I.UA

Профиль

Світанок

Світанок

Украина, Львов

Рейтинг в разделе:

  • BoykoV-A.blog.i.ua

В. Глинянський ГАВ

               
   ГАВ! 

Хто повірить, хто не вірить,
Й хто б що не казав,
ПРеги вивели знов звіра
Під назвою: «гав».

Цю шакалячу породу – 
Певно всю, від А до Б,
Щоб скрізь «гадила» народу
Сотворили в КДБ:

"Зліва, в верхньому кутку,
«Гав» з усіх, найголовніший.
Гляньте в пику цю бридку – 
Хоч бери, та вішайсь.

Трохи нижче «диригент»,
«Гав» за рангом нижче – 
Той, що всім, на всіх і вся
Кислим лайном «свище».

Нижче ще – пикатий «гав» – 
Еталон для зради.
Він би всіх і все продав, 
Якби влізти в «раду».

А ще нижче: «Мама мія» – 
Всім відома «ґава».
В голові лиш вітер віє,
А ще й корчить «паву».

Справа, зверху – товстий «гав».
Щось таке, ве-ли-ке.
Світ про нього так сказав:
«Що «воно» безлике». 

А за ним йде старий «гав» –
Той, що долі «вершить»,
Той, що в душі наплював,
    Той, що завжди бреше.

Далі йде наступна «ґава».
Рот, як «щось» коняче.
Та, що меле язиком,
Як хвостом собачим.

Ну, а цей останній «гав».
Страх огидна «штука».
Його людина не родила, 
А вродила сука". 
            
P. S.
Посередині ВОНА –
Краса дивоока,
Що у заздрісних шакалів
Відібрала спокій.

19 травня 2012 р.


В. Глинянський ЗЕМЛЯКАМ

             
ЗЕМЛЯКАМ

Скажи земляк, чи бачиш ти,
Як оці ПРегівські кати,
Тупі й жорстокі всі від роду
Чинять наругу над народом?

Чи в тебе на очах більмо,
Чи ти осліп, чи ти не бачиш?,
Як озвірілі, дикі «чмо»
Ведуть дитя твоє на страту.

Як сто раз продані суди
І прокурорськії сатрапи,
Цинічно судять всіх підряд,
Лишень їм кинули б на «лапу»

Чи бачиш ти, як десь під тином
Синки від владної «еліти»,
Ганьблять і спалюють дитину,
Яка б могла ще жить на світі.

Чому твоє правдиве слово
В угоду дикого сатрапа,
Перетворилося в «полову» – 
Ми його завтра можем втратить.

Чому ж ми продаємсь за гречку,
З корита пійло чуже хлебчем, 
Сховавшись в норах, як кроти
Й тільки ждемо куди втікти. 
  
То що ж земляче ще зробить,
Щоб впала в нас з очей «облуда», 
Щоб ми могли по-людськи жить,
Як у других державах люди?

16 травня 2012 р.




 




Виктор Бойко СЧАСТЬЕ РЯДОМ

           
Виктор Бойко

 СЧАСТЬЕ РЯДОМ

Волны плещут по речке,
Бегут. Как строка за строкой.
Сердце, тревожа мечтами,
И взор ласкает край мой родной.

Спой гитара мне песню.
Золотая струна,
Подари тайну всплесков
Голубая волна.

Волн этих говор и говор всплесков
Меня волнуют и пенят кровь,
И в волнах слышно столетий песню,
И счастье рядом, и есть любовь.

Спой гитара мне песню,
Про прибрежный прибой,
Что зовёт меня в вечность
И влечёт за собой.

А над речкою дымка,
Скоро встанет заря.
Значит нечего хныкать,
Значит всё здесь не зря.

Спой гитара мне песню.
Слово счастьем полно.
В этот край, в эту вечность
Я влюбился давно.

Виктор Бойко ЕСЛИ БЫ...

           
ЕСЛИ БЫ…

Если бы молодость знала,
Если бы старость могла.
Жизнь никогда б не скучала
И вечной весною цвела.

