Чи ще існує любов?

вічними історіями про невмеруще кохання) Чекаємо того ж, класичного принца, класичного щастя і безумовно щоб все красиво і без шкарпеток під ліжком. Як говорилося в неменш класичному фільмі: "Я з сімнадцяти років займаюся сексом... Твою мать... де мій принц???" Чому в наш час не трапялється таких історій? Навіть сучасні любовні романи - і ті підкреслюють, НЕ ЗДАТНІ МИ НА ВІЧНУ ЛЮБОВ!!! А щоб довести діткам протилежне - навіть вигадують усіляких вампірів-абаяшек і іншу нечисть)) Та це лише більше  драматизує реальність. Ми зіпсовані можливістю вибору. І МИ - це і чоловіки і жінки. В будь-якій із історій, над якими ревли в дитинстві - все заздалегіть визначено. Він-Вона=любов. І немає ніяких ускладнень в цьому рівнянні, варто лише пройти пару квестів. Нам складніше... Нам дозволили міняти складові рівняння і кількість членів взагалі))) А оскільки наше покоління легше приймає рішення (частково через те,що нас менше хвилює, що скажуть на кутку, частково тому що сталість - ознака обмеженості) ми доходимо до того, що других половинок потрібно приміряти десятки... щоб бодай щось вийшло (ну хоча б статистично достовірна вибірка). Ось і маємо: оскільки кожен свій похід в чиєсь ліжко дуже важко мотивувати чимось іншим ніж «самим справжнісіньким коханням», доводиться вірить, що це таки воно – л…) І жодних протиріч: просто через якийсь час в мобільному абоненту «коханий» (любимый, пуся, зая, сонечко, котя і т.д.) присвоїмо новий номер і одним клацом мишки змінимо статус на «в активному пошуці», а так– нічого не зміниться. Єдине питання, так чи дійно щось із того що ти чи я пережила було коханням? Чи може все це просто сік в тетрапаці, на якому написано фреш? Великі коханці проносили почуття через все життя (а що бідолагам лишалося, як найближча наступна дівка за 20 миль, а листи доходять місяцями???) а як вони гарно говорити вміли … (а що ще було робити без інтернета та телевізора???) Ото ж. А ще варто згадати, що милися вони раз в місяць) і в туалет ходили на горшок…І якось вся заздрість зразу проходить. Та й навіть в ті часи, коли вигадали класичну фразу «і доки смерть нас не розлучить» середня тривалість такого шлюбу становила 10 років.. Погодьтесь, далеко від вічності))))))) Так можливо і про наші багаточисленні проби колись хтось, вирвавши із контектсу, майтерною рукою напише так, що плакатимуть наші діти? Хто зна… Але в будь-якому разі покладати рук не можна. А раптом наступне – таки справжнє?