада жерців, а влада царів, яку водночас із скіфами-аріями реалізували спочатку єгипетський фараон АнхАтон, а потім іудейський цар Соломон.

Виникнення та розвиток іудаїзму як релігійно-філософської системи найяскравіше висвітлено у Старому Завіті, що ввійшов до тексту священної книги християн — Біблії, написаної під впливом іудейських релігійних кіл. Зокрема, п’ятикнижжя Мойсея (ХІІІ ст. до н. е.) є основним священним текстом іудеїв, який докладно регламентує їхнє життя.

Лейтмотивом іудаїзму є теза: перед народом Ізраїлю нібито поставлено високі моральні вимоги, оскільки, мовляв, через нього Бог Старого Завіту благословить усі народи світу. І месія з коліна Давидова прийде спокутувати гріхи людства і правити як Цар усіма народами.

Протягом століть цей міф ортодоксальними іудеями тлумачився насамперед не з морально-етичного, а з політико-ідеологічного погляду глобального панування євреїв у світі. Хоча природніше було б зосередитися на спокутуванні гріхів людства, розглядаючи так зване Царство Боже не як державно-політичне утворення, а як духовний імператив.

Соломон — співавтор і «науковий редактор» Біблії?

Цікаво, що справу (аскетичного?) єврейського пророка Мойсея на практиці реалізував власник гарему із 700 офіційних жінок і 300 наложниць — цар Соломон, який здійснив централізацію релігійного культу й будівництво величного іудейського храму для зберігання ковчега із скрижалями (заповідями Бога).

Змістовний аналіз Біблії, написаної коптами і «модернізованої» іудеями, свідчить, що шанований семітами (євреями та арабами) Соломон (Сулейман) був справді непересічною людиною.

Судячи з того, що після Мойсея йому найбільше виділено місця у Старому Завіті (Торі), він, напевно, був одним з авторів і «наукових редакторів» Біблії. Принаймні його «Соломонові притчі», «Екклезіаст», «Пісня пісень», котрі є складовими частинами Старого Завіту, свідчать про його високі розумові та поетичні здібності...

Римляни вигнали іудеїв із Палестини 135 року н. е., але іудаїзм не зник тільки тому, що єврейські громади-діаспори існували тоді в багатьох країнах. Іудеї зазнавали переслідувань, довго не мали своєї держави, і логіка їхнього виживання потребувала відокремленої внутрішньої самоорганізації щодо культури та релігії.

Іудаїзм — локальна етнічна релігія євреїв, що набула водночас світового значення як одна з основ християнства (після того, як поставила останнє під свій догмато-ідеологічний контроль), а згодом стала основою сучасної політичної концепції глобалізму, що, по суті, спрямована на реалізацію ідеї домінування єврейського народу над усіма іншими народами світу.

У будь-якому разі очевидним є те, що інформаційний спецпроект «Біблія», реалізований християнською церквою під впливом іудаїзму у ІV—V століттях н. е. був певним «перезавантаженням» релігійно-політичного коду людської цивілізації (і відповідної моделі божественного походження влади), результати якого ми споживаємо й досі.

Христос — з роду Хрисів, жерців Бога Аполлона?

Вас не дивує, чому Їсус Христос має два імені? Єгипетський фараон — просто Менес. Іудейський цар — просто Соломон...

Можливо, це є простим «збігом», але від Гомера ми знаємо про існування Хриса — жерця храму Аполлона на острові Хрис, що розташовувався поблизу Трої (Хрис — це жрець-топонім, ім’я-посада).

Нагадаємо, що Троя була заснована царем Теукром 3100 року до н. е. Зверніть увагу, приблизно в цей само час фараон Менес заснував храм Хет-ка-Птах (Мемфіс/Каїр)!

Відповідно до сюжетної лінії «Іліади» (ХІІІ ст. до н. е.) цар Агамемнон відмовився віддати за великий викуп Хрису (він же — троянський цар Менелай) його дочку Хрисеїду, захоплену ахейцями в полон (за що розлючений Бог Аполлон наслав на них мор).

