Пам"ятаєш, любий, нашу осінь, Ту, що нам подарував сам Бог - Золотавих барв різноголосся, А посеред осені - ми вдвох... Осінь, осінь Тихо догора. Осінь, осінь Ніжності і спогадів пора. Двоє невагомою ходою, Обійнявшись, осінню ідуть Впізнаю у них я нас з тобою, В них кохання наше впізнаю. Хай не все, що мріялось, збулося І не поєднала доля нас, Та у нас була щаслива осінь, Незабутній, неповторний час. Осінь, осінь... Мов ліловий сум, Осінь, осінь Я до тебе у ...

Читати далі...

Я ніколи не звикну. Я не вмію до ТЕБЕ звикати. Це за примхи мої Ти так гарно мене покарав. І приходять світанки, щоденних турбот адвокати, і несуть під пахвою тисячі різних справ. Я кажу їм: світанки! Все на світі таке муруге. Урожай суєти — залишається тільки стерня. Скільки МИ милувались! І жодного разу — вдруге. Скільки років кохаю, а закохуюсь в ТЕБЕ щодня!

В пустелі сизих вечорів, в полях безмежних проти неба о, скільки слів і скільки снів мені наснилося про тебе! Не знаю, де ти, де живеш, кого милуєш і голубиш. А знаю - ти чекаєш теж, тривожно вгадуєш і любиш. І я прийду в життя твоє. Тебе, незнаного, впізнаю, як син вигнанця впізнає прикмети батьківського краю. Я ради цього ладна жить. Всі інші хай проходять мимо, аби в повторах не згубить одне, своє, ...

Читати далі...

Ми вдаємо, що все забулося, Ми живемо на різних вулицях, Не навіки шляхи перетнулися, Не прощались ми і не плакали... А кохання вночі прокидається, А кохання з грудей виривається І за серце чіпляється лапками... Не прощались ми і не плакали. Я же ТИ увійшов, розкажи мені? Та ж були мої двері зачинені. Більше я не кажу твого імені. Не прощались ми і не плакали... А кохання вночі прокидається, А кохання з грудей виривається І за серце чіпляється лапками... Не...

Читати далі...

Ліна Костенко .. І не дивуй, що я прийду зненацька. Мені ще ж побороти переляк. На штурм Бастилій – просто. На Сенатську. А от до ТЕБЕ – я не знаю як. Вже одпручалась гордістю і смутком, одборонилась даллю, як щитом. Як довго йшла до Тебе, як нехутко, і скільки ще і сумнівів, і втом! Прийми мою понівечену душу, збагни й пробач мій безнемірний острах. Дай хоч на мить забути слово – «мушу», це перше слово з букваря дорослих. Мені без Тебе сумно серед людства. Вже...

Читати далі...

Я писала Тобі на затертому вічністю камені, Я виймала перо із чорнильних і димних небес, Я молилася снам і гукала словами сакральними, Проклинаючи ніч, проклинаючи всесвіт увесь. Як блукальник, закинутий часом і долею, Як безсмертник зі скринею мертвих імен, Я стояла з граніту, я стояла із льоду і холоду В білій магії рун, в таїні пірамід і дольмен. Я була скрізь і всюди, я бачила рай і могилу. Я висіла, прибита цвяхами до духів дерев. І згоряли в мені моя Віра, Надія і… Сила,...

Читати далі...

А хочеш, я заварю Тобі кави? Смачної, із горіховим смаком А хочеш, я закутаю Тебе в теплий плед? М"який і шоколадного кольору. Хочеш, я увімкну Тобі музику? Таку мелодійно ніжну й терпку на смак Таку, як Ти любиш. Хочеш, я просто сидітиму поруч І слухатиму, як Ти дихаєш? Усе, що мені треба – знати, що ТИ тут, На відстані дотику- подиху...