„Плюси та мінуси Ангельської педагогіки”
- 01.12.10, 13:14
З цим твором у мене свій рахунок. О, так! По-перше назва – „Дикий Ангел”. Перший раз почувши цю назву я нарешті зрадів. Ось чому: протягом року ми читали багато різних творів, і хоч які б вони цікаві та захоплюючі не були, вони все одно про щось земне – про землю, про нещастя, про страждання, про розлуку і т.д. Так, ці твори неперевершені у силі слова, у своїй правді, у дійсностях та реаліях. Проте великий їх об`єм хоч-не-хоч, а зменшує їхню силу адже не встигаєш гаразд зрозуміти та відчути усе, як треба вже читати інший. А інколи так хочеться політати десь у країні мрій разом із захоплюючим твором лета слова та душі. Бо надто важко бути завжди у важких земних проблемах і тому мені інколи хочеться відірватися від землі і полетіти у далекий та захоплюючий світ світ легкості та прозорості з таким твором як „Озерний вітер” Юрка Покальчука. І щоб ви мені не казали та я нізащо в житті не назву цей твір казковим. Адже в ньому є те досконале передання життя природи та природного кохання, яке властиве лише справжньому майстру пера та слова.
І тому мені промайнула надія, що я поглину той світ і нарешті відпочину від дискусій та порівнянь, і зможу поглинути цей твір не розумом, а серцем, і саме тому я буду ділитися не роздумами а переживаннями та враженнями. Я втопив себе в надії, що зможу прочитати виняткову спробу автора розповісти про життя диких, вільних та недоторканих ангелів, про їхню чисту любов на фоні пречудових нарядів едему. (
Я знаю, що ви зараз подумали – пафос, але то нехай, мені все одно). Тож яке було моє розчарування коли я взяв до рук стопку листків А4 і на першій сторінці побачив звичайну заготівку для п`єси. (До речі, таке ж розчарування стосовно назви посіло мене у творі М. Хвильового „Я(романтика)”).Отож далі. По-друге – проблематика. Цю проблему я вже десь зустрічав. Трохи схожа на Шевченкову „Наймичку”.
(Маю на увазі відлучення Павлика з дому (головна)). Але є ще якийсь твір, такий же за проблематикою, але я ніяк не можу згадати який це твір. Однак одне можу сказати непевне – це проблема сутички моралі із життям, але ще ускладнена проблемою вибору, адже немає нагальної потреби відлучати Павлика з дому, як це було в „Наймичці” або від матері як це було в „Катерині”. І це ставить під сумнів вчинок батька, але тільки хвилину, адже щоб навчитись жити самостійно треба перш за все бути самостійним. Як тільки діти одружуються – вони неодмінно мають переїхати. А Павлика ніхто не тягнув за роги одружуватись, чи не так? Адже спочатку знайшов би роботу, звів хату, заробив грошей. Одним словом має зробити усе, щоб справити гарне весілля та незалежно утримувати сім`ю. Якщо захотів дорослого життя, то будь чоловіком, щоб ти зміг протистояти йому, адже воно не в тім`я бите, а де жити – треба було раніше думати. Так, це жорстко, але інакше до життя не підготуєш. І те, що він з дітей збирав гроші - це теж нормально, адже хай звикають до праці бо на той час і для дітей життя накладало свої залізні грати, що тримають тебе мов звіра, і через які не вирватися у світ цілком щасливого дитинства. Таке жорстке виховання трактується життям та натурою самого Платона Микитовича, яка досить детально описана у творі. Таке виховання було єдиним шляхом для творення сильних людей, людей дужих та працьовитих, чесних та загартованих. Такі люди наче гора, їх нічого не зруше, нічого не похитне, і я думаю, що якраз з такого виховання виходять герої праці та життя як герой роману „Волинь” Уласа Самоука Матвій Довбенко. І я ще раз хочу підкреслити, що життя диктує свої правила, і ми не в праві Ангела у чомусь звинувачувати, бо не він був жорсткий, а буття. Тож його педагогіка цілком правильна.Я переконаний, що цей випадок із Павликом був для них двох гарним навчанням. Адже кожен зробив для себе висновок. Павлик зрозумів батькову науку і, що найголовніше – довів, що може бути самостійним , а батько зрозумів, що за допомогою своєї праці вони вже вийшли з того часу, коли не можна потримати дітей зайвих кілька місяців, бо перебиратися все одно треба, і що, зрештою, він також батько, який любить свого сина і хвилюється за нього. І подолавши всі життєві негаразди сім`я Платона Микитовича нарешті стала однією щасливою родиною, і більше він вже тут не потрібний, тож він може нарешті іти відпочивати чи не в вперше в житті.
Коментарі