Профіль

Анніт

Анніт

Україна, Київ

Рейтинг в розділі:

Останні статті

настроение

  • 08.02.11, 12:10
Сегодня солнечный, солнечный, солнечный день! И настроение у меня солнечное! И никакой гадине не позволю его испортить. Толкающиеся мужики в транспорте, брюзжащие старушки, молодежь бегающая по ногам,начальство - прочь, прочь, прочь... 

Пламя ночи..

  • 27.01.11, 16:32

ыла та ночь..

Свиданием огня..

Земли цветением..

И вознесением

Эфиров тонких..

И ты..

Прекрасная

Цвела..

Сгорала и текла..

Меж рук моих..

Ручьями звонкими..

 

В хмельных лугах

Искал тебя..

Ромашек

Непорочное зачатие..

Любимая..

Благодарю тебя..

За день..

И ночь..

Безоблачного счастья..

8.06.2010

жить стоит....верь....

  • 25.01.11, 14:18

Сремление человека к лучшему, как не страннов большенстве случаевзаканчиваеться более печально, чем плавное движение по течению жизни. Дабольшенство со мной не согласиться, возможно … но я поведаю вам историю, историю жизни одной моей хорошойзнаком ой  нуа выводы вы уже делайте сами.

Еезвали Анюта, это моя соседка по лесечной площадке и по парте. Так уж сложилось,что с третего класса эта маленькая слегка пухленькая, неуклюжая, но оченьмиленькая на личико девочка, стала частью моей жизни.

Ссамого детства судьба подкидывала ей различные тягостные, нелегкие задачи. Ноее стремление к жизни… и рвение к своей мечте, давало ей не объяснимую силу.Силу идти, идти не оборачиваясь даже если позади рушиться всё, стираетсяпрошлое. Потому что она всегда знала, верила, что впереди ее ждёт светлое,чистое, счастливое будущие. Большой дом, любимый муж и куча маленькихребятишек… которым она сможет дать то, чего была лишена сама… родительскойлюбви, теплых объятий матери, так нужных порой советов и настановлений,  возможно отцовского ремня и простых семейныхобедов, разговоров. Как не горько это звучит, её мать так не разу, не прижалаее к своей груди, не по целовала в лобик и не сказала три заповедных слова « ятебя люблю», она умерла при родах… по словам врачей она даже не успела услышатьпервого вдоха и плача своей маленькой дочурки.  Отец не смог перенести потерю своейвозлюбленной жены, сначала ища утешения в бутылке, а когда бальзам пересталлечить душу. Он сдался, опустил руки … Анюте было два, когда она осталасьполной сиротой… ее воспитывала бабушка. Так уж сложилось, по какой-то роковойизбирательности, смерть не оставила их дом… и через одиннадцать лет она сновапостучалась в знакомую дверь. Сердце бабушки престало биться…

Анюту,отправили в дет. дом за очертания нашего города, и только при последней нашейвстречи, на похоронах, я видела как голубые -  как небо глаза, стали черными тучами окутавшиенавсегда ее сердце и душу не измеримой болью утраты…  Она сидела на коленях над насыпью земли, словноокаменевшая, и только пальцы, дрожа сжимали горсть земли. Ведь это было всё, что у нее осталось от слова «семья». Еёгубы слегка зашевелились, словно ветер гоняет пожелтевшую листву по асфальту.Сквозь гул толпы, и порывы ветра до меня доносились лишь отрывки фраз.

Онапросила Господа о помощи. Чтобы он дал ей сил всё это пережить, и быть к нейболее милостивым. В тот день она поклялась на могиле бабушки, что чтобы ей этоне стоило, она будет счастливой…

Прошлодевять лет,…  я ничего не слышала про своюподругу. Хоть я не раз пыталась её разыскать, но все мои намеренья былинапрасны.

Покав один день не получила сообщения в социальной сети. «Приветик)))Это Аня.Помнишь, мы дружили в детстве?:)»

Моесердце на мгновение остановилось, а затем начало снова работу с ускореннойскоростью. В тот день мы с ней переписывались до самого утра. Ведь нам надобыло узнать про друг друга так много, что казалось время летит просто скосмической скоростью.