Если б могли мы вернуться
В детство иль в юность свою,
Что бы всем, кого знал улыбнуться,
Босиком пробежать по ручью.

Чтоб прощенья  улыбку увидеть
Тех, кому нагрубил невзначай,
Тем, что словом когда-то обидел
Или с холодом в доме встречал.

Или крепко пожать другу руку,
С кем за партой ты в классе сидел,
Или встретить девчонку-разлуку,
Иль любови простой «бепредел».

Не дано – время дерзкая штука,
Наше время назад не вернуть.
Боевая «подруга» базука
Обрывает наш пройденный путь.

Только образы памяти вечной
Нам из вечности грустью звенят,
Да дорожкою звёздною млечной,
Нам чём-то своём говорят.

14 мая 2012 г.

Прегівські обереги

           
ПРЕГІВСЬКІ ОБЕРЕГИ

Символи нові й нові «обереги»,
Крокують фашисти під прапором ПРегів.
Часу нового жорстока палітра,
По Криму гуляють кремлівські вже «вітри»

Ать, два! Ать два!
Яка ж це придумала все голова?
Марширують по Криму блатні «палігрими»
І ПРегівський прапор в’ється над ними.

Правофланговий найвищого зросту,
За спиною «фана» – символ корости.
Всій Україні знайома фігура,
Яка всю Європу два роки вже дурить.

Ать, два! Ать два!
В нас буде історія завтра друга.
Зеки загарбали всю Україну
І грабують народ, що аж чвиркає піна.

Крокують по кримському степу «мажори»
І кримські від того здригаються гори.
І плаче від горя там річка Альма,
Бо «виходу» в море для неї нема.

Ать, два! Ать, два!
Кримські ліси скрізь ідуть на дрова.
На тата не кажуть татари Вавась
І маму не кличуть так ніжно: Апась.

Бо Кримом всім правлять жиди і «кацапи»,
Урки на все наложили скрізь «лапи»
І правлять в Криму свій диявольський бал,
А зверху над ними відомий амбал.

Ать, два! Ать, два!

10.05.2012

Пам'ять про 2-гу світову війну

            
  Віктор Бойко

ІВАНІВКА

Десь зозуля кувала
У гаю, на світанку.
Текли сльози річками.
Проводжали Іванка.

На війну проводжали,
Та просили: «Вернися!
Будь родини достойним,
Довго там не барися.

Нехай кулі гарячі
Твоє серце минають.
Дома діточки плачуть
І додому чекають.

Не забудь про зозулю,
Що тобі кукувала,
Про жону молодую,
Що тебе покохала».

Не вернувся! Не стало!
У бою десь загинув.
Усіх тих, що чекали
Він назавжди покинув.

Та не зник він назавжди.
Добру пам’ять залишив.
Його правнуки вправні
Все листи йому пишуть:

Повертайся! Дідусю!
На Землі Вас чекають.
Вас візьмемо за руки
І підемо до гаю.

Будем слухать зозулю,
Що колись кукувала.
Хай розбудить бабусю –
Вона так Вас чекала.

У Іванівці люди
Прокидаються рано.
Як хтось вродиться новий
Називають Іваном.

Пам'ять про 2-гу світову війну

            
     Це все Вони! Вкраїни діти,
         Ведуть Народ завжди вперед.
          Вони – це правди чисте світло,
    І честі й слави вічний злет!

               Віктор Бойко        

ВОНИ!!!   

Вони – це ті, що за Свободу
З відкритим серцем йшли на смерть,
Що там, в бою, за честь народу
Кидались в битви круговерть.

Вони – це ті, хто в сорок першім,
Грудьми лягли на кулемет,
Ще не поживши, встигли вмерти
Пізнавши слави буйний злет.

Їх все кидали у атаку
За той, зросійщений царат.
По забаганці тих, що в «ставках»,
Кидали в бій під Сталінград.

