Дитинча та мати

„Де є правда?” – „В душі”

„А справедливість?” – „У людях”

„Де природа?” – „В землі”

„А де хвилі?” – „У бурях”

“Де є щастя?” – “ У мріях”

„А де мрії?” – „В тобі”

„Де є праця?” – „У ділах”

„А діла?” – „У житті”

„Де є сила” – „У серці”

„А де мертві?” – „В бутті”

„А раби?...” – „Незалежні”

„А де воля?” – „Це ти”

„Де сумління?” – „У вчинку,

А у діях є честь”

„Де справляють поминки?” –

„Там, де сталася смерть”.

„Де любов?” – „У людині коханій”

„А де мати?” – син в батька спитав

„Все ти знайдеш окрім рідної мами” –

Сказав батько, а далі змовчав.

„Чи стану в житті я щасливим?

Чи стану людиною я?

Можливо, та завжди наболілим

Залишиться мати моя.

Цілковитого щастя не буде,

І любові не буде сповна.

Навіть все поєднавши у купі

Повноцінним не виросту я.

Я без мами лише половина,

Бо ми з мамою ціле одне.

Життя – це жива домовина

Як немає її у тебе.

Лиш найбільше щасливі моменти

Трохи щастя подарують тобі.

Лише найпалкіші компліменти

Що коханій казав у ночі.

Лиш народження твоєї дитини

Підбадьорити здатне тебе.

Лиш в її щасливіші хвилини

Посміхнутись примусиш себе.

Я не знаю, та мені так здається,

Що самітником буду завжди.

А у серці те слово шкребеться,

Їй не сказане слово – „Зажди!”

Рідну матір я навіть не бачив,

Не сказав їй крізь сльози – „Не йди!”.

І я долі цього не пробачив,

Не пробачу я, Боже, й тобі.

Немає, немає нікого

Лише батько, і то він один.

О, немає, немає у мене нічого,

І життя моє – смутності плин.

А у серці така порожнеча

Наче зроду ніхто там не жив.

І в душі у моїй ворожнеча,

Хоч би смуток мене цей не вбив.

І дитинства у мене немає,

І ніколи його не було.

Моя мати, вона не вертає,

І не верне її вже ніхто.”