Онадействительно добилась очень  много всвоей не простой жизни. Жила в Москве, работала в очень известной компании смировым именем и ездила на дорогом автомобили. Мне стало как-то спокойно надуше после нашего разговора, несколько дней спустя я проверяла почту, но писемвсе не было…  

Звонок…на другой линии кабеля была моя подруга, но в этот раз ее голос совсем невнушал мне чувство спокойствия… она нервно, проглатывая слова, пыталась мнечто-то объяснить но я никак не могла разобрать ни слова… кроме приезжай оченьнадо…и гудки. Я попыталась ее перенабрать но абонент был поза зоною….

Втот же день я собрала вещи и отправилась на вокзал. Мне повезло как раз отходилот перрона поезд на Москву…  И я успела внего заскочить… я ехала с надеждой вновь увидеть ту девочку с которой ещедвенадцать лет назад, я беззаботно прогуливала школу в парке подкармливаястоловой булочкой, местных голубей… но увы….

Яопоздала…. На несколько лет, и сейчас кроме совсем свежего надгробья меня никтоне ждал в Москве… Её жизнь оборвалась всего в 22 года.

Причина???Она да, добилась финансовой не зависимости, даже больше стала достаточнозарабатывающим человеком. Но главного она не могла….стать матерью. Как потомуже выяснилось она уже четыре года лечилась от бесплодия…. и всё она сдалась…как когда-то её отец… просто опустила руки… она всю свою жизнь боролась и такне смогла осуществить заповедную мечту.

 

Розбите серце

  • 22.01.11, 00:58
У кожного з нас - власні підходи до життя і власний шлях, на якому вони мусять спрацьовувати. У кожного – своє серце, в якому борються добро і зло, світло і пітьма. У всіх нас – різні наміри у пізнанні інших підходів до життя і сердець.Хтось необережно або навмисне може серце іншого розбити, чи пройтися по його вже надламаних шматочках... Але чи не занадто дорого прийдеться заплатити за такий вчинок?  
 У людини є певний досвід, який вона отримує, зробивши не одну помилку, спіткнувшись і впавши не один раз на узбіччя не-своєї долі, відчувши біль від підлості, зрад... Однак поруч з неприємними уроками долі обов’язково з’являються її позитивні налаштунки, які примушують нас врешті-решт усі помилки усвідомити і – виправити, впавши – піднятися, відчувши терпкий присмак несправедливості – шукати справжнього.Але ж чому наші серця ми дозволяємо розбивати? Чому їх розбивають? Відповіді кожен дасть згідно зі своєю совістю. Однак виокремити спільне правило можна. Дозволяємо серця розбивати через свою легковажність і сприйняття бажаного за дійсне. Розбивають їх – тому що саме це серце не мало і не матиме ніколи особливого значення для іншої людини.
Варто навести приклад.Він і вона (нехай для нашого суспільства це банальне протилежне за статтю поєднання двох залишиться «стало банальним») почали зустрічатися. Він мав минуле, у якому залишилася дівчина з його дитиною, вона мала гірку історію перших вбитих надій. Він з самого початку сказав, що у його житті є двоє сердець, які забути буде неможливо їй. Вона розповіла, як їй зробили боляче, як вона і досі не може цей біль забути. Він їй не повірив і не зрозумів, вона його – зрозуміла і повірила його ніби-то болю. Потім у них були періоди прощання «назавжди», за ними – спроби «ще раз» (здавалося, ця безкінечна вісімка стане символом на все життя). 
 Однак – вона продовжувала жити у тумані сильного кохання до нього, він – був поза ним. Він казав, що кохає, а виявилося – ні; вона казала, що кохає, а виявилося – справді. Він просто весь час стосунків з нею шукав собі ідеальну іншу, і думав, що знайшов....Для неї ніколи не було важливим, що хтось може стати для нього гарнішою, милішою за неї – вона завжди хотіла знати лише правду. Вона би все зрозуміла, тому що дійсно прагнула, щоби, якщо не вона, то хтось зробив його щасливим. Він навіть не був з нею по-людськи щирим навіть тоді, коли вона вже останні місяці від внутрішнього неспокою через невизначеність напряму їхніх стосунків пропонувала розійтися і залишитися друзями. Він вирішив зробити «сюрприз» у той період її життя, коли вона морально знаходилася на вимірі стабільного нуля.Три літніх тижні: час його вагань прийняти її пропозицію розійтися, її - вже потрібних, а не справжніх за покликом серця фраз і прихованого болю від того, що своє кохання вона змушена буде забути. Для нього дуже просто було врешті прийняти її пропозицію, бо ці ж три тижні він вже був з іншою. Він продовжував грати подвійну роль: згодом – навіть питався у неї, чи все це правильно, що у них все закінчилося....Обірвалося все тоді, коли вона прочитала його переписку з іншою... Шок... Біль... Пальці в кулак – відчай... 