Їх все виносила із бою,
Ще зовсім юна медсестра,
І накривала їх собою
Перемагаючи свій страх.

Вони – це ті, що по етапу
Ішли в «Сибір» у кандалах,
По волі дикого сатрапа
Перемагали біль в ногах.

Вони – це ті, що десь у схроні,
З гранатою в одній руці,
Ствол прикладаючи до скроні
Стирали сльози на щоці.

Вони – це Чорноволи й Стуси,
Що йшли на смерть за свій народ,
Бо хтось же це робити мусив
Без каяття й без нагород.

Вони – це честь свого народу,
На завжди залишились людьми,
І нам відстояли свободу
Впавши на землю десь грудьми.

 

       


Віктор Бойко КВІТНЕВИЙ ЛІС

             
                                                           Foto trifolium
Віктор Бойко

КВІТНЕВИЙ ЛІС

Пахне ліс квітневий пріллю,
Пташині чуються «слова»,
А на освітлених узліссях
Так і спішить рости трава.

Дерева всі, як насторожені,
Якісь весняні, добрі, милі.
Шумлять гілками заворожено,
Під сплески сонячної хвилі.

Берези наче тільки вродженні,
Білими фарбами мальовані.
В своїй чудовій, ніжній строгості,
Наче весною «пригальмовані»

А старий дуб, могутній, древній,
Шумить новою вже листвою,
Гуде заклично й радий певно,
Що він зустрівся із весною.

Тріщить замшілий сухостій,
Зустрівшись з лосиними рогами,
Та слід, наповнений водою,
Бризкає дзвінко під ногами.

Чомусь сильніше серце б’ється.
Неждано радісно й негадано.
Від зустрічі з лісом пісня ллється
І Світ стає  вам нагородою.

P. S.
Друзі мої покиньте крісло,
На мить, запилене, скрипуче.
Ідіть усі на зустріч з лісом,
Прекрасним, чистим і дрімучим.


Віктор Бойко ТУМАН

               
                                                          Фото Євгена Тімашова

ТУМАН

Один на один, я стою в тишині
І слухаю гомін природи,
І тихо відлуння щось шепче мені,
І щось у душі моїй «бродить»

Туман клубочиться, заснула ріка
Світ поділивши надвоє.
Неначе пливуть посивілі віки
І дихає вічність спокоєм.

Тихесенько плещеться хвиля рясна,
За туманною тою стіною
І в серці моїм розквітає весна,
Дорогою для мене ціною.

А за туманним «секретом» стіни,
Можливо, живий хтось там ходить
Й таємні мені залишає сліди,
І від мене тривогу відводить.

Я разом з туманом, все бачу земне
Й зустрічаю  свій день із привітом,
І вірю, що час, не покине мене,
І Сонце для мене дорогу освітить.

Віктор Бойко РІКА

                
РІКА

Тече десь вічності ріка,
На хвилях долю все хитає
І ми пливем по ній віки,
І кожний день життя вітаєм.

В човні із нами чемодан
Часом прожитим весь набитий,
Там адвокат, і секундант –
Життя одвічні сателіти.

В кишені хусточка лежить
Вишита ніжними руками,
А по ній стрічечка біжить:
Синочку! – це тобі від Мами.

Коли прорвешся ти крізь біди,
Оті, що над тобою виснуть,
Не забувай синочку рідний
Пісні, що чув колись в колисці.

Тепер ти вже дорослий став,
Пливеш життя свого рікою.
Ти нині справжній «капітан»
На скронях мужніх з сивиною.

Сьогодні в тебе добрий день.
Твій день народження щасливий
І поряд друзі твої вірні
Й кохання поряд є вродливе.

Пливемо рікою ми життя
І днів простих не замічаєм,
І  кричимо собі: Тримайся!,
Коли вже старість зустрічаєм.

Так ми пливемо, з року в рік
І дні прожиті проводжаєм,
А човен далі в Світ пливе,
І хвилі долю знов хитають.


Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
23
предыдущая
следующая