До речі, на думку П. Гарачука, цей самий Хрис/Менелай є водночас і батьком всім відомого Одіссея. Чи немає у вас аналогії з Христом і Менесом, що жили в Єгипті?.. Можливо, це, справді, одна особа?..

Загалом історія тих часів налічує щонайменше декілька десятків осіб, належних до жрецького стану Хрисів, а відомий античний літератор Софокл навіть написав трагедію, що називалася «Хрис».

Античні джерела доносять до нас такі імена представників тогочасного релігійно-політичного бомонду: Хрис і Хрисаор — сини Бога Посейдона, Хрис — син царя Міноса, Хрисолай — син царя Пріама, Хрисофеміда і Хрисіппа — дочки Даная, Хрисіпп — син Єгипту, Хрисогенія — народила сина Хриса від Бога Посейдона, Хрисороя народила сина Корона від Бога Аполлона тощо.

Явно простежується лінія: «Хрис — Божий Син», хіба ні? Більше того, епітети з цим коренем мали й самі еллінські боги: Хрисаорей — епітет Бога Зевса (був розповсюджений в Лелегії/Карії) та Хрисеній — епітет Аїда, Бога підземелля!

Отже, з цього ми можемо зробити висновки, що з часом культ Бога Аполлона поступово набув найвищого релігійно-соціального статусу і претендував на одноосібне лідерство в тогочасному пантеоні богів (ще одне свідчення зародження традиції єдинобожжя).

Між іншим, як свідчать античні джерела, Бог Аполлон на зиму відлітав (бо лелека ?) на свою північну батьківщину — Ніперборею (Дніперборею?), а навесні повертався у свою літню резиденцію в Греції...

Наскільки лелегський Бог Аполлон був авторитетним і впливовим у ті часи, можна судити хоча б із того, що сам грецький верховний Бог Зевс «вважав, що поліпшує імідж», якщо додає у свою титулатуру епітет Хрис, приналежний жерцям храму Аполлона! Але — не лише Зевс.

Геракл (герой, син Зевса), котрий вважається прабатьком скіфів/українців (а згодом і греків), теж належав до служителів солярного (сонячного) Бога Аполлона, що пов’язувався еллінами із світлом, вищим розумом і вищою красою.

Незважаючи на численні християнські джерела, про долю справжнього Їсуса Христа ми поки що знаємо мало. Можливо, знаємо й не те, що було насправді...

Напевно-таки, він був розп’ятий (як антський цар Буз готами-християнами) на хресті. Але чи був він один? І чи відповідає дійсності біблійна версія його народження та сходження на Голгофу?..

Наявність цілої низки географічних назв (острови, міста) та імен (боги, герої), впливовість і поширеність сонячного культу Бога Аполлона роблять правдоподібною гіпотезу про узагальнення образу Христа — Божого Сина, котрий (імовірно) міг бути представником жрецької касти Хрисів, що домінувала і в Трої, і в Греції, і в Єгипті?..

Ураховуючи, що переселення лелегів, теукрів та киянідів з України в Єгипет та Грецію, найімовірніше, здійснювалося через Трою, такий перебіг подій не можна відкидати. Так само, як і гіпотезу про можливе присвоєння Їсусу (адептами християнства) популярного «Аполлонового» епітету Хриса/Христа для «поліпшення іміджу» нової монорелігії, що набувала глобального статусу...

ВАЛЕРІЙ БЕБИК,доктор політичних наук, проректор Університету «Україна»,голова Всеукраїнської асоціації політичних наук.

"Голос України"

... правда, такий висновок може зробити лише Конституційний Суд України (бо лише він в Україні має право тлумачити закони). Сподіваюсь, він не забариться з висновком...

Але, тим не менше, маємо наступні факти:

1. 29 листопада Президента В.Ющенка обрано головою партії «Народний Союз Наша Україна». До цього він займав лише посаду почесного голови цієї партії.

2. Частиною 4 статті 103 Конституції України встановлено, що "Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку."

Висновок: Президент обійняв цілком реальну посаду голови у реальному об'єднанні громадян - політичній партії "НСНУ". Таким чином, порушивши конкретну статтю Основного Закону України.

Може, імпічмент йому, за порушення Конституції?