Однак, логічний аналіз подій: три тижні його вагань розійтися були тижнями нових стосунків, період його сповідей про безпорадність і буденність його життя без неї – період його романтичних листів до іншої (навіть уявити страшно, як можна одній вранці казати «люблю», а іншій ввечері говорити, що без неї-колишньої тяжко). Сьогодні – ці листи, а після того «сьогодні» - життя по секундах: розбиті фотоапарат, який він подарував їй, зелена чашка із зайчиком і – її серце. Безсонна ніч, заціпеніння від жаху, що за два роки вони пізнала людину... навпаки: все стало на свої місця, а для неї – з ніг на голову. Відчуття - ніби стоїш під душем, крутиш кран з червоною ручкою, а тебе обливає мінус тридцять...

 Вона дочекалася завтра майже без сну, зібрала свій біль з уламками серця і викинула геть: якщо серце розбите, то їй воно взагалі не потрібне. Одягнула свій найкращий костюм, взула найліпше взуття і почепила усмішку: все – для інших, а у собі – порожнеча. Здавалося їй, що стане черствою, що не зможе жити далі – змогла...Що ж він заплатив за її розбите серце? Нічого. А яка ціна для неї? Початок пошуку справжнього. Що чекає на нього? Інші серця. А на неї – одне справжнє. 
 Мораль наступна. 
Коли ми перебуваємо у стані найглибшої больової паралізованості душі, то думаємо, що все найгірше щойно трапилося з нами. Стає страшно жити далі і довіряти іншим. Боїмося вийти назустріч новому, зрозуміти, що всі випробування цієї ситуації ми подолали, що зараз – процес реабілітації після прооперованого періоду нашого життя, в якому ми перебували у стані не-своєї укоріненості.Ми ще з самого початку, коли дали можливість іншому наше серце розбити, пішли у зворотній бік від своєї справжньої долі. Ми помилилися, а Хтось нас визволив з безодні суцільного особистісного занепаду і вже не підштовхнув, а кинув нас на ту стежку, яка є нашою, а не чужою.Зараз вона одужує, а тому відчуває усі порізи від скальпелю долі, яка лезом відділила усе погане від її сутності.Ти, мала, будь мужньою, тримайся! Твоє серце коштує занадто дорого, і навіть він, хто тебе не оцінив, це знає. Думала, що викинула своє серце? Та хіба ти могла це зробити, коли ще й досі відчуваєш присмак крові від ран у своїй глибині? Ні, твоє серце ще має зустріти своє інше чоловіче серце, тому – сприймай процес зцілення свого серця як народження нового життя.Не намагайся більше, чуєш, серце когось не-твого наповнити світлом твого серця: ти знову надірвеш своє. Краще почекай, і прийде той час, коли «двоє стануть одне» по-справжньому! Ти лише зараз почала жити: у тобі забилося нове-сильне серце з очікуванням справжнього, яке обов’язково себе виправдає!
Сторінки:
1
2
попередня
наступна